У той час, коли капітан Райдуга бесідував з начальником пароплавства, в іншій півкулі землі, у морському місті, на двадцять четвертому поверсі височезної будівлі в затишному і заштореному від сліпучого тропічного сонця кабінеті, теж розмовляли двоє. Один з них—зі зморшкуватим худим лицем, з гострими, мов шпички, плечима, на яких лантухом висів елегантний білий піджак; інший — молодий красень з рудим рівним волоссям, у вельветовій жилетці поверх білої сорочки.
Старий сидів у глибокому шкіряному кріслі за широким столом, з-за якого виднілися лише його плечі і голова; молодик приліпився край стільця, що стояв осторонь столу, ближче до вхідних дверей, і раз за разом повторював: «Так, сер. Зрозумів, сер...» А старий, не поспішаючи, ніби його кожне слово було на вагу золота, витискував їх крізь тонкі губи, які щоразу провалювалися під зморшкувату шкіру так глибоко, що важко було розпізнати на їхньому місці обриси рота.
— Акире, ти, дорогий, зарубай на своєму носі, ми не повинні допустити успішного завершення рейсу. Чув? Не повинні!..
Старий вмовк, розглядаючи пальці на своїх жовтих руках, потім неспішно дістав з нагрудної кишені піджака мініатюрний складний ножичок, розкрив його і почав чистити ним нігті. Рудий молодик, напевно, вирішив, що настав час говорити йому, розкрив було рота, але, помітивши незадоволений порух брів шефа, осікся. За кілька хвилин старий здув з ножичка порохняву, оглянув нігті, продовжив:
— Ти маєш застосувати в цій операції варіант «Б». Але так, щоб комар носа не підточив. Тонко треба все робити, Акире. Тонко. Якщо ж вони викриють нас, скандалу нам не уникнути. А наші колеги із Сполучених Штатів не зацікавлені в скандалі. Москва і Вашингтон саме зараз мости між собою наводять. Рейс «Євроліхтера» — урядовий. В газетах повідомляється, що його організували уряди кількох країн. Не втручатися б нам у ті справи, та, уяви собі, що станеться, коли їхній рейс успішно завершиться. По-перше, «Євроліхтер» тим рейсом відкриє собі нову судноплавну лінію. По-друге,— реклама. Небачена, Акире, реклама для їхнього об'єднання. Прощавайте тоді наші фрахтувальники. Всі перекинуться до них. Судна «Євроліхтера» будуть фрахтувати, а не наші. Адже, якщо вони змогли пройти по такій річці, то, значить, їхні ліхтери найнадійніші. Спеціалісти найкваліфікованіші. Іншими словами, їм і тільки їм можна довіряти вантаж з гарантією, що він буде доставлений до місця призначення вчасно і без втрат. І, нарешті, третє, чи не найголовніше — розпочнеться регулярний рух по тій річці. Тоді, до всього, прощавайте, наші схованки наркотиків. Товар знайдуть і знищать. А він, наскільки мені відомо, зберігається в схованках, які розташовані вздовж тієї річки.
— Варіант «Б», сер, я застосую, але цього може бути недостатньо...
Старий взяв зі столу газету, розгорнув її.
— Акире, тоді вважай, що ти не впорався з завданням. Ось пишеться чорним по білому: «...караван організували країни — члени морського міжнародного об'єднання «Євроліхтер». Тобто чотири країни: Радянський Союз, Болгарія, Чехословаччина, Угорщина. Отож, Акире, ще раз кажу: наші американські колеги... Проте...— старий хвильку помовчав і додав: — У крайньому випадку дозволяю тобі застосувати частково варіант «А». Повторюю: у крайньому і частково. Так, щоб ти не був прямо замішаний в акцію. Нехай убивають ті фанатики, а ти залишайся осторонь. Тоді можна буде все списати на їхній рахунок, якщо вас викриють...
— Я зрозумів, сер,— підвівся рудий, бачачи, що його шеф узявся за телефонну трубку, чим дав зрозуміти: розмову закінчено.