МЕДИЦИНА, ПСИХОЛОГІЯ

ББК 68.692

Олег Горецький,
кандидат біологічних наук, доцент,
Донецький національний університет,

Микола Кришталь,
кандидат психологічних наук, доцент,

Юлія Максимович,
здобувач, Черкаський інститут пожежної безпеки
ім. Героїв Чорнобиля

Діагностика і тренування спроможності до прийняття рішень у ліквідаторів аварій

У психологічній системі формування і виконання програми будь-якої діяльності та поведінки центральне місце (див. рис. 1) посідає апарат прийняття рішень [1; 4; 7; 8].

Він здійснює вибір з альтернативно можливих варіантів дій, операцій, вчинків, їхньої часової послідовності й інших, взаємозалежних і пов'язаних із умовами компонентів цілісної програми діяльності та поведінки. В екстремальних умовах від швидкості і безпомилковості прийняття рішення часто залежить життя і здоров'я не тільки тієї особи, яка його приймає, а й людей, які її оточують, збереження природних і техногенних цінностей. Рішення приймає кожен, не тільки командири, а й рядові ліквідатори аварій. Рішення ланцюжком змінюють одне одного відповідно до постійно виникаючих невідкладних, різних за ступенем складності завдань.

Виходячи із зазначеної актуальності було розроблено і випробувано комп'ютерно-апаратний метод діагностики і тренування здатності ліквідаторів аварій приймати швидкі й правильні рішення.

Методика полягала в тому, що обстежуваному протягом 1000 мс демонстрували на моніторі у випадково обраних місцях (осередках) букви мало знайомого йому алфавіту, наприклад, латинського. Обстежуваний повинен був після їхнього зникнення відтворити їх на екрані за допомогою клавіатури. Спочатку визначали середній (за кілька разів) час на одиницю незнайомої інформації, тобто на одну випадково обрану букву. Потім пред'являли дві, три і більше літер, що їх обстежуваний повинен був відтворювати. Фіксували максимальну кількість правильно відтворених інформаційних елементів та інтервали витраченого часу. Описане тестування проводили в діагностичних цілях і для контролю динаміки в процесі тренувальних вправ.

Показниками функціонування апарату прийняття рішень були продуктивність рішень і швидкість виконання одиничного продуктивного акту, а також інтегральний показник ефективності рішень.

Продуктивність рішень (P) визначали за рівнянням:

де m -- кількість правильно відтворених на екрані елементів (букв);

N -- необхідна кількість правильних відповідей, що дорівнює загальній (сумарній) кількості елементарних завдань, наприклад, літер, які необхідно впізнати.

Швидкість (v) виконання одиничного продуктивного акту розрахована за рівнянням:

де r -- середній час, що витрачається на один продуктивний акт;

1 (в числівнику) -- одиничний продуктивний акт.

Показник ефективності (П) функціонування апарату прийняття рішень:

Для встановлення деяких механізмів зміни функціонування ефективності прийняття рішень загальноприйнятими методами [2; 3; 5; 6 та ін.] визначали сенсомоторні реакції на прості та складні звукові та світлові подразники, реакцію на об'єкт, що рухається (РРО), показники логічного мислення і розумової працездатності. Для з'ясування ролі другої сигнальної системи з'ясовували психолінгвістичний вплив звичних і синонімічних команд.

Для вправ було відібрано групу з 46 практично здорових осіб, у яких за вищенаведеними показниками оцінки були нижчі від середньої величини. Щоденне тренування проводилося за такою технологією. Перед кожною вправою тренованому для ознайомлення пред'являли на екрані 9 випадково обраних у цей день букв. Потім на екрані висвічувалися різні послідовності з цих букв, але щораз із відсутністю окремих букв. Тренований повинен був указати, яка буква (букви) відсутні, і занести її в порожню клітинку. Комп'ютер реєстрував час і правильність кожної відповіді. Тренування припиняли після стабілізації (відсутності подальшого поліпшення) показників функціонування апарату прийняття рішень.

Таблиця 1. Зміна показників функції прийняття рішень у результаті тренування

*Примітка: вихідний рівень прийнятий за одиницю.

Насамперед зупинимося на головних результатах тренування, що відображені в таблиці 1 і на рис. 2. У середньому за 5±1 сеанси продуктивність рішень, тобто їхня безпомилковість, зросла в 4,75 рази порівняно з вихідним рівнем в обстеженій вибірці. Одночасно зросла майже в 3 рази і швидкість прийняття рішень. Усі ці зміни були, як видно з таблиці, високо достовірними.

Перехідний процес на новий, значно вищий (у 14 разів) рівень інтегрального показника ефективності функціонування апарату прийняття рішень (див. рис. 2), відповідає розглянутим у теорії керування позиційним ланкам. Вони описуються диференціальним рівнянням першого порядку:

де І -- інформаційне навантаження у кожній вправі; k -- коефіцієнт пропорційності; t -- час тренування в днях; Т -- так звана постійна часу, що дорівнює часу (у даному випадку в днях), за який перехідний процес досягне 0,63 нового рівня.

Розв'язком указаного рівняння є експоненціальна залежність

де Пмакс -- новий рівень П, який дорівнює 14,3 ум. од. (див. рис. 2).

Розрахунок показав, що Т=2,5 дня.

Ефективність тренувального процесу підтверджується рядом інших психофізіологічних показників, які розкривають також деякі сторони механізму позитивних змін (див. табл. 2).

Як свідчить таблиця 2, тією чи іншою мірою поліпшувалися різні компоненти передбачуваного механізму перетворення тренувального навантаження (вхід) в ефект функціонування (вихід, за термінологією авторегулювання). Надалі передбачається з'ясувати, який внесок (питома вага) кожного з розглянутих механізмів у загальне поліпшення функціонування апарату прийняття рішень при його тренуваннях, а також структуру "зчеплення" окремих механізмів у цілісному пристрої.

Таблиця 2. Поліпшення психофізіологічних показників у результаті тренування апарату прийняття рішень

Крім зазначених, були вивчені показники впливу другої сигнальної системи. Вони тим більше важливі, що наукою твердо встановлений факт промовляння як своїх дій, так і отриманих команд. Тому в серії експериментів нами було досліджено психолінгвістичні закономірності впливу на прийняття рішень.

Порівнювали два варіанти. Перший варіант: обстежуваних заздалегідь навчали команд і особливостей зміни дій після них. Наприклад, при комп'ютерному 9-буквеному тесті давали такі команди: "з початку послідовності" чи "з кінця послідовності". Випробуваний при цьому знав, у якому порядку потрібно виконувати головне завдання. Виявилося, що команди, яких він навчений, вірогідно не змінювали основні показники функціонування апарату прийняття рішень. Якщо ж звичні команди замінювали синонімічними: "почати праворуч", "почати ліворуч" (другий варіант), то вірогідно погіршувалися всі показники: продуктивність, швидкість і загальна ефективність. Ще більше погіршувалися ці показники, якщо команди подавали не з імперативною інтонацією, а нібито радячи.

Рис. 2. Динаміка ефективності прийняття рішень у процесі тренувань.

Практичний висновок із проаналізованих результатів очевидний: у навчальній і практичній діяльності команди повинні чітко відповідати психологічним правилам.

Висновки:

Розроблено ефективні методи діагностики, що дозволяють виявити осіб із незадовільними показниками функціонування, апарату прийняття рішень, і методи відносно короткочасних тренувань, у результаті яких ці особи не тільки зрівнюються з кращими в групі, але і перевершують їх.

Динаміка показника ефективності тренувального процесу апроксимована диференціальним рівнянням першого порядку і його рішенням у вигляді експонентної функції зі знайденими чисельними параметрами.

Механізм тренувальної перебудови апарату прийняття рішень включає ряд компонентів, відображуваних показниками сенсомоторики, РРО, логічного й образного мислення.

Апарат прийняття рішень високочутливий до емоційно-мовних стимулів, що можуть погіршити якість прийнятих рішень.

Література

1. Анохин П.К. Узловые вопросы теории функциональной системы. -- М.: Наука, 1980. -- 196 с.

2. Беспалов Б.И. Действие (Психологические механизмы визуального мышления). -- М.: Изд-во МГУ, 1984. -- 192 с.

3. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психологической диагностике. -- К.: Наук. думка, 1989. -- 200 с.

4. Иваницкий А.М. Рефлексы головного мозга человека от стимула к опознанию и от решения к действию // Высшая нервная деятельность. -- 1990. -- Т. 40. -- Вып. 5. -- С. 835--842.

5. Кабикин В.Е. Диагностика оперативного мышления. -- К.: Наук. думка, 1977. -- 110 с.

6. Марищук В.Л., Блудов Ю.М., Плахтиенко В.А. Методики психодиагностики в спорте: Учеб. пособие. -- М.: Просвещение, 1984. -- 194 с.

7. Судаков К.В. Общая теория функциональных систем. -- М.: Медицина, 1984. -- 220 с.

8. Чораян О.Г. Процесс принятия решения: нейро- и психофизиологические аспекты // Отв. ред. А.Б. Коган. -- Ростов н/Д: Изд-во Рост. ун-та, 1988. -- 126 с.

ББК 51.248

Олег Горецький,
кандидат біологічних наук, доцент,
Донецький національний університет,

Володимир Максимович,
доктор медичних наук, професор,
Асоціація медичних фізиків, м. Донецьк

Ігор Солдак,
доктор медичних наук, професор,
Донецький державний медичний університет,

Микола Тарапата,
доктор медичних наук, професор,
Донецький державний медичний університет

Комплексне вивчення показників здоров'я робітників підприємств Донбасу

Незважаючи на існуючий в світі енциклопедичний арсенал лікувально-профілактичних засобів традиційної та нетрадиційної медицини, форм її організації та теоретично-концептуальних побудов аналітичної та системної спрямованості, не вдається досягти зникнення, а не структурної перебудови захворювань навіть у найсприятливіших, в тому числі екологічно чистих, регіонах. З іншого боку, визначено кількість людей, які тривалий час зазнають екстремальних впливів, залишаючись практично здоровими. Це люди з високою стійкістю до хімічного, фізичного, біологічного, інформаційного та соціального впливу. Встановлено, що в основі їх здоров'я лежить стабільна психовегетосоматична узгодженість функціонування систем організму.

Загальною оцінкою людей з високим рівнем фізіологічної стійкості, порівняно з протилежним рівнем, є краща психовегетосоматична узгодженість. Низький рівень цього екстремального критерію настає внаслідок, по-перше, відхилення однієї або кількох функцій за межі норми, по-друге, порушення міжфункціональних зв'язків, що віддзеркалюється матрицею коефіцієнтів кроскореляції, або поєднання першого з другим. Так, у 40-47% операторів вугільної і металургійної промисловості знижені 1-2 психофізіологічні функції, а у 23% -- три й більше. Встановлено низьку кореляцію між зниженими функціями уваги, пам'яті, апарату прийняття рішень та інше. Для активації знижених, або, навпаки, релаксації підвищених функцій знайдено засоби та пристрої для їх здійснення.

Розлади психофізіологічних та енергетичних процесів проходять на донозологічній стадії і є практично обов'язковим неспецифічним раннім компонентом різних пограничних станів. Вони спостерігаються і при дії несприятливих виробничо-екологічних чинників: фізичних, хімічних, біологічних, інформаційних, емоціогенних та ін.

У дослідженнях брали участь особи, що займаються операторською працею, металурги, гірники, гірничорятувальники та ін.

У робітників вивчали психофізіологічний стан за показниками центральної нервової системи, функцій уваги та пам'яті, емоційної стійкості. Для оцінки функціонального стану виміряли температуру тіла й шкіри на різних ділянках. Стан слуху оцінювали за показниками тональної аудіометрії.

Вивчалися реакції організму при одноразовій та багаторазовій дії факторів професіональної діяльності людини (важка фізична праця, висока температура та вологість повітря, гіпероксія та емоційне навантаження). Критеріями оцінки відповідної реакції організму на ергометричний вплив були показники фізіологічної стійкості та адаптивності. В ускладнених умовах (поєднання гіпероксії, ерготермічного та емоційного навантаження) вимір розузгодженості робочих рухів був більш тонким тестом для оцінки реакції організму в цих умовах, ніж визначення динаміки інших показників.

В експериментальних і виробничих умовах встановлено показники психофізіологічного і теплового станів людини при відокремленому та сполученому впливах фізичного, теплового, інформаційного і емоційного навантажень. Перед, протягом та після цих впливів реєстрували інтенсивність фізіологічного і психофізіологічного напружень, оцінювали безпомилковість виконання тестових завдань, а також стан ключових психофізіологічних функцій (увага, пам'ять, прийняття рішень та ін.). У дослідженнях брали участь студенти, спортсмени, особи, що займаються операторською працею, металурги, гірники, гірничорятувальники.

На підставі одержаних результатів було вибрано найбільш інформативні показники контролю функціонального стану організму людини та критерії оцінки оптимального, припустимого і неприпустимого його змін.

Встановлено закономірності розвитку і межі адаптації організму до рівня й тривалості вказаних впливів. На цій основі розроблено технологічні процедури підвищення працездатності, теплової та емоційної стійкості, а також корекції психофізіологічних функцій.

Ефективність технології контролю і корекції функціонального стану осіб, які піддавалися різним екстремальним впливам, визначалась в реальних умовах виробництва. В результаті їх впровадження зменшилося функціональне напруження організму, поліпшилися якісні показники праці, навчання та суб'єктивного стану.

Показано, що формування функціонального стану людини при екстремальних впливах багато в чому залежить від адаптивних можливостей забезпечувальних систем та функцій організму. Важливе місце в цьому формуванні належить початковому стану центральної нервової системи, температурного, зорового та слухового аналізаторів, систем крові.

Порівняння результатів, одержаних в ускладнених умовах підприємства, з даними лабораторного вивчення впливу вищевказаного комплексу факторів дало змогу виявити інформативні показники та критерії для прогнозування функціонального стану організму при екстремальних впливах.

Встановлено, що під впливом виробничого навантаження майже у 70% обстежених погіршився той чи ін. важливий психофізіологічний показник до величин, нижче критеріальних. Виробниче навантаження, яке поєднувалось з тепловим впливом, приводило до гранично припустимого теплового стану і відбувалось одночасно з початком психофізіологічних розладів.

Зміни психофізіологічного стану робітників при теплових впливах, які поєднувались з іншими несприятливими виробничо-екологічними чинниками, виявились у зниженні слухової чутливості. Остання не завжди відновлювалась до початку наступної робочої зміни.

Відібрано показники та критерії, розроблено оперативні методи діагностики і корекції психофізіологічних і енергетичних розладів у робітників.

Встановлено, що розроблені методи дозволяють достатньо надійно та ефективно виявляти осіб з розладами психофізіологічного та енергетичного станів робітників. Корекційні методи дозволяють повністю ліквідувати розлади функцій організму, і цей ефект зберігається від 6 до 12 місяців. Одночасно зменшується функціональне напруження організму та поліпшуються показники трудової діяльності робітників.

Для контролю (діагностики), відновлення, підтримки та поліпшення психовегетосоматичної узгодженості створено комплекс пристроїв та способів їх застосування. Зокрема, для виявлення та уникнення психовегетосоматичної розузгодженості, яка пов'язана із розладами термоенергорежимів (полів) організму, призначено пристрої "Енерготермонормалізатор", "Термотренінг", "Антитермошок", "Аналізатор мікроклімату", а для психоінформаційної сфери -- "Хромогармонізатор", "Психокоректор" та ін.

Нормальне функціонування усіх окремих ланок, що забезпечують енерготерморежими, психофізіологічні процеси (увагу, пам'ять, прийняття рішень), або інших складових не є достатнім для визначення оптимального характеру життєдіяльності цілісного організму. Для цього потрібне узгодження всіх ланок і пристосування такої єдності до умов існування.

Психовегетосоматична узгодженість може стати однією з головних складових майбутнього упорядкування теоретичних уявлень та практичних заходів профілактичної медицини.

Вплив нагріваючого мікроклімату небезпечний не тільки тим, що може відбутися теплове ураження. При підвищенні температури тіла, значно меншій, ніж при тепловому ударі, вже спостерігаються розладнання психофізіологічних функцій. Так, якщо тепловий удар настає при підвищенні температури тіла до 39-43⁰С, то розладнання психофізіологічних функцій виникають при підвищенні температури тіла лише на 0,5-0,7⁰С. В результаті цього в декілька разів підвищується кількість помилкових дій в трудовій діяльності та поведінці людини, що може привести до загибелі її самої та навколишніх. Тому особливо важливо мати контроль психофізіологічного стану людини при дії нагріваючого мікроклімату.

Порівняння показників психофізіологічного стану людини виявило, що найбільш інформативними показниками його розладнання є основні властивості уваги (об'єм, переключення, розподілення), реакція на об'єкт, що рухається, та спектральна асиметрія критичної частоти злиття світлових миготінь.

Таким чином, при нормуванні мікроклімату, контролю фізіологічного стану людини в умовах дії тепла та при розробці й установленні ефективності профілактичних засобів треба враховувати вищеозначені інформативні психофізіологічні показники.

З метою запобігання порушень психовегетосоматичних зв'язків внаслідок несприятливих умов праці, наприклад, теплових, запропоновано програмне змінювання просторо-часових температурних характеристик повітряного потоку так, щоб підтримувати через зворотній зв'язок психовегетосоматичну узгодженість. Для ритмізацій функцій можуть бути використані водій дихання при кожному N-ому скороченні серця, кольоровосвітлові або звукові імпульси, а також періодичне інфрачервоне випромінювання. Внаслідок цього зростає психовеготосоматична узгодженість і, як результат, фізіологічна стійкість людини.

Прогнозування теплового стану людини базується на закономірностях його реагування на ерготермічний вплив. Для цього було поставлено завдання: вивчити фізіологічні та психологічні реакції організму людини при спільному впливі фізичного навантаження та нагріваючого мікроклімату.

Дослідження було проведено на практично здорових та неадаптованих до тепла особах - добровольцях. В мікрокліматичній камері вони виконували роботу потужністю 61 Вт при тепловмісті повітряного середовища 147 кДж/кг. До і після ерготермічного впливу в стані спокою за комфортних умов визначались показники, які характеризують функціональний стан кардіо-респіраторної системи, терморегуляторного та нервово-м'язового апаратів, водно-сольового обміну, системи крові, психофізіологічного статусу.

Результати досліджень показали, що однакове теплове навантаження разом з фізичним переноситься людьми по-різному. Найбільш помітними були індивідуальні відмінності з боку терморезистентності еритроцитів, вегетативного індексу Кердо, відношення фактичного периферичного опору кровообігу до належного вмісту креатиніну в сечі, відношення фактичної життєвої ємкості легень до належної та ін.

Разом з цим піддослідні особи з високою і низькою тепловою стійкістю відрізнялися за цілим рядом психофізіологічних показників, особливо тих, які характеризують увагу та пам'ять.

Таким чином, вищезазначені реакції організму на стандартний ерготермічний вплив можуть бути використані для прогнозування теплового стану людини.

Незважаючи на створення математичних теорій діяльності ряду фізіологічних систем кровообігу, дихання, терморегуляції, імунітету та ін. і втілення їх в ефективні клінічні пристрої, захворюваність зростає. Впливає межсистемна неузгодженість теорій, неформалізованість психофізіологічного управління і енергозабезпечення, особливо їх дисфункції генетичного та екологічного походження. Запропоновано орієнтовані на практичне використання моделі стійкості і адаптивності організму до різних фізичних, хімічних, біологічних, інформаційних, емоційних навантажень та їх сполучень. Принципово відпрацьовано моделі контролю (діагностики) та прогнозу функціонального стану, включаючи біфуркаційні варіанти. Наприклад, при деяких величинах регуляторного параметру у слуховому аналізаторі з'являється періодична приглухуватість, а при незначних змінах у ВНД-регуляторі артеріального тиску внаслідок вживання стандартних антипресорних фармакологічних препаратів можливим є побічний ефект. На цьому фоні розроблені, у тому числі нами, моделі превентивного (профілактичного) та періодичного (корекційно-лікувального і реабілітаційного) втручання потребують відображення нової змістовної біофізичної, і в цілому медико-біологічної інформації про взаємодію організму людини з середовищем.

ЛІТЕРАТУРА

1. Максимович В.О., Солдак І.І., Горецький О.С. Контроль та поліпшення теплового стану людини: Монографія / Під ред. І.І.Солдака. -- Донецьк: Донбас, 1997. -- 158 с.

2. Солдак и.И., Максимович В.А., Пефтиев И.Ф., Соколова Н.И. Острые и хронические перегревы: клиника, диагностика, профилактика. -- Донецк: мрия, 2000.-84 с.

3. Максимович В.А., Солдак И.И., Беспалова С.В. Медицинская биоэнергетика. -- Донецк: Изд-во Донеукого национального университета, 2002.- 228 с.

ББК 51.240

Ігор Солдак,
доктор медичних наук, професор,
Донецький державний медичний університет,

Микола Тарапата,
доктор медедичних наук, професор,
Донецький державний медичний університет,

Олег Горецький,
кандидат біологічних наук, доцент,
Донецький національний університет,

Вікторія Небесна,
викладач,
Донецька державна академія управління.

Оцінка функціонального стану людини при впливі виробничих факторів

У процесі праці на організм людини окремо або сукупно можуть впливати фізичні, хімічні, психофізіологічні виробничі фактори, а в деяких галузях промислового і сільськогосподарського виробництва -- біологічні фактори.

Наявність і інтенсивність впливу тих чи інших факторів пов'язана з технологією, технікою, сировиною, організацією праці і т. ін. Але обов'язковим в процесі праці є наявність психофізіологічних факторів, до яких відносяться фізичне і (або) нервово--психічне (емоційне) навантаження.

Для оцінки функціонального стану людини залежно від внеску в загальне навантаження фізичних чи нервово--емоційних факторів нами розроблено відповідні показники.

При виконанні інтенсивної фізичної роботи функціональне напруження оцінюють за коефіцієнтом імпульсу м'язової сили К_j:

(1)

де J₁ та J₂ -- імпульс м'язової сили до і після навантаження (наприклад, робочої зміни):

J = 0,5F·t, (2)

де F -- м'язова сила (МС) кисті домінуючої руки, Н; t -- час підтримання цього зусилля, с.

Якщо при виконанні фізичної роботи є незначне нервово--емоційне напруження, то для оцінки функціонального стану перевага надається коефіцієнту втомлення Квт :

(3)

де F₁ та F₂ -- м'язова сила кисті до і після навантаження, Н; Т₁ та Т₂ -- м'язова витривалість до і після навантаження, с; Л₁ та Л₂ -- латентний період простої зорово--моторної реакції (ЛП ЗМР) до і після навантаження, с·10^-2.

Для осіб, у яких найбільш виявлений нервово--емоційний компонент, функціональний стан оцінюють за індексом втомлення ІВ:

(4)

де Т₁ та Т₂ , Л₁ та Л₂ -- (за 3); К₁ та К₂ -- критична частота злиття світлових миготінь Гц. Функціональний стан людей, які зайняті переважно розумовою працею, оцінюють за спектральною асиметрією сприйняття частоти злиття світлових миготінь (САС ЧЗСМ), %:

Ччер. - Чзел..

САС ЧЗСМ = --------------------·100%, (5)

Ччер.

де Ч чер. та Ч зел. -- ЧЗСМ на зелений та червоний колір, Гц.

Критерії оцінки фізичного стану наведено у таблиці.

М'язову силу та м'язову витривалість визначають за допомогою плоскопружинного ручного динамометру типу ДРП--90 (ДРП--120) або його модифікації. У першому випадку піддослідний, сидячи на стільці, з максимальною силою плавно стискує пальцями опору динамометра (циферблат повинен бути ззовні). Величина, на яку відхиляється стрілка на циферблаті, відповідає м'язовій силі, яка вимірюється в кгс (кілограм -- сила).

М'язову витривалість визначають, вимірявши величину м'язової сили. Потім піддослідний встановлює стрілку на циферблаті динамометра, стискуючи пальцями його опору в точці, яка відповідає 50 відсоткам величини м'язової сили (одночасно вмикають секундомір).

Таблиця.1. Критерії функціонального напруження людини

Примітки: у чисельнику -- для тривалості робочої зміни до 3 годин; у знаменнику -- для тривалості робочої зміни до 1 години.

Стрілку у нерухомому стані треба тримати якомога довше. При відхиленні стрілки від заданої точки секундомір зупиняють. Час підтримання зусилля характеризує м'язову витривалість.

Латентний період простої зорово--моторної реакції визначають за допомогою рефлексометрів, обладнаних електронним або електричним хронометром (наприклад, телехронорефлексометром типу ТХР -- 56 і КХР -- 01). Особу, що обстежується, розміщують на відстані 60--80 см від екрану рефлексометра у зручній позі; при цьому палець руки вона повинна тримати на переривнику. Потім дослідник подає 10 послідовних світлових сигналів червоного кольору з інтервалом 3 с. У момент прийняття сигналу піддослідний якомога швидше натискує на переривник. Фіксують час кожної реакції з точністю до 0,01 с та обчислюють її середнє арифметичне значення.

Критичну частоту злиття світлових миготінь, яку сприймають бінокулярно, визначають за допомогою джерела червоного кольору (наприклад, світлодіоду (АЛ -- 114Г) та генератора прямокутних імпульсів з діапазоном регулювання від 20 до 50 Гц. Світлодіод, який миготить з частотою 10…15 Гц, розміщують у колі зору досліджуваного на відстані 20….30 см від очей. Потім дослідник плавно нарощує (з постійною швидкістю 2…4 Гц/с) частоту світлових миготінь за допомогою ручки. У той момент, коли піддослідний повідомить, що він вже не розрізнює миготіння, тобто сприймає світло суцільним, дослідник фіксує стрілку. Процедуру вимірювання КЧЗСМ повторюють доти, поки тричі не будуть зареєстровані однакові величини показника.

Для визначення САС ЧЗСМ вимірюють частоту злиття світлових миготінь червоного (світлодіод АЛ -- 114Г) та зеленого (світлодіод АЛ --114Б) кольорів. Вимірюють ЧЗСМ за методикою, яку наведено вище.

Функціональний стан оцінюють також за показниками потужності зовнішнього навантаження (ексергії). У лабораторних умовах ексергію визначають з використанням навантажувального тестування, а у виробничих -- за кількістю виконаної роботи при переміщенні вантажів (по горизонталі і вертикалі), при пересуванні працюючих.

Дістало поширення навантажувальне тестування з використанням сходинки (степергометр), велоергометра (робота сидячи або лежачи), біжучої доріжки (тредбан), ручного ергометра, а також тест з підніманням та опусканням вантажу. У спортивно-медичній та педагогічній практиці використовують додатково особливі пристрої, які дозволяють вимірювати роботу при виконанні спеціальних спортивних вправ: інерційні велоергометри для велогонщиків, плавальний тредбан для плавців, веслові ергометри для веслярів.

Простим і достатньо точним способом визначення функціонального стану людини є степергометрія. Обстежуваний виконує роботу, яка полягає у підйомах-опусканнях протягом заданого часу таким чином: лівою ногою на сходинку, потім правою -- на сходинку; лівою -- на підлогу, правою -- на підлогу. Потужність навантаження регулюють зміною висоти сходинок або темпу сходження. Темп задають метрономом, ритмічним звуковим або світловим сигналізатором.

Потужність навантаження, виконаного обстежуваним, визначають за модифікованою формулою:

W = MhU0,218, (6)

де W -- потужність навантаження, Вт;

M -- маса тіла, кг;

h -- висота сходинки, м;

U -- кількість підйомів та опускань за 1 хв.;

0,218 -- поправочний коефіцієнт, який враховує фізичні витрати на спуск зі сходинки, що становлять 1/3 витрат на підйом.

Результати оцінюють за ступенем зміни потужності навантаження під впливом виробничих факторів у відсотках чи в абсолютних величинах.

Функціональне напруження організму, яке виникає під сукупним впливом факторів виробничого середовища, оцінюють за інтегральним показником, який включає параметри, що характеризують стан серцево--судинної, нервової та м'язової системи. При цьому реєструють показники тремору рук, шкіряно-гальванічної реакції та динаміку серцевих скорочень до і після роботи.

Тремор рук визначають за допомогою тремометра. Він складається з циліндра, на якому закріплений спіральний дріт, що прихований від візуального огляду щитком. На дріт натягнений контактний щуп, ручка якого виходить крізь щілину у щітку. Циліндр обертається з встановленою швидкістю. Реєстрацію тремора руки, якою обстежуваний тримає контактний щуп, здійснюють протягом двох хвилин. Показниками тремора є кількість окремих торкань щупом дроту та їх тривалість.

При виконанні теста на тремометрі обстежуваний стає обличчям до прибору на зручній для нього відстані так, щоб контактна доріжка знаходилася на рівні його плеча. Потім однією рукою бере контактний щуп, при цьому відводить лікоть цієї руки від тулуба на 5--10 см, та по команді приступає до виконання завдання. З початком виконання теста вмикається рахівник, який реєструє кількість торкань, та секундомір для реєстрації їх тривалості.

Для запису тремора можна також використовувати та інші види тремометрів, які реєструють кількість помилок та їх тривалість. Під час виконання цього теста одночасно реєструють шкіряно--гальванічну реакцію і динаміку серцевих скорочень.

Шкіряно--гальванічну реакцію (ШГР) визначають за методом Тарханова, який ґрунтується на вимірі шкіряних потенціалів за допомогою чутливого гальванометра.

Для запису ШГР пропонується використовувати електрогастрограф типу ЕГС--4М або будь--який чутливий осцилограф та самописець. Вимір ШГР проводять при установці перемикача роду робіт електрогастрографа в положення "Компенсація грубо". Відведення шкірних потенціалів здійснюють за допомогою неполяризуючих електродів. Електроди розташовують та фіксують затискувачем на кисті вільної руки (один електрод на долоні, другий на зовнішній стороні кисті) . Запис вимірів шкірних потенціалів здійснюють на самописці гастрографа. Для розрахунку беруть величину зміни ШГР при виконанні тесту на тремометрі, тобто відхилення його кривої від осьової лінії. З цією метою лінійкою вимірюють відрізок, який знаходиться між осьовою лінією (початок запису) та кінцевою точкою, а потім розраховують величину зміни ШГР. При цьому виміряну лінійкою відстань у мм переводять в мВ згідно з калібровочним графіком.

Динаміку серцевих скорочень записують на електрокардіографі будь--якого типу протягом всього часу виконання тесту на тремометрі (2 хвилини).

За допомогою лінійки для розшифровки кардіограм визначають величину інтервалів R--R та розраховують їх середньоквадратичне відхилення (σ). Для розрахунку беруть 100 інтервалів R--R.

Вимір показників тремору рук, зміни ШГР та середньоквадратичного відхилення інтервалів R--R проводять до та зразу ж після закінчення робочої зміни.

Величину функціонального напруження організму робітника визначають за формулою:

S= 0,5 |а -- а₀| + 3,3 |b-b₀| + 5 |с-с₀| + 20 |d-d₀|, (7)

де S -- інтегральний показник функціонального напруження організму, а₀, b₀ ,с₀,d₀ -- відповідно кількість і тривалість помилок, зміна ШГР і середньоквадратичне відхилення інтервалів R--R кардіоритму при виконанні тесту на тремометрі до робочої зміни; а, b, c, d -- після робочої зміни.

Величина S в межах 10-50 ум. од. вказує на знижене, 51--89--на середнє, 90 і вище підвищене функціональне напруження.

Наведені вище методики оцінки функціонального стану людини пройшли неодноразові лабораторні випробування за участю різних контингентів добровольців, апробовані і впроваджені в практику проведення наукових досліджень у вугільних шахтах, вуглезбагачувальних фабриках, металургійних підприємствах, гірничорятувальних загонах тощо.

ЛІТЕРАТУРА

1. Горшков С.И., Золина З.М., Мойкин Ю.В. Методы исследования в физиологии труда.-М.: Медицина, 1974.-312 с.

2. Солдак И.И., Жученко И.П., Максимович В.А. Способ диагностики утомления зрительного анализатора: Патент СССР No 1800961.// Бюл.- 1993.-No9.

3. Ромашенко В.А. Двигательные способности человека.- Донецк: Новый мир, УКЦентр, 1999.- 336 с.

ББК 76.065

Максим Максимович,
екстерн,
Донецький національний університет

МОТИВАЦІЯ СПОЖИВАЧА -- МІШЕНЬ РЕКЛАМИ

У великому потоці теоретичних та прикладних дослідів із психології мотивації [2; 3; 8] не приділено належної уваги рекламній діяльності. Між тим, вона відіграє значну роль у формуванні мотивації. Крім утилітарних завдань, рекламу можна розглядати як дуже гарну модель психоінформаційного впливу на людей й при належній постановці використовувати її у наукових цілях як реальний психологічний та соціальний експеримент. Оскільки ціллю реклами є формування позитивної мотивації до конкретних предметів та процесів у потенційних споживачів, то в цій публікації постала задача виявити головні акцентуючі риси мотивації та засоби її формування у споживачів реклами.

МЕТОДИ

Для вирішення поставленої задачі використано, головним чином, прийоми узагальнення власних та опублікованих інформаційних джерел, які містили теоретичні та експериментальні відомості. Проводили також логіко-мислений експеримент, експертне оцінювання, аналіз, узагальнення тощо.

РЕЗУЛЬТАТИ

Ядром психіки споживача реклами, центром організації його наступних дій є мотивація. Це складний блок, який містить три найбільш важливі утворення: потреба, цільовий об'єкт та емоційне оцінювання.

Потреба - це психофізіологічна активація організму, яка психологічно проявляється почуттям потягу, що наступає у результаті фактичного або передбачуваного (прогнозованого) недоліку чогось суттєвого для організму, у тому числі соціально-психологічного, і спрямована на ліквідацію або недопущення цього недоліку.

Потреби бувають: матеріально-біологічні, духовні і соціальні. До перших належать, наприклад, голод, спрага, потреба в одязі, житлі, продовженні роду, інші. До других - прагнення у визнанні, в культурі, вірі, мандрівках... До третьої категорії - такі, як бажання зайняти гідне місце у суспільстві, прагнення до спілкування тощо.

Сама по собі потреба, наприклад, у їжі при голоді не диференційована, не спрямована на конкретний об'єкт-предмет задоволення цієї потреби. Для потреби предмет і спосіб задоволення, можна сказати, не грають суттєвої ролі. Вони грають першорядну роль у мотивації, перетворюючись у конкретний цільовий об'єкт домагання або прямо в ціль.

Ціль - це усвідомлений та передбачуваний образ бажаного кінцевого результату, на досягнення якого далі і спрямовуються дії споживача, якщо така ціль (цільовий об'єкт) сформована, зокрема, рекламою при наявності у споживача потреби.

Для установлення гістограми потреб у населення - потенційних споживачів - можна використати добре сплановане періодичне анкетне опитування.

Мотивація відрізняється від потреби тим, що відповідно до потреби активність людини спрямовується не на кожний об'єкт (предмет або процес) її задоволення, а на один із багатьох можливих, конкретизований вибраною ціллю й засобом її досягнення. Наприклад, одним конкретним предметом - шоколадом "Корона" і засобом її досягнення - купівлею в найближчому найменше дорогому і задовільному у санітарному відношенні пункті реалізації.

Останнє - вибір конкретного предмета - цілі задоволення потреби не може бути зроблено без порівняння усіх предметів та способів їх досягнення з оцінкою їх усіх. Для цього в мотиваційному утворенні існує третя складова, третій компонент. Мотивація споживача є сполучення (блок) визначеної потреби, конкретного цільового об'єкта і способу задоволення цієї потреби, а також (3-я складова) передчуття емоціонального задоволення від володіння цільовим об'єктом. У цьому випадку, крім своїх інших функцій, емоція діє як узагальнена суб'єктивна оцінка порівнюваних об'єктів та процесів. Вона відображує ступінь їх бажання та можливості (вірогідності) оволодіти ними чи відхилити їх. Зрозуміло, що таке узагальнене емоціональне оцінювання відбувається з урахуванням усіх реальних обставин й минулого досвіду, зафіксованого у пам'яті.

Яскравим прикладом передчуттєвої емоційної оцінки може служити відвідування рекламованих спортивних змагань, кіно, театральних видовищ, туристичних подорожей та ін. При цьому слід пам'ятати, що прогнозована емоціональна оцінка, яка, зокрема, сформована рекламою, може не збігатись у споживача з тією емоцією, котра виникла насправді. Розбіжність фіксується в емоційній пам'яті - найсильнішій з усіх видів пам'яті людини. Наступного разу мотиваційно-емоціональна оцінка обов'язково врахує цей заперечливий наслідок.

Емоціональна оцінка, викликана рекламою, і не тільки нею, виступає на кшталт грошового еквівалента, який призводить до можливості порівняння майже різноманітних явищ та об'єктів. Але, як і з грошовою платнею за товари та послуги, може виявитись, що споживач переплатив. Краще б не доплатив. Спонтанно і вимушено ззовні, наприклад, за допомогою реклами можуть одночасно народжуватись декілька мотивацій, які розрізнюються потребами (наприклад, потреба в їжі та потреба в одязі) або цільовими об'єктами (ковбаса, пиріжки, тощо), або тим й другим разом узятими. Але виживає та із конкуруючих у цю мить мотивацій, у якої емоційна ціна вище. Мотивація, що перемогла в цю мить, стає поточною домінуючою (пануючою) мотивацією (ПДМ). Вона організує й диктує комплекс дій людини. У таблиці наведено послідовність формування сучасної домінуючої мотивації.

З вищевикладеного виходить, що мотивація (М) - це інтеграл потреби (П), цілі (Ц) і емоційної оцінки (Е):

Мотиваційний інтеграл - це головний спонукач психічного управління. Він генерує і організує систему команд, відповідно до якої відбуваються операції, дії, діяльність, поведінка, уся ефекторика для їх забезпечення. У кожної людини крім множини змінюючих один одного поточних домінуючих мотивацій існує довгострокова життєнаправляюча мотивація, так звана генеральна домінуюча мотивація (ГДМ). Вона визначає стійкі особисті інтереси та характеристики. Вона впливає через емоціональну оцінку на вибір поточної мотивації, на її перевагу і всю динаміку зміни однієї поточної мотивації наступною.

Генеральну домінуючу мотивацію (ГДМ) на відміну від поточної рекламою не сформуєш. Але для виробника реклами важливо знати розподіл, гістограму ГДМ у суспільстві, щоб підлаштуватися під ці стійкі інтереси та не суперечити їм. Більше того, в середині мотиваційного блоку психоуправління ГДМ є ядром, навколо якого і залежно від якого діють усі інші функціональні утворення.

Таблиця. Критерії та порядок виникнення поточної домінуючої мотивації

Внутрішню власну функціональну організацію ГДМ можна представити у вигляді трьох головних координат, які виникли від поступового сплаву генетичних і життєвих впливів. Кожна з координат опонентна, тобто з протилежними кінцями й нейтральним (нульовим) рівнем посередині.

Перша координата відображає можливий розкид ступенів індивідуальних преференцій волі й підпорядкованості. Друга відображує відношення ментального й матеріального, а третя - преференцій створювання та руйнування, тобто добра та зла. Нуль на перехресті координат відповідає байдужості, відсутності взагалі цих основних спонукань.

Указані три координати являють собою не прямі лінії, а образно кажучи, меридіани на сфері-глобусі, точніше товстокорому кавуні. Дві координати з чотирма їх половинами, які виходять із нуля, знаходяться на його поверхні, а одна координата з двома її половинами - на внутрішній поверхні. Напрям один: із нуля у вибраному, наприклад, "південному" полюсі, до максимуму у протилежному "північному" полюсі, де протилежності збігаються.

Індивідуальні або середні по групі властивості можна визначити психологічними дослідженнями, наприклад, за допомогою опитувачів. Їх чисельний рівень відкладають на координатах. При цьому одержують у сукупності шість характеристик-крапок. Шість тому, що у кожного суб'єкта, крім патологічно байдужих, є обидві протилежності у різних дозових пропорціях. Наприклад, у суб'єкта може бути одночасно високе прагнення до добробуту (матеріальність) й, припустимо, середній рівень по півкоординаті ментальність. Подібне притаманне й іншим координатним властивостям. З'єднуючи шість крапок, одержують портрет ГДМ суб'єкта, який виглядає як шестикутник. Різноманітних сполучень величин із шести вищезгаданих може бути велика кількість. Це відображує індивідуальну несхожість ГДМ у людей, тобто особисту довгочасну життєспрямованість їх головної мотивації.

Перевірку викладених теоретичних поглядів проводили в м. Черкаси на представниках різних верств населення, які є одночасно споживачами товарів і реклами. В середньому у них не дуже високе прагнення до матеріальних речей, які забезпечують духовні потреби (магнітофони, телевізори, радіоприймачі тощо). Але самоустремління до ментальності в них високе, наприклад, по відношенню до освіти, віри, мистецтва... Така ж картина виявляється з боку інших координат. Усе це повинні враховувати створювачі реклами і взагалі в аналізі ринкового стану.

Такий аналіз генеральної домінуючої мотивації суспільства дозволяє рекламовиробнику чіткіше представляти засоби, які не вступають у протиріччя з ГДМ.

Мотиваційна вісь ГДМ-ПДМ достатня для того, щоб віддати перевагу тому чи іншому рекламованому об'єкту чи процесу, але зовсім недостатня для здійснення цих дій, якщо залишається без стимулятора (спонукача) дій.

Активатором дій є психофізіологічна структура, яка зветься центром загального задоволення (ЦЗЗ). Це, подібно серцю, автогенераторна функціональна структура, яка весь час спонукає неспецифічні дії та заспокоюється лише тоді, коли приходять позитивні, а у деяких суб'єктів і від'ємні [7] емоційні впливи. ЦЗЗ постійно спонукає людину до пошуку яких-небудь видів задоволення, щоб імпульс від них знизив автогенераторне напруження ЦЗЗ.

Якщо автогенераторний потенціал ЦЗЗ у суб'єкта конституційно малий, має слабке напруження, то він не стимулює володаря такого ЦЗЗ до активних дій. Усе, що в літературі говориться про силу (витривалість), рухливість, урівноваженість нервових процесів, слід у першу чергу, віднести до ЦЗЗ. Периферичні їх прояви у показниках темпераменту є приватними відображеннями центральної функціональної структури. Якщо у людей з "слабким" ЦЗЗ гарна мотивація сформована лише рекламою, вони по-манілівські не здатні її реалізувати конкретними діями, наприклад, піти до крамниці.

Узагальнюючи все вищесказане, можна сказати, що центр загального задоволення активізує генеральну домінуючу мотивацію, яка на базі наявних потреб через емоційну оцінку відбирає поточну домінуючу мотивацію, спрямовану на конкретний рекламований предмет або процес.

ЛІТЕРАТУРА

1. Беличева С.А. Основы превентивной психологии. - М.: Редакц.-изд. центр Консорциума "Социальное здоровье России", 1993. - 199 с.

2. Вилюнас В.К. Психологические механизмы биологической мотивации. - М.: Изд-во Московского ун-та, 1986. - 208 с.

3. Грошев И.В. Гендерная невербальная коммуникация в рекламе. - Социологические исследования (СОЦИС). - М.: Наука, 1999, No 4. - с.71-79.

4. Криминальная мотивация./ Отв. Редакт. В.Н. Кудрявцев. Авторы: Ю.М. Антонян, В.Н. Кудрявцев, В.В. Лунеев и др. - М.: Наука, 1986. - 304 с.

5. Маркова А.К., Матис Т.А., Орлов А.Б. Формирование мотивации учения. - М.: Просвещение, 1990. - 192 с.

6. Симонов П.В. Мотивированный мозг. - М.: Наука, 1987. - 237 с.

7. Файвишевский В.А. О существовании неосознаваемых негативных мотиваций и их проявлении в поведении человека. - В кн.: Бессознательное: природа, функции методы исследования. - Тбилиси: Мецниереба, 1978. - с. 433 - 445.

8. Хекхаузен Хайнц. Мотивация и деятельность. М.: Педагогика, 1986. - 486 с. (Т.1); 392 с. (Т.2).

ББК 56.14-320

Володимир Максимович,
доктор медичних наук, професор,
Асоціація медичних фізиків, м. Донецьк

МАТЕМАТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ГАЛЮЦИНАЦІЙ

Істотною складовою будь-якого виду психічної діяльності служать образи. У значній частині вони виникають в результаті відображення сприйнятих зовнішніх для психіки об'єктів, і в цьому випадку їх іменують перцептивними образами. З іншого боку вони викликані з пам'яті, і їх іменують образами-представленнями, спогадами раніше пізнаних об'єктів. До цієї ж частини відносять емерджентні образи, винайдені творчо, креативно шляхом комбінування в уяві.

Існує кілька основних варіантів взаємодії образів першої і другої частини. Розглянемо їх на прикладах зорової акцентуації.

Перший варіант. Спостерігач у навколишньому просторі побачив об'єкт, припустимо, людину. В результаті сприйняття у нього виник перцептивний образ цієї людини. Для відповіді на питання, хто це такий, спостерігач викликає з пам'яті образи-представлення, з якими, як з еталонами, зіставляє перцептивний образ. При збігу з одним з образів представлення відповідь очевидна. Якщо ж збігу не знайдено, то або ніколи не було знайомства з цим об'єктом, або його образ з пам'яті зник, забувся.

Варіант другий (протилежний). Спостерігачу з якоюсь метою знадобилося побачити знайомий об'єкт, наприклад, свого приятеля А, присутнього на зборах. З пам'яті видобувається його образ-представлення. Потім спостерігач по черзі переводить погляд з однієї людини на іншу, створюючи їхні перцептивні образи і порівнюючи їх зі своїм образом-представленням. При збігові з яким-небудь перцептивним образом об'єкт-приятель знайдено. Якщо ж збігу так і не відбулося, приятель відсутній.

Варіант третій. У спостерігача виник образ-представлення жагучо обожнюваної ним близької людини, якої в реальному житті вже немає. У випадку появи в перцептивному просторі образу цього відсутнього об'єкта образ називають галюцинаторним, галюцинацією, а такого спостерігача -- галюцинантом [9].

По першому варіанту опубліковано глибокі наукові дослідження, наприклад, в галузі зорового впізнання [11]. Але наша стаття присвячена найменш розробленому в біофізичному плані третьому варіанту й у меншій мірі еволюційно зв'язаному з ним другому варіанту.

Загальним між 2-м і 3-м варіантами слугує вихідна причина розгортання всієї подальшої психічної діяльності -- мотивований образ-представлення. Нагадаємо, що мотивація -- це єдність трьох складових [5]: 1) потреби, яка психічно проявляє себе сильним бажанням; 2) конкретного цільового об'єкта, яким у третьому варіанті є улюблена незабутня близька людина; 3) емоційного передчуття від зустрічі, взаємодії з нею.

Зміст наступної психічної діяльності обумовлено мотивацією і спрямовано на досягнення бажаного мотивованого кінцевого результату, наприклад, виявлення в третьому варіанті коханої людини. Основні ланки цієї діяльності приведено на мал. 1. Схема навмисно, з метою послідовної логіки викладу, обмежена зоровою підсистемою.

Схема на мал. 1 представляє типову систему зі зворотним зв'язком і еталоном. В основному через ланку 4 ВП переключення уваги система істотно дискретна. Математичну модель цієї ланки викладено в статті В.О. Максимовича і співавт. [7]. Пояснення, зроблені в позначеннях до мал. 1, доповнимо таким. Будь-які унітарні (нерозкладні) образи, про які, наприклад, йде мова у Ю. Конорскі [4] і М.С. Шехтера [11], можна в математичних моделях відобразити простими числами, кожне з яких однозначно відповідає одному образу об'єкта.

Показана на мал. 1 психічна діяльність може мати такі типові траєкторії. По-перше, час пошуку може виявитися довгим, навіть необмеженим, з повторними циклами і порівняннями в компараторі у випадку безрезультатності пошуку (еiNo0) і при збереженні мотивації (М₀=const). По-друге, може бути виявлений реальний об'єкт, перцептивний образ якого відповідає образу мотивації (е=0), тобто буде досягнутий необхідний результат, бажання виповниться. По-третє, з різних причин мотивація може припинитися, зникне спонукання до подальшої діяльності. По-четверте, деякий реальний об'єкт може бути трансформований шляхом наділення його ознаками (характеристичними рисами), які властиві образу мотивації. По-п'яте, замість прецептивного образу реального об'єкта виникає у власному психопросторі галюцинаторний образ, що збігається з образом мотивації.

Рис. 1. Схема основних ланок психічної діяльності виявлення об'єкта, що відповідає мотивованому образу

Позначення:

1М₀ -- мотивований образ-представлення, який задає ланка (еталон) психічної діяльності;

2 е -- компаратор, що порівнює мотивований образ-представлення з образом реального об'єкта;

3 С -- санкціонер двопозиційний, що припиняє психічну діяльність при сигналі компаратора е=0, чи надає чергову команду ланці 4 переключити увагу на наступний об'єкт при сигналі з компаратора еNo0;

4 В_П -- ланка переключення уваги з об'єкта на об'єкт, що відображає пошукову активність;

5 Роб -- реальний об'єкт;

6 П₀ -- перцептивний образ чергового реального об'єкта.

Нас цікавить 5-а траєкторія, що вимагає відповіді на питання, звідки в зоровий простір прийшов галюцинаторний образ, якщо в дійсності відсутній відповідний матеріальний об'єкт-праобраз. Принципова відповідь на поставлене питання може бути надана. Відповідь міститься в двох психофізіологічних явищах. Перше називають ідеомоторикою, що полягає в упорядкованих проявах моторики, викликаних виниклим образом (гр. іdіa). Ідеомоторику широко застосовують актори, спортсмени, оператори, пілоти й безліч інших професіоналів [1]. Друге явище протилежне попередньому і полягає у візуалізації (створенні зорового образа) об'єкта при надходженні інформації від механорецепторів (проприоцептивних, соместетичних, кінестетичних) моторної підсистеми [4]. З повсякденної практики кожному відома можливість уявити предмет при його обмацуванні, дотику. Обидва явища продукують міжмодальні взаємодії аналізаторів [6].

Таким чином, існують потенційні передумови у вигляді кільця прямих і зворотних зв'язків аналізаторів для неспецифічного збудження перцептивных полів. Але для виразного кінетичного прояву цих можливостей у формі галюцинаторних образів необхідно, крім сильної і стійкої мотивації, ще ряд умов. Послідовно проаналізуємо головні з них.

Перша умова. Відповідно до мотиваційного образу в моторному полі повинна бути створена специфічна для конкретного образу (idia) мотивації мозаїка механічних напруг. Мозаїка виникає під впливом унітарних гностичних нейронів, які формують унікальний патерн імпульсації, що відповідає образу мотивації. Цей паттерн імпульсації сукупності гностичних нейронів було сформовано раніше за законами пошукових систем і його програму закріплено навчанням [10].

На думкою розгорнутій поверхні моторного полючи кожне окреме (умовно точкова) елементарна механічна напруга відбувається в результаті спрацьовування перетворювача (трансформатора-підсилювача) від імпульсного сигналу з зазначеної галузі гностичного поля конкретного образу. При цьому коефіцієнт перетворення (Пi) представляє відношення між виникаючою механічною напругою (Нi) і набором характеристик імпульсації від відповідної "точки" образу, наприклад, характеристики імпульсів і їхніх похідних ( ), що для подальшого аналізу є не настільки важливим:

(1)

Але стосовно до унітарного образа, коефіцієнти перетворення не можуть змінюватися кожен сам по собі, а лише спільно, у цілому, зберігаючи співвідношення між собою. Інакше буде перекручений образ. Тому в силу гностичної унітарності образу мотивації формується інваріантна щодо співвідношення елементів матриця коефіцієнтів перетворення, що позначимо за координатним розгорненням чи просто . Саме її в модельному представленні піддають подальшим операціям. Назвемо її матрицею спів-напруження (СН).

Друга умова. Сигнали від матриці СН повинні не тільки надійти по міжмодальним зв'язкам у зоровий простір і перекодуватися там, а досягти такої сенсорної сили, щоб перебороти бар'єр критичного опору висновку про реальне існування образу і його об'єкта-праобразу. Математичні моделі подібного роду процесів розроблені школою академіка А.А. Самарського. Одна з таких моделей, що одержала за походженням назву моделі теплових структур, широко апробована при відображенні різноманітних явищ переносу: від поширення інформації до керованого термоядерного синтезу [3]. Ця нелінійна модель у частинних похідних, стосовно до значеннєвого змісту аналізованого явища, виглядає в такий спосіб:

(2)

де q -- простір сенсорного середовища;

а₀, q₀ -- позитивні коефіцієнти;

s>0 і b>1 -- показники ступеня, що задають характер і темп зміни двох функцій праворуч.

Один з доданків праворуч (q₀Х^b) звичайно трактують як позитивний зворотний зв'язок, який в аналізованому явищі йде через мотивацію, що підсилює сенсорний сигнал. Другий доданок відбиває дисипативний процес, нелінійність якого визначає коефіцієнт (а₀Х^b). Його змістовна сторона полягає в тому, що при Х=0 ніякого сигналу взагалі не буде, а чим більше сенсорна сила Х, тим більша й потенціальна здатність до міжмодального переходу.

У школі А.А. Самарського виявлено такі якісні особливості рішення рівняння (2). По-перше, воно відображає так названі режими з загостренням. У таких режимах за короткий час, названий часом загострення, функціональна змінна (у даному випадку Х) зростає теоретично до безкінечності, а практично на кілька порядків, щонайменше, у кілька разів. По-друге, це рішення структуруюче. Його результатом є упорядковані утворення.

Отже, за своїми властивостями модель відповідає вимогам другої умови.

Третя умова. Для досягнення мотиваційного результату періодично повинно відбуватися об'єднання двох підсистем: зорової і моторної. Здавалося б нічого особливого -- ці підсистеми в будь-якій руховій діяльності діють спільно. Але об'єднання об'єднанню різниця. На мал. 2 приведено дві схеми. На одній (А), узятої з публікації А.Н. Назарова [8], показано взаємодію рухового і зорового замкнених контурів регулювання, що беруть участь у керуванні рухом. Всі елементи кожного з контурів (підсистем) зберігаються. Додаються лише внутрішні і зовнішні зв'язки між ними. Інше об'єднання відображено на схемі (Б). У ній збережено ланки 4...6 (мал. 1), але через відсутність реального об'єкта, що відповідає образу мотивації, ці ланки, якщо і працюють, то вхолосту. Особливо це виражено в тому, що не формується в ланці 6 необхідний образ. Але взагалі образи різних інших реальних об'єктів формуються, якщо, за винятком галюцинацій, пацієнт орієнтується в дійсності. Замість звичайної в житті акцентуації на ланки 4...6 підсилюються і займають першість ланки 7...9. Вектор пошукової уваги (ланка 7) повертається до внутрішнього психофізіологічного середовища (ідеомоторика) і формує в ланці 8 матрицю моторних напруг, підбудованих під унітарний образ (іdіa) мотивації. Крім того, відбувається перехід-перетворення відповідно до моделі (2) і матриці напруг у перцептивний зоровий образ (ланка 9).

Таким чином, схеми А і Б не еквівалентні і не можуть бути зведені одна до іншої простими операціями.

Усе вищевикладене відносилося до з'ясування принципових механізмів виникнення галюцинацій і можливості їхнього моделювання. Але осторонь залишилася тимчасова послідовність, періодичність появи галюцинацій, якщо це явище не обмежилося однократністю. Крім того, не враховано можливість зміни сенсорної сили, наприклад, ясності, яскравості, переконливості, галюцинаторного образу і деяких інших рис його динаміки. У синергетиці аналоги таких моделей ординарні [2]. У цьому відношенні варто взяти до уваги, що сприйняття сили прояву галюцинаторних якостей має визначену спільність із закономірностями реагування аналізаторів. Ці закономірності та їхні математичні моделі викладено в книзі В.О. Максимовича, В.В. Мухіна, С.В. Беспалової [6].

Виходячи зі сказаного, використаємо для моделювання різницеву квадратичну форму:

, (3)

де Г₀ -- сенсорна сила галюцинації в попередній момент часу, можливий діапазон 0...1;

Г_Ґ -- максимальна сенсорна сила галюцинацій, ГҐ=1;

DГ_t -- зміна сенсорної сили галюцинації до моменту t, діапазон зміни 0...1;

l -- керуючий параметр -- сила мотивації контактувати (спостерігати) сенсорний образ об'єкта, що конкретно представляється, діапазон зміни 0...Ґ.

Як видно, у моделі (3) немає жодного довільного параметра, вони всі змістовні. При відсутності мотивації, тобто при керуючому параметрі l=0, ніяких галюцинацій, а отже і їхньої зміни, не відбувається. При мотивації, що відповідає діапазону 0<l£1, будь-яка величина зміни галюцинації від її в первісному періоді поступово зникає, і галюцинація повертається до свого вихідного слабкого стану (Гt<<ГҐ=1).

При більш сильній мотивації, що відповідає діапазону керуючого параметра 1<l£3, сенсорна сила галюцинації стабільно зростає на величину [(l-1)/ l].

При ще більшій мотивації, що відповідає керуючому параметру 3<l<3,575, відбувається послідовне роздвоєння (біфуркація) стаціонарних рівнів галюцинації. З цього не виходить, що одночасно з'являється два чи більш галюцинаторних образи, а тільки те, що послідовно виникає то більш, то менш сенсорно сильна, наприклад, яскрава галюцинація. При цьому залежно від величини керуючого параметра в діапазоні 3<l<3,575 кількість різнояскравих послідовних галюцинацій стає 2, 4, 8 і т.д.

При надмірній мотивації, коли l>3,575, у динаміці галюцинування відбуваються серйозні зміни. Галюцинування стає хаотичним, цілком розбудовуючи взаємини особистості з зовнішнім і внутрішнім світом.

У викладеній статті аналіз було зведено до одного, хоча і головного виду, галюцинацій, так званих щирих. У них первинним генератором служить спонтанно виникаюча сильна мотивація. Але мотивація може бути і нав'язаною, наприклад, при навіюванні, гіпнозі. Можливий вторинний етіогенез галюцинацій. Наприклад, при аутизмі, якщо він зв'язаний із загостреною чутливістю екстрарецепторних систем, у зв'язку з чим відбувається відключення від зовнішнього світу, а увага акцентується на власний психосвіт. При такому розвитку цілком ймовірна поява галюцинацій, наприклад, у результаті посилення продукованих і стабілізованих внутрішніх образів, що відбувається не без участі зміненої мотивації. Генерація галюцинацій при депривації може бути пояснена подібним чином, при чому до мотивації додається компонент відсутність спілкування взагалі.

Близьким є механізм появи сновидінь. Їхня генерація навіть при відносно слабкій і летючій мотивації полегшується зниженням бар'єра, що повинен переборюватися виникаючими матрицями моторних напруг. Деякі змінені стани свідомості, наприклад, при медитації, поєднано з довільною селективною депривацією, мотиваційним настроюванням і зниженням бар'єру переходу матриць моторних напруг у зорове перцептивне поле.

Мал. 2. Порівняння схем взаємодії зороворї і моторної (рухової) підсистем організму при звичайному (А) керуванні рухами (за А.І.Назаровим) і при галюцинаціях (Б).

Позначення до схеми Б: 1…6 -- див . позначення до мал. 1; 7 В_пв -- ланка переключення уваги на пошук внутрішньої ідеомоторики; 8Н_им -- матриця ідеомоторних напруг; 9П_имо -- перцептивний образ, перетворений від матриці ідеомотрних напруг

Таким чином, знайдено один з можливих шляхів математичного (біофізичного) моделювання найважливішого в медичній психіці синдрому -- галюцинацій.

ВИСНОВКИ

Аналіз і виділення атрибутивних ознак і етіопатогенезу галюцинацій дозволили обґрунтувати набір математичних моделей, що відображають внутрішню психофізіологічну діяльність за їх генерацією.

Створюване під впливом мотивації об'єднання двох підсистем, зорової і моторної, істотно відрізняється від звичайного їхнього об'єднання в різних видах людської діяльності: утворюються інші прямі і зворотні зв'язки, при чому еферентна ідеомоторика переходить в аферентаційне джерело (замість зовнішньої дійсності) надходження образу в зоровий перцептивний простір.

ЛІТЕРАТУРА

1.Белкин А.А. Идеомоторная подготовка в спорте. -- М.: Физкультура и спорт, 1983. -- 128 с.

2. Берже П., Помо И., Видаль К. Порядок в хаосе. О детерминистском подходе к турбулентности. -- М.: Мир, 1991. -- 368 с.

3. Капица С.П., Курдюмов С.П., Малинецкий Г.Г. Синергетика и прогнозы будущего. 2-е изд. -- М.: Эдиториал УРСС, 2001. -- 288 с.

4. Конорски Ю. Интегративная деятельность мозга./ Пер. З англ. -- М.: Изд-во "Мир", 1970. -- 412 с.

5. Максимович В.А., Беспалова С.В. Математическое моделирование в медицинской биофизике (Моделирвоание в биомедфизике). -- Донецк: Изд-во Донецкого национального университета, 2002. -- 202 с.

6. Максимович В.А., Мухин В.В., Беспалова С.В. Медичцинская психофизика. -- Донецк: Изд-во Донецкого национального университета, 2001. -- 150 с.

7. Максимович В.А., Горецкий О.С., Кришаль Н.Г., Солдак И.И., Тарапата Н.И. Функция внимания у ликвидаторов аварій и ее математическое моделироваине.// Журнал психиатрии и медицинской психологии. -- 2003 (в печати).

8. Назаров А.И. Опыт исследование координации групового управления. -- М.: Изд-во Моск. ун-та, 1970. -- 69 с.

9. Рыбальский М.И. Иллюзии и галлюцинации. Систематика, семиотика, нозологическая приналежность. -- Баку: Изд-во "Маариф", 1983. -- 304 с.

10. Фицнер А.Н. Биологические поисковые систему. -- М.: Наука, 1977. -- 138 с.

11. Шехтер М.С. Зрительное опознание. Закономерности и механизхмы. -- М.: Педагогика, 1981. -- 264 с.

вгору