словник | перекладачка | факти | тексти | програми
щодо | посилання | новини | гостьова книга | пошук
початок << тексти  << автор  << зміст  << сторінка

ЗАКОНИ

Ще ніколи Османська імперія не була такою безмежною. Су-
лейманові дісталися в спадок Анатолія і Румелія, Сірія і Єгипет,
Мекка з Медіною і Греція, тепер став він володарем Угорщини
і Паннонії, Чорного моря, Вірменії, Грузії, Іраку, Йємену, всієї
Північної Африки аж до Марокко, його царство охоплювало
майже все Середземне море, сягало Каспію, Перської затоки і
Червоного моря. Необмежена влада, яку мав султан над військом,
помагала йому долати всіх своїх ворогів, тримати в послуху народ
власний і всі завойовані землі. В одній руці шабля, в другій —
закон. Сулейман був переконаний, що істина — тільки одна і він
її пророк, світ—розпутний, і його обов'язок оновити, очистити й
порятувати його Недарма ж у корані записано, що весь світ роз-
ділено на дар аль-іслам — країни ісламу, і дар аль-харб — країни
війни. Неспинно й невтомно мали йти сини ісламу в країни війни,

431

 

 

завойовувати і підкоряти їх і наводити там лад. А лад — це зако-
ни, це звичаї й настанови, яких ніхто не може уникнути. Залізний
порядок, вироблений протягом цілих століть володарювання, та
ще й помножений на тисячолітній досвід кочових орд, де все було
доцільно, де утримувалося лише корисне й потрібне, а все несут-
тєве, обтяжливе, шкідливе відкидалося послідовно й жорстоко, не-
минуче має призвести до того, що Османська держава своєю міц-
ністю перевершуватиме все знане в діях людства. Все мало відпо-
відати своєму призначенню в цій державі. Від султана до
найостаннішого раба, до найнікудишнішого пса, який плентається
за караваном.

Система провин і визнання була така заплутана, що людські
істоти, налякані й знеособлені, почувалися знікчемнілими й без-
силими, як муха в павутинні. Тут діяла доктрина, яку проголо-
сив колись ще Платон,— про необхідність у державі гонінь і зну-
щань. Окрема людина не являє собою ніякої цінності. Головне —
держава, якій має підкорятися все живе й неживе. Народжуються
діти, будуються городи, гинуть герої, ріки течуть, ліси шумлять,
трави зеленіють, збіжжя колоситься, сонце сяє, місяць світить —
усе для держави.

Султан вів своє військо на захід, південь, на схід, урочисто про-
голошуючи при цьому, що несе новим землям, які лежать мовби в
заціпенінні, закони, закони й закони. Чи випливає війна з яко-
гось права — це ніколи його не обходило. Війна просто розпочи-
нається—ось і все. Справедливість повинна опиратися на силу.
Безсилі мають приймати закони великих із вдячністю й покорою.
Кожній землі, краю, провінції, місцевості, кожній групі віруючих,
племені, ремісникам і землеробам — свій окремий закон, званий
рішучим словом "канун".

Ще на початку царювання Сулейманового нішанджія Сейдібег
склав "Канун-наме султана Сулеймана", майже цілком переписав-
ши цю книгу з "Канун-наме" Мехмеда Фатіха, завойовника Цар-
города, найвищого взірця для Сулеймана. Згодом великі муфтії
Алі Джемалі й Кемаль-паша-заде поповнювали Сулейманову кни-
гу законів, а його останній великий муфтій Мехмед Абусууд, який
утримався при султанові до самої його смерті, разом із своїм пади-
шахом невтомно доповнював і уточнював "Канун-наме", так що
Сулейман увійшов у історію під іменем Кануні, тобто Законода-
вець.

Майже тисячолітня мудрість зібрана була в праві, утверджу-
ваному Сулейманом. Мудрі пояснення правил шаріату імама Абу-
Ханіфа, гробницю якого відшукав і відбудував Сулейман у час
завоювання Багдада; учнів Абу-Ханіфа Абу Юсофа і Шейбані;

"Мохтасар" багдадця Кодурі, "Хідайє" Бурханеддіна Марагін-
ського, "Мольтан аль-абхор" Ібн-Ібрагіма Халебського — на ці
великі й мудрі зібрання опирався султан, у кожному своєму фір-
мані неодмінно зазначаючи, що фірман узгоджений з шаріатом і
давніше усталеними канунами. Водночас він розумів, що людей

432

 

 

слід заспокоювати не так справедливими законами, як обіцянка-
ми створити ці закони, бо обіцянки завжди привабливіші за дій-
сність. Для бідних закон — це втіха в тих лихах, які виникають від
сили й гніту. Для завойованих — це обіцянка, що нові володарі
будуть милостивіші за попередніх.

В законі — або ж божество, тобто забобони, або ж насильство,
тобто завоювання народів вогнем і мечем. Царство аллаха дося-
гається терпінням, земні царства завойовуються силою. Вміло по-
в'язати потрібні султанові закони зі звичаями, корисними для
життя людей,— це дає оманливе відчуття справедливості, як мо-
виться в приказці: "Обіцяти свічі всім угодникам, щоб позбутися
напастей". Звичаї лишалися незмінними, кануни множилися. Сул-
тан не відміняв попередніх законів, а невтомно вигадував нові,
мовби намагаючись ствердити істину, що, коли невігластво панує
в суспільстві, а безлад — в умах, тоді закони плодяться з такою
силою, що їх незмога не тільки застосовувати й виконувати, а на-
віть прочитувати. Тільки чорний люд і дрібні власники підкоря-
ються закону. Багаті керуються власними вигодами, а не зако-
нами.

Держава слабне через тривалість зла. Люди попервах вважа-
ють його безкінечним, та досить їм один раз знайти вихід — і вже
незмога їх зупинити. Держава, безмежно розростаючись, водночас
ослаблюється. А людина? Будь-яка велич відносна. Хто захоплює
лев'ячу частку, озлоблює й озброює проти себе всіх інших.

І тут запановує сила, вища за всі закони, і зветься вона: страх.
Він найперший спільник султанської влади. Страх перед султан-
ським всевладдям тримає в покорі всіх — од великого візира до
спахіів. Але й влада падишаха завжди обмежена страхом перед
можливістю двірцевого перевороту, яничарського бунту і тими ме-
жами, до яких доходить готовність підданих покорятися й платити
податки.

Сулейман щосили вдавав справедливого султана, охоче поси-
лаючись на приклад великого Фатіха. Мехмед Завойовник ніколи
не звинувачував неправедних суддів, а просто велів здирати з них
шкіру, говорячи: "Якщо обростуть знову шкірою, то проститься їм
їхня провина". А шкіри велів вичиняти, набивши ватою, прибива-
ти гвіздками в судах і писати на них: "Без такої суворості правду
в царстві ввести неможливо. Як кінь під царем без узди, так цар-
ство без грози".

Фатіх ввів правило винним пити шербет, перехилившись через
гострий меч, наставлений на горло. Жадібному меч горло перетне,
а праведний доведе свою мову до кінця. Нагих злочинців кидали
в темницю, де схована була бритва. Хто знайде бритву й заріже
іншого, той і правий, так захотів аллах.

І син Фатіха султан Баязид так само був безжальний у спра-
ведливості Одна з його дочок Феррахшах, яка відзначалася ве-
ликою побожністю, володіла поетичним талантом, була першою
серед красунь, виказала раз небачену жорстокість. Її чоловік

433

 

 

якось замилувався білими руками служебки, яка подавала страви
до столу. Феррахшах з ревнощів звеліла відрубати служниці ру-
ки, а саму кинула в Босфор. З тих рук приготовано їжу. По обіді
Феррахшах спитала чоловіка, чи сподобалася йому страва. Чоло-
вік відповів, що сподобалася. Ще б пак, сказала Феррахшах, це ж
руки служниці, від яких ти не міг відірвати очей. Чоловік вжах-
нувся і кинувся до султана Баязида. Падишах, довідавшись про
жорстокість доньки, негайно послав ката, щоб той відрубав їй го-
лову, хоч де б знайшов. Феррахшах їхала на моління до дервішів
Мевляна. Кат наздогнав її й виконав повеління султана, щоправ-
да, давши принцесі скласти перед смертю вірші про справедли-
вість, яка наздоганяє навіть на небі. Все це переповідалося, мов
казки Шехрезади, і найохочіше тими, хто першим порушував за-
кони

Вельможі гризлися за власність і розкіш, нехтуючи навіть сво-
бодою, плазуючи перед султаном і візирами. Жити з честю озна-
чало платити за розкіш, а платити можна було лиш крадучи. Кра-
діжки набули неймовірних розмірів. Що вищі особистості, то
більше крали. Султан знав про це, але запобігти не міг. Ловили
дрібних злодіїв, жорстоко карали. Робили це злодії великі, в душі
жорстоко примовляючи: "Не попадайся!" Багатство несумісне з
милосердям.

Самі тільки Топкапи з'їдали за рік на 70 тисяч дукатів м'яса,
на ЗО тисяч дукатів риби, спалювали на 20 тисяч дукатів олії в
світильниках. Яка держава могла витримати такі видатки?

Майже всі вважали своє становище занадто низьким для себе,
тому, мов отруйне зілля, розросталося доносительство, бо кожен
аютів зіпхнути того, хто вище, і посісти його місце.

Всі посади продавалися. Продавали всі, починаючи від велико-
го візира. Султан теж продавав би, але в нього боялися купувати.

За все мали розплачуватися завойовані!

Коли Сулейман після смерті Яноша Запойяї знову прийшов до
Угорщини, щоб, нарешті, захопити під свою владу всю цю багату
вемлю між Дунаєм і Тисою, він спитав свого великого муфтія:

— Хто найбільший доброчинець на цім світі?

— Його величність падишах,— відповів мудрий Абусууд.

— Ні, найбільший доброчинець на сім світі — райя, яка сіє і
ікне і всіх нас годує плодами свого труда.

За вказівкою султана Абусууд негайно склав фірман про народ
Угорщини:

"В ім'я бога, володаря небес і землі і всього, що є на них,—
а він всемогутній — їхня Величність, володар лиця Землі, халіф
посланника господнього всіх світів, розповсюдник правил ясного
божого закону, утверджувач основ істинної віри, проголошувач
найвищих слів, той, що підніс знамення ісламської віри до найви-
щих вершин, володар держав сього світу, тінява тінь божа над
усіма народами, завойовник земель Сходу і Заходу, переможець
6 поміччю безцінного бога, носій звання великого імама і пресвіт-

434

 

 

лий повелитель, садівник великого халіфату, найстарший між най-
старшими, найсправедливіший між законодавцями, десятий між
османськими султанами, караючий меч в руках тих, хто карає, во-
лодар арабів, персів і ромеїв, могутній захисник шановних двох
святинь, возвишених і сяйливих Двох Міст — Мекки і Медіни, сул-
тан син султана, султан Сулейман-хан, син султана Селіма-хана —
нехай протриває його володарська парость до дня воскресіння
і хай користується його справедливими законами по всіх країнах
населення чверті Землі!

З божою поміччю зводили завоювати область Буди. І коли на-
стала потреба виявити справедливість, проголошено цю блискучу
заповідь і фірман прекрасних наслідків для всієї райї і всієї бе-
райї.

Всі жителі названої області залишаються на своїх місцях. В їх-
нє життя і челядь ніхто хай не втручається. І рухоме майно, яке
в їхніх руках, і їхні доми, крамниці й інші будівлі, які є в городах
і селах, і виноградники, й сади, які вони розвели,— є їхній мульк
(приватна власність). Можуть чинити з ними що завгодно: про-
дають, дарують, відчужують іншим чином. Усе це в їхніх руках.
А коли вони помріть, все переходить у мульк їхнім синам. Зга-
даного майна хай ніхто не чіпає, окрім законної данини од їхніх
виноградників і садів.

І ниви, які вони орють і сіють, також хай лишаються в їхніх
руках. Але вони не є їхній мульк, як згадане майно. Вони поряд
з іншими державними землями в богоспасенній імперії, відомими
під назвою мірійська (оподаткована) земля, перебувають під вер-
ховною владою державної мусульманської казни. В володінні
райі земля перебуває у вигляді позички (оренди). Вони з різних
злаків сіють і жнуть усе, що хочуть, дають з того харадж, зва-
ний десятиною, та інші данини, а самі використовують землю як
завгодно. І щоб земля не стала пустошньою, хай орють, сіють і об-
робляють і справно платять данину, і ніхто Їм хай не заважає і
не чіпає їх. І так хай триває до їхньої смерті, а коли помруть, на
їхнє місце стають їхні сини й утримують землю, як сказано ви-
ще,— а Всевишній бог знає найбільше і його настанови найста-
ріші".

Була, мабуть, лиш одна-єдина людина в цій величезній імпе-
рії, якої не зачіпали Сулейманові закони, були для неї мов ма-
рево в пустелі, ніби морок над морською пучиною, ніби хвиля над
мороком, а над нею хмари або птахи, що летять рядами, недо-
сяжні, незліченні й невловимі, як прах розвіяний.

Роксолана. Велика султанша Хасекі.

Що їй усі Сулейманові кануни, коли не можна знищити най-
страшнішого, зоставленого Фатіхом: хай владу успадкує найдо-
стойніший, для збереження єдності, порядку і миру в державі
убивши всіх своїх братів з їхніми дітьми, онуками й правнуками
чоловічої статі. А найдостойнішим, мов у давніх євреїв з біблії,
неодмінно вважався первонароджений, найстарший. Мустафа. її ж

435

 

 

сини мали бути вбиті. І ні знищити, ні забути, ні змінити закон
Фатіха, бо він став уже звичаєм, а за звичаєм —давність і най-
більша сила.

Роксолана ждала, коли зможе переважити навіть ту страшну
силу. Іноді ловила себе на думці, що стає схожою на валіде
Згірклий усміх на устах, смага, майже чорногубість. А в душ?
Темрява клубочиться дедалі більше й густіше. Невже султан не
бачить її тривоги?

А Сулейман уперто не хотів навіть слухати про будь-які зміни
в законі Фатіха, але й не проголошував спадкоємця трону. Час од
часу вів обережні бесіди з великим муфтієм, ждав, щоб той дав
якусь пораду, виходячи з очевидності і дійсного стану справ. Му-
стафа первонароджений, але й тільки. Відколовся від свого отця,
тримає коло себе свою матір, мовби хоче зробити виклик пади-
шахові, виказати перед усіма свою незгоду з його діями. Своєю
поведінкою він сам позбавив себе будь-якого права на спадок.
Право на трон мають сини Хасекі, яка стала душею і серцем сул-
тана. Він не хоче бути схожим на того грецького бога, який по-
жирав своїх синів, але водночас не може знехтувати законом ве-
ликого Фатіха. Де вихід? Як узгодити закон з очевидністю?

Абусууд так само обережно, натяками, притчами, давав зрозу-
міти султанові, що право все ж за Мустафою. Закони несумісні
з серцем. Вони не мають серця. Вони вищі за все, навіть за дер-
жаву, яка існує тільки завдяки існуванню законів. Мустафу вже
знають усі правовірні, всі бейлербеї, бейлербеги, паші, яничари,
доблесне мусульманське військо. Не саме лиш первородство, але
й особисті гідності промовляють за шах-заде Мустафу. З трьох
років — у занедбаності й пониженні, у відокремленості від Топ-
капи, власне, вигнанець разом із своєю матір'ю, але став відо-
мий своїм розумом, поводженням, благородством, здобув повагу
вельмож, яничарів, війська, всіх чесних мусульман.

Султан не заперечував високих гідностей свого найстаршого си-
на, навіть пишався ним (його кров, кров Османів!), але водночас
не переставав сподіватися, що в Мустафі озоветься гідність найви-
ща: благородство й самопожертва,— і він добровільно відмовиться
від трону на користь синів Хасекі.

Але Мустафа затявся. За нього стояв закон, і хто хоче скрив-
дити його — хай змінить закон, а там ще видно буде, що з того
вийде. Між сином і батьком наростала тяжка ворожнеча, за якою
з страхом стежили дві жінки — Роксолана і черкешенка Махідев-
ран,— і обидві не наважувалися втрутитися ні дією, ні словом,
одна проклинаючи в душі закон, а друга всією душею покладаючи
на той самий закон усі надії.

Та коли непоступливим був Мустафа, то Сулейман теж виявляв
твердість, притаманну Османам. Він уперто не називав спадкоєм-
ця трону, хоч шейх-уль-ісламі натякав,що це треба б зробити
для спокою в державі.

436

 

 

Роксолана мовчала. Непевність роздирала їй серце, та ліпше
непевність, у якій ще зберігається крихта надії, ніж безна-
дійність, ніж приреченість.

Біль, жалість, жах і почуття тяжкої провини. Нащо привела
синів своїх на світ, щоб тепер так каратися? Рятувала себе, своє
життя, сини були для неї ніби щаблі золотої драбини, по яких
видобулася з безодні потойбіччя.

А що тепер? Що? Будь прокляті всі закони, встановлені цими
міднолицими султанами!

437

вгору
 
Без реклами
2004-03-25 14:27:43
TopList
© 2000-2003, Київ, Соломко Валентин -- ідея та наповнення, графічне опрацювання -- проєкт дизайн, змiнено -- 20.05.2003 13:20:16