На початку серпня була проведена широка мобілізація молоді до УПА, при чому назверх зберігався принцип добровільности. Майже в кожному селі були боївки самооборони, що держали варту і, в разі потреби, оборону села. В селах, спокійних від німців, виникало т. зв. «народне ополчення»; воно мало на меті підготовити кадри до УПА на випадок тотальної мобілізації. Всі чоловіки від 18 до 45 літ, якщо були в якійсь армії, мусіли відбувати два або й три рази на тиждень військові вправи. Вони були зорганізовані в сотні й курені. Сотенними, курінними і чотовими <народнього ополчення» були люди, що розумілись на військовому вишколі. Кожний «ополченець» мусів зробити собі дерев'яний кріс до вправ. Тими вишколами відали військові референти ОУН «Б», а пізніше УПА давала своїх інструкторів. Це, одначе, було переведене не скрізь однаковою мірою.
Так творилася по селах «армія без зброї». Крім оргнізаційної сітки для зв'язку, були утворені військові зв'язки УПА, які властиво організаційний зв'язок підпорядковували собі. Військовим зв'язком користувалися організація і УПА. Начальником зв'язку групи Південь (Енея) був Зварах Петро, псевдо Славко.
Була наладнана пошта УПА, можна було вести листування між відділами. Листи називалися «грипси». В «грипсах» стрільцям заборонялося писати про військові справи, .але дуже часто траплялися «мудрагелі»: пишучи до дівчат або батьків, вони подавали наприклад, нумер кварталу лісу, де стояв відділ. Вистарчало німцям перехопити листа і гляяути на плян лісу, іцоб довідатися докладно про розташування даного відділу УПА.
Службові листи були печатані сургучем (лак). Залежно від справи, крім псевда того, до кого був написаний «грипе», писалося «пильне», або «експрес». В тому також були надужиття, бо «грипе» до дівчини був також часто «експрес». Зв'язкові кур'єри дуже часто використовували селян й пе-ретяжували поїздками. Так завелося, що молодий хлопчина три кілометри не хотів іти пішки. Стільки «шарварків» на підводи наше населення не мало за жодної чужої влади.
СБ почала масову чистку серед населення і в відділах УПА. За найменшу провину, навіть за особисті порахунки, видавалося на селянина кару смерти. По відділах в більшості випадків терпіли східняки. Трудно було їм захиститися перед засудженням, що той чи той «неблагонадійний», бо їх ніхто не знав; не було другого східняка з його місцевости, котрий посвідчив би за нього. Один із таких засуджених втік від розстрілу зі зв'язаними руками. Ясно, що прихильної пропаганди для УПА він не робив.
Взагалі СБ і її діяльність — це була найчорніша сторінка історії тих років. Таке враження мав я від першої зустрічі з СБ, що про неї згадав вище. Гірше не могло бути, бо поліція сама була законом і судом.
Служба безпеки була зорганізована па німецький зразок. Більшість командирів СБ—це колишні курсанти з німецької поліційної школи в Закопаному (з років 1939-40). Ними були переважно галичани.
Для стрільців, що дезертирували або провинилися, були створені карні сотні, а навіть па Поліссі був карний табір — кентавр, як його звали. Він знаходився в околиці В. Стидиня. Комендантом кентавра був Дорощук.
До лісу німці висилали на розвідку масу шпигунів;
Їх дуже часто СБ переловлювала. Навіть був випадок, що курсант підстаршинської школи УПА був запроданцем німців і працював на їхню користь і, провівши розвідку, втік до німців. За голови наших командирів, як Енея, Черника, Юрка і т. д. німці визначили нагороду по 10.000 карбованців. Одного з таких ласих на гроші СБ зловила, і Еней сокирою власноручно відрубав йому голову до пенька.
УПА, охоплюючи в цеп час лише Волинь і Полісся, була поділена на групи, що відповідали територіяльним комплексам, а саме: Північ, Південь, Захід і Схід (раніше були три перші, пізніше четверта).
Командиром групи Північ був Дубовий, Південь — Еней,. Захід—Рудий, Схід—Верещака.
Найсильнішими групами була південна група Енея і північна група Дубового. Весь головний провід УПА, тобто Головна Команда і партійні провідники, знаходився в околиці В. Стидиня (Костопільщина, близько Степаня).
Головнокомандувачем УПА був Клячківський. Псевдо Клим Савур, а пізніше Охрім. Він уживав обоє псевд.
На самих початках організації УПА начальником штабу був Тур. Максим Рубан-Лебедь був лише недовго на Волині, як Урядуючий Провідник ОУН Бандери. Його псевдом були підписані відозви й накази політичного характеру, згл. безпеки.
Шефом штабу УПА був полковник армії УНР Ступницький, пізніше генерал Гончаренко, оперативним старшиною полк. Омелюсик-Полііцук. Полковник Литвиненко (псевдо Євшан) був начальником розвідки УПА. Шефом інтендантури був Зубатий (Мороз). Головним прокурором — Безрідний, його заступником Мітла. Старшиною до доручень у Савура був Шелест, політосвітником — Апостол. Заступником Савура в політичних справах був Волошин-Павленко. Організаційним по мобілізації при штабі УПА був Олег (Ілько Ткачук), так званий Орг. Моб.
Як виглядали організаційні функції в ОУН Бандери, я не знаю. Організаційна сітка ОУН <Б» була дуже щільно пов'язана з УПА, правдоподібно Савур був одночасно провідником ОУН «Б» на своєму терені.
Хоч бандерівці й заявляли, що УПА надпартійна, проте, в перший період (відколи перейнято цю назву від Бульби) нею цілковито керувала ОУН-Бандери. Тому населення так і називало партизанів бандерівцями, хоч з переконання вони бандерівцями не були.
В відділах УПА були наставлені "політруки" й уповноважені СБ. їхній вплив був такий великий, що часто військовий ступінь чи функції в відділах залежали від «політруків». У відділі першою особою був партійний відпоручник. Районовий ОУН Бандери мав право наказати сотенному, що знаходився на його терені, якусь акцію. Тут часто доходило до непорозумінь, бо одночасно сотенний міг мати інший наказ від зверхника УПА.
В міру поповнення рядів УПА неорганізованими, УПА набирала щораз більше характеру всенаціональної української армії. Партія чимдалі тратила поводи, СБ не могла схопити цілости в свої руки. Між старшинами й вояками УПА та СБ згодом витворився великий антагонізм.