Середа, шоста година ранку. Я ще не прокинувся, аж раптом: грим! — зненацька розлягається неймовірний гуркіт, якась надпотужна вибухова симфо- нія; і ось уже звучить тисячоголосий хор, виспівуючи латинські слова; а скрип- ки, барабани й труби немовби трощать на друзки величезне скло. Задрижала земля, і “фліт” захитався на своїх колесах. Я вискочив з-під крила, наче кіт, якого вдарило струмом у чотириста вольт, і вже не шерсть на ньому, а самі знаки оклику.
У небі займався холодний вогнистий світанок, хмари оживали в буянні диких барв, але все те відступало перед динамітним крещендо:
— Припиніть! Припиніть! Вимкніть цю музику, вимкніть їі!
Шімода кричав так голосно й люто, що його було виразно чути навіть крізь отой гуркіт. І одразу ж завмерли всі звуки, і тільки луна відкочувалась аж ген, ген, ген. А потім виникла лагідна побожна мелодія, тиха, як бриз, як замріяний Бетховен. На Дональда це не справило ніякого враження. — Слухай, я сказав вимкнути їі! Музика урвалася.
— Х-ху! — мовив він. Я тільки глипнув на нього. — На все свій час і своє місце, правда ж? — зауважив він.
— Атож, час і місце...
— Трохи небесної музики — це зовсім непогано, якщсі звучить вона в затиш- ку твого власного мозку й з якоїсь особливої нагоди. Але щоб отак --- першим ділом уранці, та ще й на всю потужність! Хіба так можна? Що ти робиш? — Що роблю я? Доне, та я собі міцно спав... що ти хочеш цим сказати? Він труснув головою, безпорадно здвигнув плечима, пирхнув і повернувся до свого спального мішка під крилом.Посібник, як ото впав, так і лежав розгорнутий у траві. Я обережно піднявйого і прочитав: Обстоюй свої обмежені можливості, і можеш бути певний — вони залишиться при тобі. Багато чого я ще не розумів у месіанському ділі.