Ярослав Радевич-Винницький 

ЗАПИТАННЯ УКРАЇНЦІВ, НА ЯКІ 
НЕ МАЮТЬ ВІДПОВІДІ "СЛАВЯНОФІЛИ" 

Обманщице, кого ти не лестила, 
Кому м'яких не слала ти перин? 
Ще мало ти людей занапастила, 
Що вірили обіцянкам твоїм!.. 
"Святою" ти себе провозгласила 
І небеса під себе осягла, 
А на землі твоя нечиста сила 
Слов'янську кров сторіками лила. 
Обняти світ залізними руками 
Силкуєшся, щоб людському уму 
Спорудити з продажними попами 
Вселенськую безвиходну тюрму. 
І всіх слов'ян скликаєш воєдино: 
"Зливайтеся: я - море, ви - руч'ї... 
Корітеся і нахиляйте спину, 
Хилітеся під присуди мої. 
У мене ви дознаєте впокою, 
Як праведні у Бога за дверми: 
У багнищі, стоячою водою, 
Гнистимете з московськими людьми... 
Пантелеймон Куліш
"Слов'янська ода" 

Лiдер зареєстрованої в Українi Партiї слов'янської єдностi принципово не розмовляє українською мовою. Бiльше того, виступаючи свого часу в телепередачi "Епiцентр", вiн не без хизування заявив, що є представником "п'ятої колони" в Українi. "Слов'янськi" намiри українських "колонiстiв", зрештою, не є таємницею. А що ж iншi прихильники слов'янської єдностi? У парламентському "Голосi України" за 23 грудня минулого року мою привернув увагу розлогий матерiал пiд заголовком: "Наш порятунок - у єдностi." Подумалось, що йдеться про звичне українське "Боже, нам єднiсть подай". Але нi! Група авторiв-пiдписантiв закликала до єдностi не українцiв, а слов'ян - задля "збереження" слов'янської культури й цивiлiзацiї, економiчного процвiтання, протидiї визисковi й загрозi зникнення з лиця землi. Ідея явно абсурдна - кому i вiд кого треба захищатися? Вiдповiдь нам пiдсовують просту: вiд "могутнiх i пiдступних мiжнародних сил, якi хотiли б поховати саму iдею єдностi назавжди", та вiд Європейського союзу, вступ до якого "означав би майже цiлковиту втрату незалежностi й усього того, що характеризує слов'ян як окрему етнічно споріднену сiм'ю народiв". Аби не допустити до апокалiпсису слов'янства, в Україні, крім іншого, нещодавно створено мiжнародну Слов'янську академiю наук, напрямам дiяльності якої в основному і присвячена згадана стаття з такою близькою українськiй душi назвою... 

Дозволю собі висловити у зв'язку з цим низку запитань, які, мабуть, хвилюють й інших слов'ян та над якими, можливо, задумаються і "слов'янські академіки" в Україні. Відразу скажу, що я слов'янин з крові й кості (це на випадок сумнівів і, відповідно, висновків щодо п'ятої графи): перше наше родове прізвище відоме в українських грамотах від 1424, а друге - від року 1421. З урахуванням того, чи є слов'янами поляки, словаки, чехи, болгари, македонці, словенці, хорвати і, коли так, то чи зарезервовані для них місця у Слов'янському Союзі Незалежних Держав, доведеться: а) полякам і чехам вийти з європейських структур, насамперед із НАТО; б) всім іншим - відмовитися від наміру вступити туди. 

А як же з їхнім патріотизмом, національною гідністю? Скажімо, з польським гонором? Пам'ятаєте горде гасло: "Byliśmy, jesteśmy, będziemy! (Ми були, ми є, ми будемо!)"? Хорватам (від XVI до початку XX століття) довелося жити під угорцями, турками, німцями (австрійцями), а білоруси у той самий час були "під слов'янами" - поляками, а пізніше росіянами. Чи втратили хорвати свою національну ідентичність, рідну мову більшою мірою, ніж білоруси? А свою слов'янськість? А може, зробили менший внесок у слов'янську справу, ніж білоруси? 

Де українцям жилося краще - у Великому Князівстві Литовському (ВКЛ), в якому, до речі, руська (українська) мова була державною, чи у слов'янській Речі Посполитій та Російській - царській і більшовицькій - імперії? І.Огієнко називав ВКЛ литовсько-українською державою. Чому ж подібної назви він не вживав до цих слов'янських держав, адже українська складова - територіальна, етнічна, культурна, геополітична - була в них величезна? Після поділу Польщі 1772 року Галичина опинилася у складі Австрійської (згодом австро-угорської) монархії, де не було Валуєвського циркуляру, Емського указу та інших заборон української мови. Саме тут, за словами С.Караванського, у другій половині XIX століття було покладено другий поверх української літературної мови. Чи можна було б його спорудити, коли б Галичина належала до слов'янської Росії? Чому царська адміністрація у зайнятій російськими військами Галичині 1914-1915 рр. не забороняла і не спалювала німецькі школи, театри, бібліотеки (воювали ж проти німців!), а всю свою погромницьку силу спрямувала на українство? Невже із слов'янської солідарності? Чи з любові до слов'янського добра російські україножери ще й сьогодні намагаються доводити, що українців видумали німці (і євреї та ще австро-угорські масони) і що ніяких українців не існує, бо це населення - помосковлені поляки?.. 

У неслов'янських країнах світу сьогодні діють три українські університети. А скільки є хоча б українських шкіл у слов'янській Росії, де проживають, за різними даними, від 6 до 10 мільйонів українців? У якій неслов'янській країні автохтонів-українців виморювали голодом, як у російському СССР, депортували і розпорошували, щоб асимілювати, як у Польщі (акція "Вісла"), забороняють українські громадсько-культурні організації, як на Берестейщині в лукашенківській Білорусі? Якщо у зближенні слов'ян, як колись, має відігравати роль утвердження православної церкви, то що робити слов'янам католикам, греко-католикам, протестантам, рідновірам? Позбутися своєї віри чи відмовитися від слов'янства? Чи можна вважати, що зникнення "з політичної карти трьох країн, де переважав слов'янський етнос, - Радянського Союзу, Чехословаччини, Югославії", є чимось надзвичайним, спричиненим тим, що "необхідна слов'янська єдність дещо похитнулася"? Хіба встояли британська, французька, іспанська, бельгійська, португальська, голландська колоніальні держави, а ще передше - оттоманська, німецька, австро-угорська імперії? У минулому столітті у світі було десь 20 держав, сьогодні їх удесятеро більше. Хіба важко помітити тенденцію наближення політичної карти світу до етнічної? Нації прагнуть свободи, хочуть бути господарем у своїй хаті. Спитайте хорватів, словаків, словенців та інших, чи бажають вони повернутися у не свої держави. Зрештою, хіба внутрішньо здорову державу можна комусь "розшматувати"? 

Що буде, коли за зразком слов'янського союзу почнуть утворюватися інші союзи - тюркський, угро-фінський, германський, романський, арабський і т.д.? І коли, наприклад, татари, яких у Росії принаймні 7 мільйонів, захочуть вийти із слов'янського союзу, щоб приєднатися до рідного тюркського? А що чинити народам-"сиротам" - японцям, корейцям, баскам та ін., які не мають близьких або й жодних родичів? У Росії - правонаступниці СССР і нині проживають "сто тридцять рівноправних". Хіба не образливо для рівноправних неслов'ян, які замешкують свої віковічні землі, постійно чути про свою "слов'янськість" і "православність"? Та й самі росіяни, як писав визначний російський учений, академік Н.Покровський, слов'яни тільки на 20%. А на думку ще більш знаменитого вченого, професора князя Н.Трубецького, вони лишень за мовою слов'яни. То чи варто нашим "слов'янським академікам" так наголошувати на російському слов'янстві? 

Принадою для вступу в слов'янський союз є великий ринок Росії та її незліченні природні багатства. Дякувати Богові, й Україна не скривджена: вона має у своєму розпорядженні 5% розвіданих корисних копалин світу і 30% світових чорноземів. І це на 50 мільйонів населення - краплю, менше 1% всього людства! Та якби японцям чи німцям, чи італійцям хоч десяту долю цих багатств! То невже, вступивши в той ефемерний слов'янський союз, Україна продаватиме свою продукцію в Росії дорожче, ніж на світовому ринку, а сировину купуватиме дешевше або й отримуватиме не задарма? Дармовим буває хіба що сир у пастці для мишей. Що заважає торгувати і співпрацювати з Росією без союзів, на основі двосторонніх угод? Он Японія ще й навіть мирний договір з Росією після другої світової війни не підписала, а торгує з нею на всі лади. Україну агітують до слов'янського союзу, лякаючи тим, що в Угорщині, Польщі, Румунії на побутовому рівні "дедалі частіше й гучніше" лунають голоси про відторгнення українських земель, а Туреччина начебто має за мету повернутися до кордонів XVII-XVIII століть. Але хіба невідомо, зокрема, що умовою вступу до НАТО є відсутність територіальних претензій до інших країн? Усі перелічені наші сусіди або вже члени НАТО, або туди прямують. Після розпаду СCСР йшлося про вступ до НАТО і Росії, але ця тема не отримала продовження. Чи тільки через традиційне протиставлення Росії "гнилому Заходові", чи й через її небажання відмовитись від не менш традиційного свого експансіонізму? Кого ж тут випадає боятися? 

Навіщо лякати людей українським Косово, коли у нас не лише свого Мілошевича, а й албанців нема? Турки, володівши півднем України, чомусь туди албанців не переселяли. Згодом до нас таки було організовано міграцію, але головно з країв, які вважаються слов'янськими. Невже недавні мігранти та нащадки колишніх переселенців стануть "косоварами" і звернуться за допомогою саме до НАТО? З ким має вступати Україна у Слов'янський Союз Незалежних Держав, якщо Білорусь і Росія створюють союзну державу? Чи з цією союзною державою, чи, може, Білорусь вийде із союзної держави, щоб вступити в союз держав? А чи Україна теж має вступити в союзну державу? А може, найбільшим внеском України у слов'янську скарбницю має бути розвиток своєї українськості як вагомої частини всеслов'янського добра, піклування про розквіт своєї мови, культури, науки, зокрема слов'янознавства, за прикладом розвинених європейських країн? І якщо вже вступати в якісь союзи, то в ті, де шанують право кожного бути самим собою, де живуть і дають жити іншим? 


--------------------------------------------------------------------------------