Давидів псалом, укладений
під час утечі від власного сина
Абесалома
Господи, скільки ж це ворогів у мене!
Скільки люду на мене заповзялося!
Скільки люду про душу мою мовить:
«Нема їй у Бога рятунку!»
Проте, Господи, ти — заслона моя та
слава, ти мені даруєш наснагу.
Бо як я до Господа заволаю, він з гори святої до мене озветься.
Я поклався до сну, я спав, я зі сну підвівся,— бо в усьому Господь
мене
підмагає.
Анітрохи міріадів людей не злякаюсь, що мене обложили.
Повстань же, мій Господи, Боже мій, порятуй мене, погуби супостатів,
знищи
нечестивців отих дощенту.
Бо Господь — рятівник, і найвище на людях його доброчинство.
37(38)
Давидів псалом на спогад у суботу
Господи, не картай мене в своїй люті,
не карай мене у гніві своєму.
Бо це ж твої уп'ялися у мене стріли,
і на мені тяжіє твоя рука.
Від твого ж гніву немає цілого місця у мене на тілі,
немає в кістках моїх миру від власних моїх гріхів.
Бо загруз я в своїх беззаконнях —
наче давить мене берем'я;
а від глупства уже засмерділи та нагноюють мої струпи.
Я змарнів, похилився і цілісінький день ходжу й ремствую,
бо душа мені знемагає і тілу моєму немає ліків.
Я знесилів, гибію у натузі
та від розпачу серця волаю.
Оце — всі перед тобою мої бажання,
і зітхання моє не приховане від тебе.
Серце скидається, сила слабне, світло щезло з очей—
анічого не залишилось у мене.
Друзі, товариство тепле оступилося моєї біди,
а найрідніші — тримаються чимподалі.
Але душолови мої наставляють тенета,
зловтішники гомонять про згубу —
жодний день без підступів не минає.
Я — ніби поглух — не чую, начебто занімів —
не розтуляю рота;
я тепер — наче той,
хто не чує та відповіді у вустах не має.
Бо на тебе. Господи, я сподівався,
бо ти, Господи Боже мій, все почуєш!
І я-мовив: «Не радітимуть
вороги через мене, не пишатимуться
переді мною, коли нога моя схибить!»
Хай уже бичування,— ось журба моя,
як стій, переді мною;
усе тямлю я про своє беззаконня:
через гріх той скорбота мене обіймає.
А вороги — убилися в силу,
ненавидників безліч
без моєї на те провини.
Заповзялись на мене ті,
що віддячують злом за добро,
бо в усьому шукав я правду.
Не покинь мене. Господи мій Боже!
Не оступись від мене.
Допоможи мені,
не барися, Господи мого порятунку!
62(63)
Давидів псалом, коли він пробував в Ідумейській пустелі
Боже! Ти ж Бог мій — я ранкову тобі творю молитву;
тебе прагне душа, за тобою тіло тужить
у безживній, у виснаженій, у безводній землі,—
прагну бачити силу твою та славу,
як у храмі, коли я тебе споглядав.
Милість твоя за життя дорожча.
Тому тебе вуста мої вславлять.
Доки житиму я,
буду тебе благословляти,
руки свої здійму я в твоє ім'я.
Ніби лоєм і оливою насичується душа,
і хвалять тебе вуста мої в захваті,—
і в ліжку згадую я про тебе і міркую в досвітній молитві.
Бо ти — оборонець мій, і у притінку крил твоїх
мене виповнює захват.
Душа прихилилась до тебе, і правиця твоя мені підмагає.
А ті, хто на душу мою зазіхає,
зійдуть у проглуб підземний.
Віддадуть їх тракійському мечу на поталу,
лисам покинуть на здобич.
А володар утішиться в Бозі,
бо уславиться кожний, хто Богом клянеться,
а вуста тих, хто ширить брехню, замкнуться.
87(88)
Псалмоспів синів Кореєвих. Начальникові
на магалаті під час співу. Дума Геймана
Есрагійця
Господи, Боже мого рятунку!
Удень я волав і вночі я звертався до Тебе.
Зглянься ж бо на мою молитву,
вухо прихили до мого прохання, Господи,
бо душа моя наситилась лихом
і до гадесу наблизилося моє життя.
Я вже ніби рокований у могилу,
на знемощілого схожий,
на кинутого межи мертвих,
подібний до вбитих в гробівці,
котрі на згадку тобі не прийдуть,
не дотягнуться до руки твоєї.
Ти поклав мене в глибоченну яму,
в морок, у притінок смерті,
мене душить твоє лютування,
і хвилі тривог твоїх мене катують.
Близьких моїх віддалив від мене,
зробив нестерпним для них,
ув'язнив, щоб я й вийти не зміг.
Очі мої від журби натомились:
я день увесь, Господи, до тебе волав,
руки свої простягав до тебе.
Та хіба ж над мертвими ти учиниш чудо,
щоб мерці підвелись і тебе хвалили?
Хіба ласку твою звістують в гробівці,
а вірність твою — в місці тління?
Хіба в мороці чуда твої розпізнають,
а правду твою — у землі забуття?
Але я, Господи, волаю до тебе,
і досвітня молитва моя — до тебе.
Нащо, Господи, ти відкидаєш молитву
і обличчя відвертаєш від мене?
Злидар я, і в скорботах змалку
під тягою жахів твоїх знемагаю.
Прогнів твій наді мною пролинув,
страхоліття твої мене розтрощили,
вони оточують мене, наче повінь,—
повсякдень гуртом оступають.
Друзів ти віддалив від мене,
мороком оповив моїх ближніх.
102(103)
Давидів псалом
Благослови, моя душе, Господа;
усе, що в мені,— пресвяте його ймення.
Благослови, моя душе, Господа
і пам'ятай про його доброчинстваї
Він прощає усі твої беззаконня,
він усі твої зціляє недуги,
від погибелі твоє життя вибавляє,
вінчає ласкою тебе та щедротами,
твоє бажання добром виповнює,
і юність твоя відроджується, як у орла.
Ласку творить Господь,
чинить суд утискуваним.
Свої шляхи він відкрив Мойсееві,
синам Ізраїлю — свої звершення.
Щедрий і ласкавий Господь,
довготерплячий та багатомилостивий:
гнів його — до пори,
лють його — не довіку,
не за гріхами нашими відплатив нам,
не за беззаконням нашим учинив нам.
Бо наскільки високо небо понад землею,
настільки ласка його велика до тих, хто його боїться;
як віддалений схід від заходу,
так від нас віддалив він беззаконня наші.
Як милує батько синів —
так Господь милує тих, хто боїться його.
Бо він знає, з чого ми створені,
пам'ятає, що ми — персть.
Дні людини — наче трава,
квітне людина — як квіт польовий:
вітер війне — і немає квіту,
ані сліду ніде не лишилось по ньому.
А Господня ласка — одвіку
і довіку — до
тих, хто його боїться.
І справедливість його — для синів їхніх синів,
що бережуть його приповісті
та заповітів його пильнують в усьому.
На небі Господь спорудив свій трон,
і все чисто йому підвладне.
Благословіть Господа, його вістуни
потужні, що виконують слово його,
аби чути було того слова голос!
Благословіть Господа — і військо його,
і слуги його, що волю його вволяють.
Благословіть Господа, усі звершення його
по усіх володіннях його!
Благослови, моя душе, Господа!
142(143)
Давидів псалом
Господи, слухай молитву мою,
почуй благання моє за істиною твоєю!
Вислухай-но мене у своїй справедливості!
Не позивай свого слугу до суду,
бо жоден живий не виправдається перед тобою.
Душу мою переслідує ворог,
моє життя утоптав у землю,
в пітьму кидає — як давно померлих.
Дух мій занепадає,
серце — ось тут — у тривозі.
Я пригадую дні минулі
і усі твої звершення,
справи рук твоїх розумом осягаю.Я руки простягаю до тебе,
душа прагне тебе — наче земля зневоднена.
Вислухай-но мене чимшвидше. Господи,
бо дух знемагає;
не відвертай обличчя від мене,
бо на тих я буду схожий, хто йде у могилу!
Даруй твою ласку почути удосвіт,
бо я тобі вірю.
Покажи мені, Господи, шлях,
яким простувати,
бо до тебе я душу свою підношу!
Рятуй мене, Господи, від ворогів,—
я до тебе вдаюся.
Навчи мене волю твою вволяти,
бо ти — мій Бог,
нехай дух твій добрий мене веде
у землю правди.
Збережи мене, Господи,
Заради ймення твого!
Заради істини власної
виведи душу мою з недолі.
Будь ласкавий — знищи моїх ворогів,
згубу пошли на тих, що душу мені утискають,
бо я — твій слуга!