“Живой как жизнь”, присвяченій проблемам російської мови, він
робить висновок про поступове розширення сфери функціонування
канцелярських висловів, зокрема про засилля їх у розмовно-побуто-
вій мові. Письменник на яскравих прикладах демонструє, як штучне
перенесення засобів одного стилю в інші робить спілкування людей
сухим, безбарвним, неживим. К. Чуковський виявив явище канцеля-
риту у російській мові, але це явище притаманне будь-якій із сучас-
них мов. Тож не можна не прислухатися до застережень, зроблених
письменником. Навіть у перекладі українською мовою приклади
канцеляриту, які спостеріг К. Чуковський, є досить красномовними.
Наведемо фрагмент із згадуваної книжки “Живой как жизнь”:
“Я чув на власні вуха, як один відвідувач ресторану, бажаючи замо-
вити собі свинячу котлету, сказав офіціантові без тіні посмішки:
— А тепер загостримо питання на м’ясі.
І як один дачник під час прогулянки в лісі дбайливо запитав у дру-
жини:
— Тебе не лімітує плащ?
Звернувшись до мене, він відразу повідомив не без гордості:
— Ми з дружиною ніколи не конфліктуємо!
Причому я відчув, що він пишається не лише відмінною дружиною,
але й тим, що йому доступні такі слова, як конфліктувати, лімітувати.
Ми познайомилися. Виявилося, що він ветеринар, зоотехнік і що під
Харковом у нього є чи то город, чи то сад, у якому він дуже любить по-
ратися, але служба відволікає його.
— Фактор часу... Нічого не поробиш! — знову похизувався він куль-
турністю своєї мови.
Із таким франтівством я зустрічаюся буквально на кожному кроці.
У потязі молода жінка, розговорившись зі мною, вихваляє свій буди-
нок у підмосковному колгоспі:
— Щойно вийдеш за хвіртку, одразу ж зелений масив!
— У нашому зеленому масиві так багато грибів та ягід.
І видно було, що вона дуже пишається собою за те, що в неї така
“культурна мова”.
Та ж гордість почулася мені в голосі одного незнайомця, що
підійшов до мого друга, який ловив рибу в сусідньому ставку, і, явно
хизуючись високою “культурністю мови”, запитав:
— Яких заходів вживаєте ви для активізації клювання?
— Стережу індивідуальних свиней! — сказав мені років десять тому
один бородатий пастух.
Якими б різними не були ці люди, їх об’єднує одне: усі вони вважа-
ють правилом гарного тону якомога частіше вводити до своєї мови
62