Уже в надвечір'ї Олег Дмитрович Райдуга ставив свої «Жигулі» на стоянку
біля управління пароплавства. Неподалік могутньо дихав
Дунай. Через кілька кілометрів його вода змішується з морською, і ріка
зникає. Райдуга в душі ніяк не міг змиритися з цим. Не міг, тому що не
вірилося в зникнення такої сили, такої могутності. Важко було осягнути
всю роботу, яку проробила ця вода там, угорі, протікаючи через багато країн
Європи. Вона крутила млини, турбіни електростанцій, переносила на собі
вантажні й пасажирські
судна, напувала вологою ліси, поля, вирощувала хліб. А тут, ніби усвідомлюючи
важливість зробленого, повагом текла повз останній
свій порт перед тим, як влитися в море.
«Здоров був, Дунаю!» — подумки привітався Райдуга з рікою. Ріка відповіла
йому гудком самохідної баржі, яка саме розми-
налася з зустрічним катерком. Райдуга осудливо провів очима суденце,
що порушило правила, повернувся і попрямував до масив-
них дубових дверей управління.
Просторий вестибюль. Високі старовинні вікна м'яко розсіюють сонячне
проміння, згладжуючи суворі обриси високих мармурових
колон, крутих мармурових сходів, по яких на другий поверх збігає довга
звивиста стрічка килима. Закінчується вона перед кабінетом
начальника пароплавства. Кинувши короткий погляд на табличку, Олег
Дмитрович взявся за мідну ручку дверей.
Начальник пароплавства Анатолій Васильович Верховід підвівся з-за столу, пішов назустріч Райдузі. Подав руку.
— Прибув, значить! Тут, капітане, ти дуже потрібний. Вибачай уже, братику, що відкликали з відпустки. Верховід — високого зросту, широкоплечий, з кучерявою чуприною на красивій голові — нагадував стрункого ясеня в червні.
— Що трапилось, Анатолію Васильовичу?—після хвилинного мовчання запитав Райдуга.
— Як тобі, братику, сказати... Трапилося. Звичайно, трапилося. Та ти
сідай,— Верховід вказав на крісло, що стояло біля жур-
нального столика, а сам підійшов до вікна.— Як вдома? Мати як?
— Поки тримається, але важко їй одній.
— Час тобі, братику, одружуватися. Двадцять п'ять маєш. Ото одружуйся,
дамо квартиру і забирай матір до себе. Вирішуй ці
проблеми доки плаваєш у порту, бо коли переведемо на ліхтеровоз, на
березі буватимеш рідко: з приводу рапорту про переведення вже є деякі міркування.
Але про це потім. Зараз про причину твого відкликання з відпустки. Чув,
мабуть, про трагедію в Орландії?
— Чув,— відповів Олег Дмитрович.— їхав оце і слухав радіо. Та й по телебаченню вчора передавали.
— Тоді знаєш і про те, що країни-члени «Євроліхтера» вирішили надати допомогу народові Орландії?
— Знаю.
— Знаєш і про те, що доставити той вантаж у глиб Орландії можна лише в ліхтерах річкою?
— Знаю.
— А про те, що це має зробити наше міжнародне об'єднання «Євроліхтер», теж знаєш?
— Знаю. Нікому ж більше. Лише наше об'єднання має ліхтери. Анатолій
Васильович помовчав, уважно подивився на Райдугу,
продовжив:
— А знаєш, що караван з ліхтерів по тій річці маєш провести ти?
— Зна... Ні... Я?!— підхопився з крісла Райдуга.— Я?!
— Ти.
Райдуга розсміявся. Розсміявся так голосно, що Верховід не витримав і теж засміявся.
— Чого це ти, братику, так смієшся? Смішного ж нічого немає в моїх словах.
— Та я згадав, Анатолію Васильовичу, як оце їхав, слухав по радіо, що
споряджається караван по тій тропічній річці і співчував
майбутньому капітанові, а виявився тим капітаном я сам.
— Світ тісний, братику. Не дивуйся. Вибір припав саме на тебе не випадково.
Усі дані у тебе для такого відповідального плавання
є. А перепон у джунглях буде чимало. Та й твій буксир підходить для
плавання тією річкою, має малу посадку. Річка, за нашими неповними даними,
мілководна. Екіпаж буксира наполовину скоротимо, щоб суденце не дуже завантажувати.
Але ті, хто з тобою піде у рейс, будуть з числа кращих спеціалістів країн-членів
«Євроліхтера». Тобто, матимеш інтернаціональний екіпаж,— Верховід підійшов
до великого глобуса, який стояв у кутку кабінету, покрутив його. Вказавши
загостреним олівцем на зелену цятку посеред різнобарвної частини глобуса,
продовжив :— Ось Орландія. До неї, а точніше до гирла річки, доставить
вас ліхтеровоз «Співдружність». Там ви завантажитесь, і ліхтеровоз піде
далі — до берегів інших країн повезе вантажі, ви ж підете вгору по річці.
На зворотньому шляху він вас підбере. Для цього треба, щоб ви вчасно розвантажились
у цивілізованій частині Орландії і спустилися назад, до океану. Така схема.
Олег Дмитрович замислено обійшов глобус. Зупинився навпроти зеленої цятки. По хвилі мовив:
— Річка тече через дрімучі джунглі. Береги, звичайно, дикі — не обжиті...
Начальник пароплавства невизначено розвів руками, мовляв, важко стверджувати, живуть люди там чи ні, принаймні, я цього не знаю.
— Все ж таки, що за екіпаж ви мені даєте? — продовжив Райдуга.
— До нього ввійдуть лише найнеобхідніші люди. Такі, котрі володіють двома-трьома судновими спеціальностями. Прибудуть вони з караваном ліхтерів. Так що йди і готуй свій «Дунай».
Проте Райдуга не поспішав залишати кабінет начальника пароплавства. Перед тим як погодитися на цей рейс, він повинен був знати і усвідомити все до найменших подробиць.
— А що, в нас немає своїх хороших спеціалістів — штурманів, механіків, боцманів, а треба виписувати їх з-за кордону? Буксир же наш.
— Є. З.вичайно є. Але так вирішило управління «Євроліхтера». І я повинен тобі, братику, сказати, що таке рішення правильне. Адже вантаж відправляють кілька країн, вони і посилають своїх, так би мовити, представників, або, якщо хочеш, супроводжуючих. Це — раз. По-друге, кожен із них знає кілька мов. А, по-третє, підібрані спеціалісти кращі з кращих на всьому Дунаю,— Верховід підійшов до столу і відкрив коленкорову папку.— Хоча б взяти Петера Станєва. Кращий в Болгарії штурман, колишній стерновий. Витривалий: спортсмен. Має розряд з фехтування.
— Ніби в рейсі обов'язково спортсмени потрібні,— стенув плечима Райдуга.
— Ну, спортсмени не спортсмени, а спортивна тренованість, витривалість необхідні. Умови плавання незвичайні. Та й екіпаж значно скорочений. Доведеться кожному з вас працювати за двох, а то й за трьох." Твою спортивну загартованість ми теж врахували, коли рекомендували капітаном на цей рейс. Форму боксера підтримуєш?
— Підтримую.
— Тоді бувай здоров. Готуйся,— Анатолій Васильович по-дружньому легенько боксонув Райдугу в плече. Продумай все. Якщо виникнуть ускладнення з приготуванням, звертайся прямо до мене.