А як же люди? Розбіжаться? Але куди? Хоч яка велика Україна, а тікати
нікуди…
Проблеми, проблеми… Політичні, економічні, соціальні, екологічні,
психологічні, моральні — які хочете. І всі вони залишаються з нами й на
ХХІ століття, потребують неймовірних зусиль для їх розв’язання.
Основна особливість художнього стилю — образність, створення
образів мовними засобами. Цей стиль використовується при напи-
санні художніх творів — романів, повістей, оповідань тощо. Харак-
терною рисою художнього стилю є наочність, конкретність, емоцій-
ність зображення, які дозволяють автору впливати на читача.
У художніх творах широко використовуються зображувально-
виражальні засоби. Типовим для художнього стилю є включення
фрагментів різних стилів. Іноді письменники використовують у своїх
творах слова нелітературної мови — діалектизми, жаргонізми, про-
сторіччя, вульгаризми.
Стиль художньої літератури в кожному художньому творі відоб-
ражає творчу індивідуальність автора. Ось, наприклад, якою різною
постає осінь у творчій уяві майстрів слова:
Відпливли снігові хмари, сонце з золотого лука стрельнуло донизу весе-
лими стрілами — і як пишно, як незвично постала перед тобою осінь! Зо-
дягнута в найкоштовніші свої шати, вона ще недавно мала на своєму виду
страдницький вираз, а це — де й подівся біль з її обличчя, бачиш її перед со-
бою щасливою, іскри таяться в примружених очах, пашить вона здоров’ям.
І гарно ж зуміла прибратися, оздобивши себе вінками цибулі та пучками
кукурудзи, що висять під стріхами хат, а то й повними, ще не вимолоче-
ними брилями соняшників; прикрасила вона себе й разками чорно-синіх слив
і яблук-зеленух; простелила в лузі трав’янисту ряднину, де на зеленому ок-
самиті латками розкидано сріблястого снігу; а комірці собі пошила з хут-
ра куниць та лисиць, із лискучого хутра похватних ласок… (Є. Гуцало).
Особливо ж [вона] любила осінь.
Та не ту, що несе вогкі, хмарні дні, пожовкле листя й холодні бурі, а
ту, що красою рівна весні. Ту, з ясними, теплими днями і чистим голубим
небом. У горах осінь чудова. <…>
У вересні тягнеться від дерева до дерева павутиння, майже безконеч-
но, і світиться на сонці; а в лісі тихо-тихо… Потоки дзюрчать поважно
і швидко, і вода їх холодна, а над їх берегами не цвітуть вже цвіти.
У долині воно трохи інакше.
Там воздух, бачиться, повен запаху айстрів, і на всьому лежить лег-
кий сум (О. Кобилянська).
26