На середньому відтинку східнього фронту німці на короткий час затрималися. В групі УПА-Південь велися приспішені приготування до підсовєтської дійсности. Останніми днями відбулися таємні переговори з мадярами. З мадярського боку приїздив в Будапешту якийсь доктор, що особисто оглядав деякі наші відділи, нашу «індустрію» та приглядався до справности «державного апарату». До чого вони договорилися, мені невідомо. Командир Черник розповів мені в таємниці, що ми дістали від них добрі радіоприймачі та договорилися про дотримування невтральности між УПА й мадярськими частинами. Мадярський дипломат був захоплений оглядом УПА. Це пояснюється великою наявною силою УПА, з нею мадяри мусіли числитися при відступі, а з другого боку — зі зміною свого ставлення до німців. Мадяри хотіли зберегти свої сили, тому й шукали порозуміння з УПА.
На нараді штабу, що відбулася в присутності всіх командирів, провідник Волошин виголосив реферат на тему:
«Наше становище на тлі міжнародніх подій». Між іншим, він сказав таке:
— Визвольна боротьба охопила весь континент Европи. Югославський, французький, бельгійський та навіть австрійський народи ідуть тією самою дорогою, що й ми. Упадок Німеччини неминучий, як і упадок Совєтського Союзу. Лише питання часу лишається відкритим. Цей час ми мусимо перетривати.
Крім політичної доповіді, на цьому засіданні були обговорені такі справи: а) ведення точної перевірки людей по відділах, б) розподіл відділів та закріплення за ними певних теренів на підсовєтську дійсність, в) виконання та побудова криївок для людей та замагазинування харчів і важкої зброї, г) зміна тактики боротьби з німцями, а саме — бити безпощадно партійців, СД та Гестапо. До вермахту ставитися з певною толерантністю. Не нападати на поодиноких вояків, захоплених у полон, вищих офіцерів вимінювати на українських 'політв'язнів. Звичайних вояків та підстаршин роззброювати, звільняти та уможливлювати їм вільний поворот на батьківщину.
Вище наведеними постановами щодо німців УПА хотіла показати, що ми не виступаємо проти німців як народу, лише ведемо боротьбу з партією, що хоче нас поневолити та взагалі веде до знищення людства. Друга ціль — щоб німецькі вояки при сутичках не ставили опору, а піддавалися, знаючи, що їм, крім роззброєння, нічого не станеться. Ця постанова мала практичний успіх та виправдала себе.
Далі було схвалено вести переговори з українською поліцією, евакуованою німцями зі східніх областей, та перетягти її на наш бік. Ця акція мала в деяких місцях позитивні наслідки. Кожний командир відділу мусів посилати щоденно звіти до штабу про стан людей, про ведення занять під час постою, в разі акції — докладний опис її та звітувати про свої спостереження, про справність сітки в терен' і подавати відомості про ворога. В дебатах наприкінці и .ради було схвалено заборону пити горілку в УПА. Ця пропозиція зустріла певний опір, пройшла, однак, більшістю голосів.
УПА мала бути передовою армією світу.
Для мене особисто ця нарада закінчилася найбільшою неприємністю. Верещака при всіх подав до відома, що відходячи з його терену, я звільнив із свого відділу п'ятдесят хлопців і то самих східняків. Головний командир УПА Охрім дав наказ групі Південь мене покарати за демобілізацію відділу. Командир Черник у присутності штабу дав мені за це догану. Від права апеляції я відмовився. Незаслужена кара була для мене дуже болюча. Неприємно за неї було також Енею та Черникові, вони ж мусіли знати, що я виконав лише наказ.
Кілька днів пізніше мені доводилося судити дезертирів з моєї сотні. Вони ще в серпні 1943 року відстали по дорозі на схід. Я до них поставився лагідно. Присуд кари смерти замінив їм на догану в присутності відділу та вислав їх до карної сотні В'юна, що стояла в селі Велика Мощаниця. Щоденні вправи та гостра дисципліна мали зробити з них загартованих та відважних вояків.
Не знаю, з якої причини штаб групи Південь дав мені наказ змінити транспортову сотню Вернигори та привезти з Дубенщини двадцять тисяч амуніції, що мала прийти з Галичини. Цим наказом вражалася моя амбіція, як командира бойової сотні. Транспортні та господарські сотні не мали такої популярности та пошани, як бойові. Однак, мене підтримувала зіграність хлопців та бойова традиція і я на решту махнув рукою. В такому, назагал апатичному настрої я вибрався з двома чотами на Дубенщину. Зв'язок Беркута діяв справно і я без жодних пригод добрався до села Хотинь. Транспорт амуніції з Галичини, що я його мав перебрати, чомусь не приходив, і я, щоб якось провести час, разом із Бурлаченком почав відвідувати своїх старих знайомих. Завідувач «індустрією» на Дубенщину, мій шкільний товариш Скит, частував нас спиртом (цю продукцію хвалив сам мадярський представник), а ми, не дивлячись на заборону, не могли встоятися перед цією спокусою. Хлопцям жилося також не зле. В селі Острів мешкала Литвинова наречена Богданна. Хоч я Її не знав, все ж таки її батьки та вона сама були мені близькі. Одного вечора (це був грудень) я з Бурлаченком, прив'язавши коней до плота, зайшли до них у хату. З приходом гостей господарі підкрутили блимаючу лямпку та попросили сісти. Зразу мені було якось ніяково і я не знав, з чого почати розмову. З цього мене визволив, як завжди, веселий Бурлаченко. Гарна чорнобрива панночка стояла, спершись плечима до столу та не спускала з мене очей. Я собі дивився на неї, то знову розглядався по кімнаті. Витворилася напружена мовчанка. Ми вдвійку одночасно інстиктовно думали про Литвина. Перша відважилася Богданна і запитала тремтячим голосом, чи я називаюся Макс.
— Я, каже, вас пізнала відразу... Ви виглядаєте так, як мені описував Литвин, його вже немає.
Не витримала й заплакала. Родичі та сестра Оксана почали й собі хлипати. Ми з Бурлаченком взялися їх заспокоювати.
До пізньої ночі згадували ми про різні пригоди з життя Литвина, що був таким близьким нашим приятелем. Щирий жаль родини з приводу його смерти прив'язав мене до них назавжди.
Я від'їхав від них із повним душевним заспокоєнням. Від того вечора я став постійним гостем Острова.
Десь Бог надніс командира артилерійського відділу Березу. Зустрівши мене, відразу вчепився з пропозицією: давай розіб'єм німців у Берестечку.
— Я слихал о твоих успехах на востоке, й я уверен, что ми зто сделаем. Моя артиллерия — без отказа. Ты знаєшь, что я только сам в том терене й до сих пор не мог найти партнера.
Трохи ризиковно було робити акцію без дозволу вищого начальства, не виконавши свого основного завдання, але сама історична назва Берестечка мене притягала і я дав Березі свою згоду.
Зараз на місці опрацювали ми плян акції. Ситуація була така: в Берестечку була залога німців та поляків, разом біля сімдесят осіб. Три кілометри від міста, в державному маєтку, знаходилося ще тридцять осіб залоги. Наші сили:
дві чотп та відділ артилерії, що складався з трьох 76 мм гармат та одного кулемета «максима».
Першим об'єктом нашого наступу мав бути маєток Ренчина. На другий день о годині третій пополудні, артилерія Берези окопана на краю ліска, розташованого за два кілометри на південний схід від Берестечка. Один мій рій (2-ої чоти Сагайдачного) був від південного заходу міста, а я, переправившися через річку Стир з неповними двома чотами, розташувався на висотці біля маєтку. Недалеко від мене, за горбком стояло понад шістдесят порожніх возів. Було умовлено, що Береза обстріляє з гарматок фільварок, а потім перенесе вогонь на місто. Коли стемніє, він мав вислати до міста свій важкий кулемет, щоб разом із висланим роєм дразнити німців. За той час я мав упоратися з залогою маєтку та поспішити їм на допомогу, заходячн цілком з протилежного боку в місто.
Тоненька верства сухого снігу ледве прикривала замерзлу землю. Хлопці цокотять зубами, чекаючи гарматнього пострілу. Домовлена година давно минула. В маєтку йде робота своїм шляхом. Якраз кінчають молотьбу стирти. Починало сутеніти. Люди, що працювали коло молотарки, кінчали роботу та розходилися по хатах. Надворі ходила пара озброєних людей з охорони. Раптом почувся постріл гарматки і понад нашими головами зашипіло стрільне. Озброєні німці зникли з очей. Потім друге, третє — та три нараз вибухають на подвір'ї маєтку. По кількох хвилинах стріли перенеслися на місто.
Вже час, думаю, зірватися та бігти, коли Береза змінює напрямок вогню та кропить знов по маєтку. Зв'язку немає,. єдине спасіння прилягти до землі. Хлопці клянуть Березу. Нарешті, ми дочекалися і без особливого бою зайняли маєток. Залога сховалася в мурованому будинку та мляво відстрілювалася. Стрілець Яструб підліз до ворожого гнізда з в'язкою гранат і кинув її в хату. Вибухло, щось затріщало, німці з поляками стали енергійно стріляти. Почали вилітати гранати на подвір'я. Я дав наказ кулеметним вогнем не дати їм відстрілюватися, а решті хлопців приступити до ліквідації майна. За три години вози були наладовані всіляким добром та з двома автомашинами (вантажною та легковою) з паливом від'їхали в напрямку села Боремель. Хлопці осідлали пару расових коней, молотарку підірвали гранатою та підпалили будинок. З малою жменькою уцілілих із залоги не було часу кінчати і ми направилися до міста. В Берестечку вулиці були порожні. Німці сиділи в замку тихо, як щурі. Була темна ніч. Здобути мурований будинок було недоцільно і ми, походивши по місті, як переможці вернулись через міст до нашої вихідної бази.
Береза потирав з задоволенням руки та запевнював, що бляшаний дах замку в Берестечку побитий його артилерією на решето. Після цієї акції на Берестечко, навколишнє населення мало спокій від грабунків. А господарники збагатили свої запаси. Школа шоферів УПА в селі Гоноратці придбала до вправ автомашини. Береза здійснив свої мрії, а я покищо роз'їжджав легковою машиною по знайомих. Відвідав Журбу, Невинного, Борулю у Волковицях та інших. Найбільше радів Бурлаченко, що міг похвалитися перед людьми як знаменитий шофер. На закінчення наших поїздок автомашиною, ми відвідали козацькі могили. Недокінчена гарна церковця та кістки наших славних предків зробили на нас дуже велике враження. Перед війною поляки не давали нашій молоді відвідувати цю місцевість, а ми в таку хуртовину мали змогу ще раз відвідати поле бою гетьмана Хмельницького та полковника Богуна.
Минуло три тижні, а транспорт амуніції не приходив. Я дістав експресом від Черника грипса, в якому він пише:
передати чоти заступникові,а самому негайно прибути до штабу. Я налякався, подумав, що це певно в зв'язку з акцією на Берестечко, про що я подав у звіті. Думаю, будуть знов карати. З горя випив горілки та возом виїхав до штабу. Вранці, вже цілком тверезий, зголосився до польової канцелярії. Черник, трохи блідий з перевтоми, цілком несподівано для мене сказав, що штаб групи Південь призначає мене на коменданта школи підстаршин.
— Чекайте дальших наказів у справі тієї школи. В міжчасі беріть свою одну залишену чоту, заквартируйтеся поблизу села Збитень та ведіть переговори з українською поліцією, що там розташована. Коли Вам це вдасться, відберіть від них зброю, а їх самих направляйте на контрольні пункти УПА в село Залісці, де вони перейдуть школу наших політвиховників.
Все для мене було ясно і я наступного дня взявся до виконання завдання. Найбільш визначився в цій справі мін чотовий Денис та політвиховник Безталанний. Продовж кількох днів десятки українських поліцаїв Сумської области перейшли на бік УПА. Прикро було лише відбирати від них зброю, бо ці люди ніяк не хотіли з нею розставатися.
Січень 1944 року. Наближалися Різдвяні Свята. Становище на східньому фронті примушувало передбачати незабаром прихід большевиків. Група УПА-Південь була загально приготована до новой ситуації, але приходили свіжі відомості від груп, більш висунених на схід, і не в одному треба було щось поліпшити або змінити. Деякі відділи були вже за фронтом.
З практичних вказівок виходило, що треба якнайбільше роздрібнити відділи (включно до роїв), та криївки добре замаскувати і сполучити підземними ходами, шоб в разі заскочення, можна було тікати. Ідеальна криївка мала б бути тоді, коли б на входових та виходових отворах росли корчі, або невеликі, пересаджені з землею дерева. З того виходило, що треба було живцем закопуватися в землю.
Бурлаченко повернувся з "ютами і моя сотня до куті мала вже готові землянки. Скільки це коштувало поту, пробити замерзлу землю, знають лише ті, що це робили. Незабутній Свят-Вечір та перший день Різдва святкували ми всі разом у селі Обгові. Був весь наш штаб, його відділ охорони та дві бойові сотні: сотня Докса та моя. Виставивши сильні застави, решті стрілецтва було дозволено спокійно їсти Вечерю. Трудно мені передати, який настрій панував в наших рядах. Родини, в яких ми були розміщені по квартирах, нагадували нам рідне гніздо і туди, хоч в уяві, кожний з нас переносився думками. Пістоль при боці та кріс, спертий на долівку, пригадували реальну дійсність. Одначе, пов'язавши все разом, ми творили собою одну суцільну родину, що мала одну ціль. Стрілець на варті, командири, господарі—були близькі між собою. Недалекі окремі постріли німецьких вартових нагадували нам про присутність ворога на нашій землі.
Найбільш приємним спогадом Свят-Вечора були для нас святочні дарунки з Галичини. Кожний стрілець та командир УПА дістав маленький пакуночок, а в ньому поздоровну карточку з Різдвом Христовим від X. чи У. Часто траплялися листівки до незнаного стрільця від незнаної дівчини з бажанням щастя в боях з ворогами. Не за добрі цигарки чи тісточка була наша подяка. Нам дорога була пам'ять про нас, наших братів-українців.
На перший день Різдва був сильний мороз з вітром. На подвір'ї біля церкви стояли піші відділи УПА, а за ними, зараз же за плотом, був вишикований кінний відділ полковника Данька. В церкві відправлялася Служба Божа. На тлі білих зимових плащів, що в них були вбрані стрільці, чорніли чоботи, ремені та наїжена зброя. З церкви було чути протяжний голос отця їларіона та коляди, що їх виконував хор. Після Служби відбулася дефіляда. З правого боку вулиці, посередині села, була збудована трибуна. Там стояли командири групи Південь: Черник, майор Щупак, а посередині між ними — гості з Проводу УПА, поручник Грицай та провідник Волошин. Кожний відділ маршував парадним кроком повз трибуну, дивлячись в очі начальству. То була остання нарада УПА-Південь під німецькою окупацією. Дальші події були більш ускладені та нагадують мені Кам'янецьку добу в історії Уряду УНР.
На другий день Різдвяних Свят Бурлаченко, з наказу штабу, перебрав мою сотню, а я виїхав на нове призначення.