вимови звуків і звукосполучень, правила наголошування слів, їх
форм при словозміні тощо. Орфоепічні норми сучасної української
літературної мови склалися на основі вимови, властивої централь-
ним українським говорам — полтавським і київським. Досить часто
в усній мові спостерігаються відхилення від орфоепічних норм, що
пояснюється впливом діалектів, а також впливом правопису на ви-
мову в тих випадках, коли слово вимовляється не так, як пишеться.
Розглянемо основні норми вимови голосних і приголосних звуків
в українській мові, правила наголошування слів, а також деякі засо-
би творення милозвучності.
При характеристиці особливостей вимови звуків використо-
вується фонетична транскрипція, зокрема такі знаки:
(′) — відображення м’якої вимови;
(:) — позначення подовженої вимови приголосних.
Основними нормами української літературної вимови є такі:
1. Під наголосом усі голосні звуки української мови виголо-
шуються чітко, виразно, відповідно до написання, наприклад: буря
′
′
′
′
′
[бур′а], закон [закон], макет [макет], людина [л′удина], лямка [л′амка].
2. Голосні [а], [у], [і] в ненаголошеній позиції вимовляються пов-
нозначно і ясно, відповідно до написання: валюта [вал′ута], твору
′
′
[твору], розмір [ро зм′ір].
3. Ненаголошені [е], [и] часто у вимові взаємно зближуються і ви-
′
мовляються як [еи] або [ие], наприклад: реквізит [реикв′ізит], підпис
′
[п′ідпиес], цензура [цеинзура], викладач [виекладач], клавесинний [кла-
′
′
веисин:ий].
4. Ненаголошений [о] здебільшого вимовляється виразно і чітко,
він ніколи не наближається до [а], як це властиво російській мові:
охорона [охорона], польоти [пол′оти], сторін [стор′і′н]. У позиції пе-
′
′
ред наголошеним складом з [у] ненаголошений [о] часто вимовляєть-
′
′
ся як [оу]: костюм [коус′т′ум], полуда [поулуда].
5. Дзвінкі приголосні перед глухими та в кінці слів вимовляються
′
′
′
дзвінко: хліб [хл′іб], досвід [досв′ід], сторож [сторож], мороз [мороз],
об’їзд [обйі′зд], книжка [книжка], рідко [р′і′дко], могти [могти]. Зміна
′
′
приголосних на глухі у цих позиціях, поширена в деяких українських
говорах (а також властива російській мові), є порушенням орфоепіч-
них норм української літературної мови.
В окремих випадках перед глухими приголосними дзвінкий [г]
вимовляється як [х]: нігтик [нўітиек], кігтя [кўіхт’а].
30