Вже другий день ми з Литвином у таборі Хрона. До першого травня дома не всиділи. Коли нас зв'язковий привів до табору, перед нашими очима закрутився весь світ. В гущавині лісу стояли два намети, а біля них товпилися озброєні хлопці. Зброя і одяг різноманітні. Хто в цивільному, хто в поліційній шинелі. Найбільш по військовому виглядали батальйонні.
Увагу всіх звернули наші обстрижені голови. Після загального привітання нас окружили хлопці, між ними й наші старі знайомі, і ми взаємно засипали один одного різними питаннями. Настрій був бадьорий і відчувалося, що "братія". готова на найбільші пориви, хоч і не дуже приготована до бою. До табору приїздили і від'їздили щохвилини вершники, підводи, приходили гінці. Щохвилини прибувала нова вістка: що й де німці зробили, де поляки видали наших людей німцям.
Деякі польські села дістали від німців зброю для поборювання українських партизанів. Найближче положе.іс від лісу польське село Кути тероризує довколишнє наше населення. На всі ці вістки хлопці затискають кулаки і чекають наказу командира, певні, що вони тепер за все і всім відплатять, що караюча рука українського потоптаного народу, як месники за народні кривди.
Хрін, Чорнота й інші провідники відділу відбирають звіти, дають накази, проводять між собою жваву розмову. Як я пізніше довідався, якраз тоді велися переговори в справі спільного штабу і спільних дій групи Хрона й Крука. Рівномірне гудіння розмов переривав сильний голос Бурлаченка, що через грамофонну трубу заповідав обід і вечерю. Тоді найбільший рух починався біля невеликого казана з їжею, де кожний по черзі діставав від кухарів велику порцію м'яса і гострий дотеп Мазниці. По вечері закликав нас Хрін до намету і вписав наші псевда в список стрільців його загону. Від того часу нас звали: Литвин і Макс. Перед спанням відбулася загальна збірка, перевірка присутніх після чого відспівано спільну молитву «Боже Великий». Поважний спів молодих вояків покрила темна ніч.
На другий день ранком прибула до ліса боївка з Дубенщини в силі 85 чоловіків на чолі з Арійцем, Угренком і Чорним. З ними прибули дівчата Іра, Кіра і Маруся, наші санітарки. В таборі збільшився гамір. Хрін дав зарядження будувати нові намети.
Перед обідом Хрін, я і Чорнота поїхали верхи до табору Крука на дальші переговори. На схилі гори Франка, біля джерела містився табір Крука. Замість наметів були побудовані принесені з села шопи. Крім Крука, Каменя, майора Голубенка, Стеценка з оселедцем на голові, Гамалії, Гармаша, Кропиви, Квітки, Тимка зустрівся я ще зі старим знайомим Ільком Т. (Олег) і проф. Гнатовим. Польовий священик відділу їларіон оповідав мені, як хлопці лякають старого професора: викрадають від нього кріса, а потім кричать, що німці біля табору.
Справа переговорів затягувалася. Йшло про важну справу й розв'язати її не було легко.
Українські повстанні сили, як бачимо, оформлювалися в зародки аж чотирьох армій: 1) УПА—Бульби, 2) відділи ФУР, 3) Військові відділи ОУН полковника А. Мельника, 4) військові відділи ОУН Бандери. Провадити боротьбу з окупантом аж чотирма арміями — це б було божевілля. Всі надіялись, що справа ця буде полагоджена на верхах. Було відомо, що йдуть переговори між мельннківцями, бандерівцями та Бульбою в справі створення спільного штабу. Але поки десь там говориться, щоденні потреби вимагали рішень місцевого характеру. Потрібна була співпраця місцевих відділів у справах оперативних і вишкільних тим більше, що старшин було мало і в одних і в других.
Сотник української армії Семенюк (псевдо Орлик, а згодом Гуня), запропонував спільний штаб для відділів Хрона і Крука, при чому він, Орлик, мав бути оперативним старшиною. Не легко було рішити справу, бо Крук боявся діяти без наказу своїх верхників, хоч здоровий розум наказував на це погодитися.
Але обставини змушували до цього. Загроза з боку поляків, які дістали від німців зброю проти нас, змусила договоритись виконати спільну атаку на Кути.
Ще того самого вечора відділи Крука і Хрона вирушили в акцію. Озброєні поляки з родинами замкнулися в костелі, а кругом мурованого плоту побудували кулеметні гнізда. Згодом з пляном відділ Крука наступав з півночі, а ми з півдня, щораз затискаючи перстень оточення. Поляки боронилися добре. Щоб розпізнати їхні становища, відділ Крука підпалив хату біля костела. Все було видно, як на долоні. Лише нам, наступаючим від сторони болота, було погано лягати і маскуватися. Захований у кущах поляк несподівано кинувся з вилами на нашого стрільця, що просувався вперед, але Булька своєчасно цільним стрілом поклав його трупом. Вусатий був ранений у ногу. На диво куля, що пройшла кишеню, розбила гранату на дві половини, і граната не вибухла. Бій тривав цілу ніч. Без тяжкої зброї трудно було .знищити залогу. Будинки в селі ми спалили всі до щенту, залишили лише дім української родини.
Червона заграва вогню присвічувала нашому відворотові до лісу. Та акція відбулася в ніч з 30.4. на 1. травня 1943. року. Наш відділ був в силі 80 чоловік і ще не був поділений на рої і чоти. Наступали «посполітим рушенєм». Зі зброї, крім крісів і ручних кулеметів, ми мали з собою на тачанці «максима».
У відділі Крука були два ранені; з них один, тяжко ранений, через кілька днів після акції помер.
Так почалося наше нове життя. Почались бої, лилась кров, падали жертви. А весна йшла запашна, заквітчана. .Хотілось жити, радіти життям, упиватись перемогами. Ніхто не думав про смерть, ні про рани. Кожному здавалося, що перед ним єдино перемога, така чудова, як ця весна навколо, як ці травневі ночі.
Починаючи з нашої акції на Кути, день-у-день, як тільки заходило сонце, небо купалося в заграві пожеж. Це палали польські села. Поляки без потреби зв'язалися з німцями. Очевидно, не всі, але бандерівські боївки виповіли їм війну, яка не вгавала на Крем'янеччині приблизно п'ять тижнів. Поляки тікали до міст, і німці творили з них поліційні частини, що жорстоко мстились на українському населенні. Села Рибчу, на Крем'янеччині і Панську Долину, на Дубенщнні, поляки перемінили в справжні фортеці, добре окопані й устатковані німецькою зброєю.
Полякам не треба було починати війни з нами. Але й українська сторона мусіла шукати якогось іншого виходу. Та бандерівці не хотіли шукати жодного порозуміння, і ситуація все загострювалася, і в результаті — хвиля взаємного терору розлилась по всій Західній Україні. Тут визначувались великі тактичні розходження між нами й бандерівцями, що вказували на майбутній конфлікт. Це було предметом турбот наших провідників. Чи мав про це думати звичайний партизан?
Партизани, коли палало небо пожарами, сідали довкола вогнищ у таборі і розповідали про свої переживання в боях, чи в колишньому підпіллі. Розповідали про німецький терор і героїчний спротив українського народу.
Ось один хлопець із Верби здушеним голосом оповідає, як загинула родина лубенського повітового провідника ОУН полк. Мельника — Панасюка. Були чотири браги Панасюки. Всі, як соколи: з них два в підпіллі, а один — повітовий провідник.
У Великодню Суботу обидва підпільники прийшли додому. Помились, одягнули чисте білля. Поперджені поляками німці оточили хату й заарештували всіх чотирьох разом із матір'ю. Хлопці не ставили опору, бо були певні, що їх відіб'ють на дорозі товариші. 1 дійсно, боївка, довідавшись про арешт, зробила на шосі засідку. Але німці зігнали людей з околиці до Верби і тут учинили «суд», заявивши, що всі братії — партизани, й усіх, разом із матір'ю, розстріляли. Жоден із них не моргнув оком, ідучи на смерть. Впали з окликом «Слава Україні!» А героїня-мати героїчних синів, із твердою вірою промовила до німців: «Ви незабаром будете в такому становищі, як ось мої сини і я».
Слухаючи розповідь, гурток біля вогнища міцніше стискає зброю. «Для цього ми тут, щоб помститись за них»,— думає кожен. «Але не для того ми тут, щоб спричиняти зайво нові жертви», — докидає один з гуртка і оповідає, як бандерівська група партизанів Каменя ночувала в селі Батьківцях і не виставила варти. Жандармерія оточила село. Попереджені селянами бандерівці втекли, але дехто в поспіху залишив зброю й амуніцію. Німці, знайшовши такі докази перебування партизанів у селі, спалили хати.
Такі випадки бували. Тому Блакитний жадає від Крука, щоб перейшов до табору в лісі, щоб не наражувати сіл і туди ж щоб постягав інші бандерівські групи. Інакше трактуватиметься їх як авантурпиків і дасться наказ про розброєння.
Довго в ніч оповідають партизани, як заклали табір наприкінці березня і прокидались присипані снігом, скільки сала мусіли їсти, щоб підтримувати температуру. Але все це блідне перед романтичністю Великодніх Свят у лісі. Партизанський пан-отець Палладій Д. святив паски розкладені на пеньках і ковбаси, що висіли на сучках. Не було б кінця оповіданням, коли б не наказ гасити вогонь і лягати спати.
Над табором намет зоряного неба, а навколо табору чуйні вартові. Спимо козацьким сном. Що готує нам завтра?