Іштвану Сабо випала черга нести вахту відразу після вечері. Станєв і Морава полягали спати. Іштван підняв трап, так щоб ніхто не міг проникнути з берега на буксир, обійшов палубу і став біля борту. Вслуховувався в ніч: чи не повертаються від пігмеїв капітан і Ліда. Тихо. Лише на річці скидалася риба та зрідка клацали зубами сонні крокодили. Згадав, що Ліда залишила вранці на прохання Петера суп, але штурман забув про нього. Вирішив наловити риби сам. Виніс бачок з камбуза. Суп вилив за борт. Риба завирувала. Та ловити її розхотілося: тривога за Райдугу і Ліду наростала. Щоб якось заспокоїтись, дістав з кишені шахи, наблизився до освітленого ілюмінатора і почав обдумувати свій черговий хід. Але через кілька хвилин поклав їх назад у кишеню — не «гралося». Подумав, чи не розбудити Петера і Яна, щоб вони пішли до пігмеїв і дізналися, чому так довго немає капітана і Ліди. Він уже попрямував до кают, коли в заростях почувся тріск сухого хмизу. За кілька хвилин на освітлений місяцем берег з зав'язаною на голові ковдрою вибігла Ліда. Вірніше, вона не вибігла, а її хтось виштовхнув з гущавини, бо, пробігши за інерцією кілька метрів, дівчина втратила рівновагу і впала. Іштван увімкнув прожектор, направив на ліс. Але крізь густе віття, сплетене ліанами, нічого не було видно.
Ліда стягнула ковдру з голови, огляділася.
— Лідо, біжи-но сюди,— гукнув їй Іштван і опустив трап. Дівчина піднялась на буксир. Вона тремтіла від жаху.
— Що трапилося?!
— Іштване, там капітан!.. Капітанові погано!.. Він отруївся м'ясом... Я побігла за ліками... Та тільки забігла в зарості, як мені хтось накинув на голову ковдру і поніс кудись. Тримали довго. Я ледь не задихнулася під тією ковдрою. Оце привели на берег... Там, з пігмеями, залишився хворий Райдуга!..— Ліда підхопилася.— Я візьму ліки і побіжу!..
— Сиди! — наказав їй Іштван.— Тепер уже піде туди хтось із нас.
Сабо розбудив Петера і Яна. Коротко переказав їм, те що розповіла Ліда. На завершення додав:
— Візьму ліки і піду за капітаном я.
— Ні,— мовив Петер.— Підете вдвох з Яном. Можливо, доведеться нести капітана...
Ліда, трохи заспокоївшись, винесла з каюти медичну сумку і передала Іштвану.
— Спочатку дасте таблетки, а потім налиєте з пляшки в мензурку води, і нехай зап'є,— наказала їм услід Ліда.
— Гаразд, Лідо,— заспокоїв дівчину Ян.— Все зробимо. Іштван і Ян попрямували в зарості. Трималися стежини, вірніше, не стежини, а ледь помітного в місячному сяйві сліду, залишеного пігмеями. Незабаром почули гомін, що долинав з поселення, а затим зарості поріділи, і моряки побачили вогнище. Назустріч їм вийшов вождь. Гаряче жестикулюючи руками, він стривожено почав про щось розповідати. З суцільного потоку звуків, які виливав на моряків Сейл, вони, крім двох слів «Хераф» , «бвана», більше нічого не могли зрозуміти. Лише через кілька хвилин, придивляючись до жестів, Ян висловив здогадку:
— Іштване, трапилося якесь нещастя. Зверни увагу: Сейл увесь час показує на хащі... Капітан пішов у зарості і не повернувся звідти...
Підійшли ближче до вогнища.
— Так, Яне. Капітана біля вогнища не видно,—оглядаючись на всі боки, мовив Іштван. Затим механік почав кликати Райдугу.— Олегу Дмитровичу!.. Капітане!..
Нічний ліс відповів лише помахом крил сполоханого птаха, який перелетів з ближнього дерева на величезний баобаб, далі від людей. Проте хлопці продовжували вслуховуватися в ніч. Та крім рикання гієни біля туші слона і голосів пігмеїв біля вогнища, нічого не було чути.
Іштван жестами попросив вождя, щоб той ще раз «розповів», що, де і як трапилося з капітаном. Сейл узяв його за руку, підвів до того місця, де лежав Райдуга, ліг на землю, схопився за живіт, почав качатися. Потім підвівся, змалював плавними рухами рук довге волосся на голові, побіг у бік річки. Повернувся, не добігши до кінця галявини кілька метрів. Іштван і Ян зрозуміли, що вождь зараз показав дії Ліди. Мовляв, вона побігла до річки, на буксир, за ліками.
Сейл продовжував «розповідати». Знову ліг на землю, склав руки у пригорщі, нахилився, ніби п'є. Підвівся, зірвав з куща листок, уп'явся в нього очима, удав, що читає. Потім показав на хащі, мовив:
— Хераф...
Розвів руками в різні боки, мовляв, не повернувся ніхто з них.
—Ти зрозумів?—запитав Іштван у Яна.
— Здається... Райдуга їв м'ясо і отруївся ним...
— Або хтось щось йому підсипав,— вставив Іштван.
— І таке може бути,— продовжив Ян.— Отож, капітан отруївся. Втратив свідомість. Ліда побігла за ліками. А далі, напевне, було таке: Райдуга прийшов до тями. Але Ліди довго не було. Пігмеї пішли шукати її. Повернулися, очевидно, з запискою, яку знайшли на кущі. Райдуга ту записку прочитав. У ній переслідувачі писали, що Ліда в них, і вони повернуть її лише на обмін за самого Райдугу. Тоді капітан підвівся і, похитуючись, попрямував у зарості. Там вони його й полонили, а Ліду з зав'язаними очима, точніше, з ковдрою на голові, щоб вона їх не бачила, вивели на берег.
— Так, Яне, і я зрозумів усю цю катавасію. Ліду вони відпустили, а Райдугу взяли, сподіваючись, що караван без капітана далі не піде.
— Розрахували вони вірно. Але ми ще побачимо, чия візьме,— мовив Ян.— Треба прочесати ближні хащі. Можливо, десь недалеко вони тримають капітана. Знайти б нам його тільки...
Вождь, напевно, здогадався про наміри Іштвана і Яна, бо жестами показав: хащі навколо галявини вже общупали його люди і нікого не знайшли. Але це не означає, що треба впадати в розпач. Якщо Хераф пішов за капітаном і не повернувся досі, значить, капітан живий і є надія на його врятування.
— Не дуже певна гарантія,— стенув плечима Ян.— Хераф усього-навсього хлопчик...
— Так,— погодився Сабо,— чекати, склавши руки, ми не можемо. Треба шукати капітана. Ти, Яне, заходь від річки, а я зайду від лісу. Зарості пройдемо півколом...
Ян дістав з кишені складений учетверо папірець і передав вождеві. Жестами показав, щоб той зберіг папірець до його, Янового, повернення. Затим мовив до Іштвана.
— Я готовий.
Не знаючи тропічного лісу, моряки дуже спрощено уявляли пошуки Райдуги. Варто було б їм одним заглибитися в зарості на кілька сот метрів і звідти вони вже не вийшли б. Тропічні хащі ховають від людини небо, землю і зорієнтуватися тому, хто не знає їх, неможливо. Людина, яка вперше потрапила в тропічний дикий ліс, бачить навколо себе лише неприглядне плетиво з віття різних кущів і ліан, стовбури дерев і високу траву. А вночі взагалі нічого не можна розгледіти. І добре, що поруч з нашими сміливцями — Іштваном і Яном — був вождь Сейл. Здогадавшись, куди і для чого 'направляються моряки, він рішуче заступив їм дорогу. Жестами показав: у зарості треба йти разом з мисливцями. Тут-таки він-виділив по кілька чоловіків окремо для Іштвана і Яна. Взявши списи, мисливці попрямували за моряками. Незабаром обидві групи зникли в заростях.
Всю ніч і наступних півдня шукали вони Райдугу. Прочесали найнедоступніші місця, але все було даремно. Навіть ознаки на близьку присутність капітана не знайшли. В подертому одязі, з синцями і подряпинами знеможені повернулися в поселення. Віддихавшись, моряки попрямували до річки.
—Тьху ти: голова й два вуха!—зупинився Ян.—Іштване, зачекай хвилинку. Я зараз. Не голова в мене, а макітра... Забув схему.
Морава повернувся до пігмеїв, які вийшли на край поселення і мовчки стояли, тим висловлюючи жаль, що ці рослі добрі білі люди не знайшли свого вождя, взяв у Сейла папірець. Коли наздогнав Іштвана, той запитав у нього:
— Що за папірець?
— Та схема з Братислави. Залишив у вождя, щоб не загубути, а оце забув.
— У каюті треба було її залишити.
— Ні, я цей папірець ношу весь час з собою,— витер піт з чола Ян.—Давай подумаємо, що скажемо Ліді. Як тільки-но дізнається, що Райдуга обміняв себе на неї, побіжить сама його шукати.
— Скажемо, що його й Херафа полонили терористи,— мовив Іштван.— Але Петер повинен знати всю правду.
— Петеру, звичайно, скажемо. Зараз він замість Райдуги. Йому треба приймати рішення: як бути далі.
Петер і Ліда чекали на них з нетерпінням. Довга відсутність боцмана й механіка не на жарт їх схвилювала.
— Довше не могли там бути?! —з докором накинулась на них Ліда.— А де ж капітан?!
Іштван і Ян переглянулися. Відчувши недобре, Ліда домагалася відповіді:
— Скажіть: де він?.. Що з ним?!
— Лідо,— підійшов до неї Ян,— нічого страшного... Вірніше... Невідомо, що з капітаном. Напевно, його і Херафа полонили терористи...
— Мене відпустили, а їх полонили?! — дівчина лише зараз помітила подертий одяг на моряках.— Де це ти так?!
_ Шукали капітана, Лідо. Разом з пігмеями обшукали навколишні зарості...
- Його так просто не знайти,— якось відразу упалим голосом мовила дівчина.
- Може, ще відпустять...— заспокоїв її Іштван.— Тебе ж відпустили.
- Чекай! Відпустять! — підвела голову Ліда. Очі в неї горіли рішучістю.— Я хто? Буфетниця! А Райдуга капітан! От і думають, що без нього караван не піде далі...
Іштван і Ян знову переглянулися, але промовчали.
Дівчина продовжувала:
— Дзуськи!.. Я залишуся і буду разом з пігмеями шукати Райдугу и Херафа, а ви пливіть далі... Петер, ти...
— Як це «залишуся»?! — не дав договорити їй Ян.
— А так і залишуся!..— підвищила голос Ліда.— Не можемо ж ми залишитися тут усі! Караван треба комусь вести!.. Там люди вмирають від голоду, хвороб!..
— Ну й придумала: «залишуся»!..
— Яне, не перебивай мене,— на диво всім знову спокійно і розсудливо заговорила Ліда.— Я хто на каравані? Кок. Караван без мене може йти далі? Може. Якщо ж залишиться хтось із вас,— а залишитися комусь треба обов'язково,— то хто ж виконуватиме на каравані його обов'язки? Взяти хоча б тебе, Яне. Караван може без тебе рухатися? Ні. Ти його, так би мовити, «поводир». Без механіка Сабо не працюватиме довго машина. І, нарешті, без Петера — ні туди ні сюди. На ньому тепер лежать обов'язки і стернового і капітана. Отож, залишитися можу лише я. Ви без мене обійдетеся. «Посидите» ці кілька днів на консервах. Ну, жирку трохи «скинете»...
— Лідо, не це нас турбує,— підійшов до дівчини Іштван.— Як ми можемо залишити тебе в джунглях?..
— Ліда має рацію, Іштване,— заговорив Петер, який до цього мовчки слухав своїх товаришів.— Права. Караван необхідно привести на місце призначення якомога швидше. Його чекають тисячі людей... Залишитися в даній ситуації може лише Ліда. До нашого повернення вона разом з пігмеями шукатиме Райдугу і Херафа. Візьме з собою харчів, ліки. Коли ж за час нашої відсутності капітан не знайдеться, викличемо допомогу з «Співдружності». Ліхтеровоз на той час теж повернеться і чекатиме нас біля гирла ріки. Зараз же ми повинні думати про людей, що постраждали від стихії, заради яких ми тут. Наш караван для них — єдина допомога... Та й сам капітан Райдуга дав розпорядження, щоб ми не чекали на нього... Згадайте його слова...
— Пам'ятаємо,— мовив Ян.— Він сказав, що спробує терористів затримати...
Швиденько зібравши необхідні пожитки і взявши з собою харчів, Ліда підійшла до трапа.
— Коли повернетеся на це місце, дасте три гудки тифоном, щоб я почула.
— Так і зробимо, Лідо. Будь обережна. Даремно не ризикуй. Пам'ятай: Райдуга з тих людей, які просто так не здаються ворогові. Він знайде вихід з будь-якої ситуації. Твоє ж основне завдання берегти ліки, на випадок, коли йому треба буде медична допомога,— Станєв обняв дівчину.— До зустрічі. Допоможуть тобі перенести речі в поселення пігмеїв Іштван і Ян...
Сейл відразу ж розпорядився для Білої Красуні поставити в центрі поселення хижу. Чоловіки племені навперебій кинулися виконувати його наказ. І доки Ліда, прощаючись з Іштваном і Яном, проводжала їх, хижа була готова. Частина чоловіків розійшлася по своїх домівках, а друга частина —на чолі з Фейзі, залишилася біля нового житла дівчини. Між юнаками зчинилася суперечка. Ліда спочатку не могла зрозуміти, чому вони сваряться, але згодом здогадалася: вождь наказав юнакам по черзі охороняти її, вони й'засперечалися, кому першому заступати на варту.
Кінець суперечці поклала Ліда. Вийшовши з хижі в повному зібрані для походу,— в шортах і сорочці з довгими рукавами, за спиною невеличкий рюкзак,— вона попрямувала до лісу. Юнаки на мить застигли в здивуванні, а потім, похапавши свої списи, кинулися за нею...
Повернулися в поселення пізно вночі з твердим наміром (принаймні, так вирішила Ліда) продовжити пошуки вранці. І хоч до ранку залишалося мало часу, а тіло нило від утоми, дівчина заснути не могла, їй ввижалося, що чує стогін Райдуги. Іноді вона бачила, як капітан увесь зранений продирається крізь тропічні зарості, а за ним ледь переставляє ноги Хераф...