З більших господарських акцій, де брала участь наша .бойова сотня, була засідка на шосі Білокриниця — Голуби. Згідно з даними нашої розвідки мала їхати автоколона з Дубна, навантажена цукром.
Сотня окопалася над самою шосою і чекала «насолоди». За пів години на те саме місце прибула сотня Крука, під командою Борсука, й собі зайняла становище побіч нас, на правому крилі з боку Дубна. Сусідство другої сотні запевняло наш успіх, але тим разом німаки схитрували. Під'їхали до небезпечного для них відтинку шосн (де ми мали засідку), пустили повільним ходом одну машину вперед, а вся охорона, в силі 120 людей, розгорнулася в розстрільну для провірки терену. Забезпечення з боку ми не мали.
Коли показалася перша машина напроти розташованої сотні Беркута, кулеметник передчасно відкрив по ній вогонь. Німці надійшли збоку і всією силою вдарили по нас та відтяли дорогу до лісу. Я сам не здаю собі справи, як ми змогли без особливих втрат, під сильним вогнем кулеметів і мінометів, перебігти галявинку, що ділила нас від лісу. Розпорошені наші сотні оглянулися аж близько таборів. З «солодкої» виправи стало нам усім гірко в устах. На місці засідки залишила сотня Борсука трьох убитих. Героїчно згинув його кулеметник; він до останнього набою не сходив зі свого становища і тим урятував відступ. Німці мали одного вбитого і двох ранених. В таборі далі пили ми несолоджену каву. Селянські підводи, що стояли табором у лісі недалеко від місця засідки (по цукор), також набралися немало страху.
Після невдалої «солодкої» виправи в таборі витворився певний застій
в акціях. Стрілецтво було невдоволене з командира Хрона. Командир Хрін
був дуже працьовитий, солідний і відданий патріот, але до воєнної штуки
не зовсім надавався. Йому закидали, що всіма силами старався утриматись
на своєму пості головного командира, не давав можливості! вибиватись іншим.
Між ним і Журбою, що був кадровим старшиною, часто виникали суперечки.
Більшість старшин і стрілецтва симпатизували Журбі- Гаркавенко намовляв
мене перейти до Бульби на Полісся. В той час повернулись наші зв'язкові
від Бульби — Гарячий і Булька. Але помалу до голосу доходив Журба, настрої
заспокоїлись і ми втрьох із сотником Орликом почали розробляти плян акції
на Шумськ.
Більш популярним, як наш Хрін, був Крук. Хоч йому бракувало поміркованости и військового значення, одначе був дуже відважний, і всі акції, які перепроваджував, до цього часу здебільшого вдавалися. Остання акція на Бережці в першій половині червня зробила його відомим серед населення. Його псевдо «Крук» знала кожна дитина в селі.
Напроти села Куликів, у річці Ікві біля Бережець, німці, виставивши варту, купалися і вигрівалися на пляжі. Крук корчами підліз із відділом до німаків і несподівано вдарив на них. На місці впало двадцять німаків. Пізніше він пішов із відділом до села Бережці і знищив решту залоги німецької жандармерії, якої всіх разом з тими, що купалися, начислювали до сорок чоловік. Забравши магазин одягу і зброї, відступив до лісу. Врятувалось лише шість німаків: вони голі забігли аж до Почаєва. Після цієї акції майже вся чота відділу Крука носила німецьке обмундуровання.
Одного жандарма, що помагав Крукові в розвідці перед акцією. Крук прийняв до свого відділу. Грубий «Фріц», як його охрестили, був пізніше фуражером Крукового кінного обозу, а згодом виробляв ковбаси для УПА. Під кінець 1943 року відправлено його з документами до Німеччини.
Перед самими Зеленими Святами Крук і Гюго заступник Кропива з одним курінем зробили похід на центральні землі України в напрямі Славути. В склад куреня входив відділ Яворенка. Рейд закінчився крахом. В дорозі напала на них велика сила німців, у бою згинуло п'ятдесят хлопців. Сотні порозбігались і одинцем верталися до табору. Після повороту Яворенко з частиною свого відділу, забравши лише вісімдесят хлопців (всіх було понад сто п'ятдесят) вночі втік із Крукового табору в свої терени на Крем'янеччину. Штгіб Крука схвалив присуд смерти на Яворенка. З тієї причини Яворенко цілковито порвав зв'язки з бандерівцями і прихилився до партизанів і боївок ОУН полк. А. Мельника. Сталим його тереном і випадковою базою від того часу став Борщовецький ліс і Вишгородеччина.
Під час однієї акції на шосі Ланівці-Крем'янець, де Яворенко з своїм відділом здобув три німецькі машини і відбив транспорт вівса від німців, у лісничівці Борщовецького лісу засів він вечеряти. На дворі було вже темно. Відділ німецької жандармерії, в силі сто осіб, несподівано оточив лісничівку. Зчинився бій, у якому впали тридцять два німаки, а решта втекла в напрямку міста. Поміж забитими був комендант жандармерії міста Крем'янця та гебітсляндвірт. Той випадок прославив Яворенка. Він пізніше на тачанці, запряженій парою добрих коней, роз'їжджав по околишніх селах, збирав віча, промовлял до народу, закликаючи «до революції». Гармаш із відділу Крука зловив раз сонного Яворенка, але по дорозі до табору Яворенко йому втік у селі Загайцях. Місце побуту Яворенка зрадив його стрілець Скринюк. За ним стріляли з кулемету, навіть забили при тому одну жінку. Багато стрільців з його відділу біля села Лопушного бандерівці розстріляли. У відділі Яворенка був член організації ОУН «М» Дзвін (Іскра).
Під кінець червня (десь після 25 червня 1943 р.) всі потрібні матеріяли і іілян акції на Шумськ були готові. З Дубенщини привезена гарматка мала служити в акціях на міста. По відправі командирів, де кожний діставав свої завдання, відділ з піснею вирушив із табору.
Я з п'ятнадцятьма вибраними хлопцями дістав завдання увійти в місто через греблю від с. Рахманова, обсадити водяний млин і виключити електрику, іцо давав млин па місто Шумськ. Пізніше, коли розпічнеться акція, заатакувати німецьку залогу з півночі. Макух із одною чотою мав підкрастися тихенько до будинку, де мешкали німці, і відрізати їм доступ до окопів та бункерів, викопаних перед будинком. Основна сила з гарматкою, щоб це зрадитися шумом перед німецькими постами, мала ввійти в акцію після нашої обсади намічених становищ. Початком акції була означена година одинадцята. Як знак відходу мав командир Хрін випустити дві зелені ракети і одну білу.
Десять хвилин перед одинадцятою я був із своєю групою на місці. Виключили світло, залягли в напрямку центру містечка й чекали. Пройшла година, дві, три — тихо, чути лиш шум води. Думаю: опізнився відділ, треба посунутися далі в місто. Прислухаємось, чи не чути якогось шуму. Тихо. Так в очікуванні просиділи ми до четвертої години ранку. Розвиднялося. Зійшло сонце. Думаю: може ранком акція почнеться. Напевне, вночі не хотіли робити шуму тому, що не вигідно стріляти з гарматки, бо не мала націльних приладів. Але коли добре показалося сонце, ми вирішили спішно перескочити через греблю.
В селі Рахманові застали ми решту всього відділу, що чекав на нас. Виявилося, що сталося тут непорозуміння. Провідник, який провадив головний відділ окружними дорогами, збився з дороги, і відділ спізнився на дві з половиною години від визначеного часу. Хрін і Журба вирішили не починати акції і, давши знак ракетами, наказали відступ.
Макух, виконавши своє завдання, на ракету відступив з міста, а я й мої люди з-поза будинків міста ракет не бачили. На тому закінчилась виправа на Шумськ.
30 червня бандерівці врочисто святкували другу річницю проголошення самостійности у Львові, розпалюючи по шпилях гір і горбків багаття. В кінці місяця появилися бандерівські летючки, в яких закликалося всі діючі відділи українських партизанів підпорядкуватися головному штабові УПА (Українська Повстанча Армія). Як шеф штабу, був поданий Тур. З табору Крука почали пускати на нашу адресу погрози роззброєння, коли ми не підпорядкуємось. Але офіційно з боку бандерівців ніхто не давав жодних пропозицій. Наш штаб не надавав цим фактам особливого значення, трактуючи цю летючку, як ще одну витівку групи Бандери, бож це було неповажно говорити про спільний штаб УПА, коли УПА — це був Бульба й поза представником ОУН А. Мельника, там нікого з бандерівців не було.