Представники творчої інтелігенції, освітяни, усі ті, кому боліла
рідна мова і стан рідної культури, неодноразово порушували питан-
ня про загрозливу мовну ситуацію в Україні. У 1987 р. О. Гончар
пише до М. Горбачова листа з вимогою захистити українську мову.
У ньому, зокрема, зазначалося: “Стараннями тих, кому гласність і
сьогодні явно не до вподоби, мова українського народу послідовно
виганяється зі школи, їй більше не знаходиться місця в установах, у
дитячих садках, у середніх і вищих навчальних закладах, де ще після
війни викладання велося — як правило — українською мовою. Сьо-
годні ж користуватися мовою народу вважається “непрестижним”,
навпаки — ігнорувати її, всіляко принижувати її вважається серед
наших відповідальних, мабуть, чи не модою, ознакою добромис-
ності. <…>
Схема дискримінації національної мови на Україні є досить про-
стою: спочатку роблено звужуємо сферу практичного застосування
цієї мови, виганяємо її з пошти, державних установ (що суперечить
Конституції), скасовуємо іспити з цієї мови при вступі до вузів, з пре-
зирливою міною витискуємо цю мову з офіційних зборів, пленумів
(залишаючи — нібито на глум — право виступати рідною мовою
лише двом учасникам: поетові і доярці), міністерським циркуляром
дозволяємо у школі будь-якому шалапуту відмовитися від відвіду-
вання уроків рідної мови, а потім самовдоволено посміхаємося: “Ба-
чите, самі не хочуть…”. Знущання з національної культури, з мови
народу — лише так це можна назвати.
У республіці діє порядок, згідно з яким від вивчення української
мови у школі можна відмовитися. Зовні нібито все вирішує “воля
батьків”, насправді цей порядок було нам нав’язано зверху, він
наскрізь фальшивий, лицемірний, псевдодемократичний за своєю
суттю. Вивчати чи не вивчати на уроці мову народу, хлібом якого ти
годуєшся, — в якій цивілізованій країні може постати таке питання?
<…>
Мова народу — це його національне надбання, основа його куль-
тури, значення рідної мови у повсякденному нашому житті величез-
не, проте сьогодні українська мова потребує конституційного захи-
сту”.
Поворотним пунктом у долі української мови стало ухвалення
28 жовтня 1989 р. Верховною Радою України Закону “Про мови в
Українській РСР”. Згідно з ним українська мова з 1 січня 1990 р.
дістала державний захист, тобто була офіційно визнана державною
мовою України.
7