тів — І. Нечуя-Левицького, С. Руданського, Марка Вовчка, Панаса
Мирного, М. Старицького, М. Коцюбинського, Лесі Українки,
І. Франка, О. Кобилянської, С. Васильченка, В. Стефаника та ін.
Історія української мови містить багато трагічних сторінок. Так
на початку XVIII ст. указом Петра І було заборонено друкувати ук-
раїнською мовою релігійну літературу. Таємний циркуляр міністра
внутрішніх справ Росії П. Валуєва (1863 р.) заборонив друкування
українською мовою шкільних і релігійних видань. Статус українсь-
кої мови у цьому документі визначався такими словами: “ніякої
особливої малоросійської мови не було, немає і бути не може”. Емсь-
кий указ 1876 р. (був підписаний Олександром ІІ у м. Емсі) заборо-
нив друкувати та ввозити з-за кордону оригінальні твори українсь-
кою мовою, ставити нею вистави. Утиски і заборони позбавили ук-
раїнську мову умов для нормального розвитку і функціонування,
зумовили те, що у ХІХ ст. вона не використовувалася у державних
установах і в освітніх закладах, її розвиток відбувався переважно в
межах художнього стилю. Розбудова публіцистичного, наукового та
офіційно-ділового стилів, які є атрибутом високорозвинених літера-
турних мов, почалася лише на початку наступного століття.
Нелегкою була доля нашої мови й у ХХ ст. У 20-х роках політика
українізації розширила сферу вживання української мови, на неї
було переведено законодавство, адміністративно-державне уряду-
вання, освіту, пресу, науку і культуру, що зумовило становлення на-
укового, публіцистичного, офіційно-ділового стилів. На жаль, дер-
жавна підтримка української мови тривала недовго. Уже наприкінці
20-х років мовну політику українізації замінила політика русифіка-
ції, яка спричинила звуження сфери функціонування української
мови, вироблення в масовій свідомості стереотипу її непрестижності
й меншовартості порівняно з іншими мовами. Негативним явищем
було втручання у внутрішні процеси розвитку української літератур-
ної мови — внесення змін в український правопис, виданий у 1946 р.,
знищення своєрідних фонетичних, лексичних і граматичних особли-
востей, зокрема скасування літери ґ, занедбання кличного відмінка,
насильне введення російських слів і кальок та ін. Результатом анти-
наукової сталінсько-сусловської теорії злиття націй було зникнення
українських шкіл, дошкільних закладів, театрів, витіснення украї-
нської мови російською у вищих і середніх навчальних закладах, у
засобах масової комунікації, в армії, у техніці, спорті та в інших сфе-
рах, важливих для повноцінного існування нації.
6