Перед поляками ми видавали себе за чехів, щоб не розгадали нашого завдання. В чеській мові виручали нас усіх друзі з Закарпаття. Скоро одначе обридла нам така конспірація, і ми співали українські пісні одверто, маршуючи вулицями польського містечка. Поляки називали нас «чубариками» й сильно ненавиділи.
Поза службою енергійно провадився військовий та ідеологічний вишкіл. У військовій ділянці переслідував нас Ілько так, що не можна було .«змаркнрувати». Наша неприсутність на збірці ніколи не уникнула його уваги.
З організаційного боку ми самі підтягалися, як тільки було можна. Ми з Литвином належали до лапки, провідником якої був брат Миколи Лебедя, пізнішого Рубана. Основним підручником вишколу була «Ідея і чин України». Десять заповідей («Декалог»), значення Гі походження тризубу, прапору і тому подібне, що нам здавалося новою евангелією, треба було знати напам'ять. Ми дослівно ковтали організаційну літературу. Жити старались, кермуючись прикметами націоналіста.
Ми ближче познайомилися з нашими товаришами, як Равлик, Лебедь, Перегіняк, Мандзій, Голяш і т. д. Брати перших двох працювали в Проводі, отже від них ми довідувались про деякі недоступні для кожного смертельника справи. Гриць Перегіняк сидів у в'язниці разом із Бандерою. Зв'язок із ними неначе зближував нас до Проводу. Але згодом між нами зайшло непорозуміння, викликане різними причинами, про які згадаю пізніше.
Найбільше подобався нам Гриць. Простий селянський хлопець, майже неписьменний, по вбивстві міністра Пєрацького трапив, разом із іншими, до в'язниці Святого Хреста.
За допомогою бібліотеки й товаришів, що ним заопікувались Гриць здобув початкову освіту. Але найбільшим його досягненім у в'язниці було здобуття тайни гри в рулетку. Наймолодший віком, звернув він на себе увагу одного німця з Данцігу, що сидів разом з ним, засуджений на досмертну в'язницю Німець був з дуже багатої родини. Цілий свій Зкнавїі грав у рулетку. Знав він усі доми гри великих міст світу і завжди програвав. Аж у в'язниці, за три роки, на мініятюрній рулетці, на котрій щоденно вправлявся дійшов до певних устійнень і засад «вигравання.. Його теорія й практика була .побудована на періодичному повторюванні «цифр випадковости». В наслідок своїх досліджень написав він таблицю цифр, що ставлячи на них, завжди виграється Старий вже, німець не мав надії вийти на волю, тож хотів ущасливити Гриця, передаючи свою таємницю. Гриць вийшов на волю і, будучи при «веркшуці», весь час вправлявся і мріяв дістатись до великого міста, де е рулетка, й попробувати щастя.
Становище поляків з новим роком значно погіршало. Німці енергійно приступили до ліквідації «польського духа». В Стараховицях репресії почалися після вбивства польськими підпільниками інженера-хеміка, що пішов на співпрацю з німцями, видаючи всі таємниці фабрики. Почалися масові арешти та поширились на Радом і Варшаву, бо поляки одні одних виказували. Поляки були дуже охочі до підпілля і йшли туди масово, але на допитах дуже. скоро заломлювалися й розконспіровувалн себе й інших. До акції відкопування прихованої ними зброї німці втягнули наш «веркшуц». На протязі січня заарештовано около 10.000 поляків. Наших сотень німці не силували до цієї акції, і ми участи в арештах та репресіях не брали.
В половині лютого я і Литвин, у групі 15 хлопців, виїхали на залогу до копальні залізної руди в Новій Слуп'ї. Перші дні вартової служби, зокрема вночі, були дуже погані. Сильні морози і близькість лісу, звідки можна було сподіватися польських партизанів захитувалч наше «бойове наставлення». Пізніше, коли ми розглянулися в терені і нав'язали знайомства з поляками, жилося нам навіть весело. Комендант нашої групи, німець Петер, весь час сидів у своєї польки, а хлопці почали розважатися всякими дурницями.
Наша групка керувала цілою околицею. Ми ладнали спори між селянами й робітниками, женили й давали розводи. Час-від-часу їздили в містечко Нову Слуп'ю, де можна було дістати в євреїв всяких ласощів та вина. Містечко лежить під горою Святого Хреста, де є всім відома польська в'язниця, а в ній сиділи переважно українські політичні в'язні.
Одного разу, вертаючись з містечка добре підпиті, вирішили ми по черзі влучати з кріса в ворони. Ясно, що влучити було трудно. Аж прийшла черга на мене. На загальне здивування, вдалося мені зістрілити ворону приблизно з віддалі 150 метрів. Бачив це фірман і, як старий «клусовнік», заявив нам, що завтра повезе нас на полювання. Ми згодилися. Було нас п'ять. Раненько на другий день вирушили. Провідник, уважаючи мене за найкращого стрільця, ходив разом зі мною. Зайців було дуже багато, але я не вбив ні одного. Пробував я всяко стріляти: лежачи, з коліна, із плеча мого провідника, але, на жаль, нічого не виходило. Вистріляв я приблизно 100 набоїв, аж мій провідник трохи не оглух.
Вертаючися з полювання, змучений і голодний, я не міг заспокоїтися, що три з нашої компанії забили бодай по одному зайцеві, а я—з порожніми руками. Потішав мене товариш по нещастю Джанда.
Другого дня Литвин пішов з товаришами на вино, а я з Джандою залишився дома. Нас мучила вчорашня невдача. Взяли запас набоїв і пішли на полювання, але вже в іншому місці. Ходили ми по полях пів дня. Невеселі, з підтягнутими животами, подались ми в бік села шукати перекуску. Аж тут гульк—заєць. Вмах готов до стрілу, проваджу зайчика на мушці кріса, поки не стане. Пристав! Я потягнув за язичок і — заєць перевернувся. Тепер викрив я спосіб полювання на зайців. Передовсім, зайці взимку тримаються близько села. Не стріляй на зайця, коли він біжить з-під ніг. Як правило, заєць обов'язково мусить пристанути, а коли стане, є можливість влучити в нього з кріса. Інакше полюється з дубельтівкою.
По двох тижнях нашого веселого життя хлопці від'їхали до сотень в Стараховиці, а я, як «воєнний конвоїр», поїхав саньми в різних справах до Варшави. Подорож була з усякими пригодами. Для більшої пошани поляків до «спеціяльної особи», треба було вдавати німця. Так і я «заграв» під Варшавою, у фільварку князя Чарторийського, зайнятого гестапом, де я затримався на нічліг. Добре, що німці виїхали якраз того дня до Варшави, то й «номер» мені цілком удався.
У Варшаві тоді був голод, не було опалу, а цивільне населення збирало дрова не раз і за 25 кілометрів від Варшави. Німці на вулиці мене затримували й питали, що я за один. Такої уніформи, як на мені, вони ще не бачили, і я кожному зокрема мусів пояснювати. Не був я рад тому одягові та пістолі, що носив при боці. Ночував на приватній квартирі однієї «бабці». Ідучи з Варшави, забув у неї свого кріса. «Бабця», на прізвище Івашкевич, боячись переслідування німців (вони робили обшуки за зброєю в кожній цивільній квартирі), бігла за мною з кілометр з моїм крі«сом, поки мене дігнала.