— Де ви всього цього навчилися, Доне? Ви так багато знаєте! Чи, може, мені це тільки здається? Ні. Знаєте ви багато. І все завдяки досвіду? Чи вас якось готували на роль Учителя?
— Тобі дають книгу, і ти читаєш.
Я повісив на розчалку щойно випрану шовкову хустину і витріщив- ся на нього:
— Книгу?!
— “Підручник Спасителя”. Це — своєрідна біблія для Вчителів. Десь у мене був примірник, якщо вас цікавить. — Так, звісно! Ви маєте на увазі звичайну книгу, що підказує вам?.. Якусь хвилю він порпався в багажнику — у “Тревел-ейра” він одразу ж за підголовником — і видобув звідти невеличку книжку в оправі, що мала вигляд замшевої.
— Що ви мали на увазі, коли сказали: “Підручник Спасителя”? Це ж “Посібник Месії”.
— Що так, що так — хіба не однаково?
Він почав збирати порозкидані довкола літака речі, наче настав час збирати- ся в політ.
Подумай про це. Пам'ятай, звідки ти прийшов, куди йдеш, а передовсім — чому ти створив халепу, в яку втрапив. Пам'ятай, що конатимеш жахливою смертю. Все це — добра підготовка, і ти дістанеш від неї більше втіхи, якщо зберігатимеш ці факти у своїй свідомості. А проте, сприймай свою смерть досить поважно. Якщо ти сміятимешся дорогою до місця твоєї страти — це, як на загал, буде незрозумілим для менш розвинених створінь, і вони називатимуть тебе божевільним. — Ви прочитали оте — про втрату перспективи, Доне?
— ?.
— Там говориться, що людина має сконати жахливою смертю.
— Це зовсім не обов'язково. Залежить від обставин. І від того, чи відчуває людина бажання залагоджувати справи.
— А ви конатимете жахливою смертю?
— Не знаю. В цьому не так багато сенсу, особливо тепер, коли я покинув те діло. Невеличке спокійне вознесіння — цього має бути досить. Вирішу за кілька тижнів: коли завершу те, заради чого прийшов.
Я сприйняв це за жарт — адже Дон не раз уже так жартував. Не знав я тоді, що він говорив про ті кілька тижнів цілком серйозно.
Я знову заглибився в книжку: мені здавалося, що саме такого знання потре- бує Вчитель. Пізнавати — це навчатися того, що ти вже знаєш. Діяти — це демонструвати, що ти це знаєш. Навчати інших — це нагадувати їм, що вони знають усе так само, як і ти.
Всі ви — учні, виконавці, вчителі.
Єдиний твій обов'язок у будь-якому з життів — бути праведним перед самим собою.— Еге ж,— озвався я, не полишаючи читати. Якщо ця книга призначена тільки
для Вчителів, я не мав наміру відриватися від неї. Живи так, щоб ніколи
не соромитись, як щось сказане чи зроблене тобою стане відомим у світі
—навіть, якщо ті відомості будуть неправдиві. Твої друзі пізнають тебе
краще в перші хвилини зустрічі, аніж твої знайомі зможуть пізнати тебе
за тисячу років. Найкращий спосіб уникнути
відповідальності — це сказати: “На мені лежить відповідальність”.
- Я завважив у тій книжці ще одну дивину. — Доне, ка сторінках немає номерів.
— Немає,— підтвердив він. — Просто розгортаєш її — і там саме те, що тобі потрібно.
— Чарівна книга! — №. З будь-якою книгою можна так. Навіть із старою газетою, якщо читати досить уважно. Хіба не траплялося, що замислившись над якоюсь проб- лемою, ви розгортали першу-ліпшу книгу, яка тільки була напохваті, і раптом прозрівали од того, що вона вам говорила? — Ні. — Ну то спробуйте колись.
Я спробував. Заплющив очі і намагався уявити собі, що ж зі мною станеться, якщо я й надалі подорожуватиму з цим дивовижним чоловіком. Його товариство тішило мене, але я не міг позбутися відчуття, ніби щось аж ніяк не втішне має скоїтися з ним найближчим часом, і мені дуже не хотілося бути цьому свідком. З такою думкою я розгорнув книжку, все ще не розплющуючи очей, потім розплющив їх і прочитав: Через усе твоє життя тебе веде внутрішня жага пізнання — ця неспокійна духовна сутність, яка і е твоїм справжнім “я”. Не відвертайся від можливих різновидів майбутнього, аж поки не пересвідчишся, що в них немає чого навчитися. Ти завжди вільний змінити свій вибір і обрати інше майбутнє чи інше минуле. Обрати інше минуле? Буквально чи образно? Як це зрозуміти?.. — Схоже на те, Доне, що мій розум розладнався. Не знаю, чи здатен я навчитися такого.— Практика. Трохи теорії і багато практики,— сказав він. — На це потрібно десь півтора тижня.— Півтора тижня?
— Еге ж. Повірте у те, що знаєте всі відповіді, і ви знатимете усі відповіді. Повірте у те, що ви Вчитель, і ви — станете ним.
— Я ніколи не казав, що хочу бути Вчителем.
— Ваша правда,— мовив він. — Не казав. Посібник я залишив у себе, і Дон так і не попросив його повернути.