— Ваш терор для нас страшний лише так довго, як довго ми не відповідаємо протитерором. Коли за ваш один постріл падатиме наших десять, коли з-за кожного рога й корча на вас чигатиме смерть, тоді побачите, чи можна вам провадити війну на фронті і в запіллі одночасно.
Так писав отаман Тарас Бульба-Боровець ще 1942 року до ката України — Коха. Тепер здійснювалась його погроза.
Кожне село, кожна хата, кожний горбок і корч при дорозі грозив німцям смертю. Почалась тотальна боротьба українського народу з кривавим окупантом. Доля судила, що моє рідне село стало першою партизанською базою на Волині.
На північний схід від міста Крем'янця, де кінчається ланцюг мальовничих Гологір і Вороняк, у мальовничій долині, лежить село Антонівці.
Луг і річка їлавка, що наповняє місцевий став, ділить село на дві половини. Довкола села, в гірських заглибленнях, розкинулись менші і більші хутори, як: Рідня, Лісовики, Данилівка, Трійця, Гута Антоновецька й Соснівка.
В центрі села, на горбку стоїть гарна дерев'яна церква, оточена грубими ясенями і високими смереками. Трохи вниз від церкви знаходиться шкільний будинок, а далі — великий дім священика, овочевий сад і саджавка. Другий осередок села — це водяний млин і ряд фільварочних забудовань, розташованих над ставом (за греблею), які, разом із сусіднім лісом, належать до посілостей нащадків графа Ходкевича.
За Польщі приїздили в село різні екскурсії, цікавилися пам'ятками давнини і любувалися красою околиці. Акцію краєзнавства провадив професор Кременецького ліцею Мончак, поляк. Тому, що пам'ятки не мали нічого спільного з польською історією, він не старався місцевости популяризувати.
А оглядати тут було що. На одній із близьких гір залишилася стара мурована церковця Св. Трійці, згідно з легендою побудована на місці печери св. Нова Почаївського. На горі Уиіяс залишилися оборонні вали, висипані правдоподібно ще за часів Волинсько-Галицької держави. В той час сусіднє село Стіжок було містом. Тепер за стільки віків на тих зарослих травою і лісом старих слідах княжих дружинників, проходили, як тіні предків, українські партизани.
Весна 1943 року була справді весною бурливою. Стихія боротьби з німецьким окупантом охопила всі українські землі. Тереном найбільших боїв були Волинська й Поліська земля. Вони стихійно зірвались до боротьби. Але був у цьому певний плян. Були певні моменти, які можна назвати початком Були події, що визначували етапи розвитку боротьби.
Носіями цієї боротьби—незалежно від її стихійіюсти, в основному — були ОУН А. Мельника і ОУН С. Бандери. Першим виступом було визволення в'язнів із лубенської в'язниці боївкою ОУН «М». а далі визволення в'язнів у Крем'янці боївкою «Б» в кіпці лютого 1943 року. Кром за кроком дії боївок розвиваються і доходить аж до «Антоновецької Республіки»—першої військової бази українських партизанів на Волині.
Велика смуга Крем'япсцько-Дубенського лісу, який сполучається з Славутсько-Шепетівськими лісами стала другим після Полісся центром широкого українського повстанського руху/Тут творилися повстанські загони, штаби, військові школи. Тут же відбувались перші трагічні події.
Перші кадри рекрутувалися здебільшого з Кременецького і Лубенського повітів, з поважною участю молоді всіх українських земель. Досі на Волині були лише боївки, які не мали чисто військового характеру так, як мали від самого початку крем'янецькі відділи.
Але й ці перші волинські відділи спиралися вже на партизанські традиції
отамана Т. Бульби, який рівно на рік раніше почав протинімецькі дії в лісах
північної Рівенщиии. Костопільщини та Сарненщині. Коли творився Крем'япецький
осередок, то Бульба був уже дуже відомий. Хоч його
відділи виступали під назвою Українська Повстанча Армія (УПА), то його
партизанів звали «бульбівцями», а назва УПА тоді ще в широких колах українського
суспільства' майже не вживалася.
З Бульбою мали зв'язок обидві ОУН. ОУН А. Мельника дружньо з ним співпрацювала ще від 1941 року. Бандерівці трактували його, як майбутньою конкурента, але тим часом висилали до нього своїх людей на партизанський вишкіл і «заправу».
В зв'язку з вищезгаданими подіями в лютому й березні 1943 р. постала, як перша, Антоновецька база. Генеза її приблизно така:
В другій половині березня 1943 року кременецький по-ліцист Мазниця перейняв телефонограму до німецької жандармерії в Крем'янці такого змісту: «Ненадійний елемент роззброїти й арештувати». Мазниця повідомив про це обласного бойового провідника ОУН А. Мельника (до якого він, власне, був зв'язковим від поліції)—Блакитного, і 19. 3. забрати з магазину решту зброї та амуніції й відійти в влено зробити приготування до втечі. 20.3. жандармерія зажадала від української поліції 20 крісів. Вже 21.3, жандармерія домагалася дальших крісів. Того ж дня Блакитний-зустрінувся з Хроном і вони рішили уночі з 21-го на 22-го 3. забрати з магазину решту зброї та амуніції й відійти в' ліс. Так і зробили. Повідомлена про це поліція по районах' теж відійшла в ліси.
Кременецька поліція покинула службу в числі коло-100 чоловіків. Частина з них розійшлися по домах, а лише 45 чоловіка затрималися коло села Людвищ, у лісі званому Купівець. Відділом командував Жарина, а його заступник був Мазниця. Згодом відділ перейшов в угорський район, а звідти, під командою Вихора, в лісничівку, недалеко від Антоновець. Комендантом табору призначено Хрона (Микола Недзведський), бувшого коменданта поліції. За кілька днів група мала вже 50 чоловіків та була озброєна кількома легкими кулеметами, а Блакитний додав ще «максима» з тачанкою. Коли бандерівці в часі однієї акції спалили живцем трьох ляндвіртів у Бережцях, німецька жандармерія' приїхала до Стіжка, де сталася сутичка з повстанчою групою Хрона. У висліді були вбиті чотири німці, по нашім боці були два ранені. Це був перший бойовий хрест цієї групи.
Незабаром прийшли до групи Хрона поповнення з теренових боївок і він закладає табір у лісі над озером Глибоке.
Тоді було ще холодно, подекуди лежав сніг, але перша волинська база стала фактом доконаним.
Найближчими тижнями, в зв'язку з слідством німецької жандармерії і загрозою
арештів в середній лісничій школі _ в Білокриниці, учні школи, в порозумінні
з хлопцями місцевого батальону, в силі понад 20 осіб утекли до групи Хрона.
Серед учнів були: Іскра, Клим, Вусатий, Грушка й інші. Політичну
роботу й бойову підготовку в Білокриницькій школі провадив інж. Гарячий
(заступник директора), колишній сотник кінного полку ім. Костя Гордієнка.
В лютому 1943 року його розстріляли німці після нападу бандерівців на в'язницю.
Тоді розстріляно д-ра Рошннського з дружиною, Жиглевича, Юрка Черкавського
і ще одну жінку.
Паралельно до відділу Хрона розгортався на Крем'янеччині рухомий відділ
Крука, що складався з боївок ОУН «Б», з частини поліції, що перейшла від
Хрона, і батальйонців. Але Крук ще не мав табору в лісі, стаціонував по
селах. Тоді ще не було спільної теренової клички і не було суперечок між
відділами.
Коли потепліло. Крук заклав табір на Залужській горі Франка. З акцій, які він перепровадив у терені, були:
Дедеркалн—де німці дубельтівками і гранатами відбивалися, Молотьків, шоса Шумськ-Крем'янець і згадана вище сутичка на хуторі Козаччина. Масовий виступ боївок ОУН «Б» (Вербний тиждень) на всій Волині закінчився невдачею. Після голосного початку і кількох невдач усе затихло, зате розпочалася плянова організація відділів. Виявилось, що боївкн не можуть мірятись з німцями.
Перед Великодніми Святами (Свята були 25.4.1943) була спільна виправа відділів Хрона і Крука на батальйон шуцманів у Білокриниці, що містився в колишніх касарнях 12-го полку польських уланів.
На допомогу були стягнуті боївки мельниківців із Дубенщини, на чолі
з Арійцем-Білим і Бабієм, як доповнення відділу Хрона. Два ті відділи,
Хрона і Крука, мали разом біля 200 чоловіка. Акція не вдалася. По короткій
перестрілці наші відступили, бо виявилося, що німці посилили свою залогу.
Після тієї акції між Хроном і Круком, не зважаючи на їхню організаційну
приналежність, заключено порозуміння щодо взаємної допомоги в разі небезпеки
і усталено спільну теренову кличку.
Окрім відділів Крука і Хрона, на Крем'янеччині був ще третій по політичній
приналежності відділ т. зв. ФУР (Фронт Української Революції). Командиром
відділу був Яворекко. Його постійна квартира була на хуторі Червона. Яворенко,
колишній директор сільсько-господарської школи в Борсуках, спочатку працював
з бандерівцями, хоч членом їхнім не був. Відділ його складався з хлопців,
що після 30.6.1941. відійшли від бандерівців, і тих, хто стояв на площині
УНР. Політвнховником був у нього спочатку Остап із Крем'янця. Згодом у
цих справах допомагав Л. М. Вони час від часу коитактувалися з отаманом
Т. Бульбою. ФУР-івці в лютому 1943 р., озброєні кількома пістолями, забрали
з Крем'янця повітову друкарню і дозволяли з неї користати бандерівцям в
рамках взаємної співпраці. Незабаром; бандерівці правом «старшого брата»
забрали друкарню собі й так скінчилася Яворенкова співпраця з ними.
Теріторія впливів Яворенка обмежувалася селами: Борсуки, Снігурівка і кількома хуторами Лановецького району. Сам Яворенко був абсольвентом торговельної школи в Тернополі, закінчивши її за большевиків. Мав ступінь старшого сержанта червоної армії, прикмети сміливого ватажка та здібності промовця. Його адьютантом і оперативним старшиною був лейтенант Костя, наддніпрянець, досить здібний військовик. Так представлялася партизанка на Крем'янеч-чині до 1.5.1943. року.
Аналогічно до Крем'янеччини розгорталися події на Дубенщині. Були зорганізовані боївки ОУН «М» і «Б», і до них прийшла поліція, з тою різницею, що на Дубенщині не було .відповідних комплексів лісу, де можна було б організувати відділи. Тому силою факту вони пізніше постягалися в антоновецький ліс, якого більша частина адміністративне належала до Лубенської округи.
Перша сутичка українських партизанів Дубенщини з німецькою жандармерією була в Білогородському лісі. Згинуло наших три хлопці, по боці ворога було багато ранених. Наші спалили дві німецькі автомашини. Німців було 70, наших 35 хлопців. Німці заломилися і втекли.
Сутичка відбулася при кінці березня. Командував Черник, бойовий чи військовий провідник бандерівців .на Дубе нщи ну.
Той самий відділ пізніше брав участь у нападі на Смигу. Після акції хлопці з боївок були розпущені додому, а малий відділ під проводом Борсука стаціонував по селах: Любомирка, Буща, Обгів, стало зміняючи місце постою. Відділ Бурсука належав до групи Крука. Хвиля акцій на ляндвіртів на Дубеищині перед Великодніми Святами також затихла.