КНИГА
Людині заповідано (і не наяву, а вві
сні, щоб мало вигляд про-
рокування): читай!
Не відаючи що, не знаючи як і де і яким
способом,— читай!
Призначення твоє на землі й у світі:
читай!
Читай на землі сліди живі й мертві,
камінь і пісок, у листі де-
рев і в травах, у сонячнім мареві й у дощовій імлі,
в течії рік,
в очах дітей і жінок, у бігові оленя, в пострибі
лева, у співі птахів,
у горінні вогню, в мерехтінні зірок, у
безконечних просторах не-
ба — читай!
Вогненні літери випечені в твоїм серці
й у мозку, вийдуть з сер-
ця і мозку, засяють яскравіше за всі самоцвіти
землі, запалають
яскравіше всіх вогнів небесних—читай!
У книзі буде про жінку й трапезу, про
тварин, серед яких жи-
тимеш, про здобич і каяття, про громи небесні й
темні ночі, про
світло й бджолу, про перепони й віру, про мурашку
й покоління,
про ангелів і поетів, про сади й дим над багаттям,
про вічні піски
й перемоги на болотах, про гори й зорю над
наметом, про місяць,
і залізо, і охоту до намноження, і вознесіння, й
падіння, і страсті,
її смерть неминучу, і "знайте, що життя
найближче—забава, й
гра, і красування, й похвальба серед вас, і
змагання у мпожестві
майна й дітей, подібно до дощу, парості від якого
викликають за-
хват у невірних; згодом вони в'януть, і ти бачиш їх
зжовтілими,
тоді бувають вони соломою, а в останній — дужча
кара — і про-
щення від аллаха, і благословення, а життя
ближнє—тільки ко-
рисіування оманливе".
Вчені ходжі читали коран коло
султанських гробниць, постав-
лених на пагорбах Стамбула, де колись стояли
візантійські храми.
Венеціанські баїли-посли збирали по
місту плітки, щоб згодом
переповідати їх для усієї Європи.
Мудрий Кемаль-паша-заде вів щоденник
нового султана Су-
леймана.
55
Кемаль-паша-заде переказав для
покійного султана "Гулістан"
великого Сааді. Написав поему про кохання Юсуфа і
Зулейки,
зробив безліч тлумачень корану і шаріатського
права-меджелле.
Приставлений до Сулеймана ще в Манісі, він поїхав
за новим
султаном до Стамбула і супроводив його в усіх
походах, старанно
нотуючи все добре й лихе, аж султан не стерпів і
спитав свого
найближчого словоскладача, чи заносить він у
щоденник також
про султанських жон і дітей.
— Ваша величність,—відповів
Кемаль-паша-заде,—треба, щоб
у вашій історії було хоч щось людське, інакше в
неї ніхто не по-
вірить.
Перший запис про те, як Сулейман
довідався, що став султа-
ном:
"Вираз сумніву й підозри за хвилю згас
від гострого сяйва ца-
ревичевого погляду, його випукле чоло
наморщилося й нависло
над орлиним носом; уста, тонкі й немилостиві, самі
собою розтяг-
нулися під довгими вусами, мовби прикриваючи
передчуття зла;
по обличчю, що мало барву потемнілої
бронзи, пролинула кала-
мутна хмарка; принц, який своєю чесністю і
вмінням дотриму-
вати слова заперечував розповсюджену думку про
турецьке віро-
ломство, ніяк не міг повірити в принесену
Ферхадом-пашею вість,
що вмер султан, названий Незламним".
СУЛЕЙМАН
В той день, коли став султаном, він
відчув, що віднині час на-
лежить йому. В певних межах, звичайно, поки час
існує для ньо-
го, тобто поки він сам живий. Але в цих межах
належить йому
неподільно.
При народженні час не сприяв
Сулейманові. Народився у ціл-
ковитій безнадії, його батько Селім був
наймолодшим серед синів
султана Баязида, а через свій забіяцький норов —
ще й нелюби-
мий. По смерті Баязида влада мала перейти коли не
до старшого
сина Коркуда, то до його брата Ахмеда,
наймилішого серцю сул-
тана... А при переході влади в руки спадкоємця усе
чоловіче по-
коління Османів, окрім родини нового султана,
безжально знищу-
валося. Так заповідав завойовник Царгорода
Мехмед Фатіх, Су-
лейманів прадід: "Для загального добра кожний із
моїх славних
синів або онуків може винищити всіх своїх
братів". Першим мав
виконати цей нелюдський заповіт Мехмедів син
Баязид. Але його
брат Джем, якого він хотів задушити, виступив
проти нього вій-
ною, домагаючись султанського трону для себе,
коли ж йому не
вдалося, попросив притулку в рицарів на Родосі,
які переправили
Джема до Франції, звідки він потрапив до
римського папи і вже
лиш там помер таємничою смертю, може, й отруєний
за домаган-
56
нями Баязида, який багато років
виплачував усім, хто тримав у
себе в почесному полоні Джема, неймовірні гроші.
Отож приречений був наймолодший
Баязидів син Селім, при-
реченим так само мав почуватися уже від
народження і Сулей-
ман. Може, це наклало на нього відбиток на все
життя: був по-
хмурий, задумливий, дивився на людей недовірливо,
не любив
базік, задавак, схилявся тільки перед мудрістю і
вже змалку пори-
нув у вивчення законів, так ніби хотів цим
порятуватися від види-
мої несправедливості й жорстокості життя, бо ж у
людства немає
іншої справедливості, окрім тієї, що записана в
законах.
Його батько Селім, навпаки, покладав
сподівання не на безли-
ку справедливість, а на силу. Він усвідомлював,
яка загроза на-
висає над ним, але не впадав у відчай, бо
переконаний був, що
справжнім спадкоємцем султанського трону має
бути саме він,
а не його брати. Найстарший Коркуд не міг
розлучитися з їхнім
родинним гніздом, далекою Амасією, оточив там
себе поетами,
мудрецями, марними книгоїдами, сам складав вірші,
його рука
вміла тримати тільки перо, а не меч — чоловік для
влади пропа-
щий навіки. Середній брат Ахмед, хоч і сидів під
боком у старого
султана і вважався надією Туреччини, теж більше
дбав про книги,
мудрість і справедливість, аніж про меч, його
любив простий люд,
але що таке простий люд там, де йдеться про владу!
Зате Селім
зумів стати улюбленцем яничарських орт, і, коли
яничарські аги,
занепокоєні тим, що султан Баязид, виснаживши
здоров'я різни-
ми нездоровими надужиттями, вирішив шукати
заспокоєння в
одурманюванні опієм, стали домагатися, аби
Селіма було повер-
нуто до Стамбула, Ахмед підказав султанові, щоб
той відіслав
брата в далекий Трабзон. Але згодом виявилося, що
через недо-
гляд поряд з батьком намісником у санджаку ' Болі,
сусідньому з
Трабзоном, був Селімів син Сулейман. Щоб не
допустити їхнього
об'єднання проти Стамбула, султан послав онука
намісником у
Крим до Кафи. Там, сидячи за холодними хвилями
моря, шістна-
дцятилітній Сулейман мав би сповнитися ще
більшої безнадії за
свою будучину. Але з ним була його мати Хафса,
донька кримсько-
го хана Менглі-Гірея. Вона випросила у свого
батька підмогу для
Селіма. Татарські вершники, переправлені через
море, вдарили з
Селімом на Стамбул, підтримані там яничарами,
змусили до втечі
Ахмеда, а султан Баязид, старий, зруйнований і
нікчемний, мав
поступитися владою своєму наймолодшому синові.
За місяць він
помер, отруєний за наказом сина на шляху із
Стамбула до Едірне,
у містечку Чорлу (через вісім років на тому
самому місці помре
Селім). Селім звелів привести п'ятьох синів своїх
раніше помер-
лих братів і задушити в сераї перед своїми очима.
Так само заду-
шений був брат Коркуд, який пробував утікати, але
був упійма-
ний і відданий до рук катів. Брат Ахмед зібрав
війська і виступив
проти Селіма, але в битві коло Єнішехір був
розбитий, захоплений
' Санджак — область.
57
у полон, приведений разом із своїми
синами в намет до султана
і там, перед очима в Селіма, задушений.
Астролог, покликаний сказати про
султанове майбуття, перед-
рік, що, коли Селім умре, на його тілі буде стільки
кривавих зна-
ків, скільки вбив він своїх братів і племінників.
"Зате найприєм-
ніше володарювати, не лякаючись зазіхань своїх
близьких",— від-
повів Селім і звелів задушити астролога. За перші
три роки свого
володарювання Селім подвоїв імперію. Жив у
походах, у битвах,
серед жорстокостей, крові й страждань, їв і спав
разом із своїми
вояками. Тішили його погляд криваві пожежі,
насолоджувався
слух зойками вмираючих, мав високу втіху від
споглядання того,
як його яничари розграбовують перські й
вірменські міста, Дамаск,
Александрію і Каїр, хоч сам був байдужий до
багатства й розко-
шів, їв простою дерев'яною ложкою, не терпів
вишуканих страв,
ніжного м'яса, був байдужий і до жінок. Єдине, що
любив, окрім
війни та кровопролиття,— це хіба що грубі
вояцькі пісні та темні
ісламські мудрування. Хоч як дивно, любив поетів,
сам складав
вірші, написав під псевдонімом Бахші, себто
Милосердний, цілий
диван ' — коли і як? Його звали Грізним, Жорстоким,
Страшним,
Незламним. Усе це поєднувалося коротким,
замашним словом —
Явуз. Не сплодив більше жодного сина, не лишив по
собі жодної
улюбленої жони, яка б стала суперницею Хафси, за
вісім років
убив сім своїх великих візирів, перед смертю
силоміць поставив-
ши на цей найнебезпечніший при ньому пост
старого мудреця
і поета Пірі Мехмеда-пашу, нездатного до чвар і
боротьби за вла-
ду, цілком відданого тихій мудрості й високій
поезії. В народі на-
віть народилася приказка: "А бодай тобі бути
візиром у султана
Сел і м а! "
Такий спадок отримав Сулейман. Не було
суперників, кордони
імперії розсунуто до меж неосяжних, усе залякане
й упокорене,
повсюди панує сила, про справедливість забуто.
Чи лишив Селім якийсь заповіт своєму
синові? Не тримав його
коло себе, не наближав, уперто відсилав то в
Румелію, то в Ана-
толію, щоразу відсилаючи разом із ним матір його
Хафсу, цілих
два десятки років до самої своєї смерті не
підпускав її до себе,
чужий її привабі й красі. Бо що таке для нього
була краса поряд
з великими державними справами!
Жив між небом і пеклом, освоїв владу й
смерть, поріднив
їх
у своїй злочинній величі. Бо коли посполитість штовхає людину
до підлостей мізерних,
то велич—до зла великого. Адже сказано:
"Тримайся ж того, що тобі даровано!"
Чого міг очікувати світ од сина такого
чоловіка?
Вже при вступі на престол Сулейман
запобігливими мудреця-
ми, які завжди змагаються в отриманні почестей
від нової влади,
буз названий Сахіб Кіран—Володар Віку, той, хто
має найліпше
і з найбільшим успіхом сповнити число десять.
Число ж десять
' Диван — тут збірка віршів.
58
ввжається найдосконалішим у
мусульманському світі, бо цим
числом завершуються цикли лічби, десять пальців
на руках і на
ногах у чоловіка, людина має десять відчуттів:
п'ять зовнішніх
і п'ять внутрішніх, коран ділиться на десять книг,
у кожній з яких
по десять сур. Мухаммед мав десять учнів. Військо
ділиться за
принципом десятків, сотень і тисяч. Налічується
десять астроно-
мічних циклів, і десять геніїв розуму, згідно з
прадавніми східни-
ми символами, володіють цими циклами. "Боже
провидіння визна-
чило, що Сулейман буде народжений у перший рік
десятого віку
за хиджрою (901 рік) і вступить на престол як
десятий володар
з династії Османів",— писав учений рабин з
Солуня Мойсей Ал-
мозипо.
Венеціанський баїло доносив своєму
сенатові про нового сул-
тана: "Він справжній турок, в найвищій мірі
поважає закон, по-
блажливий до християн, погано ставиться до
євреїв, намножує
знання і все робить свідомо, упертий у своїх
намірах. Йому
двадцять шість років, від природи жвавий,
дратівливий, обличчям
смаглявий, тюрбан носить насунутий на очі, що
надає йому но-
хмурого вигляду".
Тюрбан було помічено чи не найперше. У
Селіма тюрбан був
круглий, як великий м'яч, з-над нього високо
вистромлювався
гостряк шапки, пишне павине перо підтримувалося
величезним
смарагдом, улюбленим каменем султана. Селім
носив свій тюрбан
ледь не на маківці голови, намотаний абияк, трохи
аж зсунутий
набакир, оголюючи чоло, ніби яничар-забіяка.
У Сулеймана тюрбан був намотаний до
самого верха шапки,
білосніжна тканина лягала рівно, дбайливо,
творячи вишукану
споруду, величну й тяжку, що аж наповзала на самі
брови. Каза-
ли, що султан цим прикриває свою вічну
роздвоєність, невпевне-
ність, вагання перед прийняттям рішень,
внутрішню муку, що не
дає йому ні підбадьорити будь-кого як слід, ні
налякати, як годи-
лося б у його становищі можновладця. Але ж був,
мабуть, і рішу-
чий по-своєму, коли вже з перших своїх кроків у
Стамбулі дав
зрозуміти, що не стане змішувати силу з
справедливістю, а роз-
окремить їх без щонайменших вагань і очікувань.
Два павині пера
на своєму тюрбані прикрасив великими рубінами,
знову ж таки
підкреслюючи, що не поділяє уподобань свого
батька. Селімів сма-
рагд покладено було в скарбницю султанського
сераю. Тримався
Сулейман холодно, був мовчазний, якийсь ніби чи
то байдужий,
чи сонний. Вагався чи чогось очікував? Провінції
безмежної його
імперії вклонилися новому султанові. Лише
сірійський намісник
Джамберді Газалі підняв бунт і проголосив себе
султаном. Газалі,
прозваний Слов'янином, прислужився покійному
Селімові під час
походу на Єгипет. Тоді він переметнувся від
мамелюків до Осма-
нів, тепер підняв повстання проти нового султана
з наміром ски-
нути з Сірії османське ярмо. Почав з того, що
перебив у Дамасму
п'ять тисяч яничарів, тоді з п'ятнадцятьма
тисячами вершників
і тисячею аркебузників пішов на Стамбул.
Недосвідчений у,
59
військовій справі Сулейман розгубився
і навіть злякався. Вимуше-
ний був послати проти Газалі свого зятя
Ферхада-пашу, хоч
мав би за звичаєм своїх предків сам повести
військо, щоб скарати
зрадника. Ферхад-паша наприкінці січня 1521 року
розбив Газа-
лі під Дамаском. Бунтівник, переодягнений
дервішем, спробував
утікати, але був упійманий його людьми,
приведений до султан-
ського сераскера ', де вже його ждав меч.
Ферхад-паша привіз
Сулейманові голову Джамберді Газалі, і радість
нового султана
була така велика, що він одразу хотів був послати
ту голову, як
підтвердження свого несхитного могуття, у
дарунок венеціансько-
му дожеві Лоредано. Баїло Пресвітлої Республіки
в Царгороді
Марко Міні насилу відраяв молодого султана від
такого варвар-
ського вчинку. Сулейман схаменувся і після того
замкнувся в собі
ще дужче. Знав: світ допильновує кожного його
поруху, прислу-
хається до кожного слова, яке злітає з уст. У
цьому радість, але
й жах влади.
Все ж поволі звикав до влади. Не
дозволяв тим часом собі ні-
яких надмірностей, ніякої пишноти. Радився з
візирами, ходив
до мечеті, час від часу вправлявся у стрілянні з
лука, майже що-
дня бував у султанських стайнях, бо ту звичку мав
ще замолоду.
В Криму ще навчився вправно підковувати коней і
любив зайти
до стайні й заробити аепру, котра, як казав сам,
"не забруднена
була потом і кров'ю райї2". З придворних найближче до
себе до-
пускав тільки Ібрагіма, поважав великого візира
Пірі Мехмеда-
пашу, свого вихователя Касима-пашу і дієписця
мудрого Кемаль-
пашу-заде. Його характеру до кінця, мабуть, не
знав ніхто, навіть
найближчий до нього Ібрагім, бо на розпитування
Гріті, як ста-
виться султан до жінок, той тільки знизав
плечима:
— Не можу сказати. Здається, він
байдужий до цього. Він не
минає гарему, але й не піддається чарам своїх
рабинь. Здається,
валіде Хафса була цим вельми занепокоєна,
побоюючись, щоб син
не вдався у свого батька і не порвав із жіночим
світом зовсім. По
матері вона черкешенка, тому намірилася
розбудити в синові муж-
чину, знайшовши для нього гідну жону з свого
племені. Жінцї
майже завжди вдається зробити задумане. Останні
три роки Су-
лейман поволі ставав рабом гарему. Бо там
з'явилася Махідевран.
— Я чув це ім'я,—погладжуючи бороду,
мовив Гріті з вигля-
дом людини, для якої не існує таємниць.— Чув ще
тоді, коли вона
була в Манісі. Я купець, а купець повинен купувати
також вісті
про все, що діється довкола. Надто вісті високі.
Про цю Махіде-
вран можуть заговорити повсюди ще більше, ніж про самого Су-
леймана. Чи не здається вам, Ібрагіме?
Ібрагім мовчки всміхнувся. У глибині
душі вважаючи себе най-
розумнішим з усіх людей, з якими стикався, не
любив провидців,
а ще знав напевне: купити можна справді все,
навіть найбільші
' Сераскер — головнокомандуючий.
' Р а й я — феодально-залежне сільське населення в
Турецькій імперії.
60
таємниці, але купити знання про майбутнє ще
нікому не вдава-
лося і не вдасться ніколи.
— Побачимо,— ухильно відповів він.— Сулейман
щойно сів на
престол Османів.
— Але ж ви знаєте султана, як ніхто! — вигукнув
Гріті.
— Я не знаю навіть власних снів,— шорстко мовив
грек і по-
вторив: — Навіть власних снів.
61
|