У багатозначних словах і омонімах закінчення родового відмінка
визначається значенням: Алжира (місто) — Алжиру (країна), амети-
ста (окремий камінець) — аметисту (мінерал), буфета (меблі) —
буфету (закусочна), Кизила (місто) — кизилу (рослина), листопада
(місяць) — листопаду (процес), пояса (предмет) — поясу (просторове
поняття), соняшника (окрема рослина) — соняшнику (збірне), Талана
(прізвище) — талану (абстрактне).
§ 20. КЛИЧНИЙ ВІДМІНОК ІМЕННИКІВ.
ЗВЕРТАННЯ, ЩО СКЛАДАЮТЬСЯ З КІЛЬКОХ НАЗВ
В українській мові звертання обов’язково виражається кличним
відмінком іменника. Використання у звертаннях форм називного
відмінка (що властиве російській мові) для української мови є ненор-
мативним. Наведемо основні правила творення кличного відмінка
іменників.
1. Кличний відмінок іменників І відміни
Іменники твердої групи утворюють кличну форму за допомогою
закінчення -о: Василино, Галино, Миколо, колего, мамо, донечко. Імен-
ники м’якої групи у кличній формі мають закінчення -е (-є): нене,
закрійнице, Насте, Ілле, Маріє, Ксеніє, Зоє. Закінчення -ю утворює
кличний відмінок іменників м’якої групи, що означають жіночі пест-
ливі імена та назви жінок: Галю, Таню, Марусю, бабусю, тітусю.
2. Кличний відмінок іменників ІІ відміни
2.1. Закінчення -у мають:
а) іменники твердої групи (зокрема із суфіксами -ик-, -ок-, -к-):
братику, хлопчику, синку, батьку, внучку, Петрику, Івасику;
б) іншомовні імена з основою на г, к, ж: Джеку, Жаку, Ніку, Алі-
ку, Гайку, Олегу, Майку, Людвігу, Генріху, Фрідріху;
в) деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий та р
(крім ж): викладачу, глядачу, укладачу, лікарю, поштарю, секретарю,
товаришу (але каменяре).
2.2. Закінчення -ю виступає у іменників м’якої групи: вихователю,
дідусю, Віталію, Геннадію, Костю, Олесю, Ігорю.
87