Російсько-український словник за ред. Кримського А.Е. 1-3 томи Київ, Червоний шлях, 1924-1930

Онлайнова версія - http://r2u.org.ua

Ось що про нього можна прочитати в Інтернеті - http://pravopys.vlada.kiev.ua/index.php?id=175

17.08.2005.
Серед українських словників є чотири, що сильно вирізняються на тлі інших: "Українсько-німецький словник" Є.Желеховського і С.Недільського, "Словарь української мови" Б.Грінченка, "Правописний словник" Г.Голоскевича, і "Російсько-український словник" (редактори: В. М. Ганцов, Г. К. Голоскевич, М. М. Грінченкова; головні редактори: акад. А. Е. Кримський, акад. С.О. Єфремов). 

...

Стосовно Академічного словника, ситуація кепська. Мало того, що 4-й підготовлений том в свій час знищили, і на сьогодні є тільки 3 томи (А – П), цей словник ніколи не передавався і є дуже рідкісним (в Національній бібліотеції ім. В.Вернадського, скажімо є тільки 1-й том (А – Ж)). А серед двомовних словників йому досі нема рівних. Як на мене, словниковий шедевр. Основне, що можна зазначити – словник написали не просто великі знавці, шанувальники, оборонці української мови. Укладачі словника – люди з вільним мисленням, українську частину писали, виходячи з суто українських мовних норм, а приклади наводили не зважаючи особливо на "політичний момент". Це вільнодумство і щонайвищий фаховий рівень, врешті, і є основою знаменитості словника. Відносно мало запозичень з инших мов і часто до них подано напрочуд вдалий український відповідник. Не кажучи вже про те, що запозичення улягають нормам української мови. Одним словом без "ноу хау" і т.п. одоробал. Хоч тут і трапляються поодинокі помилки чи спірні слова, але загалом досі словник залишається неперевершеним. 

Наші найвидатніші мовознавці не дадуть збрехати :) 

Іван Огієнко (Історія української літературної мови). 

"Найцінніший словник, що має в нас епохове значення, — це "Російсько-український словник", що почав виходити з 1924 року, склала й видала Українська Академія наук у Києві; вийшло 6 випусків, а далі советська влада заборонила цього Словника. Над складом його працювали десятки наших учених". 

Ю.Шевельов (Портрети українських мовознавців // Всеволод Ганцов. 1. Ганцов і Академічний словник). 

"Одним з монументальних пам'ятників українського культурного відродження 20-х років був у царині мовознавства так званий Академічний словник, що його повною назвою було Російсько-український словник Української Академії Наук. Як і майже всі культурні заходи, пороблені в ті бурхливі роки, він лишився недовершеним: вийшли томи І (А – Ж), II (З – Н, у трьох випусках) і III (О – П, у двох випусках). Четвертий том, готовий до друку, не побачив світу в зв'язку з розгромом Академії Наук на початку 30-х років.

Вимоги дня й політика совєтської влади до певної міри позначилися й на виданих трьох томах. Насамперед вони надали словникові його російсько-українського характеру, що зовсім не відповідав величезному матеріялові, повизбируваному з українських джерел. Сама редакція писала, що "попереду випадало б зредагувати українсько-російський словник, а вже тоді братися за російсько-український". Але це був початок українізації, багато людей переходили від російської мови до менше звичної української, і треба було дати їм змогу перекладати з російської мови на українську. Потреби ці наглили, і тому перший том словника вийшов без належної повноти матеріялу. Далі перший запал прохолов, у Державному видавництві України, що взялось видавати словник, не вистачило нібито грошей на це, друкування дальших томів зволікалося, йшло безконечно мляво. Це, правда, дало змогу радикально поліпшити якість другого та третього тому супроти першого, але затягло темпи всього видання і кінець кінцем спричинилося до того, що останній том так і не дістався на полиці тих, хто його потребував.

Змушені обставинами давати російсько-український словник працівники Академії все-таки фактично поширили своє завдання. Вони не тільки впровадили багатющий фразеологічний матеріял і ілюстрації з українських текстів – в обсягу, не знаному перед тим ні після того в українському словництві, вони надали словникові також характеру синонімічного словника. Проти російського слова вони подавали спершу його прямий український відповідник, а далі більш-менш повно українську синоніміку цього відповідника. Фактично вони дали, особливо в другому й третьому томі, український синонімічно-фразеологічний словник, тільки що впровідне слово було російське. Тому скарги на те, що українські мовознавці не створили синонімічного словника, не зовсім слушні. Він тільки не доведений до кінця, але не з їх вини. Є. Тимченко в своєму огляді "Язикознавство" ("Україна", 1928, 3, ст. 129) не без слушности писав, що академічний "словник у своїй істоті залишається українсько-російським, тільки слова в нім у зворотнім порядку".

Офіційними головними редакторами Академічного словника були А. Кримський і С. Єфремов. Нема потреби применшувати їх заслуги. Але в колективних працях часто буває так, що якась одна особа стає душею підприємства, вибивається на фактичного керівника. Техніка праці в Академічному словнику була така, що головний редактор діставав на перевірку, виправлення і апробацію вже готові аркуші; ці аркуші складалися колективом співробітників Комісії складання словника живої української мови, а керівником цієї Комісії скоро зробився Всеволод Михайлович Ганцов. Він був запрошений до цієї комісії ухвалою засідання Історично-філологічного відділу Академії Наук з 20 лютого 1919 року одночасно з Г. Голоскевичем і слідом за А. Ніковським і М. Грінченко. В комісії він був наймолодший. Ніковському було 33 роки, Грінченко – 55, Голоскевичеві – 34. Ганцову було в той час всього 26 років (він народився 25 листопада 1892 року). Незважаючи на це, він незабаром – з 26 травня 1920 року, після виїзду Ніковського за кордон – став Керівником комісії. Позначилося тут, очевидно, не тільки те, що він був дуже енергійним, а і те, що він був єдиним у комісії, хто мав досконалу закінчену освіту й кваліфікацію з слов'янської філології і систематично працював на цьому полі.

Від цього часу до самого його усунення від наукової і громадської праці в зв'язку з його арештом у справі Союзу Визволення України в кінці двадцятих років Ганцов був формальним керівником і фактичним spiritus movens Академічного словника. Тут не місце аналізувати цей словник докладно; але досить прочитати кілька сторінок його, щоб побачити, що в ньому проявлялися, часом змагавшися, дві тенденції – одна народницька, наставлена на ідеалізацію всього етнографічно-селянського, друга – більш інтелігентська, почасти европеїзаторська. Головним носієм другої, хоч і без розриву з першою, був, за всіма ознаками, саме Ганцов. Але і самого факту, що він віддав десяток років свого життя праці над Академічним словником і надав цьому досі не перевершеному виданню свого духа печать, досить для того, щоб записати ім'я Ганцова золотими літерами на таблиці визначних діячів української культури. Не можна-бо перецінити ролю нормативного синонімічного словника в закріпленні кожної літературної мови. Такий словник – це рамки літературної мови даного часу і старт її дальшого розвитку."

Ю.Шевельов. Так нас навчали правільних проізношеній. 

"1. Епізод з історії українського словництва

Вершинними досягненнями української лексикографії дореволюційного часу були українсько-німецький словник Є.Желеховського і С.Недільського, 1886 і українсько-російський словник Б.Грінченка, 1909. Але першим науково опрацьованим словником широкого засягу з іншої мови на українську став тільки вже пореволюційний "Російсько-український словник" Української Академії Наук. Його перший том, зредаґований А.Кримським, 1924, був ще тільки спробою, далеко не в усьому вдалою, але другий том, у трьох випусках, також під редакцією Кримського, 1929-1933, і третій том, удвох випусках, під редакцією С.Єфремова, 1927-1928, справді відповідали науковим вимогам двадцятого сторіччя.

Цей третій том закінчував літеру П. Але останньому, четвертому томові, що охоплював літери Р - Я і був зредаґований Єфремовим, не судилося побачити світ. Скільки знаємо, в друкованих джерелах про його долю нема докладних відомостей. Як говорилося в той час в академічних колах, цей том не тільки був готовий у рукописі, але був вискладаний у друкарні, але цей склад був розсипаний за наказом урядових органів. Нема відомостей про те, щоб десь зберігся його рукопис.

Знищення четвертого тому академічного словника (як і заборона давніше виданих томів) було наслідком зміни політичного курсу Уряду УРСР. З приїздом на Україну Сталінового емісара Постишева (січень 1933), самогубством народного комісара освіти Миколи Скрипника (липень 1933) і фактичним переходом комісаріяту освіти в руки Андрія Хвилі попередня словникарська діяльність Академії Наук була проголошена шкідницькою, співробітники академічних лексикографічних інституцій були усунені з праці і в переважній масі виарештувані, а словники, видані перед тим, вилучені з ужитку. Одним з головних завдань новозаснованого Інституту мовознавства Академії, очоленого на короткий час Г.Ткаченком, а далі Наумом Кагановичем, було, власне, викриття "націоналістичного шкідництва" в праці Академії Наук та її інституцій..."