(навіть під час розмови один з одним) слова й звороти канцелярських
паперів, циркулярів, реляцій, протоколів, доповідей, повідомлень, ра-
портів.
Дійшло до того, що багато хто з них при всьому бажанні не може
висловлюватися інакше: так глибоко загрузли вони у своєму департа-
ментському стилі.
Юнак, проходячи повз сад, побачив біля хвіртки п’ятирічну дівчин-
ку, що стояла і плакала. Він ласкаво нахилився над нею і, на мій подив,
сказав:
— Ти з якого питання плачеш?
Почуття в нього були найніжніші, але для вираження ніжності не
знайшлося людських слів”.
Яскравий взірець канцеляриту наводить відомий український
письменник В. Дрозд у “Повісті про Сластьона”. Небезпідставно
сам автор назвав Йосипа Македоновича Сластьона майстром бю-
рократичного жаргону. Поспостерігаймо за мовою цього селянина,
якого (за його власними словами) було “мобілізовано начальством
у колгоспну номенклатуру”. Ось кілька прикладів виступів Сластьо-
на перед односельцями: “ — Шановні товариші, розгортання фрон-
ту будівельних робіт гальмується з причини недостатнього забезпе-
чення начальника по будівництву службовим транспортом. Хоч на
даних етапах будівництво — вирішальний фактор у колгоспі, я
поставлений в умови пішохідні і на попутних. Народ неправильно
ці питання зрозуміє, і спостерігатиметься обмаль авторитету”;
“— Окультуримо наш будівельний колектив і піднімемося дружно
на вищий рівень, щоб усі за нами ішли в ногу”; “— Ми угорі поста-
новили усі сили бригади кинути на тік, бо наближаються жнива, а
тік не готовий до збиральної кампанії, треба негайно довести його
до потрібної кондиції, піднять це питання на рівень сучасних зав-
дань і ще вище”.
Будь-яка думка, висловлена Сластьоном, набуває офіційного зву-
чання. Затримку із будівництвом погреба він пояснює замовникові
(своєму односельцеві) таким чином: “Я заслужений дружинник, за
порядком на кутку і в ширших масштабах відповідаю, а ти підходиш
до мене критично і недовір’ям підриваєш авторитет! У мене такий
принцип: дав слово — виконай! А затримка вийшла, бо я теорію вив-
чав, як погреби робити, реалізацію ж намітив на завтра”. Коли ж
після закінчення роботи замовник відмовляється влаштувати мітинг,
Сластьон емоційно-бюрократично висловлює своє обурення: “— Я
63