ЗАКОНИ
Ще ніколи Османська
імперія не була такою безмежною. Су-
лейманові дісталися в спадок Анатолія і Румелія,
Сірія і Єгипет,
Мекка з Медіною і Греція, тепер став він
володарем Угорщини
і Паннонії, Чорного моря, Вірменії, Грузії, Іраку,
Йємену, всієї
Північної Африки аж до Марокко, його царство
охоплювало
майже все Середземне море, сягало Каспію,
Перської затоки і
Червоного моря. Необмежена влада, яку мав султан
над військом,
помагала йому долати всіх своїх ворогів, тримати
в послуху народ
власний і всі завойовані землі. В одній руці
шабля, в другій —
закон. Сулейман був переконаний, що істина —
тільки одна і він
її пророк, світ—розпутний, і його обов'язок
оновити, очистити й
порятувати його Недарма ж у корані записано, що
весь світ роз-
ділено на дар аль-іслам — країни ісламу, і дар
аль-харб — країни
війни. Неспинно й невтомно мали йти сини ісламу в
країни війни,
431
завойовувати і
підкоряти їх і наводити там лад. А лад — це зако-
ни, це звичаї й настанови, яких ніхто не може
уникнути. Залізний
порядок, вироблений протягом цілих століть
володарювання, та
ще й помножений на тисячолітній досвід кочових
орд, де все було
доцільно, де утримувалося лише корисне й
потрібне, а все несут-
тєве, обтяжливе, шкідливе відкидалося послідовно
й жорстоко, не-
минуче має призвести до того, що Османська
держава своєю міц-
ністю перевершуватиме все знане в діях людства.
Все мало відпо-
відати своєму призначенню в цій державі. Від
султана до
найостаннішого раба, до найнікудишнішого пса,
який плентається
за караваном.
Система провин і
визнання була така заплутана, що людські
істоти, налякані й знеособлені, почувалися
знікчемнілими й без-
силими, як муха в павутинні. Тут діяла доктрина,
яку проголо-
сив колись ще Платон,— про необхідність у
державі гонінь і зну-
щань. Окрема людина не являє собою ніякої
цінності. Головне —
держава, якій має підкорятися все живе й неживе.
Народжуються
діти, будуються городи, гинуть герої, ріки течуть,
ліси шумлять,
трави зеленіють, збіжжя колоситься, сонце сяє,
місяць світить —
усе для держави.
Султан вів своє
військо на захід, південь, на схід, урочисто про-
голошуючи при цьому, що несе новим землям, які
лежать мовби в
заціпенінні, закони, закони й закони. Чи випливає
війна з яко-
гось права — це ніколи його не обходило. Війна
просто розпочи-
нається—ось і все. Справедливість повинна
опиратися на силу.
Безсилі мають приймати закони великих із
вдячністю й покорою.
Кожній землі, краю, провінції, місцевості, кожній
групі віруючих,
племені, ремісникам і землеробам — свій окремий
закон, званий
рішучим словом "канун".
Ще на початку
царювання Сулейманового нішанджія Сейдібег
склав "Канун-наме султана Сулеймана", майже
цілком переписав-
ши цю книгу з "Канун-наме" Мехмеда Фатіха,
завойовника Цар-
города, найвищого взірця для Сулеймана. Згодом
великі муфтії
Алі Джемалі й Кемаль-паша-заде поповнювали
Сулейманову кни-
гу законів, а його останній великий муфтій Мехмед
Абусууд, який
утримався при султанові до самої його смерті,
разом із своїм пади-
шахом невтомно доповнював і уточнював
"Канун-наме", так що
Сулейман увійшов у історію під іменем Кануні,
тобто Законода-
вець.
Майже тисячолітня
мудрість зібрана була в праві, утверджу-
ваному Сулейманом. Мудрі пояснення правил
шаріату імама Абу-
Ханіфа, гробницю якого відшукав і відбудував
Сулейман у час
завоювання Багдада; учнів Абу-Ханіфа Абу Юсофа і
Шейбані;
"Мохтасар" багдадця
Кодурі, "Хідайє" Бурханеддіна Марагін-
ського, "Мольтан аль-абхор" Ібн-Ібрагіма
Халебського — на ці
великі й мудрі зібрання опирався султан, у
кожному своєму фір-
мані неодмінно зазначаючи, що фірман узгоджений
з шаріатом і
давніше усталеними канунами. Водночас він
розумів, що людей
432
слід заспокоювати не
так справедливими законами, як обіцянка-
ми створити ці закони, бо обіцянки завжди
привабливіші за дій-
сність. Для бідних закон — це втіха в тих лихах,
які виникають від
сили й гніту. Для завойованих — це обіцянка, що
нові володарі
будуть милостивіші за попередніх.
В законі — або ж
божество, тобто забобони, або ж насильство,
тобто завоювання народів вогнем і мечем. Царство
аллаха дося-
гається терпінням, земні царства завойовуються
силою. Вміло по-
в'язати потрібні султанові закони зі звичаями,
корисними для
життя людей,— це дає оманливе відчуття
справедливості, як мо-
виться в приказці: "Обіцяти свічі всім угодникам,
щоб позбутися
напастей". Звичаї лишалися незмінними, кануни
множилися. Сул-
тан не відміняв попередніх законів, а невтомно
вигадував нові,
мовби намагаючись ствердити істину, що, коли
невігластво панує
в суспільстві, а безлад — в умах, тоді закони
плодяться з такою
силою, що їх незмога не тільки застосовувати й
виконувати, а на-
віть прочитувати. Тільки чорний люд і дрібні
власники підкоря-
ються закону. Багаті керуються власними
вигодами, а не зако-
нами.
Держава слабне через
тривалість зла. Люди попервах вважа-
ють його безкінечним, та досить їм один раз
знайти вихід — і вже
незмога їх зупинити. Держава, безмежно
розростаючись, водночас
ослаблюється. А людина? Будь-яка велич відносна.
Хто захоплює
лев'ячу частку, озлоблює й озброює проти себе
всіх інших.
І тут запановує сила,
вища за всі закони, і зветься вона: страх.
Він найперший спільник султанської влади. Страх
перед султан-
ським всевладдям тримає в покорі всіх — од
великого візира до
спахіів. Але й влада падишаха завжди обмежена
страхом перед
можливістю двірцевого перевороту, яничарського
бунту і тими ме-
жами, до яких доходить готовність підданих
покорятися й платити
податки.
Сулейман щосили вдавав
справедливого султана, охоче поси-
лаючись на приклад великого Фатіха. Мехмед
Завойовник ніколи
не звинувачував неправедних суддів, а просто
велів здирати з них
шкіру, говорячи: "Якщо обростуть знову шкірою, то
проститься їм
їхня провина". А шкіри велів вичиняти, набивши
ватою, прибива-
ти гвіздками в судах і писати на них: "Без такої
суворості правду
в царстві ввести неможливо. Як кінь під царем без
узди, так цар-
ство без грози".
Фатіх ввів правило
винним пити шербет, перехилившись через
гострий меч, наставлений на горло. Жадібному меч
горло перетне,
а праведний доведе свою мову до кінця. Нагих
злочинців кидали
в темницю, де схована була бритва. Хто знайде
бритву й заріже
іншого, той і правий, так захотів аллах.
І син Фатіха султан
Баязид так само був безжальний у спра-
ведливості Одна з його дочок Феррахшах, яка
відзначалася ве-
ликою побожністю, володіла поетичним талантом,
була першою
серед красунь, виказала раз небачену
жорстокість. Її чоловік
433
якось замилувався
білими руками служебки, яка подавала страви
до столу. Феррахшах з ревнощів звеліла відрубати
служниці ру-
ки, а саму кинула в Босфор. З тих рук приготовано
їжу. По обіді
Феррахшах спитала чоловіка, чи сподобалася йому
страва. Чоло-
вік відповів, що сподобалася. Ще б пак, сказала
Феррахшах, це ж
руки служниці, від яких ти не міг відірвати очей.
Чоловік вжах-
нувся і кинувся до султана Баязида. Падишах,
довідавшись про
жорстокість доньки, негайно послав ката, щоб той
відрубав їй го-
лову, хоч де б знайшов. Феррахшах їхала на моління
до дервішів
Мевляна. Кат наздогнав її й виконав повеління
султана, щоправ-
да, давши принцесі скласти перед смертю вірші про
справедли-
вість, яка наздоганяє навіть на небі. Все це
переповідалося, мов
казки Шехрезади, і найохочіше тими, хто першим
порушував за-
кони
Вельможі гризлися за
власність і розкіш, нехтуючи навіть сво-
бодою, плазуючи перед султаном і візирами. Жити з
честю озна-
чало платити за розкіш, а платити можна було лиш
крадучи. Кра-
діжки набули неймовірних розмірів. Що вищі
особистості, то
більше крали. Султан знав про це, але запобігти не
міг. Ловили
дрібних злодіїв, жорстоко карали. Робили це
злодії великі, в душі
жорстоко примовляючи: "Не попадайся!" Багатство
несумісне з
милосердям.
Самі тільки Топкапи
з'їдали за рік на 70 тисяч дукатів м'яса,
на ЗО тисяч дукатів риби, спалювали на 20 тисяч
дукатів олії в
світильниках. Яка держава могла витримати такі
видатки?
Майже всі вважали своє
становище занадто низьким для себе,
тому, мов отруйне зілля, розросталося
доносительство, бо кожен
аютів зіпхнути того, хто вище, і посісти його
місце.
Всі посади
продавалися. Продавали всі, починаючи від велико-
го візира. Султан теж продавав би, але в нього
боялися купувати.
За все мали
розплачуватися завойовані!
Коли Сулейман після
смерті Яноша Запойяї знову прийшов до
Угорщини, щоб, нарешті, захопити під свою владу
всю цю багату
вемлю між Дунаєм і Тисою, він спитав свого
великого муфтія:
— Хто найбільший
доброчинець на цім світі?
— Його величність
падишах,— відповів мудрий Абусууд.
— Ні, найбільший
доброчинець на сім світі — райя, яка сіє і
ікне і всіх нас годує плодами свого труда.
За вказівкою султана
Абусууд негайно склав фірман про народ
Угорщини:
"В ім'я бога, володаря
небес і землі і всього, що є на них,—
а він всемогутній — їхня Величність, володар
лиця Землі, халіф
посланника господнього всіх світів,
розповсюдник правил ясного
божого закону, утверджувач основ істинної віри,
проголошувач
найвищих слів, той, що підніс знамення ісламської
віри до найви-
щих вершин, володар держав сього світу, тінява
тінь божа над
усіма народами, завойовник земель Сходу і Заходу,
переможець
6 поміччю безцінного бога, носій звання великого
імама і пресвіт-
434
лий повелитель,
садівник великого халіфату, найстарший між най-
старшими, найсправедливіший між законодавцями,
десятий між
османськими султанами, караючий меч в руках тих,
хто карає, во-
лодар арабів, персів і ромеїв, могутній захисник
шановних двох
святинь, возвишених і сяйливих Двох Міст — Мекки
і Медіни, сул-
тан син султана, султан Сулейман-хан, син султана
Селіма-хана —
нехай протриває його володарська парость до дня
воскресіння
і хай користується його справедливими законами
по всіх країнах
населення чверті Землі!
З божою поміччю
зводили завоювати область Буди. І коли на-
стала потреба виявити справедливість,
проголошено цю блискучу
заповідь і фірман прекрасних наслідків для всієї
райї і всієї бе-
райї.
Всі жителі названої
області залишаються на своїх місцях. В їх-
нє життя і челядь ніхто хай не втручається. І
рухоме майно, яке
в їхніх руках, і їхні доми, крамниці й інші
будівлі, які є в городах
і селах, і виноградники, й сади, які вони
розвели,— є їхній мульк
(приватна власність). Можуть чинити з ними що
завгодно: про-
дають, дарують, відчужують іншим чином. Усе це в
їхніх руках.
А коли вони помріть, все переходить у мульк їхнім
синам. Зга-
даного майна хай ніхто не чіпає, окрім законної
данини од їхніх
виноградників і садів.
І ниви, які вони орють і
сіють, також хай лишаються в їхніх
руках. Але вони не є їхній мульк, як згадане майно.
Вони поряд
з іншими державними землями в богоспасенній
імперії, відомими
під назвою мірійська (оподаткована) земля,
перебувають під вер-
ховною владою державної мусульманської казни. В
володінні
райі земля перебуває у вигляді позички (оренди).
Вони з різних
злаків сіють і жнуть усе, що хочуть, дають з того
харадж, зва-
ний десятиною, та інші данини, а самі
використовують землю як
завгодно. І щоб земля не стала пустошньою, хай
орють, сіють і об-
робляють і справно платять данину, і ніхто Їм хай
не заважає і
не чіпає їх. І так хай триває до їхньої смерті, а
коли помруть, на
їхнє місце стають їхні сини й утримують землю, як
сказано ви-
ще,— а Всевишній бог знає найбільше і його
настанови найста-
ріші".
Була, мабуть, лиш
одна-єдина людина в цій величезній імпе-
рії, якої не зачіпали Сулейманові закони, були
для неї мов ма-
рево в пустелі, ніби морок над морською пучиною,
ніби хвиля над
мороком, а над нею хмари або птахи, що летять
рядами, недо-
сяжні, незліченні й невловимі, як прах розвіяний.
Роксолана. Велика
султанша Хасекі.
Що їй усі Сулейманові
кануни, коли не можна знищити най-
страшнішого, зоставленого Фатіхом: хай владу
успадкує найдо-
стойніший, для збереження єдності, порядку і миру
в державі
убивши всіх своїх братів з їхніми дітьми, онуками
й правнуками
чоловічої статі. А найдостойнішим, мов у давніх
євреїв з біблії,
неодмінно вважався первонароджений, найстарший.
Мустафа. її ж
435
сини мали бути вбиті. І
ні знищити, ні забути, ні змінити закон
Фатіха, бо він став уже звичаєм, а за звичаєм
—давність і най-
більша сила.
Роксолана ждала, коли
зможе переважити навіть ту страшну
силу. Іноді ловила себе на думці, що стає схожою
на валіде
Згірклий усміх на устах, смага, майже
чорногубість. А в душ?
Темрява клубочиться дедалі більше й густіше.
Невже султан не
бачить її тривоги?
А Сулейман уперто не
хотів навіть слухати про будь-які зміни
в законі Фатіха, але й не проголошував спадкоємця
трону. Час од
часу вів обережні бесіди з великим муфтієм, ждав,
щоб той дав
якусь пораду, виходячи з очевидності і дійсного
стану справ. Му-
стафа первонароджений, але й тільки. Відколовся
від свого отця,
тримає коло себе свою матір, мовби хоче зробити
виклик пади-
шахові, виказати перед усіма свою незгоду з його
діями. Своєю
поведінкою він сам позбавив себе будь-якого
права на спадок.
Право на трон мають сини Хасекі, яка стала душею і
серцем сул-
тана. Він не хоче бути схожим на того грецького
бога, який по-
жирав своїх синів, але водночас не може
знехтувати законом ве-
ликого Фатіха. Де вихід? Як узгодити закон з
очевидністю?
Абусууд так само
обережно, натяками, притчами, давав зрозу-
міти султанові, що право все ж за Мустафою. Закони
несумісні
з серцем. Вони не мають серця. Вони вищі за все,
навіть за дер-
жаву, яка існує тільки завдяки існуванню законів.
Мустафу вже
знають усі правовірні, всі бейлербеї, бейлербеги,
паші, яничари,
доблесне мусульманське військо. Не саме лиш
первородство, але
й особисті гідності промовляють за шах-заде
Мустафу. З трьох
років — у занедбаності й пониженні, у
відокремленості від Топ-
капи, власне, вигнанець разом із своєю матір'ю,
але став відо-
мий своїм розумом, поводженням, благородством,
здобув повагу
вельмож, яничарів, війська, всіх чесних
мусульман.
Султан не заперечував
високих гідностей свого найстаршого си-
на, навіть пишався ним (його кров, кров Османів!),
але водночас
не переставав сподіватися, що в Мустафі
озоветься гідність найви-
ща: благородство й самопожертва,— і він
добровільно відмовиться
від трону на користь синів Хасекі.
Але Мустафа затявся. За
нього стояв закон, і хто хоче скрив-
дити його — хай змінить закон, а там ще видно
буде, що з того
вийде. Між сином і батьком наростала тяжка
ворожнеча, за якою
з страхом стежили дві жінки — Роксолана і
черкешенка Махідев-
ран,— і обидві не наважувалися втрутитися ні
дією, ні словом,
одна проклинаючи в душі закон, а друга всією
душею покладаючи
на той самий закон усі надії.
Та коли непоступливим
був Мустафа, то Сулейман теж виявляв
твердість, притаманну Османам. Він уперто не
називав спадкоєм-
ця трону, хоч шейх-уль-ісламі натякав,що це треба
б зробити
для спокою в державі.
436
Роксолана мовчала.
Непевність роздирала їй серце, та ліпше
непевність, у якій ще зберігається крихта надії,
ніж безна-
дійність, ніж приреченість.
Біль, жалість, жах і
почуття тяжкої провини. Нащо привела
синів своїх на світ, щоб тепер так каратися?
Рятувала себе, своє
життя, сини були для неї ніби щаблі золотої
драбини, по яких
видобулася з безодні потойбіччя.
А що тепер? Що? Будь
прокляті всі закони, встановлені цими
міднолицими султанами!
437
|