код нормативного акта:
21469/2002

Сiмейний кодекс України

Роздiл I

ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ

Глава 1. СIМ’Я. РЕГУЛЮВАННЯ СIМЕЙНИХ ВIДНОСИН

Стаття 1. Завдання Сiмейного кодексу України

1. Сiмейний кодекс України визначає засади шлюбу, особистi немайновi та майновi права i обов’язки подружжя, пiдстави виникнення, змiст особистих немайнових i майнових прав та обов’язкiв батькiв i дiтей, усиновлювачiв та усиновлених, iнших членiв сiм’ї та родичiв.

2. Регулювання сiмейних вiдносин здiйснюється цим Кодексом з метою:

змiцнення сiм’ї як соцiального iнституту i як союзу конкретних осiб;

утвердження почуття обов’язку перед батьками, дiтьми та iншими членами сiм’ї;

побудови сiмейних вiдносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любовi та поваги, взаємодопомоги i пiдтримки;

забезпечення кожної дитини сiмейним вихованням, можливiстю духовного та фiзичного розвитку.

Стаття 2. Учасники сiмейних вiдносин, якi регулює Сiмейний кодекс України

1. Сiмейний кодекс України регулює сiмейнi особистi немайновi та майновi вiдносини мiж подружжям, мiж батьками та дiтьми, усиновлювачами та усиновленими, мiж матiр’ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.

2. Сiмейний кодекс України регулює сiмейнi особистi немайновi та майновi вiдносини мiж бабою, дiдом, прабабою, прадiдом та внуками, правнуками, рiдними братами та сестрами, мачухою, вiтчимом та падчеркою, пасинком.

3. Сiмейний кодекс України регулює сiмейнi особистi немайновi та (або) майновi вiдносини мiж iншими членами сiм’ї, визначеними у ньому.

4. Сiмейний кодекс України не регулює сiмейнi вiдносини мiж двоюрiдними братами та сестрами, тiткою, дядьком та племiнницею, племiнником i мiж iншими родичами за походженням.

Стаття 3. Сiм’я

1. Сiм’я є первинним та основним осередком суспiльства.

2. Сiм’ю складають особи, якi спiльно проживають, пов’язанi спiльним побутом, мають взаємнi права та обов’язки.

Подружжя вважається сiм’єю i тодi, коли дружина та чоловiк у зв’язку з навчанням, роботою, лiкуванням, необхiднiстю догляду за батьками, дiтьми та з iнших поважних причин не проживають спiльно.

Дитина належить до сiм’ї своїх батькiв i тодi, коли спiльно з ними не проживає.

3. Права члена сiм’ї має одинока особа.

4. Сiм’я створюється на пiдставi шлюбу, кровного спорiднення, усиновлення, а також на iнших пiдставах, не заборонених законом i таких, що не суперечать моральним засадам суспiльства.

Стаття 4. Право особи на сiм’ю

1. Особа, яка досягла шлюбного вiку, має право на створення сiм’ї.

У випадках, передбачених частиною другою статтi 23 цього Кодексу, сiм’ю може створити особа, яка не досягла шлюбного вiку.

2. Сiм’ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно вiд вiку.

3. Кожна особа має право на проживання в сiм’ї.

Особа може бути примусово iзольована вiд сiм’ї лише у випадках i в порядку, встановлених законом.

4. Кожна особа має право на повагу до свого сiмейного життя.

Стаття 5. Державна охорона сiм’ї

1. Держава охороняє сiм’ю, дитинство, материнство, батькiвство, створює умови для змiцнення сiм’ї.

2. Держава створює людинi умови для материнства та батькiвства, забезпечує охорону прав матерi та батька, матерiально i морально заохочує i пiдтримує материнство та батькiвство.

3. Держава забезпечує прiоритет сiмейного виховання дитини.

4. Держава бере пiд свою охорону кожну дитину, яка позбавлена належного батькiвського пiклування.

5. Нiхто не може зазнавати втручання в його сiмейне життя, крiм випадкiв, встановлених Конституцiєю України

Стаття 6. Дитина

1. Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повнолiття.

2. Малолiтньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти рокiв.

Неповнолiтньою вважається дитина у вiцi вiд чотирнадцяти до вiсiмнадцяти рокiв.

Стаття 7. Загальнi засади регулювання сiмейних вiдносин

1. Сiмейнi вiдносини регулюються цим Кодексом та iншими нормативно-правовими актами.

2. Сiмейнi вiдносини можуть бути врегульованi за домовленiстю (договором) мiж їх учасниками.

3. Сiмейнi вiдносини регулюються лише у тiй частинi, у якiй це є допустимим i можливим з точки зору iнтересiв їх учасникiв та iнтересiв суспiльства.

4. Регулювання сiмейних вiдносин здiйснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасникiв, їхнього права на особисту свободу та недопустимостi свавiльного втручання у сiмейне життя.

5. Учасник сiмейних вiдносин не може мати привiлеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкiри, статi, полiтичних, релiгiйних та iнших переконань, етнiчного та соцiального походження, матерiального стану, мiсця проживання, за мовними та iншими ознаками.

6. Жiнка та чоловiк мають рiвнi права i обов’язки у сiмейних вiдносинах, шлюбi та сiм’ї.

7. Дитина має бути забезпечена можливiстю здiйснення її прав, якi встановленi Конституцiєю України, Конвенцiєю про права дитини, iншими мiжнародними правовими актами, визнаними в Українi.

8. Регулювання сiмейних вiдносин має здiйснюватися з максимально можливим урахуванням iнтересiв дитини, непрацездатних членiв сiм’ї.

9. Сiмейнi вiдносини регулюються на засадах справедливостi, добросовiсностi та розумностi, вiдповiдно до моральних засад суспiльства.

10. Кожен учасник сiмейних вiдносин має право на судовий захист.

Стаття 8. Застосування до регулювання сiмейних вiдносин Цивiльного кодексу України

1. Якщо майновi вiдносини мiж подружжям, батьками та дiтьми, iншими членами сiм’ї та родичами не врегульованi цим Кодексом, вони регулюються вiдповiдними нормами Цивiльного кодексу України, якщо це не суперечить сутi сiмейних вiдносин.

Стаття 9. Регулювання сiмейних вiдносин за домовленiстю (договором) сторiн

1. Подружжя, батьки дитини, батьки та дiти, iншi члени сiм’ї та родичi, вiдносини мiж якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої вiдносини за домовленiстю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, iнших законiв та моральним засадам суспiльства.

2. Особи, якi проживають однiєю сiм’єю, а також родичi за походженням, вiдносини яких не врегульованi цим Кодексом, можуть врегулювати свої сiмейнi (родиннi) вiдносини за договором, який має бути укладений у письмовiй формi. Такий договiр є обов’язковим до виконання, якщо вiн не суперечить вимогам цього Кодексу, iнших законiв України та моральним засадам суспiльства.

Стаття 10. Застосування аналогiї закону та аналогiї права

1. Якщо певнi сiмейнi вiдносини не врегульованi цим Кодексом або домовленiстю (договором) сторiн, до них застосовуються норми цього Кодексу, якi регулюють подiбнi вiдносини (аналогiя закону).

2. Якщо до регулювання сiмейних вiдносин неможливо застосувати аналогiю закону, вони регулюються вiдповiдно до загальних засад сiмейного законодавства (аналогiя права).

Стаття 11. Врахування звичаїв при вирiшеннi судом сiмейних спорiв

1. При вирiшеннi сiмейного спору суд за заявою заiнтересованої сторони може врахувати мiсцевий звичай, а також звичай нацiональної меншини, до якої належать сторони або одна з них, якщо вони не суперечать вимогам цього Кодексу, iнших законiв та моральним засадам суспiльства.

Стаття 12. Обчислення строкiв, встановлених у цьому Кодексi

1. Строки, встановленi у цьому Кодексi, обчислюються вiдповiдно до Цивiльного кодексу України.

Стаття 13. Мiжнароднi договори України

1. Частиною нацiонального сiмейного законодавства України є мiжнароднi договори, згода на обов’язковiсть яких надана Верховною Радою України.

Глава 2. ЗДIЙСНЕННЯ СIМЕЙНИХ ПРАВ ТА ВИКОНАННЯ
СIМЕЙНИХ ОБОВ’ЯЗКIВ. ЗАХИСТ СIМЕЙНИХ ПРАВ ТА IНТЕРЕСIВ

Стаття 14. Здiйснення сiмейних прав

1. Сiмейнi права є такими, що тiсно пов’язанi з особою, а тому не можуть бути переданi iншiй особi.

2. Якщо дитина або особа, дiєздатнiсть якої обмежена, не може самостiйно здiйснювати свої права, цi права здiйснюють батьки, опiкун або самi цi особи за допомогою батькiв чи пiклувальника.

3. Сiмейнi права недiєздатної особи здiйснює її опiкун.

Стаття 15. Виконання сiмейних обов’язкiв

1. Сiмейнi обов’язки є такими, що тiсно пов’язанi з особою, а тому не можуть бути перекладенi на iншу особу.

2. Якщо особа визнана недiєздатною, її сiмейний обов’язок особистого немайнового характеру припиняється у зв’язку з неможливiстю його виконання.

Майновий обов’язок недiєздатної особи за її рахунок виконує опiкун.

3. Якщо в результатi психiчного розладу, тяжкої хвороби або iншої поважної причини особа не може виконувати сiмейного обов’язку, вона не вважається такою, що ухиляється вiд його виконання.

4. Невиконання або ухилення вiд виконання сiмейного обов’язку може бути пiдставою для застосування наслiдкiв, встановлених цим Кодексом або домовленiстю (договором) сторiн.

Стаття 16. Надання неповнолiтнiм батькам допомоги у здiйсненнi батькiвських прав та виконаннi батькiвських обов’язкiв

1. Якщо мати, батько дитини є неповнолiтнiми, баба, дiд дитини з боку того з батькiв, хто є неповнолiтнiм, зобов’язанi надавати йому допомогу у здiйсненнi ним батькiвських прав та виконаннi батькiвських обов’язкiв.

Стаття 17. Надання органом опiки та пiклування допомоги особам
у здiйсненнi ними своїх сiмейних прав та виконаннi сiмейних обов’язкiв

1. Орган опiки та пiклування надає допомогу особi у здiйсненнi нею своїх сiмейних прав та виконаннi сiмейних обов’язкiв в обсязi та в порядку, встановлених цим Кодексом та iншими нормативно-правовими актами.

Стаття 18. Захист сiмейних прав та iнтересiв

1. Кожен учасник сiмейних вiдносин, який досяг чотирнадцяти рокiв, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або iнтересу.

2. Суд застосовує способи захисту, якi встановленi законом або домовленiстю (договором) сторiн.

Способами захисту сiмейних прав та iнтересiв зокрема є:

1) встановлення правовiдношення;

2) примусове виконання добровiльно не виконаного обов’язку;

3) припинення правовiдношення, а також його анулювання;

4) припинення дiй, якi порушують сiмейнi права;

5) вiдновлення правовiдношення, яке iснувало до порушення права;

6) вiдшкодування матерiальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором.

Стаття 19. Участь органу опiки та пiклування у захистi сiмейних прав та iнтересiв

1. У випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сiмейних прав та iнтересiв до органу опiки та пiклування.

2. Рiшення органу опiки та пiклування є обов’язковим до виконання, якщо протягом десяти днiв вiд часу його винесення заiнтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або iнтересiв до суду, крiм випадку, передбаченого частиною другою статтi 170 цього Кодексу.

3. Звернення за захистом до органу опiки та пiклування не позбавляє особу права на звернення до суду.

У разi звернення з позовом до суду орган опiки та пiклування припиняє розгляд поданої йому заяви.

У разi звернення з позовом до суду припиняється виконання рiшення органу опiки та пiклування.

4. При розглядi судом спорiв щодо участi одного з батькiв у вихованнi дитини, мiсця проживання дитини, позбавлення та поновлення батькiвських прав, побачення з дитиною матерi, батька, якi позбавленi батькiвських прав, вiдiбрання дитини вiд особи, яка тримає її у себе не на пiдставi закону або рiшення суду, управлiння батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недiйсним обов’язковою є участь органу опiки та пiклування.

5. Орган опiки та пiклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на пiдставi вiдомостей, одержаних у результатi обстеження умов проживання дитини, батькiв, iнших осiб, якi бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованнi, а також на пiдставi iнших документiв, якi стосуються справи.

6. Суд може не погодитися з висновком органу опiки та пiклування, якщо вiн є недостатньо обґрунтованим, суперечить iнтересам дитини.

Стаття 20. Застосування позовної давностi до вимог, що випливають iз сiмейних вiдносин

1. До вимог, що випливають iз сiмейних вiдносин, позовна давнiсть не застосовується, крiм випадкiв, передбачених частиною другою статтi 72, частиною другою статтi 129, частиною третьою статтi 138, частиною третьою статтi 139 цього Кодексу.

2. У випадках, передбачених частиною першою цiєї статтi, позовна давнiсть застосовується судом вiдповiдно до Цивiльного кодексу України, якщо iнше не передбачено цим Кодексом.

Роздiл II

ШЛЮБ. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ

Глава 3. ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 21. Поняття шлюбу

1. Шлюбом є сiмейний союз жiнки та чоловiка, зареєстрований у державному органi реєстрацiї актiв цивiльного стану.

2. Проживання однiєю сiм’єю жiнки та чоловiка без шлюбу не є пiдставою для виникнення у них прав та обов’язкiв подружжя.

3. Релiгiйний обряд шлюбу не є пiдставою для виникнення у жiнки та чоловiка прав та обов’язкiв подружжя, крiм випадкiв, коли релiгiйний обряд шлюбу вiдбувся до створення або вiдновлення державних органiв реєстрацiї актiв цивiльного стану.

Стаття 22. Шлюбний вiк

1. Шлюбний вiк для жiнки встановлюється у сiмнадцять, а для чоловiка — у вiсiмнадцять рокiв.

2. Особи, якi бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного вiку на день реєстрацiї шлюбу.

Стаття 23. Право на шлюб

1. Право на шлюб мають особи, якi досягли шлюбного вiку.

2. За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти рокiв, за рiшенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це вiдповiдає її iнтересам.

Стаття 24. Добровiльнiсть шлюбу

1. Шлюб ґрунтується на вiльнiй згодi жiнки та чоловiка.

Примушування жiнки та чоловiка до шлюбу не допускається.

2. Реєстрацiя шлюбу з особою, яка визнана недiєздатною, а також з особою, яка з iнших причин не усвiдомлювала значення своїх дiй i (або) не могла керувати ними, має наслiдки, встановленi статтями 38—40 цього Кодексу.

Стаття 25. Одношлюбнiсть

1. Жiнка та чоловiк можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбi.

2. Жiнка та чоловiк мають право на повторний шлюб лише пiсля припинення попереднього шлюбу.

Стаття 26. Особи, якi не можуть перебувати у шлюбi мiж собою

1. У шлюбi мiж собою не можуть перебувати особи, якi є родичами прямої лiнiї спорiднення.

2. У шлюбi мiж собою не можуть перебувати рiднi (повнорiднi, неповнорiднi) брат i сестра. Повнорiдними є брати i сестри, якi мають спiльних батькiв. Неповнорiдними є брати i сестри, якi мають спiльну матiр або спiльного батька.

3. У шлюбi мiж собою не можуть перебувати двоюрiднi брат та сестра, рiднi тiтка, дядько та племiнник, племiнниця.

4. За рiшенням суду може бути надане право на шлюб мiж рiдною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також мiж дiтьми, якi були усиновленi ним.

5. У шлюбi мiж собою не можуть бути усиновлювач та усиновлена ним дитина.

Шлюб мiж усиновлювачем та усиновленою ним дитиною може бути зареєстровано лише в разi скасування усиновлення.

Глава 4. ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦIЯ ШЛЮБУ

Стаття 27. Значення державної реєстрацiї шлюбу

1. Державна реєстрацiя шлюбу встановлена для забезпечення стабiльностi вiдносин мiж жiнкою та чоловiком, охорони прав та iнтересiв подружжя, їхнiх дiтей, а також в iнтересах держави та суспiльства.

2. Державна реєстрацiя шлюбу проводиться урочисто.

3. Державна реєстрацiя шлюбу засвiдчується Свiдоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабiнет Мiнiстрiв України.

Стаття 28. Заява про реєстрацiю шлюбу

1. Заява про реєстрацiю шлюбу подається жiнкою та чоловiком до будь-якого державного органу реєстрацiї актiв цивiльного стану за їхнiм вибором.

2. Заява про реєстрацiю шлюбу подається жiнкою та чоловiком особисто.

3. Якщо жiнка i (або) чоловiк не можуть через поважнi причини особисто подати заяву про реєстрацiю шлюбу до державного органу реєстрацiї актiв цивiльного стану, таку заяву, нотарiально засвiдчену, можуть подати їх представники. Повноваження представника мають бути нотарiально засвiдченi.

4. Якщо реєстрацiя шлюбу у визначений день не вiдбулася, заява про реєстрацiю шлюбу втрачає чиннiсть пiсля спливу трьох мiсяцiв вiд дня її подання.

Стаття 29. Ознайомлення осiб, якi подали заяву про реєстрацiю шлюбу, з їхнiми правами та обов’язками

1. Орган державної реєстрацiї актiв цивiльного стану зобов’язаний ознайомити осiб, якi подали заяву про реєстрацiю шлюбу, з їхнiми правами та обов’язками як майбутнiх подружжя i батькiв та попередити про вiдповiдальнiсть за приховання перешкод до реєстрацiї шлюбу.

Стаття 30. Взаємна обiзнанiсть осiб, якi подали заяву про реєстрацiю шлюбу, про стан здоров’я

1. Особи, якi подали заяву про реєстрацiю шлюбу, повиннi повiдомити одна одну про стан свого здоров’я.

2. Держава забезпечує створення умов для медичного обстеження осiб, якi подали заяву про реєстрацiю шлюбу.

3. Порядок здiйснення медичного обстеження осiб, якi подали заяву про реєстрацiю шлюбу, встановлює Кабiнет Мiнiстрiв України.

4. Результати медичного обстеження є таємницею i повiдомляються лише особам, якi подали заяву про реєстрацiю шлюбу.

5. Приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їхнiх нащадкiв, може бути пiдставою для визнання шлюбу недiйсним.

Стаття 31. Заручини

1. Зарученими вважаються особи, якi подали заяву про реєстрацiю шлюбу.

2. Заручини не створюють обов’язку вступу в шлюб.

3. Особа, яка вiдмовилася вiд шлюбу, зобов’язана вiдшкодувати другiй сторонi затрати, що були нею понесенi у зв’язку з приготуванням до реєстрацiї шлюбу та весiлля.

Такi затрати не пiдлягають вiдшкодуванню, якщо вiдмова вiд шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведiнкою нареченої, нареченого, прихованням нею, ним обставин, що мають для того, хто вiдмовився вiд шлюбу, iстотне значення (тяжка хвороба, наявнiсть дитини, судимiсть тощо).

4. У разi вiдмови вiд шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв’язку з майбутнiм шлюбом, договiр дарування за вимогою дарувальника може бути розiрваний судом.

У разi розiрвання договору особа зобов’язана повернути рiч, яка була їй подарована, а якщо вона не збереглася — вiдшкодувати її вартiсть.

Стаття 32. Час реєстрацiї шлюбу

1. Шлюб реєструється пiсля спливу одного мiсяця вiд дня подання особами заяви про реєстрацiю шлюбу.

За наявностi поважних причин керiвник державного органу реєстрацiї актiв цивiльного стану дозволяє реєстрацiю шлюбу до спливу цього строку.

2. У разi вагiтностi нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання вiдповiдної заяви.

3. Якщо є вiдомостi про наявнiсть перешкод до реєстрацiї шлюбу, керiвник державного органу реєстрацiї актiв цивiльного стану може вiдкласти реєстрацiю шлюбу, але не бiльш як на три мiсяцi. Рiшення про таке вiдкладення може бути оскаржене до суду.

Стаття 33. Мiсце реєстрацiї шлюбу

1. Шлюб реєструється у примiщеннi державного органу реєстрацiї актiв цивiльного стану.

За заявою наречених реєстрацiя шлюбу в урочистiй обстановцi може бути проведена в iншому мiсцi.

2. За заявою наречених реєстрацiя шлюбу може вiдбутися за мiсцем їхнього проживання, за мiсцем надання стацiонарної медичної допомоги або в iншому мiсцi, якщо вони не можуть з поважних причин прибути до державного органу реєстрацiї актiв цивiльного стану.

Стаття 34. Реєстрацiя шлюбу в присутностi нареченої та нареченого

1. Присутнiсть нареченої та нареченого в момент реєстрацiї їхнього шлюбу є обов’язковою.

2. Реєстрацiя шлюбу через представника не допускається.

Стаття 35. Право на вибiр прiзвища при реєстрацiї шлюбу

1. Нареченi мають право обрати прiзвище одного з них як спiльне прiзвище подружжя або надалi iменуватися дошлюбними прiзвищами.

2. Наречена, наречений мають право приєднати до свого прiзвища прiзвище нареченого, нареченої. Якщо вони обоє бажають мати подвiйне прiзвище, за їхньою згодою визначається з якого прiзвища воно буде починатися.

Складення бiльше двох прiзвищ не допускається, якщо iнше не випливає iз звичаю нацiональної меншини, до якої належить наречена i (або) наречений.

3. Якщо на момент реєстрацiї шлюбу прiзвище нареченої, нареченого вже є подвiйним, вона, вiн має право замiнити одну iз частин свого прiзвища на прiзвище другого.

Стаття 36. Правовi наслiдки шлюбу

1. Шлюб є пiдставою для виникнення прав та обов’язкiв подружжя.

2. Шлюб не може бути пiдставою для надання особi пiльг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, якi встановленi Конституцiєю i законами України.

Стаття 37. Правозгiднiсть шлюбу

1. Шлюб є правозгiдним, крiм випадкiв, встановлених частинами першою — третьою статтi 39 цього Кодексу, а також якщо вiн не визнаний недiйсним за рiшенням суду.

Глава 5. НЕДIЙСНIСТЬ ШЛЮБУ

Стаття 38. Пiдстави недiйсностi шлюбу

1. Пiдставою недiйсностi шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22, 24—26 цього Кодексу.

Стаття 39. Шлюб, який є недiйсним

1. Недiйсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в iншому зареєстрованому шлюбi.

2. Недiйсним є шлюб, зареєстрований мiж особами, якi є родичами прямої лiнiї спорiднення, а також мiж рiдними братом i сестрою.

3. Недiйсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка визнана недiєздатною.

4. За заявою заiнтересованої особи орган державної реєстрацiї актiв цивiльного стану анулює актовий запис про шлюб, зареєстрований з особами, зазначеними у частинах першiй — третiй цiєї статтi.

5. Якщо шлюб зареєстровано з особою, яка вже перебуває у шлюбi, то в разi припинення попереднього шлюбу до анулювання актового запису щодо повторного шлюбу повторний шлюб стає дiйсним з моменту припинення попереднього шлюбу.

6. Актовий запис про шлюб анулюється незалежно вiд смертi осiб, з якими було зареєстровано шлюб (частини перша — третя цiєї статтi), а також розiрвання цього шлюбу.

Стаття 40. Шлюб, який визнається недiйсним за рiшенням суду

1. Шлюб визнається недiйсним за рiшенням суду, якщо вiн був зареєстрований без вiльної згоди жiнки або чоловiка.

Згода особи не вважається вiльною, зокрема, тодi, коли в момент реєстрацiї шлюбу вона страждала тяжким психiчним розладом, перебувала у станi алкогольного, наркотичного, токсичного сп’янiння, в результатi чого не усвiдомлювала сповна значення своїх дiй i (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результатi фiзичного чи психiчного насильства.

2. Шлюб визнається недiйсним за рiшенням суду у разi його фiктивностi.

Шлюб є фiктивним, якщо його укладено жiнкою та чоловiком або одним iз них без намiру створення сiм’ї та набуття прав та обов’язкiв подружжя.

3. Шлюб не може бути визнаний недiйсним, якщо на момент розгляду справи судом вiдпали обставини, якi засвiдчували вiдсутнiсть згоди особи на шлюб або її небажання створити сiм’ю.

Стаття 41. Шлюб, який може бути визнаний недiйсним за рiшенням суду

1. Шлюб може бути визнаний недiйсним за рiшенням суду, якщо вiн був зареєстрований:

1) мiж усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з порушенням вимог, встановлених частиною четвертою статтi 26 цього Кодексу;

2) мiж двоюрiдними братом та сестрою; мiж тiткою, дядьком та племiнником, племiнницею;

3) з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя i (або) їхнiх нащадкiв;

4) з особою, яка не досягла шлюбного вiку i якiй не було надано права на шлюб.

2. При вирiшеннi справи про визнання шлюбу недiйсним суд бере до уваги, наскiльки цим шлюбом порушенi права та iнтереси особи, тривалiсть спiльного проживання подружжя, характер їхнiх взаємин, а також iншi обставини, що мають iстотне значення.

3. Шлюб не може бути визнаний недiйсним у разi вагiтностi дружини або народження дитини у осiб, зазначених пунктами 1, 2, 4 частини першої цiєї статтi, або якщо той, хто не досяг шлюбного вiку, досяг його або йому було надано право на шлюб.

Стаття 42. Особи, якi мають право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недiйсним

1. Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недiйсним мають дружина або чоловiк, iншi особи, права яких порушенi у зв’язку з реєстрацiєю цього шлюбу, батьки, опiкун, пiклувальник дитини, опiкун недiєздатної особи, прокурор, орган опiки та пiклування, якщо захисту потребують права та iнтереси дитини, особи, яка визнана недiєздатною, або особи, дiєздатнiсть якої обмежена.

Стаття 43. Визнання шлюбу недiйсним пiсля його припинення

1. Розiрвання шлюбу, смерть дружини або чоловiка не є перешкодою для визнання шлюбу недiйсним.

2. Якщо шлюб розiрвано за рiшенням суду, позов про визнання його недiйсним може бути пред’явлено лише пiсля скасування рiшення суду про розiрвання шлюбу.

Стаття 44. Час, з якого шлюб є недiйсним

1. У випадках, передбачених статтями 39—41 цього Кодексу, шлюб є недiйсним вiд дня його державної реєстрацiї.

Стаття 45. Правовi наслiдки недiйсностi шлюбу

1. Недiйсний шлюб (стаття 39 цього Кодексу), а також шлюб, визнаний недiйсним за рiшенням суду, не є пiдставою для виникнення у осiб, мiж якими вiн був зареєстрований, прав та обов’язкiв подружжя, а також прав та обов’язкiв, якi встановленi для подружжя iншими законами України.

2. Якщо протягом недiйсного шлюбу особи набули майно, воно вважається таким, що належить їм на правi спiльної часткової власностi.

Розмiр часток кожного з них визначається вiдповiдно до їхньої участi у придбаннi цього майна своєю працею та коштами.

3. Якщо особа одержувала алiменти вiд того, з ким була в недiйсному шлюбi, сума сплачених алiментiв вважається такою, що одержана без достатньої правової пiдстави, i пiдлягає поверненню вiдповiдно до Цивiльного кодексу України, але не бiльш як за останнi три роки.

4. Особа, яка поселилася у житлове примiщення iншої особи у зв’язку з реєстрацiєю з нею недiйсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому i може бути виселена.

5. Особа, яка у зв’язку з реєстрацiєю недiйсного шлюбу змiнила своє прiзвище, вважається такою, що iменується цим прiзвищем без достатньої правової пiдстави.

6. Правовi наслiдки, встановленi частинами другою — п’ятою цiєї статтi, застосовуються до особи, яка знала про перешкоди до реєстрацiї шлюбу i приховала їх вiд другої сторони i (або) вiд державного органу реєстрацiї актiв цивiльного стану.

Стаття 46. Особливi правовi наслiдки недiйсностi шлюбу

1. Якщо особа не знала i не могла знати про перешкоди до реєстрацiї шлюбу, вона має право:

1) на подiл майна, набутого у недiйсному шлюбi, як спiльної сумiсної власностi подружжя;

2) на проживання у житловому примiщеннi, в яке вона поселилася у зв’язку з недiйсним шлюбом;

3) на алiменти вiдповiдно до статей 75, 84, 86 i 88 цього Кодексу;

4) на прiзвище, яке вона обрала при реєстрацiї шлюбу.

Стаття 47. Права та обов’язки батькiв i дитини, яка народилася у недiйсному шлюбi

1. Недiйснiсть шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов’язкiв батькiв i дитини, яка народилася у цьому шлюбi.

Стаття 48. Визнання шлюбу неукладеним

1. Шлюб, зареєстрований у вiдсутностi нареченої i (або) нареченого, вважається неукладеним. Запис про такий шлюб у державному органi реєстрацiї актiв цивiльного стану анулюється за рiшенням суду за заявою заiнтересованої особи, а також за заявою прокурора.

Глава 6. ОСОБИСТI НЕМАЙНОВI ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ

Стаття 49. Право на материнство

1. Дружина має право на материнство.

2. Небажання чоловiка мати дитину або нездатнiсть його до зачаття дитини може бути причиною розiрвання шлюбу.

3. Позбавлення жiнки можливостi народити дитину (репродуктивної функцiї) у зв’язку з виконанням нею конституцiйних, службових, трудових обов’язкiв або в результатi протиправної поведiнки щодо неї є пiдставою для вiдшкодування завданої їй моральної шкоди.

4. Вагiтнiй дружинi мають бути створенi у сiм’ї умови для збереження її здоров’я та народження здорової дитини.

5. Дружинi-матерi мають бути створенi у сiм’ї умови для поєднання материнства iз здiйсненням нею iнших прав та обов’язкiв.

Стаття 50. Право на батькiвство

1. Чоловiк має право на батькiвство.

2. Вiдмова дружини вiд народження дитини або нездатнiсть її до народження дитини може бути причиною розiрвання шлюбу.

3. Позбавлення чоловiка можливостi здiйснення репродуктивної функцiї у зв’язку з виконанням ним конституцiйних, службових, трудових обов’язкiв або в результатi протиправної поведiнки щодо нього є пiдставою для вiдшкодування завданої йому моральної шкоди.

Стаття 51. Право дружини та чоловiка на повагу до своєї iндивiдуальностi

1. Дружина та чоловiк мають рiвне право на повагу до своєї iндивiдуальностi, своїх звичок та уподобань.

Стаття 52. Право дружини та чоловiка на фiзичний та духовний розвиток

1. Дружина та чоловiк мають рiвне право на фiзичний та духовний розвиток, на здобуття освiти, прояв своїх здiбностей, на створення умов для працi та вiдпочинку.

Стаття 53. Право дружини та чоловiка на змiну прiзвища

1. Якщо при реєстрацiї шлюбу дружина, чоловiк зберегли дошлюбнi прiзвища, вони мають право подати до державного органу реєстрацiї актiв цивiльного стану, який зареєстрував їхнiй шлюб, або вiдповiдного органу за мiсцем їхнього проживання заяву про обрання прiзвища одного з них як їхнього спiльного прiзвища або про приєднання до свого прiзвища прiзвища другого з подружжя.

2. У разi змiни прiзвища державний орган реєстрацiї актiв цивiльного стану видає нове Свiдоцтво про шлюб.

Стаття 54. Право дружини та чоловiка на розподiл обов’язкiв та спiльне вирiшення питань життя сiм’ї

1. Дружина, чоловiк мають право розподiлити мiж собою обов’язки в сiм’ї.

Дружина, чоловiк повиннi утверджувати повагу до будь-якої працi, яка робиться в iнтересах сiм’ї.

2. Усi найважливiшi питання життя сiм’ї мають вирiшуватися подружжям спiльно, на засадах рiвностi. Дружина, чоловiк мають право противитися усуненню їх вiд вирiшення питань життя сiм’ї.

3. Вважається, що дiї одного з подружжя стосовно життя сiм’ї вчиненi за згодою другого з подружжя.

Стаття 55. Обов’язок подружжя турбуватися про сiм’ю

1. Дружина та чоловiк зобов’язанi спiльно пiклуватися про побудову сiмейних вiдносин мiж собою та iншими членами сiм’ї на почуттях взаємної любовi, поваги, дружби, взаємодопомоги.

2. Чоловiк зобов’язаний утверджувати в сiм’ї повагу до матерi.

Дружина зобов’язана утверджувати в сiм’ї повагу до батька.

3. Дружина та чоловiк вiдповiдальнi один перед одним, перед iншими членами сiм’ї за свою поведiнку в нiй.

4. Дружина та чоловiк зобов’язанi спiльно дбати про матерiальне забезпечення сiм’ї.

Стаття 56. Право дружини та чоловiка на особисту свободу

1. Дружина та чоловiк мають право на вибiр мiсця свого проживання.

2. Дружина та чоловiк мають право вживати заходiв, якi не забороненi законом i не суперечать моральним засадам суспiльства, щодо пiдтримання шлюбних вiдносин.

3. Кожен з подружжя має право припинити шлюбнi вiдносини.

4. Примушування до припинення шлюбних вiдносин, примушування до їх збереження, в тому числi примушування до статевого зв’язку за допомогою фiзичного або психiчного насильства, є порушенням права дружини, чоловiка на особисту свободу i може мати наслiдки, встановленi законом.

Глава 7. ПРАВО ОСОБИСТОЇ ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТI ДРУЖИНИ ТА ЧОЛОВIКА

Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власнiстю дружини, чоловiка

1. Особистою приватною власнiстю дружини, чоловiка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на пiдставi договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, якi належали їй, йому особисто.

2. Особистою приватною власнiстю дружини та чоловiка є речi iндивiдуального користування, в тому числi коштовностi, навiть тодi, коли вони були придбанi за рахунок спiльних коштiв подружжя.

3. Особистою приватною власнiстю дружини, чоловiка є премiї, нагороди, якi вона, вiн одержали за особистi заслуги.

Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цiєї премiї, нагороди, якщо буде встановлено, що вiн своїми дiями (ведення домашнього господарства, виховання дiтей тощо) сприяв її одержанню.

4. Особистою приватною власнiстю дружини, чоловiка є кошти, одержанi як вiдшкодування за втрату (пошкодження) речi, яка їй, йому належала, а також як вiдшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.

5. Особистою приватною власнiстю дружини, чоловiка є страховi суми, одержанi нею, ним за обов’язковим або добровiльним особистим страхуванням.

6. Суд може визнати особистою приватною власнiстю дружини, чоловiка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних вiдносин.

7. Якщо у придбання майна вкладенi крiм спiльних коштiв i кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майнi, вiдповiдно до розмiру внеску, є його особистою приватною власнiстю.

Стаття 58. Право на плоди та доходи вiд речей, що є особистою приватною власнiстю дружини, чоловiка

1. Якщо рiч, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплiд або дохiд (дивiденди), вiн є власником цих плодiв, приплоду або доходу (дивiдендiв).

Стаття 59. Здiйснення дружиною, чоловiком права особистої приватної власностi

1. Той iз подружжя, хто є власником майна, визначає режим володiння та користування ним з урахуванням iнтересiв сiм’ї, насамперед дiтей.

2. При розпорядженнi своїм майном дружина, чоловiк зобов’язанi враховувати iнтереси дитини, iнших членiв сiм’ї, якi вiдповiдно до закону мають право користування ним.

Глава 8. ПРАВО СПIЛЬНОЇ СУМIСНОЇ ВЛАСНОСТI ПОДРУЖЖЯ

Стаття 60. Пiдстави набуття права спiльної сумiсної власностi подружжя

1. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружинi та чоловiковi на правi спiльної сумiсної власностi незалежно вiд того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дiтьми, хвороба тощо) самостiйного заробiтку (доходу).

2. Вважається, що кожна рiч, набута за час шлюбу, крiм речей iндивiдуального користування, є об’єктом права спiльної сумiсної власностi подружжя.

Стаття 61. Об’єкти права спiльної сумiсної власностi

1. Об’єктами права спiльної сумiсної власностi подружжя можуть бути будь-якi речi, за винятком тих, якi виключенi з цивiльного обороту.

2. Об’єктом права спiльної сумiсної власностi є заробiтна плата, пенсiя, стипендiя, iншi доходи, одержанi одним iз подружжя i внесенi до сiмейного бюджету або внесенi на його особистий рахунок у банкiвську (кредитну) установу.

3. Якщо одним iз подружжя укладено договiр в iнтересах сiм’ї, то грошi, iнше майно, в тому числi гонорар, виграш, якi були одержанi за цим договором, є об’єктом права спiльної сумiсної власностi подружжя.

4. Речi для професiйних занять (музичнi iнструменти, оргтехнiка, лiкарське обладнання тощо), придбанi за час шлюбу для одного з подружжя, є об’єктом права спiльної сумiсної власностi подружжя.

Стаття 62. Виникнення права спiльної сумiсної власностi подружжя на майно, що належало дружинi, чоловiковi

1. Якщо майно дружини, чоловiка за час шлюбу iстотно збiльшилося у своїй вартостi внаслiдок спiльних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разi спору може бути визнане за рiшенням суду об’єктом права спiльної сумiсної власностi подружжя.

Стаття 63. Здiйснення подружжям права спiльної сумiсної власностi

1. Дружина та чоловiк мають рiвнi права на володiння, користування i розпоряджання майном, що належить їм на правi спiльної сумiсної власностi, якщо iнше не встановлено домовленiстю мiж ними.

Стаття 64. Право подружжя на укладення договорiв мiж собою

1. Дружина та чоловiк мають право на укладення мiж собою усiх договорiв, якi не забороненi законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власнiстю, так i щодо майна, яке є об’єктом права спiльної сумiсної власностi подружжя.

2. Договiр про вiдчуження одним iз подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у правi спiльної сумiсної власностi подружжя може бути укладений без видiлу цiєї частки.

Стаття 65. Право подружжя на розпоряджання майном, що є об’єктом права спiльної сумiсної власностi подружжя

1. Дружина, чоловiк розпоряджаються майном, що є об’єктом права спiльної сумiсної власностi подружжя, за взаємною згодою.

2. При укладеннi договорiв одним iз подружжя вважається, що вiн дiє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловiк має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недiйсним як такого, що укладений другим iз подружжя без її, його згоди, якщо цей договiр виходить за межi дрiбного побутового.

3. Для укладення одним iз подружжя договорiв, якi потребують нотарiального посвiдчення i (або) державної реєстрацiї, а також договорiв стосовно цiнного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотарiального посвiдчення i (або) державної реєстрацiї, має бути нотарiально засвiдчена.

4. Договiр, укладений одним iз подружжя в iнтересах сiм’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в iнтересах сiм’ї.

Стаття 66. Право подружжя на визначення порядку користування майном

1. Подружжя має право домовитися мiж собою про порядок користування майном, що йому належить на правi спiльної сумiсної власностi.

2. Договiр про порядок користування житловим будинком, квартирою, iншою будiвлею чи спорудою, земельною дiлянкою, якщо вiн нотарiально посвiдчений, зобов’язує правонаступника дружини та чоловiка.

Стаття 67. Право на розпоряджання часткою у майнi, що є об’єктом права спiльної сумiсної власностi подружжя

1. Дружина, чоловiк мають право укласти з iншою особою договiр купiвлi-продажу, мiни, дарування, довiчного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у правi спiльної сумiсної власностi подружжя лише пiсля її визначення та видiлу в натурi або визначення порядку користування майном.

2. Дружина, чоловiк мають право скласти заповiт на свою частку у правi спiльної сумiсної власностi подружжя до її визначення та видiлу в натурi.

Стаття 68. Здiйснення права спiльної сумiсної власностi пiсля розiрвання шлюбу

1. Розiрвання шлюбу не припиняє права спiльної сумiсної власностi на майно, набуте за час шлюбу.

2. Розпоряджання майном, що є об’єктом права спiльної сумiсної власностi, пiсля розiрвання шлюбу здiйснюється спiввласниками виключно за взаємною згодою, вiдповiдно до Цивiльного кодексу України.

Стаття 69. Право подружжя на подiл майна, що є об’єктом права спiльної сумiсної власностi подружжя

1. Дружина i чоловiк мають право на подiл майна, що належить їм на правi спiльної сумiсної власностi, незалежно вiд розiрвання шлюбу.

2. Дружина i чоловiк мають право роздiлити майно за взаємною згодою.

Договiр про подiл житлового будинку, квартири, iншого нерухомого майна, а також про видiл нерухомого майна дружинi, чоловiковi зi складу усього майна подружжя має бути нотарiально посвiдчений.

Стаття 70. Розмiр часток майна дружини та чоловiка при подiлi майна, що є об’єктом права спiльної сумiсної власностi подружжя

1. У разi подiлу майна, що є об’єктом права спiльної сумiсної власностi подружжя, частки майна дружини та чоловiка є рiвними, якщо iнше не визначено домовленiстю мiж ними або шлюбним договором.

2. При вирiшеннi спору про подiл майна суд може вiдступити вiд засади рiвностi часток подружжя за обставин, що мають iстотне значення, зокрема якщо один iз них не дбав про матерiальне забезпечення сiм’ї, приховав, знищив чи пошкодив спiльне майно, витрачав його на шкоду iнтересам сiм’ї.

3. За рiшенням суду частка майна дружини, чоловiка може бути збiльшена, якщо з нею, ним проживають дiти, а також непрацездатнi повнолiтнi син, дочка, за умови, що розмiр алiментiв, якi вони одержують, недостатнiй для забезпечення їхнього фiзичного, духовного розвитку та лiкування.

 
    


 

Стаття 71. Способи та порядок подiлу майна, що є об’єктом права спiльної сумiсної власностi подружжя

1. Майно, що є об’єктом права спiльної сумiсної власностi подружжя, дiлиться мiж ними в натурi.

Якщо дружина та чоловiк не домовилися про порядок подiлу майна, спiр може бути вирiшений судом. При цьому суд бере до уваги iнтереси дружини, чоловiка, дiтей та iншi обставини, що мають iстотне значення.

2. Неподiльнi речi присуджуються одному з подружжя, якщо iнше не визначено домовленiстю мiж ними.

3. Речi для професiйних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професiйнiй дiяльностi. Вартiсть цих речей враховується при присудженнi iншого майна другому з подружжя.

4. Присудження одному з подружжя грошової компенсацiї замiсть його частки у правi спiльної сумiсної власностi на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну дiлянку, допускається лише за його згодою, крiм випадкiв, передбачених Цивiльним кодексом України

5. Присудження одному з подружжя грошової компенсацiї можливе за умови попереднього внесення другим iз подружжя вiдповiдної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Стаття 72. Застосування позовної давностi до вимог про подiл майна, що є об’єктом права спiльної сумiсної власностi подружжя

1. Позовна давнiсть не застосовується до вимог про подiл майна, що є об’єктом права спiльної сумiсної власностi подружжя, якщо шлюб мiж ними не розiрвано.

2. До вимоги про подiл майна, заявленої пiсля розiрвання шлюбу, застосовується позовна давнiсть у три роки.

Позовна давнiсть обчислюється вiд дня, коли один iз спiввласникiв дiзнався або мiг дiзнатися про порушення свого права власностi.

Стаття 73. Накладення стягнення на майно, що є об’єктом права спiльної сумiсної власностi подружжя

1. За зобов’язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно i на частку у правi спiльної сумiсної власностi подружжя, яка видiлена йому в натурi.

2. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спiльною сумiсною власнiстю подружжя, якщо судом встановлено, що договiр був укладений одним iз подружжя в iнтересах сiм’ї i те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

3. При вiдшкодуваннi шкоди, завданої злочином одного з подружжя, стягнення може бути накладено на майно, набуте за час шлюбу, якщо рiшенням суду встановлено, що це майно було придбане на кошти, здобутi злочинним шляхом.

Стаття 74. Право на майно жiнки та чоловiка, якi проживають однiєю сiм’єю, але не перебувають у шлюбi мiж собою

1. Якщо жiнка та чоловiк проживають однiєю сiм’єю, але не перебувають у шлюбi мiж собою, майно, набуте ними за час спiльного проживання, належить їм на правi спiльної сумiсної власностi, якщо iнше не встановлено письмовим договором мiж ними.

2. На майно, що є об’єктом права спiльної сумiсної власностi жiнки та чоловiка, якi не перебувають у шлюбi мiж собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Глава 9. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ ПО УТРИМАННЮ

Стаття 75. Право одного з подружжя на утримання

1. Дружина, чоловiк повиннi матерiально пiдтримувати один одного.

2. Право на утримання (алiменти) має той iз подружжя, який є непрацездатним, потребує матерiальної допомоги, за умови, що другий iз подружжя може надавати матерiальну допомогу.

3. Непрацездатним вважається той iз подружжя, який досяг пенсiйного вiку, встановленого законом, або є iнвалiдом I, II чи III групи.

4. Один iз подружжя є таким, що потребує матерiальної допомоги, якщо заробiтна плата, пенсiя, доходи вiд використання його майна, iншi доходи не забезпечують йому прожиткового мiнiмуму, встановленого законом.

5. Права на утримання не має той iз подружжя, хто негiдно поводився у шлюбних вiдносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв’язку iз вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом.

6. Той iз подружжя, хто став непрацездатним у зв’язку з протиправною поведiнкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно вiд права на вiдшкодування шкоди вiдповiдно до Цивiльного кодексу України.

Стаття 76. Право на утримання пiсля розiрвання шлюбу

1. Розiрвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.

2. Пiсля розiрвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розiрвання шлюбу або протягом одного року вiд дня розiрвання шлюбу i потребує матерiальної допомоги i якщо її колишнiй чоловiк, колишня дружина може надавати матерiальну допомогу.

Особа має право на утримання i тодi, коли вона стала iнвалiдом пiсля спливу одного року вiд дня розiрвання шлюбу, якщо її iнвалiднiсть була результатом протиправної поведiнки щодо неї колишнього чоловiка, колишньої дружини пiд час шлюбу.

3. Якщо на момент розiрвання шлюбу жiнцi, чоловiковi до досягнення встановленого законом пенсiйного вiку залишилося не бiльш як п’ять рокiв, вона, вiн матимуть право на утримання пiсля досягнення цього пенсiйного вiку, за умови, що у шлюбi вони спiльно проживали не менш як десять рокiв.

4. Якщо у зв’язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, пiклуванням про членiв сiм’ї, хворобою або iншими обставинами, що мають iстотне значення, один iз подружжя не мав можливостi одержати освiту, працювати, зайняти вiдповiдну посаду, вiн має право на утримання у зв’язку з розiрванням шлюбу i тодi, якщо є працездатним, за умови, що потребує матерiальної допомоги i що колишнiй чоловiк, колишня дружина може надавати матерiальну допомогу.

Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох рокiв вiд дня розiрвання шлюбу.

Стаття 77. Способи надання утримання одному з подружжя

1. Утримання одному з подружжя надається другим iз подружжя у натуральнiй або грошовiй формi за їхньою згодою.

2. За рiшенням суду алiменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовiй формi.

3. Алiменти сплачуються щомiсячно. За взаємною згодою алiменти можуть бути сплаченi наперед.

4. Якщо платник алiментiв виїжджає на постiйне мiсце проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, алiменти можуть бути сплаченi наперед за час, визначений домовленiстю подружжя, а у разi спору — за рiшенням суду.

Стаття 78. Договiр подружжя про надання утримання

1. Подружжя має право укласти договiр про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмiр та строки виплати алiментiв. Договiр укладається у письмовiй формi i нотарiально посвiдчується.

2. У разi невиконання одним iз подружжя свого обов’язку за договором про надання утримання алiменти можуть стягуватися на пiдставi виконавчого напису нотарiуса.

Стаття 79. Час, протягом якого сплачуються алiменти одному з подружжя

1. Алiменти присуджуються за рiшенням суду вiд дня подання позовної заяви.

2. Якщо позивач вживав заходiв щодо одержання алiментiв вiд вiдповiдача, але не мiг їх одержати внаслiдок ухилення вiдповiдача вiд їх сплати, суд, залежно вiд обставин справи, може постановити рiшення про стягнення алiментiв за минулий час, але не бiльш як за один рiк.

3. Якщо один iз подружжя одержує алiменти у зв’язку з iнвалiднiстю, сплата алiментiв триває протягом строку iнвалiдностi. У разi подання вiдповiдного документа про продовження строку iнвалiдностi стягнення алiментiв продовжується на вiдповiдний строк без додаткового рiшення суду про це.

Стаття 80. Визначення розмiру алiментiв одному з подружжя за рiшенням суду

1. Алiменти присуджуються одному з подружжя у частцi вiд заробiтку (доходу) другого з подружжя i (або) у твердiй грошовiй сумi.

2. Розмiр алiментiв одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливостi одержання утримання вiд повнолiтнiх дочки, сина, батькiв та з урахуванням iнших обставин, що мають iстотне значення.

3. Розмiр алiментiв, визначений судом, може бути згодом змiнений за рiшенням суду за позовною заявою платника або одержувача алiментiв у разi змiни їхнього матерiального i (або) сiмейного стану.

Стаття 81. Види доходiв, якi враховуються при визначеннi розмiру алiментiв

1. Перелiк видiв доходiв, якi враховуються при визначеннi розмiру алiментiв на одного з подружжя, дiтей, батькiв, iнших осiб, затверджується Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Стаття 82. Припинення права одного з подружжя на утримання

1. Право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа має пiсля розiрвання шлюбу, припиняється у разi поновлення його працездатностi, а також реєстрацiї з ним повторного шлюбу.

Право на утримання припиняється вiд дня настання цих обставин.

2. Якщо пiсля припинення права на утримання виконання рiшення суду про стягнення алiментiв буде продовжуватися, всi суми, одержанi як алiменти, вважаються такими, що одержанi без достатньої правової пiдстави, i пiдлягають поверненню у повному обсязi, але не бiльш як за три роки.

3. Право одного з подружжя на алiменти, якi були присудженi за рiшенням суду, може бути припинене за рiшенням суду, якщо буде встановлено, що:

1) одержувач алiментiв перестав потребувати матерiальної допомоги;

2) платник алiментiв неспроможний надавати матерiальну допомогу.

4. Право одного з подружжя на утримання припиняється у випадках, передбачених статтями 83, 85, 87 i 89 цього Кодексу.

Стаття 83. Позбавлення права на утримання або обмеження його строком

1. Рiшенням суду може бути позбавлено одного з подружжя права на утримання або обмежено його строком, якщо:

1) подружжя перебувало в шлюбних вiдносинах нетривалий час;

2) непрацездатнiсть того з подружжя, хто потребує матерiальної допомоги, виникла в результатi вчинення ним умисного злочину;

3) непрацездатнiсть або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матерiальної допомоги, була прихована вiд другого з подружжя при реєстрацiї шлюбу;

4) одержувач алiментiв свiдомо поставив себе у становище такого, що потребує матерiальної допомоги.

2. Положення цiєї статтi поширюються i на осiб, у яких право на алiменти виникло пiсля розiрвання шлюбу.

Стаття 84. Право дружини на утримання пiд час вагiтностi та у разi проживання з нею дитини

1. Дружина має право на утримання вiд чоловiка пiд час вагiтностi.

2. Дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання вiд чоловiка — батька дитини до досягнення дитиною трьох рокiв.

3. Якщо дитина має вади фiзичного або психiчного розвитку, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання вiд чоловiка до досягнення дитиною шести рокiв.

4. Право на утримання вагiтна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно вiд того чи вона працює та незалежно вiд її матерiального становища, за умови, що чоловiк може надавати матерiальну допомогу.

5. Алiменти, присудженi дружинi пiд час вагiтностi, сплачуються пiсля народження дитини без додаткового рiшення суду.

6. Право на утримання вагiтна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має i в разi розiрвання шлюбу.

Стаття 85. Припинення права дружини на утримання

1. Право дружини на утримання, передбачене статтею 84 цього Кодексу, припиняється в разi припинення вагiтностi, народження дитини мертвою або якщо дитина передана на виховання iншiй особi, а також у разi смертi дитини.

2. Право дружини на утримання припиняється, якщо за рiшенням суду виключено вiдомостi про чоловiка як батька з актового запису про народження дитини.

Стаття 86. Право чоловiка на утримання у разi проживання з ним дитини

1. Чоловiк, з яким проживає дитина, має право на утримання вiд дружини — матерi дитини до досягнення дитиною трьох рокiв.

2. Якщо дитина має вади фiзичного або психiчного розвитку, чоловiк, з яким проживає дитина, має право на утримання вiд дружини до досягнення дитиною шести рокiв.

3. Право на утримання чоловiк, з яким проживає дитина, має незалежно вiд того, чи вiн працює, та незалежно вiд його матерiального становища, за умови, що дружина може надавати матерiальну допомогу.

4. Право на утримання чоловiк, з яким проживає дитина, має i пiсля розiрвання шлюбу.

Стаття 87. Припинення права чоловiка на утримання

1. Право чоловiка на утримання, передбачене статтею 86 цього Кодексу, припиняється, якщо дитина передана на виховання iншiй особi, а також у разi смертi дитини.

2. Право чоловiка на утримання припиняється, якщо за рiшенням суду виключено вiдомостi про дружину як мати з актового запису про народження дитини.

Стаття 88. Право на утримання того з подружжя, з ким проживає дитина-iнвалiд

1. Якщо один iз подружжя, в тому числi i працездатний, проживає з дитиною-iнвалiдом, яка не може обходитися без постiйного стороннього догляду, i опiкується нею, вiн має право на утримання за умови, що другий з подружжя може надавати матерiальну допомогу.

Право на утримання триває протягом всього часу проживання з дитиною-iнвалiдом та опiкування нею i не залежить вiд матерiального становища того з батькiв, з ким вона проживає.

2. Розмiр алiментiв тому з подружжя, з ким проживає дитина-iнвалiд, визначається за рiшенням суду вiдповiдно до частини першої статтi 80 цього Кодексу, без урахування можливостi одержання алiментiв вiд своїх батькiв, повнолiтнiх дочки або сина.

Стаття 89. Припинення права на утримання за домовленiстю подружжя

1. Подружжя, а також особи, шлюб мiж якими було розiрвано, мають право укласти договiр про припинення права на утримання взамiн набуття права власностi на житловий будинок, квартиру чи iнше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати.

Договiр, за яким передається у власнiсть нерухоме майно, має бути нотарiально посвiдчений i пiдлягає державнiй реєстрацiї.

2. Якщо особи домовилися про припинення права на утримання у зв’язку з одержанням одноразової грошової виплати, обумовлена грошова сума має бути внесена на депозитний рахунок нотарiальної контори до посвiдчення договору.

3. На майно, одержане на пiдставi договору про припинення права на утримання, не може бути звернене стягнення.

Стаття 90. Взаємна участь дружини, чоловiка у витратах на лiкування

1. Дружина, чоловiк взаємно зобов’язанi брати участь у витратах, пов’язаних iз хворобою або калiцтвом другого з подружжя.

Стаття 91. Право на утримання жiнки та чоловiка, якi не перебувають у шлюбi мiж собою

1. Якщо жiнка та чоловiк, якi не перебувають у шлюбi мiж собою, тривалий час проживали однiєю сiм’єю, той iз них, хто став непрацездатним пiд час спiльного проживання, має право на утримання вiдповiдно до статтi 76 цього Кодексу.

2. Жiнка та чоловiк, якi не перебувають у шлюбi мiж собою, мають право на утримання в разi проживання з нею, ним їхньої дитини, вiдповiдно до частин другої — четвертої статтi 84 та статей 86 i 88 цього Кодексу.

3. Право жiнки та чоловiка на утримання припиняється з пiдстав, встановлених пунктами 2 i 4 статтi 83, статтями 85, 87 i 89 цього Кодексу.

Глава 10. ШЛЮБНИЙ ДОГОВIР

Стаття 92. Право на укладення шлюбного договору

1. Шлюбний договiр може бути укладено особами, якi подали заяву про реєстрацiю шлюбу, а також подружжям.

2. На укладення шлюбного договору до реєстрацiї шлюбу, якщо його стороною є неповнолiтня особа, потрiбна письмова згода її батькiв або пiклувальника, засвiдчена нотарiусом.

Стаття 93. Змiст шлюбного договору

1. Шлюбним договором регулюються майновi вiдносини мiж подружжям, визначаються їхнi майновi права та обов’язки.

2. Шлюбним договором можуть бути визначенi майновi права та обов’язки подружжя як батькiв.

3. Шлюбний договiр не може регулювати особистi вiдносини подружжя, а також особистi вiдносини мiж ними та дiтьми.

4. Шлюбний договiр не може зменшувати обсягу прав дитини, якi встановленi цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигiдне матерiальне становище.

5. За шлюбним договором не може передаватися у власнiсть одному з подружжя нерухоме майно та iнше майно, право на яке пiдлягає державнiй реєстрацiї.

Стаття 94. Форма шлюбного договору

1. Шлюбний договiр укладається у письмовiй формi i нотарiально посвiдчується.

Стаття 95. Початок дiї шлюбного договору

1. Якщо шлюбний договiр укладено до реєстрацiї шлюбу, вiн набирає чинностi у день реєстрацiї шлюбу.

2. Якщо шлюбний договiр укладено подружжям, вiн набирає чинностi у день його нотарiального посвiдчення.

Стаття 96. Строк дiї шлюбного договору

1. У шлюбному договорi може бути встановлено загальний строк його дiї, а також строки тривалостi окремих прав та обов’язкiв.

2. У шлюбному договорi може бути встановлена чиннiсть договору або окремих його умов i пiсля припинення шлюбу.

Стаття 97. Визначення у шлюбному договорi правового режиму майна

1. У шлюбному договорi може бути визначене майно, яке дружина, чоловiк передає для використання на спiльнi потреби сiм’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацiєю шлюбу.

2. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статтi 60 цього Кодексу i вважати його спiльною частковою власнiстю або особистою приватною власнiстю кожного з них.

3. Сторони можуть домовитися про можливий порядок подiлу майна, у тому числi i в разi розiрвання шлюбу.

4. У шлюбному договорi сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхнiх дiтей, а також iнших осiб.

5. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-якi iншi умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспiльства.

Стаття 98. Визначення у шлюбному договорi порядку користування житлом

1. Якщо у зв’язку з укладенням шлюбу один iз подружжя вселяється в житлове примiщення, яке належить другому з подружжя, сторони у шлюбному договорi можуть домовитися про порядок користування ним. Подружжя може домовитися про звiльнення житлового примiщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разi розiрвання шлюбу, з виплатою грошової компенсацiї або без неї.

2. Сторони можуть домовитися про проживання у житловому примiщеннi, яке належить одному з них чи є їхньою спiльною власнiстю, їхнiх родичiв.

Стаття 99. Визначення у шлюбному договорi права на утримання

1. Сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно вiд непрацездатностi та потреби у матерiальнiй допомозi на умовах, визначених шлюбним договором.

2. Якщо у шлюбному договорi визначенi умови, розмiр та строки виплати алiментiв, то в разi невиконання одним iз подружжя свого обов’язку за договором алiменти можуть стягуватися на пiдставi виконавчого напису нотарiуса.

3. Шлюбним договором може бути встановлена можливiсть припинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсацiї.

Стаття 100. Змiна умов шлюбного договору

1. Одностороння змiна умов шлюбного договору не допускається.

2. Шлюбний договiр може бути змiнено подружжям. Угода про змiну шлюбного договору нотарiально посвiдчується.

3. На вимогу одного з подружжя шлюбний договiр за рiшенням суду може бути змiнений, якщо цього вимагають його iнтереси, iнтереси дiтей, а також непрацездатних повнолiтнiх дочки, сина, що мають iстотне значення.

Стаття 101. Право на вiдмову вiд шлюбного договору

1. Подружжя має право вiдмовитися вiд шлюбного договору.

Права та обов’язки, встановленi шлюбним договором, припиняються в день подання до нотарiуса заяви про вiдмову вiд нього.

Стаття 102. Розiрвання шлюбного договору

1. На вимогу одного з подружжя шлюбний договiр може бути розiрваний за рiшенням суду з пiдстав, що мають iстотне значення, зокрема в разi неможливостi його виконання.

Стаття 103. Визнання шлюбного договору недiйсним

1. Шлюбний договiр на вимогу одного з подружжя або iншої особи, права та iнтереси якої цим договором порушенi, може бути визнаний недiйсним за рiшенням суду з пiдстав, встановлених Цивiльним кодексом України.

Глава 11. ПРИПИНЕННЯ ШЛЮБУ

Стаття 104. Пiдстави припинення шлюбу

1. Шлюб припиняється внаслiдок смертi одного з подружжя або оголошення його померлим.

2. Шлюб припиняється внаслiдок його розiрвання.

3. Якщо один iз подружжя помер до набрання чинностi рiшенням суду про розiрвання шлюбу, вважається, що шлюб припинився внаслiдок його смертi.

4. Якщо у день набрання чинностi рiшенням суду про розiрвання шлюбу один iз подружжя помер, вважається, що шлюб припинився внаслiдок його розiрвання.

Стаття 105. Припинення шлюбу внаслiдок його розiрвання

1. Шлюб припиняється внаслiдок його розiрвання за спiльною заявою подружжя або одного з них на пiдставi постанови державного органу реєстрацiї актiв цивiльного стану, вiдповiдно до статей 106 та 107 цього Кодексу.

2. Шлюб припиняється внаслiдок його розiрвання за спiльною заявою подружжя на пiдставi рiшення суду, вiдповiдно до статтi 109 цього Кодексу.

3. Шлюб припиняється внаслiдок його розiрвання за позовом одного з подружжя на пiдставi рiшення суду, вiдповiдно до статтi 110 цього Кодексу.

Стаття 106. Розiрвання шлюбу державним органом реєстрацiї актiв цивiльного стану за заявою подружжя, яке не має дiтей

1. Подружжя, яке не має дiтей, має право подати до державного органу реєстрацiї актiв цивiльного стану заяву про розiрвання шлюбу.

2. Державний орган реєстрацiї актiв цивiльного стану виносить постанову про розiрвання шлюбу пiсля спливу одного мiсяця вiд дня подання такої заяви, якщо вона не була вiдкликана.

3. Шлюб розривається незалежно вiд наявностi мiж подружжям майнового спору.

Стаття 107. Розiрвання шлюбу державним органом реєстрацiї актiв цивiльного стану за заявою одного з подружжя

1. Шлюб розривається державним органом реєстрацiї актiв цивiльного стану за заявою одного iз подружжя, якщо другий iз подружжя:

1) визнаний безвiсно вiдсутнiм;

2) визнаний недiєздатним;

3) засуджений за вчинення злочину до позбавлення волi на строк не менш як три роки.

2. Шлюб розривається незалежно вiд наявностi мiж подружжям майнового спору.

Стаття 108. Визнання розiрвання шлюбу фiктивним

1. За заявою заiнтересованої особи розiрвання шлюбу, здiйснене вiдповiдно до положень статтi 106 та пункту 3 частини першої статтi 107 цього Кодексу, може бути визнане судом фiктивним, якщо буде встановлено, що жiнка та чоловiк продовжували проживати однiєю сiм’єю i не мали намiру припинити шлюбнi вiдносини.

На пiдставi рiшення суду актовий запис про розiрвання шлюбу та Свiдоцтво про розiрвання шлюбу анулюються державним органом реєстрацiї актiв цивiльного стану.

Стаття 109. Розiрвання шлюбу за рiшенням суду за спiльною заявою подружжя, яке має дiтей

1. Подружжя, яке має дiтей, має право подати до суду заяву про розiрвання шлюбу разом iз письмовим договором про те, з ким iз них будуть проживати дiти, яку участь у забезпеченнi умов їхнього життя братиме той з батькiв, хто буде проживати окремо, а також про умови здiйснення ним права на особисте виховання дiтей.

2. Договiр мiж подружжям про розмiр алiментiв на дитину має бути нотарiально посвiдчений. У разi невиконання цього договору алiменти можуть стягуватися на пiдставi виконавчого напису нотарiуса.

3. Суд постановляє рiшення про розiрвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розiрвання шлюбу вiдповiдає дiйснiй волi дружини та чоловiка i що пiсля розiрвання шлюбу не будуть порушенi їхнi особистi та майновi права, а також права їхнiх дiтей.

4. Суд постановляє рiшення про розiрвання шлюбу пiсля спливу одного мiсяця вiд дня подання заяви. До закiнчення цього строку дружина i чоловiк мають право вiдкликати заяву про розiрвання шлюбу.

Стаття 110. Право на пред’явлення позову про розiрвання шлюбу

1. Позов про розiрвання шлюбу може бути пред’явлений одним iз подружжя.

2. Позов про розiрвання шлюбу не може бути пред’явлений протягом вагiтностi дружини та протягом одного року пiсля народження дитини, крiм випадкiв, коли один iз подружжя вчинив протиправну поведiнку, яка мiстить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини.

3. Чоловiк, дружина мають право пред’явити позов про розiрвання шлюбу протягом вагiтностi дружини, якщо батькiвство зачатої дитини визнане iншою особою.

4. Чоловiк, дружина мають право пред’явити позов про розiрвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо батькiвство щодо неї визнане iншою особою або за рiшенням суду вiдомостi про чоловiка як батька дитини виключено iз актового запису про народження дитини.

5. Опiкун має право пред’явити позов про розiрвання шлюбу, якщо цього вимагають iнтереси того з подружжя, хто визнаний недiєздатним.

Стаття 111. Заходи суду щодо примирення подружжя

1. Суд вживає заходiв щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспiльства.

Стаття 112. Пiдстави для розiрвання шлюбу за позовом одного з подружжя

1. Суд з’ясовує фактичнi взаємини подружжя, дiйснi причини позову про розiрвання шлюбу, бере до уваги наявнiсть малолiтньої дитини, дитини-iнвалiда та iншi обставини життя подружжя.

2. Суд постановляє рiшення про розiрвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спiльне життя подружжя i збереження шлюбу суперечило б iнтересам одного з них, iнтересам їхнiх дiтей, що мають iстотне значення.

Стаття 113. Право на вибiр прiзвища пiсля розiрвання шлюбу

1. Особа, яка змiнила своє прiзвище у зв’язку з реєстрацiєю шлюбу, має право пiсля розiрвання шлюбу надалi iменуватися цим прiзвищем або вiдновити своє дошлюбне прiзвище.

Стаття 114. Момент припинення шлюбу у разi його розiрвання

1. У разi розiрвання шлюбу державним органом реєстрацiї актiв цивiльного стану шлюб припиняється у день винесення ним вiдповiдної постанови.

2. У разi розiрвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинностi рiшенням суду про розiрвання шлюбу.

Стаття 115. Реєстрацiя розiрвання шлюбу

1. Розiрвання шлюбу, здiйснене за рiшенням суду, має бути зареєстроване в державному органi реєстрацiї актiв цивiльного стану, за заявою колишньої дружини або чоловiка.

2. Розiрвання шлюбу засвiдчується Свiдоцтвом про розiрвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабiнет Мiнiстрiв України.

Стаття 116. Право на повторний шлюб пiсля розiрвання шлюбу

1. Пiсля розiрвання шлюбу та одержання Свiдоцтва про розiрвання шлюбу особа має право на повторний шлюб.

Стаття 117. Право на поновлення шлюбу пiсля його розiрвання

1. Жiнка та чоловiк, шлюб мiж якими було розiрвано, мають право подати до суду заяву про поновлення їхнього шлюбу за умови, що жоден iз них не перебував пiсля цього у повторному шлюбi.

2. На пiдставi рiшення суду про поновлення шлюбу та анулювання запису акта про розiрвання шлюбу державний орган реєстрацiї актiв цивiльного стану видає нове Свiдоцтво про шлюб, у якому день реєстрацiї шлюбу, за вибором подружжя, може бути визначений днем першої його реєстрацiї або днем набрання чинностi рiшенням суду про поновлення шлюбу.

Стаття 118. Поновлення шлюбу у разi з’явлення особи, яка була оголошена померлою або визнана безвiсно вiдсутньою

1. Якщо особа, яка була оголошена померлою, з’явилася, i вiдповiдне рiшення суду скасоване, її шлюб з iншою особою поновлюється за умови, що нiхто з них не перебуває у повторному шлюбi.

2. Якщо особа, яка була визнана безвiсно вiдсутньою, з’явилася, i вiдповiдне рiшення суду скасоване, її шлюб з iншою особою може бути поновлений за їхньою заявою, за умови, що нiхто з них не перебуває у повторному шлюбi.

3. У випадках, передбачених частинами першою та другою цiєї статтi, державний орган реєстрацiї актiв цивiльного стану анулює запис акта про розiрвання шлюбу та вiдповiдне свiдоцтво, видане на його пiдставi.

Стаття 119. Встановлення режиму окремого проживання подружжя

1. За заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рiшення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разi неможливостi чи небажання дружини i (або) чоловiка проживати спiльно.

2. Режим окремого проживання припиняється у разi поновлення сiмейних вiдносин або за рiшенням суду на пiдставi заяви одного з подружжя.

Стаття 120. Правовi наслiдки встановлення режиму окремого проживання подружжя

1. Встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов’язкiв подружжя, якi встановленi цим Кодексом i якi дружина та чоловiк мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов’язкiв, якi встановленi шлюбним договором.

2. У разi встановлення режиму окремого проживання:

1) майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловiком, не вважатиметься набутим у шлюбi;

2) дитина, народжена дружиною пiсля спливу десяти мiсяцiв, не вважатиметься такою, що походить вiд її чоловiка;

3) дружина, чоловiк можуть усиновлювати дитину без згоди другого з подружжя.

Роздiл III

ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ МАТЕРI, БАТЬКА I ДИТИНИ

Глава 12. ВИЗНАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ ДИТИНИ

Стаття 121. Загальнi пiдстави виникнення прав та обов’язкiв матерi, батька i дитини

1. Права та обов’язки матерi, батька i дитини ґрунтуються на походженнi дитини вiд них, засвiдченому державним органом реєстрацiї актiв цивiльного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Стаття 122. Визначення походження дитини вiд матерi та батька, якi перебувають у шлюбi мiж собою

1. Дитина, яка зачата i (або) народжена у шлюбi, походить вiд подружжя.

Походження дитини вiд подружжя визначається на пiдставi Свiдоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров’я про народження дружиною дитини.

2. Дитина, яка народжена до спливу десяти мiсяцiв пiсля припинення шлюбу або визнання його недiйсним, походить вiд подружжя, крiм випадку, передбаченого статтею 124 цього Кодексу.

3. Дружина i чоловiк мають право подати до державного органу реєстрацiї актiв цивiльного стану спiльну заяву про невизнання чоловiка батьком дитини.

У цьому разi походження дитини визначається вiдповiдно до частини першої статтi 135 цього Кодексу.

Стаття 123. Визначення походження дитини вiд батька, матерi при штучному заплiдненнi та iмплантацiї зародка

1. У разi штучного заплiднення дружини, проведеного за письмовою згодою її чоловiка, вiн записується батьком дитини, яка народжена його дружиною.

2. У разi iмплантацiї в органiзм iншої жiнки зародка, зачатого подружжям, батьками дитини є подружжя.

3. Якщо зародок, зачатий чоловiком, який перебуває у шлюбi, та iншою жiнкою, iмплантовано в органiзм його дружини, дитина вважається такою, що походить вiд подружжя.

Стаття 124. Визначення походження дитини вiд батька у разi реєстрацiї повторного шлюбу з її матiр’ю

1. Якщо дитина народилася до спливу десяти мiсяцiв вiд дня припинення шлюбу або визнання шлюбу недiйсним, але пiсля реєстрацiї повторного шлюбу її матерi з iншою особою, вважається, що батьком дитини є чоловiк її матерi у повторному шлюбi.

Батькiвство попереднього чоловiка може бути визначене на пiдставi його спiльної заяви з чоловiком у повторному шлюбi або за рiшенням суду.

Стаття 125. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбi мiж собою

1. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбi мiж собою, походження дитини вiд матерi визначається на пiдставi документа закладу охорони здоров’я про народження нею дитини.

2. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбi мiж собою, походження дитини вiд батька визначається:

1) за заявою матерi та батька дитини;

2) за заявою чоловiка, який вважає себе батьком дитини;

3) за рiшенням суду.

Стаття 126. Визначення походження дитини вiд батька за заявою жiнки та чоловiка, якi не перебувають у шлюбi мiж собою

1. Походження дитини вiд батька визначається за заявою жiнки та чоловiка, якi не перебувають у шлюбi мiж собою. Така заява може бути подана як до, так i пiсля народження дитини до державного органу реєстрацiї актiв цивiльного стану.

2. Якщо заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолiтнiм, державний орган реєстрацiї актiв цивiльного стану повiдомляє батькiв, опiкуна, пiклувальника неповнолiтнього про запис його батьком дитини.

3. Якщо заява про визнання батькiвства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надiслана поштою, за умови її нотарiального засвiдчення.

Стаття 127. Визначення походження дитини за заявою чоловiка, який вважає себе батьком дитини

1. Чоловiк, який не перебуває у шлюбi з матiр’ю дитини, може подати до державного органу реєстрацiї актiв цивiльного стану заяву про визнання себе батьком дитини, мати якої померла або оголошена померлою, визнана недiєздатною, безвiсно вiдсутньою, позбавлена батькiвських прав, або якщо мати дитини не проживає з нею не менш як шiсть мiсяцiв i не проявляє про неї материнської турботи та пiклування.

Умовою прийняття такої заяви є запис про батька дитини у Книзi реєстрацiї народжень вiдповiдно до частини першої статтi 135 цього Кодексу.

Стаття 128. Визнання батькiвства за рiшенням суду

1. За вiдсутностi заяв, право на подання яких встановлено статтями 126 i 127 цього Кодексу, батькiвство щодо дитини може бути визнане за рiшенням суду.

2. Пiдставою для визнання батькiвства є будь-якi вiдомостi, що засвiдчують походження дитини вiд певної особи, зiбранi вiдповiдно до Цивiльного процесуального кодексу України.

3. Позов про визнання батькiвства може бути пред’явлений матiр’ю, опiкуном, пiклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повнолiття.

Позов про визнання батькiвства може бути пред’явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

4. Позов про визнання батькiвства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзi реєстрацiї народжень вчинено вiдповiдно до частини першої статтi 135 цього Кодексу.

Стаття 129. Спiр про батькiвство мiж чоловiком матерi дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини

1. Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жiнкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбi з iншим чоловiком, має право пред’явити до її чоловiка, якщо вiн записаний батьком дитини, позов про визнання свого батькiвства.

2. До вимоги про визнання батькiвства застосовується позовна давнiсть в один рiк, яка починається вiд дня, коли особа дiзналася або могла дiзнатися про своє батькiвство.

Стаття 130. Встановлення факту батькiвства за рiшенням суду

1. У разi смертi чоловiка, який не перебував у шлюбi з матiр’ю дитини, факт його батькiвства може бути встановлений за рiшенням суду.

Заява про встановлення факту батькiвства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзi реєстрацiї народжень вчинено вiдповiдно до частини першої статтi 135 цього Кодексу.

2. Заява про встановлення факту батькiвства може бути подана особами, зазначеними у частинi третiй статтi 128 цього Кодексу.

Стаття 131. Визнання материнства за рiшенням суду

1. Особа, яка вважає себе матiр’ю дитини, може подати до суду заяву про визнання свого материнства, якщо запис про матiр дитини вчинено вiдповiдно до частини другої статтi 135 цього Кодексу.

Стаття 132. Встановлення факту материнства за рiшенням суду

1. У разi смертi жiнки, яка вважала себе матiр’ю дитини, факт її материнства може бути встановлений за рiшенням суду.

Заява про встановлення факту материнства приймається судом, якщо запис про матiр дитини у Книзi реєстрацiї народжень вчинено вiдповiдно до частини другої статтi 135 цього Кодексу.

2. Заява про встановлення факту материнства може бути подана батьком, опiкуном, пiклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повнолiття.

Стаття 133. Запис подружжя батьками дитини

1. Якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матiр’ю, а чоловiк — батьком дитини.

Стаття 134. Реєстрацiя визнання батькiвства, материнства

1. На пiдставi заяви осiб, зазначених у статтях 126 i 127 цього Кодексу, або рiшення суду орган державної реєстрацiї актiв цивiльного стану вносить вiдповiднi змiни до Книги реєстрацiї народжень та видає нове Свiдоцтво про народження.

Стаття 135. Запис про батькiв дитини, якщо батькiвство, материнство не встановлене

1. При народженнi дитини у матерi, яка не перебуває у шлюбi, у випадках, коли немає спiльної заяви батькiв, заяви батька або рiшення суду, запис про батька дитини у Книзi реєстрацiї народжень провадиться за прiзвищем матерi, а iм’я та по батьковi батька дитини записуються за її вказiвкою.

У разi смертi матерi, а також за неможливостi встановити мiсце її проживання запис про матiр та батька дитини провадиться вiдповiдно до цiєї статтi, за заявою родичiв, iнших осiб або уповноваженого представника закладу охорони здоров’я, в якому народилася дитина.

2. Якщо батьки дитини невiдомi, запис про них у Книзi реєстрацiї народжень провадиться за рiшенням органу опiки та пiклування.

Стаття 136. Оспорювання батькiвства особою, яка записана батьком дитини

1. Особа, яка записана батьком дитини вiдповiдно до статей 122, 124, 126 i 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батькiвство, пред’явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини.

2. У разi доведення вiдсутностi кровного спорiднення мiж особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рiшення про виключення вiдомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.

3. Оспорювання батькiвства можливе лише пiсля народження дитини i до досягнення нею повнолiття.

4. Оспорювання батькiвства неможливе у разi смертi дитини.

5. Не має права оспорювати батькiвство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрацiї себе батьком дитини вона знала, що не є батьком, а також особа, яка дала згоду на штучне заплiднення своєї дружини.

6. До вимоги чоловiка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давнiсть не застосовується.

Стаття 137. Оспорювання батькiвства пiсля смертi особи, яка записана батьком дитини

1. Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер до народження дитини, оспорити його батькiвство мають право його спадкоємцi, за умови подання ним за життя до нотарiуса заяви про невизнання свого батькiвства.

2. Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер пiсля пред’явлення ним позову про виключення свого iменi як батька з актового запису про народження дитини, позовну заяву можуть пiдтримати в судi його спадкоємцi.

3. Якщо через поважнi причини особа не знала про те, що записана батьком дитини, i померла, оспорити батькiвство можуть її спадкоємцi: дружина, батьки та дiти.

4. До вимоги про виключення запису про особу як батька дитини з актового запису про народження дитини позовна давнiсть не застосовується.

Стаття 138. Право матерi дитини на оспорювання батькiвства свого чоловiка

1. Жiнка, яка народила дитину у шлюбi, має право оспорити батькiвство свого чоловiка.

2. Вимога матерi про виключення запису про її чоловiка як батька дитини з актового запису про народження дитини може бути задоволена лише у разi подання iншою особою заяви про своє батькiвство.

3. До вимоги матерi про внесення змiн до актового запису про народження дитини встановлюється позовна давнiсть в один рiк, яка починається вiд дня реєстрацiї народження дитини.

Стаття 139. Спiр про материнство

1. Жiнка, яка записана матiр’ю дитини, може оспорити своє материнство.

2. Жiнка, яка вважає себе матiр’ю дитини, має право пред’явити позов до жiнки, яка записана матiр’ю дитини, про визнання свого материнства. Оспорювання материнства не допускається у випадках, передбачених частинами другою та третьою статтi 123 цього Кодексу.

3. До вимоги про визнання материнства встановлюється позовна давнiсть в один рiк, яка починається вiд дня, коли особа дiзналася або могла дiзнатися, що є матiр’ю дитини.

Стаття 140. Оспорювання батькiвства, материнства особи, яка сплачує алiменти за рiшенням суду

1. Стягнення з особи, яка записана батьком, матiр’ю, алiментiв на дитину не є перешкодою для звернення до суду з позовом про виключення вiдомостей про неї як батька, матерi дитини з актового запису про її народження.

Глава 13. ОСОБИСТI НЕМАЙНОВI ПРАВА I ОБОВ’ЯЗКИ БАТЬКIВ ТА ДIТЕЙ

Стаття 141. Рiвнiсть прав та обов’язкiв батькiв щодо дитини

1. Мати, батько мають рiвнi права та обов’язки щодо дитини, незалежно вiд того, чи перебували вони у шлюбi мiж собою.

2. Розiрвання шлюбу мiж батьками, проживання їх окремо вiд дитини не впливає на обсяг їхнiх прав i не звiльняє вiд обов’язкiв щодо дитини.

Стаття 142. Рiвнiсть прав та обов’язкiв дiтей щодо батькiв

1. Дiти мають рiвнi права та обов’язки щодо батькiв, незалежно вiд того, чи перебували їхнi батьки у шлюбi мiж собою.

Стаття 143. Обов’язок батькiв забрати дитину з пологового будинку або iншого закладу охорони здоров’я

1. Мати, батько дитини, якi перебувають у шлюбi, зобов’язанi забрати дитину з пологового будинку або з iншого закладу охорони здоров’я.

2. Мати, яка не перебуває у шлюбi, зобов’язана забрати дитину з пологового будинку або з iншого закладу охорони здоров’я.

3. Дитина може бути залишена батьками у пологовому будинку або в iншому закладi охорони здоров’я, якщо вона має iстотнi вади фiзичного i (або) психiчного розвитку, а також за наявностi iнших обставин, що мають iстотне значення.

4. Якщо батьки не забрали дитину з пологового будинку або з iншого закладу охорони здоров’я, забрати дитину мають право її баба, дiд, iншi родичi з дозволу органу опiки та пiклування.

Стаття 144. Обов’язок батькiв зареєструвати народження дитини в державному органi реєстрацiї актiв цивiльного стану

1. Батьки зобов’язанi невiдкладно, але не пiзнiше одного мiсяця вiд дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в державному органi реєстрацiї актiв цивiльного стану.

Невиконання цього обов’язку є пiдставою для покладення на них вiдповiдальностi, встановленої законом.

2. У разi смертi батькiв або неможливостi для них з iнших причин зареєструвати народження дитини реєстрацiя провадиться за заявою родичiв, iнших осiб, уповноваженого представника закладу охорони здоров’я, в якому народилася дитина або в якому на цей час вона перебуває.

3. Реєстрацiя народження дитини провадиться державним органом реєстрацiї актiв цивiльного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прiзвища, iменi та по батьковi.

4. Реєстрацiя народження дитини засвiдчується Свiдоцтвом про народження, зразок якого затверджує Кабiнет Мiнiстрiв України.

Стаття 145. Визначення прiзвища дитини

1. Прiзвище дитини визначається за прiзвищем батькiв.

Якщо мати, батько мають рiзнi прiзвища, прiзвище дитини визначається за їхньою згодою.

2. Батьки, якi мають рiзнi прiзвища, можуть присвоїти дитинi подвiйне прiзвище, утворене шляхом з’єднання їхнiх прiзвищ.

3. Спiр мiж батьками щодо прiзвища дитини може вирiшуватися органом опiки та пiклування або судом.

Стаття 146. Визначення iменi дитини

1. Iм’я дитини визначається за згодою батькiв.

Iм’я дитини, народженої жiнкою, яка не перебуває у шлюбi, у разi вiдсутностi добровiльного визнання батькiвства визначається матiр’ю дитини.

2. Дитинi може бути дано не бiльше двох iмен, якщо iнше не випливає iз звичаю нацiональної меншини, до якої належать мати i (або) батько.

3. Спiр мiж батьками щодо iменi дитини може вирiшуватися органом опiки та пiклування або судом.

Стаття 147. Визначення по батьковi дитини

1. По батьковi дитини визначається за iменем батька.

2. По батьковi дитини, народженої жiнкою, яка не перебуває у шлюбi, за умови, що батькiвство щодо дитини не визнано, визначається за iменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.

Стаття 148. Змiна прiзвища дитини її батьками

1. У разi змiни прiзвища обома батьками змiнюється прiзвище дитини, яка не досягла семи рокiв.

2. У разi змiни прiзвища обома батьками прiзвище дитини, яка досягла семи рокiв, змiнюється за її згодою.

3. У разi змiни прiзвища одного з батькiв прiзвище дитини може бути змiнене за згодою обох батькiв та за згодою дитини, яка досягла семи рокiв.

4. У разi заперечення одним iз батькiв щодо змiни прiзвища дитини спiр мiж ними щодо такої змiни може вирiшуватися органом опiки та пiклування або судом. При вирiшеннi спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов’язкiв щодо дитини, а також iншi обставини, якi засвiдчують вiдповiднiсть змiни прiзвища iнтересам дитини.

Стаття 149. Змiна по батьковi дитини

1. У разi, якщо батько змiнив своє iм’я, по батьковi дитини, яка досягла чотирнадцяти рокiв, змiнюється за її згодою.

Стаття 150. Обов’язки батькiв щодо виховання та розвитку дитини

1. Батьки зобов’язанi виховувати дитину в дусi поваги до прав та свобод iнших людей, любовi до своєї сiм’ї та родини, свого народу, своєї Батькiвщини.

2. Батьки зобов’язанi пiклуватися про здоров’я дитини, її фiзичний, духовний та моральний розвиток.

3. Батьки зобов’язанi забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освiти, готувати її до самостiйного життя.

4. Батьки зобов’язанi поважати дитину.

5. Передача дитини на виховання iншим особам не звiльняє батькiв вiд обов’язку батькiвського пiклування щодо неї.

6. Забороняються будь-якi види експлуатацiї батьками своєї дитини.

7. Забороняються фiзичнi покарання дитини батьками, а також застосування ними iнших видiв покарань, якi принижують людську гiднiсть дитини.

Стаття 151. Права батькiв щодо виховання дитини

1. Батьки мають переважне право перед iншими особами на особисте виховання дитини.

2. Батьки мають право залучати до виховання дитини iнших осiб, передавати її на виховання фiзичним та юридичним особам.

3. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крiм тих, якi суперечать закону, моральним засадам суспiльства.

Стаття 152. Забезпечення права дитини на належне батькiвське виховання

1. Право дитини на належне батькiвське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

2. Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов’язкiв щодо неї.

3. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та iнтересiв до органу опiки та пiклування, iнших органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування та громадських органiзацiй.

4. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та iнтересiв безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти рокiв.

Стаття 153. Права батькiв та дитини на спiлкування

1. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спiлкування, зокрема якщо хтось iз них перебуває у надзвичайнiй ситуацiї (лiкарнi, мiсцi затримання та позбавлення волi тощо).

Стаття 154. Права батькiв по захисту дитини

1. Батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолiтнiх дочки та сина.

2. Батьки мають право звертатися до суду, органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування та громадських органiзацiй за захистом прав та iнтересiв дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законнi представники без спецiальних на те повноважень.

3. Батьки мають право звернутися за захистом прав та iнтересiв дiтей i тодi, коли вiдповiдно до закону вони самi мають право звернутися за таким захистом.

Стаття 155. Здiйснення батькiвських прав та виконання батькiвських обов’язкiв

1. Здiйснення батьками своїх прав та виконання обов’язкiв мають ґрунтуватися на повазi до прав дитини та її людської гiдностi.

2. Батькiвськi права не можуть здiйснюватися всупереч iнтересам дитини.

3. Вiдмова батькiв вiд дитини є неправозгiдною, суперечить моральним засадам суспiльства.

4. Ухилення батькiв вiд виконання батькiвських обов’язкiв є пiдставою для покладення на них вiдповiдальностi, встановленої законом.

Стаття 156. Права та обов’язки неповнолiтнiх батькiв

1. Неповнолiтнi батьки мають такi ж права та обов’язки щодо дитини, як i повнолiтнi батьки, i можуть їх здiйснювати самостiйно.

2. Неповнолiтнi батьки, якi досягли чотирнадцяти рокiв, мають право на звернення до суду за захистом прав та iнтересiв своєї дитини.

3. Неповнолiтнi батьки у судi мають право на безоплатну правову допомогу.

Стаття 157. Вирiшення батьками питань щодо виховання дитини

1. Питання виховання дитини вирiшується батьками спiльно.

2. Той iз батькiв, хто проживає окремо вiд дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованнi i має право на особисте спiлкування з нею.

3. Той iз батькiв, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батькiв, хто проживає окремо, спiлкуватися з дитиною та брати участь у її вихованнi, якщо таке спiлкування не перешкоджає нормальному розвитковi дитини.

4. Батьки мають право укласти договiр щодо здiйснення батькiвських прав та виконання обов’язкiв тим з них, хто проживає окремо вiд дитини.

Той з батькiв, хто проживає з дитиною, у разi його ухилення вiд виконання договору зобов’язаний вiдшкодувати матерiальну та моральну шкоду, завдану другому з батькiв.

Стаття 158. Вирiшення органом опiки та пiклування спору щодо участi у вихованнi дитини того з батькiв, хто проживає окремо вiд неї

1. За заявою матерi, батька дитини орган опiки та пiклування визначає способи участi у вихованнi дитини та спiлкуваннi з нею того з батькiв, хто проживає окремо вiд неї.

Рiшення про це орган опiки та пiклування постановляє на пiдставi вивчення умов життя батькiв, їхнього ставлення до дитини, iнших обставин, що мають iстотне значення.

2. Рiшення органу опiки та пiклування є обов’язковим до виконання. Особа, яка ухиляється вiд виконання рiшення органу опiки та пiклування, зобов’язана вiдшкодувати матерiальну та моральну шкоду, завдану тому з батькiв, хто проживає окремо вiд дитини.

Стаття 159. Вирiшення судом спору щодо участi у вихованнi дитини того з батькiв, хто проживає окремо вiд неї

1. Якщо той iз батькiв, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батькiв, хто проживає окремо, у спiлкуваннi з дитиною та у її вихованнi, зокрема якщо вiн ухиляється вiд виконання рiшення органу опiки та пiклування, другий iз батькiв має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

2. Суд визначає способи участi одного з батькiв у вихованнi дитини (перiодичнi чи систематичнi побачення, можливiсть спiльного вiдпочинку, вiдвiдування дитиною мiсця його проживання тощо), мiсце та час їхнього спiлкування, з урахуванням вiку, стану здоров’я дитини, поведiнки батькiв, а також iнших обставин, що мають iстотне значення.

В окремих випадках, якщо це викликано iнтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутнiстю iншої особи.

3. За заявою заiнтересованої сторони суд може зупинити виконання рiшення органу опiки та пiклування до вирiшення спору.

4. У разi ухилення вiд виконання рiшення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батькiв, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.

5. Особа, яка ухиляється вiд виконання рiшення суду, зобов’язана вiдшкодувати матерiальну та моральну шкоду, завдану тому з батькiв, хто проживає окремо вiд дитини.

Стаття 160. Право батькiв на визначення мiсця проживання дитини

1. Мiсце проживання дитини, яка не досягла десяти рокiв, визначається за згодою батькiв.

2. Мiсце проживання дитини, яка досягла десяти рокiв, визначається за спiльною згодою батькiв та самої дитини.

3. Якщо батьки проживають окремо, мiсце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти рокiв, визначається нею самою.

Стаття 161. Спiр мiж матiр’ю та батьком щодо мiсця проживання малолiтньої дитини

1. Якщо мати та батько, якi проживають окремо, не дiйшли згоди щодо того, з ким iз них буде проживати малолiтня дитина, спiр мiж ними може вирiшуватися судом.

При вирiшеннi спору щодо мiсця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батькiв до виконання своїх батькiвських обов’язкiв, особисту прихильнiсть дитини до кожного з них, вiк дитини, стан її здоров’я та iншi обставини, що мають iстотне значення.

2. Суд не може передати дитину для проживання з тим iз батькiв, хто не має самостiйного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, може своєю аморальною поведiнкою зашкодити розвитковi дитини.

3. Якщо суд визнав, що жоден iз батькiв не може створити дитинi належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, дiда або iнших родичiв, залучених до участi у справi, дитина може бути передана комусь iз них.

Якщо дитина не може бути передана жоднiй iз цих осiб, суд на вимогу органу опiки та пiклування може постановити рiшення про вiдiбрання дитини вiд особи, з якою вона проживає, i передання її для опiкування органовi опiки та пiклування.

Стаття 162. Правовi наслiдки протиправної поведiнки одного з батькiв або iншої особи при визначеннi мiсця проживання малолiтньої дитини

1. Якщо один з батькiв або iнша особа самочинно, без згоди другого з батькiв чи iнших осiб, з якими на пiдставi закону або рiшення суду проживала малолiтня дитина, змiнить її мiсце проживання, у тому числi способом її викрадення, суд за позовом заiнтересованої особи має право негайно постановити рiшення про вiдiбрання дитини i повернення її тому, з ким вона проживала.

Дитина не може бути повернута лише тодi, коли залишення її за попереднiм мiсцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров’я.

2. Особа, яка самочинно змiнила мiсце проживання малолiтньої дитини, зобов’язана вiдшкодувати матерiальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.

Стаття 163. Право батькiв на вiдiбрання малолiтньої дитини вiд iнших осiб

1. Батьки мають переважне право перед iншими особами на те, щоб малолiтня дитина проживала з ними.

2. Батьки мають право вимагати вiдiбрання малолiтньої дитини вiд будь-якої особи, яка тримає її у себе не на пiдставi закону або рiшення суду.

3. Суд може вiдмовити у вiдiбраннi малолiтньої дитини i переданнi її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її iнтересам.

Стаття 164. Пiдстави позбавлення батькiвських прав

1. Мати, батько можуть бути позбавленi судом батькiвських прав, якщо вона, вiн:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з iншого закладу охорони здоров’я без поважної причини i протягом шести мiсяцiв не виявляли щодо неї батькiвського пiклування;

2) ухиляються вiд виконання своїх обов’язкiв по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронiчними алкоголiками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видiв експлуатацiї дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засудженi за вчинення умисного злочину щодо дитини.

2. Мати, батько можуть бути позбавленi батькiвських прав з пiдстав, встановлених пунктами 2, 4 i 5 частини першої цiєї статтi, лише у разi досягнення ними повнолiття.

3. Мати, батько можуть бути позбавленi батькiвських прав щодо усiх своїх дiтей або когось iз них.

4. Якщо суд при розглядi справи про позбавлення батькiвських прав виявить у дiях батькiв або одного з них ознаки злочину, вiн порушує кримiнальну справу.

Стаття 165. Особи, якi мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батькiвських прав

1. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батькiвських прав мають один з батькiв, опiкун, пiклувальник, особа, в сiм’ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров’я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опiки та пiклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти рокiв.

Стаття 166. Правовi наслiдки позбавлення батькiвських прав

1. Особа, позбавлена батькiвських прав:

1) втрачає особистi немайновi права щодо дитини та звiльняється вiд обов’язкiв щодо її виховання;

2) перестає бути законним представником дитини;

3) втрачає права на пiльги та державну допомогу, що надаються сiм’ям з дiтьми;

4) не може бути усиновлювачем, опiкуном та пiклувальником;

5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов’язаних iз батькiвством, якi вона могла б мати у разi своєї непрацездатностi (право на утримання вiд дитини, право на пенсiю та вiдшкодування шкоди у разi втрати годувальника, право на спадкування);

6) втрачає iншi права, заснованi на спорiдненостi з дитиною.

2. Особа, позбавлена батькiвських прав, не звiльняється вiд обов’язку щодо утримання дитини.

Одночасно з позбавленням батькiвських прав суд може на вимогу позивача або за власною iнiцiативою вирiшити питання про питання алiментiв на дитину.

Стаття 167. Влаштування дитини, батьки якої позбавленi батькiвських прав

1. Якщо дитина проживала з тим iз батькiв, хто позбавлений батькiвських прав, суд вирiшує питання про можливiсть їхнього подальшого проживання в одному житловому примiщеннi.

2. Суд може постановити рiшення про виселення того з батькiв, хто позбавлений батькiвських прав, з житлового примiщення, у якому вiн проживає з дитиною, якщо буде встановлено, що вiн має iнше житло, у яке може поселитися, або постановити рiшення про примусовий подiл житла чи його примусовий обмiн.

3. Дитина за бажанням другого з батькiв може бути передана йому.

4. Якщо дитина не може бути передана другому з батькiв, переважне право перед iншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дiд дитини, повнолiтнi брати та сестри, iншi родичi.

5. Якщо дитина не може бути передана бабi, дiдовi або iншим родичам, мачусi, вiтчиму, вона передається на опiкування органовi опiки та пiклування.

6. Дитина, яка була передана родичам, мачусi, вiтчиму, органовi опiки та пiклування, зберiгає право на проживання у житловому примiщеннi, в якому вона проживала, i може у будь-який час повернутися до нього.

7. Порядок вiдiбрання i передання дитини встановлюється законом.

Стаття 168. Побачення з дитиною матерi, батька, якi позбавленi батькiвських прав

1. Мати, батько, позбавленi батькiвських прав, мають право на звернення до суду iз заявою про надання їм права на побачення з дитиною.

Суд може дозволити разовi, перiодичнi побачення з дитиною, якщо це не завдасть шкоди її життю, здоров’ю та моральному вихованню, за умови присутностi iншої особи.

Стаття 169. Поновлення батькiвських прав

1. Мати, батько, позбавленi батькiвських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батькiвських прав.

2. Поновлення батькiвських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена i усиновлення не скасоване або не визнане недiйсним судом.

3. Поновлення батькiвських прав неможливе, якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повнолiття.

4. Суд перевiряє, наскiльки змiнилася поведiнка особи, позбавленої батькiвських прав, та обставини, що були пiдставою для позбавлення батькiвських прав, i постановляє рiшення вiдповiдно до iнтересiв дитини.

5. При вирiшеннi справи про поновлення батькiвських прав одного з батькiв суд бере до уваги думку другого з батькiв, iнших осiб, з ким проживає дитина.

6. У разi вiдмови в позовi про поновлення батькiвських прав повторне звернення iз позовом про поновлення батькiвських прав можливе лише пiсля спливу одного року з часу набрання чинностi рiшенням суду про таку вiдмову.

Стаття 170. Вiдiбрання дитини вiд батькiв без позбавлення їх батькiвських прав

1. Суд може постановити рiшення про вiдiбрання дитини вiд батькiв або одного з них, не позбавляючи їх батькiвських прав, у випадках, передбачених пунктами 2—5 частини першої статтi 164 цього Кодексу, а також в iнших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров’я i морального виховання.

У цьому разi дитина передається другому з батькiв, бабi, дiдовi, iншим родичам — за їх бажанням або органовi опiки та пiклування.

2. У виняткових випадках, при безпосереднiй загрозi для життя або здоров’я дитини, орган опiки та пiклування або прокурор мають право постановити рiшення про негайне вiдiбрання дитини вiд батькiв.

У цьому разi орган опiки та пiклування зобов’язаний негайно повiдомити прокурора та у семиденний строк пiсля постановлення рiшення звернутися до суду з позовом про позбавлення батькiв чи одного з них батькiвських прав або про вiдiбрання дитини вiд матерi, батька без позбавлення їх батькiвських прав.

З таким позовом до суду має право звернутися прокурор.

3. Якщо вiдпадуть причини, якi перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батькiв може постановити рiшення про повернення їм дитини.

4. При задоволеннi позову про вiдiбрання дитини вiд матерi, батька без позбавлення їх батькiвських прав суд вирiшує питання про стягнення з них алiментiв на дитину.

5. Положення частин першої — третьої цiєї статтi застосовуються до вiдiбрання дитини вiд iнших осiб, з якими вона проживає.

Стаття 171. Врахування думки дитини при вирiшеннi питань, що стосуються її життя

1. Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, iншими членами сiм’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сiм’ї.

2. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирiшеннi мiж батьками, iншими особами спору щодо її виховання, мiсця проживання, у тому числi при вирiшеннi спору про позбавлення батькiвських прав, поновлення батькiвських прав, а також спору щодо управлiння її майном.

3. Суд має право постановити рiшення всупереч думцi дитини, якщо цього вимагають її iнтереси.

Стаття 172. Обов’язок дитини, повнолiтнiх дочки та сина пiклуватися про батькiв

1. Дитина, повнолiтнi дочка, син зобов’язанi пiклуватися про батькiв, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

2. Повнолiтнi дочка, син мають право звернутися за захистом прав та iнтересiв непрацездатних, немiчних батькiв як їх законнi представники, без спецiальних на те повноважень.

3. Якщо повнолiтнi дочка, син не пiклуються про своїх непрацездатних, немiчних батькiв, з них можуть бути за рiшенням суду стягнутi кошти на покриття витрат, пов’язаних iз наданням такого пiклування.

Глава 14. ПРАВА БАТЬКIВ I ДIТЕЙ НА МАЙНО

Стаття 173. Роздiльнiсть майна батькiв i дiтей

1. Батьки i дiти, зокрема тi, якi спiльно проживають, можуть бути самостiйними власниками майна.

2. При вирiшеннi спору мiж батьками та малолiтнiми, неповнолiтнiми дiтьми, якi спiльно проживають, щодо належностi їм майна вважається, що воно є власнiстю батькiв.

Стаття 174. Право власностi дитини на майно, призначене для її розвитку, навчання та виховання

1. Майно, придбане батьками або одним iз них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, iншi речi особистого вжитку, iграшки, книги, музичнi iнструменти, спортивне обладнання тощо), є власнiстю дитини.

Стаття 175. Право спiльної сумiсної власностi батькiв i дiтей

1. Майно, набуте батьками i дiтьми за рахунок їхньої спiльної працi чи спiльних коштiв, належить їм на правi спiльної сумiсної власностi.

Стаття 176. Права батькiв та дiтей щодо користування майном

1. Батьки зобов’язанi передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток.

2. Права батькiв та дiтей на користування житлом, яке є власнiстю когось iз них, встановлюються законом.

Стаття 177. Управлiння майном дитини

1. Якщо у малолiтньої дитини є майно, батьки управляють ним без спецiального на те повноваження. Батьки зобов’язанi вислухати думку дитини щодо способiв управлiння її майном.

2. При вчиненнi одним iз батькiв правочинiв щодо майна малолiтньої дитини вважається, що вiн дiє за згодою другого з батькiв. Другий з батькiв має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недiйсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межi дрiбного побутового.

3. Батьки вирiшують питання про управлiння майном дитини спiльно. Спори, якi виникають мiж батьками щодо управлiння майном дитини, можуть вирiшуватися органом опiки та пiклування або судом.

4. Пiсля припинення управлiння батьки зобов’язанi повернути дитинi майно, яким вони управляли, а також доходи вiд нього.

5. Неналежне виконання батьками своїх обов’язкiв щодо управлiння майном дитини є пiдставою для покладення на них обов’язку вiдшкодувати завдану їй матерiальну шкоду.

Стаття 178. Використання доходу вiд майна дитини

1. Дохiд, одержаний вiд використання майна малолiтньої дитини, батьки мають право використовувати на виховання та утримання iнших дiтей та на невiдкладнi потреби сiм’ї.

2. Неповнолiтня дитина розпоряджається доходом вiд свого майна вiдповiдно до Цивiльного кодексу України.

Стаття 179. Право власностi на алiменти, одержанi на дитину

1. Алiменти, одержанi на дитину, є власнiстю того з батькiв, на iм’я кого вони виплачуються, i мають використовуватися за цiльовим призначенням.

Неповнолiтня дитина має право брати участь у розпорядженнi алiментами, якi одержанi для її утримання.

2. У разi смертi того з батькiв, з ким проживала дитина, алiменти є власнiстю дитини.

Опiкун розпоряджається алiментами, якi одержанi для утримання малолiтньої дитини.

Неповнолiтня дитина має право на самостiйне одержання алiментiв та розпоряджання ними вiдповiдно до Цивiльного кодексу України.

Глава 15. ОБОВ’ЯЗОК МАТЕРI, БАТЬКА УТРИМУВАТИ ДИТИНУ ТА ЙОГО ВИКОНАННЯ

Стаття 180. Обов’язок батькiв утримувати дитину

1. Батьки зобов’язанi утримувати дитину до досягнення нею повнолiття.

Стаття 181. Способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину

1. Способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленiстю мiж ними.

2. За домовленiстю мiж батьками дитини той iз них, хто проживає окремо вiд дитини, може брати участь у її утриманнi в грошовiй i (або) натуральнiй формi.

3. За рiшенням суду кошти на утримання дитини (алiменти) присуджуються у частцi вiд доходу її матерi, батька i (або) у твердiй грошовiй сумi.

4. У разi виїзду одного з батькiв за кордон на постiйне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, алiменти стягуються в порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України.

5. Якщо мiсце проживання батькiв невiдоме, або вони ухиляються вiд сплати алiментiв, або не мають можливостi утримувати дитину, дитинi призначається тимчасова державна допомога. Порядок призначення цiєї тимчасової державної допомоги визначається Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Стаття 182. Обставини, якi враховуються судом при визначеннi розмiру алiментiв

1. При визначеннi розмiру алiментiв суд враховує:

1) стан здоров’я та матерiальне становище дитини;

2) стан здоров’я та матерiальне становище платника алiментiв;

3) наявнiсть у платника алiментiв iнших дiтей, непрацездатних чоловiка, дружини, батькiв, дочки, сина;

4) iншi обставини, що мають iстотне значення.

2. Розмiр алiментiв на одну дитину за жодних обставин не може бути меншим за неоподатковуваний мiнiмум доходiв громадян.

Стаття 183. Визначення розмiру алiментiв у частцi вiд заробiтку (доходу) матерi, батька дитини

1. Частка заробiтку (доходу) матерi, батька, яка буде стягуватися як алiменти на дитину, визначається судом.

2. Якщо стягуються алiменти на двох i бiльше дiтей, суд визначає єдину частку вiд заробiтку (доходу) матерi, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повнолiття.

3. Якщо пiсля досягнення повнолiття найстаршою дитиною нiхто з батькiв не звернувся до суду з позовом про визначення розмiру алiментiв на iнших дiтей, алiменти стягуються за вирахуванням тiєї рiвної частки, що припадала на дитину, яка досягла повнолiття.

Стаття 184. Визначення розмiру алiментiв у твердiй грошовiй сумi

1. Якщо платник алiментiв має нерегулярний, мiнливий дохiд, частину доходу одержує в натурi, а також за наявностi iнших обставин, що мають iстотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмiр алiментiв у твердiй грошовiй сумi.

2. Розмiр алiментiв, визначений судом у твердiй грошовiй сумi, пiдлягає iндексацiї вiдповiдно до закону.

Стаття 185. Участь батькiв у додаткових витратах на дитину

1. Той з батькiв, з кого присуджено стягнення алiментiв на дитину, а також той з батькiв, до кого вимога про стягнення алiментiв не була подана, зобов’язанi брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликанi особливими обставинами (розвитком здiбностей дитини, її хворобою, калiцтвом тощо).

2. Розмiр участi одного з батькiв у додаткових витратах на дитину в разi спору визначається за рiшенням суду, з урахуванням обставин, що мають iстотне значення.

Додатковi витрати на дитину можуть фiнансуватися наперед або покриватися пiсля їх фактичного понесення разово, перiодично або постiйно.

Стаття 186. Контроль органу опiки та пiклування за цiльовим витрачанням алiментiв

1. За заявою платника алiментiв або за власною iнiцiативою орган опiки та пiклування перевiряє цiльове витрачання алiментiв.

2. У разi нецiльового витрачання алiментiв платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розмiру алiментiв або про внесення частини алiментiв на особистий рахунок дитини у вiддiленнi Державного ощадного банку України.

Стаття 187. Вiдрахування алiментiв на дитину за iнiцiативою платника

1. Один iз батькiв може подати заяву за мiсцем роботи, мiсцем виплати пенсiї, стипендiї про вiдрахування алiментiв на дитину з його заробiтної плати, пенсiї, стипендiї у розмiрi та на строк, якi визначенi у цiй заявi.

Така заява може бути ним вiдкликана.

2. На пiдставi заяви одного з батькiв алiменти вiдраховуються не пiзнiше триденного строку вiд дня, встановленого для виплати заробiтної плати, пенсiї, стипендiї.

3. На пiдставi заяви одного з батькiв алiменти можуть бути вiдрахованi i тодi, коли загальна сума, яка пiдлягає вiдрахуванню на пiдставi заяви та виконавчих документiв, перевищує половину заробiтної плати, пенсiї, стипендiї, а також якщо з нього вже стягуються алiменти на iншу дитину.

Стаття 188. Звiльнення батькiв вiд обов’язку утримувати дитину

1. Батьки можуть бути звiльненi вiд обов’язку утримувати дитину, якщо дохiд дитини набагато перевищує дохiд кожного з них i забезпечує повнiстю її потреби.

Стаття 189. Договiр мiж батьками про сплату алiментiв на дитину

1. Батьки мають право укласти договiр про сплату алiментiв на дитину, у якому визначити розмiр та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, якi встановленi цим Кодексом.

Договiр укладається у письмовiй формi i нотарiально посвiдчується.

2. У разi невиконання одним iз батькiв свого обов’язку за договором алiменти з нього можуть стягуватися на пiдставi виконавчого напису нотарiуса.

Стаття 190. Припинення права на алiменти на дитину у зв’язку з набуттям права власностi на нерухоме майно

1. Той iз батькiв, з ким проживає дитина, i той iз батькiв, хто проживає окремо вiд неї, з дозволу органу опiки та пiклування можуть укласти договiр про припинення права на алiменти для дитини у зв’язку з передачею права власностi на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну дiлянку тощо).

Такий договiр нотарiально посвiдчується i пiдлягає державнiй реєстрацiї.

Якщо дитина досягла чотирнадцяти рокiв, вона бере участь в укладеннi цього договору.

2. Набувачем права власностi на нерухоме майно є сама дитина або дитина i той iз батькiв, з ким вона проживає, на правi спiльної часткової власностi на це майно.

У разi укладення такого договору той iз батькiв, з ким проживає дитина, зобов’язується самостiйно утримувати її.

3. Укладення договору не звiльняє того з батькiв, хто проживає окремо, вiд обов’язку брати участь у додаткових витратах на дитину.

4. На майно, одержане за договором вiдповiдно до частини першої цiєї статтi, не може бути звернене стягнення.

5. Майно, одержане дитиною за цим договором, може бути вiдчужене до досягнення нею повнолiття лише з дозволу органу опiки та пiклування.

6. Договiр, укладений вiдповiдно до частини першої цiєї статтi, визнається судом недiйсним за вимогою вiдчужувача нерухомого майна у разi виключення його iменi як батька з актового запису про народження дитини.

У разi визнання договору недiйсним у вiдчужувача вiдновлюється право власностi на нерухоме майно.

7. За позовом вiдчужувача нерухомого майна договiр, укладений вiдповiдно до частини першої цiєї статтi, може бути розiрваний у разi невиконання тим iз батькiв, з ким проживає дитина, обов’язку по її утриманню.

Стаття 191. Час, з якого присуджуються алiменти на дитину

1. Алiменти на дитину присуджуються за рiшенням суду вiд дня пред’явлення позову.

2. Алiменти за минулий час можуть бути присудженi, якщо позивач подасть суду докази того, що вiн вживав заходiв щодо одержання алiментiв з вiдповiдача, але не мiг їх одержати у зв’язку з ухиленням останнього вiд їх сплати. У цьому разi суд може присудити алiменти за минулий час, але не бiльш як за три роки.

Стаття 192. Змiна розмiру алiментiв

1. Розмiр алiментiв, визначений за рiшенням суду або домовленiстю мiж батьками, може бути згодом зменшено або збiльшено за рiшенням суду за позовом платника або одержувача алiментiв у разi змiни матерiального або сiмейного стану, погiршення або полiпшення здоров’я когось iз них.

2. Розмiр алiментiв може бути зменшено, якщо дитина перебуває на утриманнi держави, територiальної громади або юридичної особи.

Стаття 193. Стягнення алiментiв та iнших коштiв на дитину, яка перебуває у закладi охорони здоров’я, навчальному або iншому закладi

1. Влаштування дитини до закладу охорони здоров’я, навчального або iншого закладу не припиняє стягнення алiментiв на користь того з батькiв, з ким до цього проживала дитина, якщо вони витрачаються за цiльовим призначенням.

2. Якщо батьки не беруть участi в утриманнi дитини, влаштованої до державного або комунального закладу охорони здоров’я, навчального або iншого закладу, алiменти на дитину можуть бути стягнутi з них на загальних пiдставах.

3. За рiшенням суду алiменти можуть перераховуватися на особистий рахунок дитини у вiддiленнi Державного ощадного банку України.

4. На особистий рахунок дитини перераховуються також державнi пенсiї, iншi види допомоги та вiдшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника.

Стаття 194. Стягнення алiментiв за минулий час та заборгованостi за алiментами

1. Алiменти можуть бути стягнутi за виконавчим листом за минулий час, але не бiльш як за три роки, що передували пред’явленню виконавчого листа до виконання.

2. Якщо за виконавчим листом, пред’явленим до виконання, алiменти не стягувалися у зв’язку з розшуком платника алiментiв або у зв’язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплаченi за весь минулий час.

3. Заборгованiсть за алiментами, якi стягуються вiдповiдно до статтi 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом вiдрахувань з його заробiтної плати, пенсiї, стипендiї за мiсцем їх одержання або стягується за рiшенням суду.

4. Заборгованiсть за алiментами стягується незалежно вiд досягнення дитиною повнолiття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу,— до досягнення нею двадцяти трьох рокiв.

5. Положення частин першої — третьої цiєї статтi, а також статей 195—197 цього Кодексу застосовуються i до стягнення алiментiв iншим особам, якi визначенi цим Кодексом.

Стаття 195. Визначення заборгованостi за алiментами, присудженими у частцi вiд заробiтку (доходу)

1. Заборгованiсть за алiментами, присудженими у частцi вiд заробiтку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробiтку (доходу), який платник алiментiв одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення.

2. Якщо платник алiментiв не працював на час виникнення заборгованостi, але працює на час визначення її розмiру, заборгованiсть визначається iз заробiтку (доходу), який вiн одержує.

3. Якщо платник алiментiв не працював на час виникнення заборгованостi i не працює на час визначення її розмiру, вона обчислюється виходячи iз середньої заробiтної плати працiвника вiдповiдної квалiфiкацiї або неквалiфiкованого працiвника для даної мiсцевостi.

4. Розмiр заборгованостi за алiментами обчислюється державним виконавцем, а у разi спору — судом.

Стаття 196. Вiдповiдальнiсть за прострочення сплати алiментiв

1. При виникненнi заборгованостi з вини особи, яка зобов’язана сплачувати алiменти за рiшенням суду, одержувач алiментiв має право на стягнення неустойки (пенi) у розмiрi одного вiдсотка вiд суми несплачених алiментiв за кожен день прострочення.

2. Розмiр неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матерiального та сiмейного стану платника алiментiв.

3. Неустойка не сплачується, якщо платник алiментiв є неповнолiтнiм.

Стаття 197. Встановлення строку сплати заборгованостi. Звiльнення вiд сплати заборгованостi за алiментами

1. З урахуванням матерiального та сiмейного стану платника алiментiв суд може вiдстрочити або розстрочити сплату заборгованостi за алiментами.

2. За позовом платника алiментiв суд може повнiстю або частково звiльнити його вiд сплати заборгованостi за алiментами, якщо вона виникла у зв’язку з його тяжкою хворобою або iншою обставиною, що має iстотне значення.

3. Суд може звiльнити платника алiментiв вiд сплати заборгованостi, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслiдок непред’явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено алiменти.

Глава 16. ОБОВ’ЯЗОК БАТЬКIВ УТРИМУВАТИ ПОВНОЛIТНIХ ДОЧКУ, СИНА ТА ЙОГО ВИКОНАННЯ

Стаття 198. Пiдстави виникнення обов’язку батькiв утримувати повнолiтнiх дочку, сина

1. Батьки зобов’язанi утримувати своїх повнолiтнiх непрацездатних дочку, сина, якi потребують матерiальної допомоги, якщо вони можуть таку матерiальну допомогу надавати.

Стаття 199. Обов’язок батькiв утримувати повнолiтнiх дочку, сина, якi продовжують навчання

1. Якщо повнолiтнi дочка, син продовжують навчання i у зв’язку з цим потребують матерiальної допомоги, батьки зобов’язанi утримувати їх до досягнення двадцяти трьох рокiв за умови, що вони можуть надавати матерiальну допомогу.

2. Право на утримання припиняється у разi припинення навчання.

3. Право на звернення до суду з позовом про стягнення алiментiв має той з батькiв, з ким проживає дочка, син, а також самi дочка, син, якi продовжують навчання.

Стаття 200. Розмiр алiментiв на повнолiтнiх дочку, сина

1. Суд визначає розмiр алiментiв на повнолiтнiх дочку, сина у твердiй грошовiй сумi i (або) у частцi вiд заробiтку (доходу) платника алiментiв з урахуванням обставин, зазначених у статтi 182 цього Кодексу.

2. При визначеннi розмiру алiментiв з одного з батькiв суд бере до уваги можливiсть надання утримання другим з батькiв, своїми дружиною, чоловiком та повнолiтнiми дочкою, сином.

Стаття 201. Застосування норм цього Кодексу до вiдносин щодо обов’язку батькiв утримувати повнолiтнiх дочку, сина

1. До вiдносин мiж батьками i дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189—192 i 194—197 цього Кодексу.

Глава 17. ОБОВ’ЯЗОК ПОВНОЛIТНIХ ДОЧКИ, СИНА УТРИМУВАТИ БАТЬКIВ ТА ЙОГО ВИКОНАННЯ

Стаття 202. Пiдстави виникнення обов’язку повнолiтнiх дочки, сина утримувати батькiв

1. Повнолiтнi дочка, син зобов’язанi утримувати батькiв, якi є непрацездатними i потребують матерiальної допомоги.

2. Якщо мати, батько були позбавленi батькiвських прав i цi права не були поновленi, обов’язок утримувати матiр, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавленi батькiвських прав, не виникає.

Стаття 203. Обов’язок дочки, сина брати участь у додаткових витратах на батькiв

1. Дочка, син крiм сплати алiментiв зобов’язанi брати участь у додаткових витратах на батькiв, викликаних тяжкою хворобою, iнвалiднiстю або немiчнiстю.

Стаття 204. Звiльнення дочки, сина вiд обов’язку утримувати матiр, батька

1. Дочка, син можуть бути звiльненi судом вiд обов’язку утримувати матiр, батька та обов’язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися вiд виконання своїх батькiвських обов’язкiв.

У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина алiменти на строк не бiльш як три роки.

Стаття 205. Визначення розмiру алiментiв на батькiв

1. Суд визначає розмiр алiментiв на батькiв у твердiй грошовiй сумi i (або) у частцi вiд заробiтку (доходу) з урахуванням матерiального та сiмейного стану сторiн.

2. При визначеннi розмiру алiментiв та додаткових витрат суд бере до уваги можливiсть одержання утримання вiд iнших дiтей, до яких не пред’явлено позову про стягнення алiментiв, дружини, чоловiка та своїх батькiв.

Стаття 206. Стягнення з дитини витрат на догляд та лiкування батькiв

1. У виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, iнвалiдами, а дитина (стаття 6 цього Кодексу) має достатнiй дохiд (заробiток), суд може постановити рiшення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштiв на покриття витрат, пов’язаних з лiкуванням та доглядом за ними.

Роздiл IV

ВЛАШТУВАННЯ ДIТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКIВСЬКОГО ПIКЛУВАННЯ

Глава 18. УСИНОВЛЕННЯ

Стаття 207. Поняття усиновлення

1. Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сiм’ю особи на правах дочки чи сина, що здiйснене на пiдставi рiшення суду, крiм випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу.

2. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих iнтересах для забезпечення стабiльних та гармонiйних умов її життя.

Стаття 208. Особа, яка може бути усиновленою

1. Усиновленою може бути дитина (стаття 6 цього Кодексу).

2. У виняткових випадках суд може постановити рiшення про усиновлення повнолiтньої особи, яка не має матерi, батька або була позбавлена їхнього пiклування.

У цьому разi суд бере до уваги сiмейний стан усиновлювача, зокрема вiдсутнiсть у нього своїх дiтей, та iншi обставини, що мають iстотне значення.

Стаття 209. Усиновлення дитини, яку не забрали з пологового будинку або яка була знайдена

1. Дитина, покинута в пологовому будинку, iншому закладi охорони здоров’я або яку вiдмовилися забрати з них батьки, iншi родичi, може бути усиновлена пiсля досягнення нею двомiсячного вiку.

2. Дитина, яку було пiдкинуто чи знайдено, може бути усиновлена пiсля спливу двох мiсяцiв з часу її знайдення.

Стаття 210. Усиновлення братiв та сестер

1. Якщо на облiку для можливого усиновлення перебувають рiднi брати та сестри, вони не можуть бути роз’єднанi при їх усиновленнi.

За наявностi обставин, що мають iстотне значення, суд за згодою органу опiки та пiклування може постановити рiшення про усиновлення когось iз них або усиновлення їх рiзними особами.

2. Якщо усиновлення для дитини не є таємним, брат та сестра мають право знати про нове мiсце її проживання.

Стаття 211. Особи, якi можуть бути усиновлювачами

1. Усиновлювачем дитини може бути повнолiтня дiєздатна особа.

2. Усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п’ятнадцять рокiв.

У разi усиновлення повнолiтньої особи рiзниця у вiцi не може бути меншою, нiж вiсiмнадцять рокiв.

3. Усиновлювачами можуть бути подружжя, а також особи, зазначенi у частинах п’ятiй та шостiй цiєї статтi.

Усиновлювачами не можуть бути особи однiєї статi.

4. Особи, якi не перебувають у шлюбi мiж собою, не можуть усиновити одну i ту ж дитину.

Якщо такi особи проживають однiєю сiм’єю, суд може постановити рiшення про усиновлення ними дитини.

5. Якщо дитина має лише матiр, вона не може бути усиновлена чоловiком, з яким її мати не перебуває у шлюбi.

Якщо дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жiнкою, з якою вiн не перебуває у шлюбi.

Якщо такi особи проживають однiєю сiм’єю, суд може постановити рiшення про усиновлення ними дитини.

6. Якщо дитина має лише матiр або лише батька, якi у зв’язку з усиновленням втрачають правовий зв’язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловiк або одна жiнка.

7. Кiлькiсть дiтей, яку може усиновити один усиновлювач, не обмежується.

Стаття 212. Особи, якi не можуть бути усиновлювачами

1. Не можуть бути усиновлювачами особи, якi:

1) обмеженi у дiєздатностi;

2) визнанi недiєздатними;

3) позбавленi батькiвських прав, якщо цi права не були поновленi;

4) були усиновлювачами iншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недiйсним з їхньої вини;

5) перебувають на облiку або на лiкуваннi у психоневрологiчному чи наркологiчному диспансерi;

6) зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;

7) не мають постiйного мiсця проживання та постiйного заробiтку (доходу);

8) страждають на хвороби, перелiк яких затверджений Мiнiстерством охорони здоров’я України.

2. Крiм осiб, зазначених у частинi першiй цiєї статтi, не можуть бути усиновлювачами iншi особи, iнтереси яких суперечать iнтересам дитини.

Стаття 213. Особи, якi мають переважне перед iншими право на усиновлення дитини

1. За наявностi кiлькох осiб, якi виявили бажання усиновити одну i ту ж дитину, переважне право на її усиновлення має громадянин України:

1) в сiм’ї якого виховується дитина;

2) який є чоловiком матерi, дружиною батька дитини, яка усиновлюється;

3) який усиновлює кiлькох дiтей, якi є братами, сестрами;

4) який є родичем дитини.

2. Крiм осiб, зазначених у частинi першiй цiєї статтi, переважне право на усиновлення дитини має подружжя.

Стаття 214. Облiк дiтей, якi залишилися без батькiвського пiклування i можуть бути усиновленi

1. Керiвники закладiв, у яких перебувають дiти, якi можуть бути усиновленi, а також службовi особи органiв опiки та пiклування, якi мають вiдомостi про дiтей, позбавлених батькiвського пiклування, зобов’язанi протягом семи днiв подати iнформацiю про них до вiдповiдних вiддiлiв та управлiнь районних, районних у мiстах Києвi та Севастополi державних адмiнiстрацiй, виконавчих комiтетiв мiських, районних у мiстах рад.

2. Районнi, районнi в мiстах Києвi та Севастополi державнi адмiнiстрацiї, виконавчi комiтети мiських, районних у мiстах рад, якщо не виявилося осiб, якi бажали б усиновити дитину або взяти її пiд опiку чи пiклування, протягом одного мiсяця вiд дня надходження вiдомостей про них зобов’язанi подати вiдповiдну iнформацiю до Ради мiнiстрiв Автономної Республiки Крим, обласних, Київської та Севастопольської мiських державних адмiнiстрацiй.

3. Рада мiнiстрiв Автономної Республiки Крим, обласнi, Київська та Севастопольська мiськi державнi адмiнiстрацiї, якщо не виявилося осiб, якi бажали б усиновити дитину або взяти її пiд опiку чи пiклування, протягом одного мiсяця вiд дня надходження iнформацiї про дiтей, якi можуть бути усиновленi, передають її для централiзованого облiку до Центру з усиновлення дiтей при спецiально уповноваженому центральному органовi виконавчої влади в галузi освiти (далi — Центр з усиновлення дiтей).

4. За невиконання вимог, встановлених у частинах першiй — третiй цiєї статтi, подання недостовiрних вiдомостей, а також за дiї, пов’язанi з приховуванням дитини вiд усиновлення, керiвники закладiв, у яких перебувають дiти, iншi службовi особи несуть вiдповiдальнiсть, встановлену законом.

Стаття 215. Облiк осiб, якi бажають усиновити дитину

1. Облiк осiб, якi бажають усиновити дитину, ведеться вiддiлами та управлiннями районних, районних у мiстах Києвi та Севастополi державних адмiнiстрацiй, виконавчих комiтетiв мiських, районних у мiстах рад, на якi покладається безпосереднє ведення справ щодо опiки та пiклування, Мiнiстерством освiти Автономної Республiки Крим, вiдповiдними управлiннями освiти обласних, Київської та Севастопольської мiських державних адмiнiстрацiй, а також Центром з усиновлення дiтей у порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України.

2. Облiк iноземцiв та осiб без громадянства, якi бажають усиновити дiтей, ведеться виключно Центром з усиновлення дiтей.

Стаття 216. Заборона посередницької, комерцiйної дiяльностi щодо усиновлення дiтей

1. Посередницька, комерцiйна дiяльнiсть щодо усиновлення дiтей, передання їх пiд опiку, пiклування чи на виховання в сiм’ї громадян України, iноземцiв або осiб без громадянства забороняється.

Стаття 217. Згода батькiв на усиновлення дитини

1. Усиновлення дитини здiйснюється за вiльною згодою її батькiв.

2. Згода батькiв на усиновлення дитини має бути безумовною. Угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батькам, опiкунам чи iншим особам, з якими вона проживає, є нiкчемною.

3. Згода батькiв на усиновлення може бути дана ними лише пiсля досягнення дитиною двомiсячного вiку.

4. Якщо мати чи батько дитини є неповнолiтнiми, крiм їхньої згоди на усиновлення потрiбна згода їхнiх батькiв.

5. Письмова згода батькiв на усиновлення засвiдчується нотарiусом.

6. Мати, батько дитини мають право вiдкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинностi рiшенням суду про усиновлення.

Стаття 218. Згода дитини на усиновлення

1. Для усиновлення дитини потрiбна її згода.

Згода дитини на її усиновлення дається у формi, яка вiдповiдає її вiковi.

2. Дитина має бути проiнформована про правовi наслiдки усиновлення.

3. Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв’язку з вiком або станом здоров’я не усвiдомлює факту усиновлення.

4. Згода дитини на усиновлення не потрiбна, якщо вона проживає в сiм’ї усиновлювачiв i вважає їх своїми батьками.

Стаття 219. Усиновлення дитини без згоди батькiв

1. Усиновлення дитини провадиться без згоди батькiв, якщо вони:

1) невiдомi;

2) визнанi безвiсно вiдсутнiми;

3) визнанi недiєздатними;

4) позбавленi батькiвських прав щодо дитини, яка усиновлюється.

2. Усиновлення дитини може бути проведено без згоди повнолiтнiх батькiв, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шiсть мiсяцiв без поважних причин, не проявляють щодо неї батькiвської турботи та пiклування, не виховують та не утримують її.

Стаття 220. Згода другого з подружжя на усиновлення дитини

1. На усиновлення дитини одним iз подружжя потрiбна письмова згода другого з подружжя, засвiдчена нотарiально.

2. Усиновлення дитини може бути проведене без згоди другого з подружжя, якщо вiн визнаний безвiсно вiдсутнiм, недiєздатним, а також за наявностi iнших обставин, що мають iстотне значення.

3. Усиновлення дитини провадиться без згоди другого з подружжя у випадку, передбаченому статтею 120 цього Кодексу.

Стаття 221. Згода опiкуна, пiклувальника на усиновлення дитини

1. На усиновлення дитини, над якою встановлено опiку або пiклування, а також на усиновлення дитини, над батьками якої встановлено опiку або пiклування, потрiбна письмова згода опiкуна або пiклувальника, незалежно вiд згоди батькiв.

2. Якщо опiкун або пiклувальник не дав згоди на усиновлення дитини, така згода може бути дана органом опiки та пiклування.

3. Усиновлення може бути проведене без згоди опiкуна, пiклувальника або органу опiки та пiклування, якщо суд встановить, що усиновлення дитини вiдповiдає її iнтересам.

Стаття 222. Згода закладу охорони здоров’я або навчального закладу на усиновлення дитини

1. На усиновлення дитини, яка не має батькiв i перебуває у закладi охорони здоров’я або навчальному закладi, потрiбна письмова згода цього закладу.

Усиновлення може бути проведене без згоди цього закладу, якщо суд встановить, що усиновлення дитини вiдповiдає її iнтересам.

Стаття 223. Заява про усиновлення дитини

1. Особа, яка бажає усиновити дитину, подає до суду заяву про усиновлення. Подання такої заяви через представника не допускається.

2. Заява про усиновлення може бути вiдкликана до набрання чинностi рiшенням суду про усиновлення.

Стаття 224. Рiшення суду про усиновлення

1. Суд, постановляючи рiшення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають iстотне значення, зокрема:

1) стан здоров’я та матерiальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сiмейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини;

2) мотиви, на пiдставi яких особа бажає усиновити дитину;

3) мотиви того, чому другий iз подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один iз подружжя подав заяву про усиновлення;

4) взаємовiдповiднiсть особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опiкується вже дитиною;

5) особу дитини та стан її здоров’я;

6) ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.

2. При дотриманнi всiх умов, встановлених цим Кодексом, здатностi особи, яка бажає усиновити дитину, забезпечити стабiльнi та гармонiйнi умови для життя дитини суд постановляє рiшення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини.

3. Суд не може вiдмовити особi в усиновленнi на тiй пiдставi, що вона вже має або може народити дитину.

4. Суд, постановляючи рiшення про усиновлення повнолiтньої особи, враховує мотиви, на пiдставi яких особи бажають усиновлення, можливiсть їхнього спiльного проживання, їхнiй сiмейний стан та стан здоров’я, а також iншi обставини, що мають iстотне значення.

Стаття 225. Момент здiйснення усиновлення

1. Усиновлення вважається здiйсненим у день набрання чинностi рiшенням суду про усиновлення.

2. За бажанням усиновлювача державний орган реєстрацiї актiв цивiльного стану видає на пiдставi рiшення суду Свiдоцтво про усиновлення, зразок якого затверджує Кабiнет Мiнiстрiв України.

Стаття 226. Право на таємницю усиновлення

1. Особа має право на таємницю перебування на облiку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рiшення суду про усиновлення.

2. Дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числi i вiд неї самої, факту її усиновлення.

3. Особа, яка була усиновлена, має право пiсля досягнення нею чотирнадцяти рокiв на одержання iнформацiї щодо свого усиновлення.

Стаття 227. Право на приховання факту усиновлення вiд дитини, яка усиновлена

1. Усиновлювач має право приховувати факт усиновлення вiд дитини, яка ним усиновлена, i вимагати нерозголошення цiєї iнформацiї особами, яким стало вiдомо про неї як до, так i пiсля досягнення дитиною повнолiття.

2. Усиновлювач має право приховувати вiд дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємницi усиновлення може завдати шкоди її iнтересам.

3. Якщо усиновлюється дитина, яка не досягла семи рокiв, службовi особи при виявленнi її згоди на усиновлення зобов’язанi вживати заходiв щодо забезпечення таємницi усиновлення вiд самої дитини.

Стаття 228. Забезпечення таємницi усиновлення

1. Особи, яким у зв’язку з виконанням службових обов’язкiв доступна iнформацiя щодо усиновлення (перебування осiб, якi бажають усиновити дитину, на облiку, пошук ними дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення, розгляд справи про усиновлення, здiйснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини тощо), зобов’язанi не розголошувати її, зокрема i тодi, коли усиновлення для самої дитини не є таємним.

2. Вiдомостi про усиновлення видаються судом лише за згодою усиновлювача, крiм випадкiв, коли такi вiдомостi потрiбнi правоохоронним органам, суду у зв’язку з цивiльною чи кримiнальною справою, яка є у їх провадженнi.

3. Таємниця усиновлення забезпечується також вiдповiдно до статей 229—231 цього Кодексу.

4. Особи, якi розголосили таємницю усиновлення, несуть вiдповiдальнiсть, встановлену законом.

Стаття 229. Право усиновлювача бути записаним матiр’ю, батьком дитини

1. Особа, яка подала заяву про усиновлення, може виявити бажання бути записаною у Книзi реєстрацiї народжень матiр’ю, батьком дитини або повнолiтньої особи.

2. Якщо усиновлюється дитина, яка досягла семи рокiв, то для запису усиновлювача матiр’ю, батьком потрiбна згода дитини, крiм випадку, передбаченого частиною четвертою статтi 218 цього Кодексу.

3. Суд задовольняє таку заяву усиновлювача у рiшеннi про усиновлення, якщо це вiдповiдає iнтересам дитини.

Стаття 230. Право усиновлювача на змiну вiдомостей про мiсце народження та дату народження дитини

1. Особа, яка подала заяву про усиновлення, може виявити бажання змiнити вiдомостi про мiсце народження та дату народження дитини.

2. Дата народження дитини може бути змiнена не бiльш як на шiсть мiсяцiв.

3. У рiшеннi про усиновлення суд змiнює вiдомостi про мiсце народження та дату народження дитини, якщо це вiдповiдає її iнтересам.

Стаття 231. Змiна прiзвища, iменi та по батьковi особи, яка усиновлена

1. Якщо усиновлювачами є одночасно жiнка та чоловiк i якщо вони записуються батьками дитини, вiдповiдно змiнюються прiзвище та по батьковi дитини.

За заявою усиновлювачiв може бути змiнено iм’я дитини. Для такої змiни потрiбна згода дитини. Така згода не вимагається, якщо дитина живе в сiм’ї усиновлювачiв i звикла до нового iменi.

2. Якщо усиновлювач записується батьком дитини, вiдповiдно змiнюється по батьковi дитини.

3. Якщо усиновлюється повнолiтня особа, її прiзвище, iм’я та по батьковi можуть бути змiненi у зв’язку з усиновленням за заявою усиновлювача та усиновленої особи.

4. Про змiни, передбаченi у цiй статтi, суд зазначає у рiшеннi про усиновлення.

Стаття 232. Правовi наслiдки усиновлення

1. З моменту здiйснення усиновлення припиняються особистi та майновi права i обов’язки мiж батьками та особою, яка усиновлена, а також мiж нею та iншими її родичами за походженням.

При усиновленнi дитини однiєю особою цi права та обов’язки можуть бути збереженi за бажанням матерi, якщо усиновлювачем є чоловiк, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жiнка.

2. Якщо пiсля смертi одного з батькiв дитини або визнання його недiєздатним другий з батькiв дитини вступив у повторний шлюб i його дружина, чоловiк у повторному шлюбi бажають усиновити дитину, баба, дiд дитини з боку того з батькiв, хто помер або визнаний недiєздатним, рiднi брати та сестри дитини мають право подати до суду заяву про збереження мiж ними та дитиною, яку усиновлюють, правового зв’язку.

Суд розглядає таку заяву одночасно iз заявою про усиновлення i задовольняє її, якщо це вiдповiдає iнтересам дитини.

3. З моменту усиновлення виникають взаємнi особистi немайновi та майновi права i обов’язки мiж особою, яка усиновлена (а в майбутньому — мiж її дiтьми, внуками), та усиновлювачем i його родичами за походженням.

4. Усиновлення надає усиновлювачевi права i накладає на нього обов’язки щодо дитини, яку вiн усиновив, у такому ж обсязi, який мають батьки щодо дитини.

5. Усиновлення надає особi, яку усиновлено, права i накладає на неї обов’язки щодо усиновлювача у такому ж обсязi, який має дитина щодо своїх батькiв.

Стаття 233. Внесення змiн до актового запису про народження дитини, яка усиновлена

1. На пiдставi рiшення суду про усиновлення в актовий запис про народження дитини або повнолiтньої особи державний орган реєстрацiї актiв цивiльного стану вносить вiдповiднi змiни i видає нове Свiдоцтво про народження з урахуванням цих змiн.

Свiдоцтво про народження, що було видане ранiше, анулюється.

Стаття 234. Збереження прав дитини, якi вона мала до усиновлення

1. Дитина, яка усиновлена, зберiгає права на пенсiю, iншi соцiальнi виплати, а також на вiдшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника, якi вона мала до усиновлення.

Стаття 235. Нагляд за дотриманням прав дитини, яка усиновлена

1. Орган опiки та пiклування здiйснює нагляд за дотриманням прав дiтей, якi усиновленi i проживають в Українi.

2. Нагляд за дотриманням прав дитини, яка усиновлена, здiйснюється до досягнення нею повнолiття.

Стаття 236. Недiйснiсть усиновлення

1. Усиновлення визнається недiйсним за рiшенням суду, якщо воно було проведене без згоди дитини та батькiв, якщо така згода була необхiдною.

2. Усиновлення визнається недiйсним за рiшенням суду, якщо усиновлювач не бажав настання прав та обов’язкiв, якi виникають у результатi усиновлення (фiктивне усиновлення).

3. Усиновлення може бути визнане недiйсним за рiшенням суду, якщо воно було проведене на пiдставi пiдроблених документiв.

4. Усиновлення може бути визнане недiйсним за рiшенням суду у разi вiдсутностi згоди на усиновлення осiб, зазначених у статтях 220—222 цього Кодексу.

5. Якщо одним iз подружжя усиновлена дитина другого з подружжя, усиновлення може бути визнане недiйсним за рiшенням суду, якщо буде встановлено, що на момент усиновлення другий iз подружжя не мав намiру продовжувати з ним шлюбнi вiдносини.

Стаття 237. Правовi наслiдки визнання усиновлення недiйсним

1. Усиновлення, визнане недiйсним, анулюється з моменту його здiйснення.

2. У разi визнання усиновлення недiйсним припиняються права та обов’язки, якi виникли ранiше i встановленi законом для усиновлювача, його родичiв та усиновленої дитини.

3. У разi визнання усиновлення недiйсним вiдновлюються права та обов’язки мiж дитиною, її батьками та iншими родичами за походженням.

4. У разi визнання усиновлення недiйсним дитина, яка не досягла чотирнадцяти рокiв, за бажанням батькiв або iнших родичiв передається їм, а якщо це неможливо,— вона передається на опiкування органовi опiки та пiклування.

5. У разi визнання усиновлення недiйсним вiдновлюються прiзвище, iм’я та по батьковi дитини, якi вона мала до усиновлення.

За бажанням дитини вона має право надалi iменуватися прiзвищем, iм’ям та по батьковi, якi вона одержала у зв’язку з усиновленням.

6. Суд може постановити рiшення про стягнення алiментiв на дитину з особи, яка була її усиновлювачем, на строк не бiльш як два роки, якщо дитина не має батькiв або батьки не мають змоги її утримувати, за умови, що усиновлювач може надавати матерiальну допомогу.

Стаття 238. Скасування усиновлення

1. Усиновлення може бути скасоване за рiшенням суду, якщо:

1) воно суперечить iнтересам дитини, не забезпечує їй сiмейного виховання;

2) дитина страждає недоумством, на психiчну чи iншу тяжку невилiковну хворобу, про що усиновлювач не знав i не мiг знати на час усиновлення;

3) мiж усиновлювачем i дитиною склалися, незалежно вiд волi усиновлювача, стосунки, якi роблять неможливими їхнє спiльне проживання i виконання усиновлювачем своїх батькiвських обов’язкiв.

2. Скасування усиновлення не допускається пiсля досягнення дитиною повнолiття.

Усиновлення може бути скасоване пiсля досягнення дитиною повнолiття, якщо протиправна поведiнка усиновленого, усиновлювача загрожує життю, здоров’ю усиновлювача, усиновленого або iнших членiв сiм’ї.

3. Усиновлення повнолiтньої особи може бути скасовано судом за взаємною згодою усиновлювача i усиновленого або на вимогу одного з них, якщо сiмейнi вiдносини мiж ними не склалися.

4. Усиновлення скасовується вiд дня набрання чинностi рiшенням суду.

Стаття 239. Правовi наслiдки скасування усиновлення

1. У разi скасування усиновлення припиняються на майбутнє права та обов’язки, що виникли у зв’язку з усиновленням мiж дитиною та усиновлювачем i його родичами.

2. У разi скасування усиновлення вiдновлюються права та обов’язки мiж дитиною та її батьками, iншими родичами за походженням.

3. У разi скасування усиновлення дитина передається за бажанням батькiв або iнших родичiв їм, а якщо це неможливо,— вона передається на опiкування органовi опiки та пiклування.

4. У разi скасування усиновлення з пiдстави, зазначеної у пунктi 1 частини першої статтi 238 цього Кодексу, якщо дитина не передається батькам, за нею зберiгається право на проживання у житловому примiщеннi, в якому вона проживала пiсля усиновлення.

5. У разi скасування усиновлення дитина має право на збереження прiзвища, iменi та по батьковi, якi вона одержала у зв’язку з усиновленням. За бажанням дитини їй присвоюється прiзвище, iм’я, по батьковi, якi вона мала до усиновлення.

6. У разi скасування усиновлення з пiдстави, зазначеної у пунктi 1 частини першої статтi 238 цього Кодексу, якщо дитина не передається батькам, суд може постановити рiшення про стягнення алiментiв на дитину з особи, яка була її усиновлювачем, за умови, що останнiй може надавати матерiальну допомогу.

Стаття 240. Особи, якi мають право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення або визнання усиновлення недiйсним

1. Право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недiйсним мають батьки, усиновлювач, опiкун, пiклувальник, орган опiки та пiклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти рокiв.

Стаття 241. Порядок поновлення актового запису про народження у разi визнання усиновлення недiйсним або скасування усиновлення

1. Пiсля набрання чинностi рiшенням суду про визнання усиновлення недiйсним або скасування усиновлення суд у мiсячний строк зобов’язаний надiслати копiю рiшення до державного органу реєстрацiї актiв цивiльного стану за мiсцем реєстрацiї народження дитини.

2. Державний орган реєстрацiї актiв цивiльного стану на пiдставi рiшення суду про скасування усиновлення або визнання його недiйсним вносить вiдповiднi змiни до актового запису про народження дитини.

Стаття 242. Позбавлення усиновлювача батькiвських прав

1. Якщо усиновлювач був записаний матiр’ю, батьком усиновленої ним дитини, вiн може бути позбавлений батькiвських прав за наявностi пiдстав, встановлених у статтi 164 цього Кодексу.

2. У разi позбавлення усиновлювача батькiвських прав настають наслiдки, встановленi статтею 166 цього Кодексу. У разi смертi усиновлювача, позбавленого батькiвських прав, дитина одержує право на спадкування на загальних пiдставах.

3. Батькiвськi права усиновлювача можуть бути поновленi вiдповiдно до положень статтi 169 цього Кодексу.

Глава 19. ОПIКА ТА ПIКЛУВАННЯ НАД ДIТЬМИ

Стаття 243. Дiти, над якими встановлюється опiка, пiклування

1. Опiка, пiклування встановлюється над дiтьми, якi залишилися без батькiвського пiклування.

2. Опiка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти рокiв, а пiклування — над дитиною у вiцi вiд чотирнадцяти до вiсiмнадцяти рокiв.

3. Опiка, пiклування над дитиною встановлюється органом опiки та пiклування, а також судом у випадках, передбачених Цивiльним кодексом України.

Стаття 244. Особа, яка може бути опiкуном, пiклувальником дитини

1. Опiкуном, пiклувальником дитини може бути за її згодою повнолiтня дiєздатна особа.

2. При призначеннi дитинi опiкуна або пiклувальника органом опiки та пiклування враховуються особистi якостi особи, її здатнiсть до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини.

3. Не може бути опiкуном, пiклувальником дитини особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, особа, позбавлена батькiвських прав, а також особа, iнтереси якої суперечать iнтересам дитини.

Стаття 245. Опiка та пiклування над дитиною, яка проживає у дитячому закладi або закладi охорони здоров’я

1. Якщо дитина постiйно проживає у дитячому закладi або закладi охорони здоров’я, функцiї опiкуна та пiклувальника щодо неї покладаються на адмiнiстрацiю цих закладiв.

Стаття 246. Контроль органу опiки та пiклування за дотриманням прав дитини, над якою встановлено опiку або пiклування

1. Орган опiки та пiклування контролює умови утримання, виховання, навчання дитини, над якою встановлено опiку або пiклування.

Стаття 247. Права дитини, над якою встановлено опiку або пiклування

1. Дитина, над якою встановлено опiку або пiклування, має право:

1) на проживання в сiм’ї опiкуна або пiклувальника, на пiклування з його боку;

2) на забезпечення їй умов для всебiчного розвитку, освiти, виховання i на повагу до її людської гiдностi;

3) на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опiки або пiклування. У разi вiдсутностi житла така дитина має право на його отримання вiдповiдно до закону;

4) на захист вiд зловживань з боку опiкуна або пiклувальника.

2. Встановлення опiки та пiклування не припиняє права дитини на алiменти, пенсiї, iншi соцiальнi виплати, а також на вiдшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника.

Стаття 248. Права дитини, яка залишилася без пiклування батькiв i проживає у дитячому закладi або закладi охорони здоров’я

1. Дитина, яка залишилася без пiклування батькiв i проживає у дитячому закладi або закладi охорони здоров’я, має право:

1) на всебiчний розвиток, виховання, освiту, повагу до її людської гiдностi;

2) на збереження права користування житлом, у якому вона ранiше проживала. У разi вiдсутностi житла така дитина має право на його отримання вiдповiдно до закону;

3) на пiльги, встановленi законом, при працевлаштуваннi пiсля закiнчення строку перебування у зазначеному закладi.

2. Влаштування дитини до закладу, зазначеного у частинi першiй цiєї статтi, не припиняє права дитини на алiменти, пенсiї, iншi соцiальнi виплати, а також на вiдшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника.

Стаття 249. Права та обов’язки опiкуна, пiклувальника щодо дитини

1. Опiкун, пiклувальник зобов’язаний виховувати дитину, пiклуватися про її здоров’я, фiзичний, психiчний, духовний розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освiти.

Опiкун, пiклувальник має право самостiйно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацiй органу опiки та пiклування.

2. Опiкун, пiклувальник має право вимагати повернення дитини вiд будь-якої особи, яка тримає її у себе не на пiдставi закону або рiшення суду.

3. Опiкун, пiклувальник не має права перешкоджати спiлкуванню дитини з її батьками та iншими родичами, за винятком випадкiв, коли таке спiлкування суперечить iнтересам дитини.

4. Цивiльнi права та обов’язки опiкуна, пiклувальника встановлюються Цивiльним кодексом України.

5. Обов’язки з опiки та пiклування щодо дитини виконуються опiкуном та пiклувальником безоплатно.

Стаття 250. Припинення опiки, пiклування над дитиною

1. Опiка, пiклування над дитиною припиняється у випадках, встановлених Цивiльним кодексом України.

Стаття 251. Звiльнення опiкуна та пiклувальника дитини вiд їх обов’язкiв

1. Особа може бути звiльнена вiд обов’язкiв опiкуна або пiклувальника дитини у випадках, передбачених Цивiльним кодексом України, а також тодi, коли мiж опiкуном, пiклувальником та дитиною склалися стосунки, якi перешкоджають здiйсненню ними опiки, пiклування.

Глава 20. ПАТРОНАТ НАД ДIТЬМИ

Стаття 252. Договiр про патронат

1. За договором про патронат орган опiки та пiклування передає дитину, яка є сиротою або з iнших причин позбавлена батькiвського пiклування, на виховання у сiм’ю iншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повнолiття, за плату.

Стаття 253. Згода дитини на проживання у сiм’ї патронатного вихователя

1. На передачу дитини у сiм’ю патронатного вихователя потрiбна згода дитини, якщо вона досягла такого вiку, що може її висловити.

C т а т т я 254. Плата за виховання дитини

1. За виховання дитини патронатному вихователю встановлюється плата, розмiр якої визначається за його домовленiстю з органом опiки та пiклування.

Стаття 255. Обов’язки патронатного вихователя

1. Патронатний вихователь зобов’язаний:

1) забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням тощо;

2) створити дитинi умови для навчання, фiзичного та духовного розвитку;

3) захищати дитину, її права та iнтереси як опiкун або пiклувальник, без спецiальних на те повноважень.

Стаття 256. Припинення договору про патронат

1. Договiр про патронат припиняється у разi вiдмови вiд нього вихователя або дитини, яка досягла чотирнадцяти рокiв.

До призначення дитинi нового вихователя або передання дитини iншiй особi, навчальному закладовi, закладовi охорони здоров’я або соцiального захисту вихователь, який вiдмовився вiд договору, зобов’язаний пiклуватися про дитину.

2. Договiр про патронат може бути розiрваний за згодою сторiн або за рiшенням суду в разi невиконання вихователем своїх обов’язкiв або якщо мiж ним та дитиною склалися стосунки, якi перешкоджають виконанню обов’язкiв за договором.

Роздiл V

ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ IНШИХ ЧЛЕНIВ СIМ’Ї ТА РОДИЧIВ

Глава 21. ОСОБИСТI НЕМАЙНОВI ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ IНШИХ ЧЛЕНIВ СIМ’Ї ТА РОДИЧIВ

Стаття 257. Права баби та дiда, прабаби та прадiда на виховання внукiв, правнукiв

1. Баба, дiд, прабаба, прадiд мають право спiлкуватися зi своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованнi.

2. Батьки чи iншi особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здiйсненнi бабою, дiдом, прабабою, прадiдом своїх прав щодо виховання внукiв, правнукiв.

Якщо такi перешкоди чиняться, баба, дiд, прабаба, прадiд мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Стаття 258. Права баби i дiда щодо захисту внукiв

1. Баба i дiд мають право на самозахист внукiв.

2. Баба i дiд мають право звернутися за захистом прав та iнтересiв малолiтнiх, неповнолiтнiх та повнолiтнiх непрацездатних внукiв до органу опiки та пiклування або до суду без спецiальних на те повноважень.

Стаття 259. Права братiв та сестер на спiлкування

1. Права та обов’язки, встановленi законом для братiв та сестер, мають рiднi (повнорiднi, неповнорiднi) брати та сестри.

2. Брати та сестри, зокрема тi, якi не проживають разом, мають право на спiлкування.

3. Мати, батько, баба, дiд, iншi особи, з якими проживають неповнолiтнi брати та сестри, зобов’язанi сприяти їхньому спiлкуванню.

4. Повнолiтнi особи мають право брати участь у вихованнi своїх неповнолiтнiх братiв та сестер, незалежно вiд мiсця їхнього проживання.

Стаття 260. Право мачухи, вiтчима брати участь у вихованнi пасинка, падчерки

1. Якщо мачуха, вiтчим проживають однiєю сiм’єю з малолiтнiми, неповнолiтнiми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованнi.

Стаття 261. Права та обов’язки особи, яка взяла у свою сiм’ю дитину, щодо її виховання

1. Особа, яка взяла у свою сiм’ю дитину, яка є сиротою або з iнших причин позбавлена батькiвського пiклування, має права та обов’язки щодо її виховання та захисту вiдповiдно до положень статей 249 i 262 цього Кодексу.

Стаття 262. Права сестри, брата, мачухи, вiтчима та iнших членiв сiм’ї на захист дiтей

1. Сестра, брат, мачуха, вiтчим мають право на самозахист своїх малолiтнiх, неповнолiтнiх, повнолiтнiх непрацездатних братiв, сестер, пасинка, падчерки.

2. Сестра, брат, мачуха, вiтчим мають право звернутися за захистом прав та iнтересiв малолiтнiх, неповнолiтнiх та повнолiтнiх непрацездатних братiв, сестер, пасинка, падчерки до органу опiки та пiклування або до суду без спецiальних на те повноважень.

Стаття 263. Вирiшення судом спорiв щодо участi баби, дiда, прабаби, прадiда, братiв, сестер, мачухи, вiтчима у вихованнi дитини

1. Спiр щодо участi баби, дiда, прабаби, прадiда, брата, сестри, мачухи, вiтчима у вихованнi дитини вирiшується судом вiдповiдно до статтi 159 цього Кодексу.

Стаття 264. Обов’язки особи пiклуватися про бабу, дiда, прабабу, прадiда, а також про того, з ким вона проживала однiєю сiм’єю

1. Внуки, правнуки зобов’язанi пiклуватися про своїх бабу, дiда, прабабу, прадiда.

2. Повнолiтнi брати, сестри, пасинки, падчерки зобов’язанi пiклуватися про брата, сестру, вiтчима, мачуху, якi виховували їх та надавали їм матерiальну допомогу.

Такий обов’язок мають особи i щодо тих, з ким вони проживали однiєю сiм’єю до досягнення повнолiття.

Глава 22. ОБОВ’ЯЗОК ПО УТРИМАННЮ IНШИХ ЧЛЕНIВ СIМ’Ї ТА РОДИЧIВ

Стаття 265. Обов’язок баби, дiда утримувати внукiв

1. Баба, дiд зобов’язанi утримувати своїх малолiтнiх, неповнолiтнiх внукiв, якщо у них немає матерi, батька або якщо батьки не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання, за умови, що баба, дiд можуть надавати матерiальну допомогу.

Стаття 266. Обов’язок внукiв, правнукiв утримувати бабу, дiда, прабабу, прадiда

1. Повнолiтнi внуки, правнуки зобов’язанi утримувати непрацездатних бабу, дiда, прабабу, прадiда, якi потребують матерiальної допомоги i якщо у них немає чоловiка, дружини, повнолiтнiх дочки, сина або цi особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолiтнi внуки, правнуки можуть надавати матерiальну допомогу.

Стаття 267. Обов’язок по утриманню братiв та сестер

1. Повнолiтнi брати, сестри зобов’язанi утримувати малолiтнiх, неповнолiтнiх братiв та сестер, якi потребують матерiальної допомоги i якщо вони не мають батькiв, чоловiка, дружини або цi особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолiтнi брати та сестри можуть надавати матерiальну допомогу.

2. Повнолiтнi брати i сестри зобов’язанi утримувати непрацездатних повнолiтнiх братiв i сестер, якi потребують матерiальної допомоги, якщо вони не мають чоловiка, дружини, батькiв або повнолiтнiх дочки, сина, за умови, що повнолiтнi брати та сестри можуть надавати матерiальну допомогу.

Стаття 268. Обов’язок мачухи, вiтчима утримувати падчерку, пасинка

1. Мачуха, вiтчим зобов’язанi утримувати малолiтнiх, неповнолiтнiх падчерку, пасинка, якi з ними проживають, якщо у них немає матерi, батька, дiда, баби, повнолiтнiх братiв та сестер або цi особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вiтчим можуть надавати матерiальну допомогу.

2. Суд може звiльнити вiтчима, мачуху вiд обов’язку по утриманню падчерки, пасинка або обмежити його певним строком, зокрема у разi:

1) нетривалого проживання з їхнiм матiр’ю, батьком;

2) негiдної поведiнки у шлюбних вiдносинах матерi, батька дитини.

Стаття 269. Обов’язок iнших осiб утримувати дитину

1. Особи, у сiм’ї яких виховувалася дитина, зобов’язанi надавати їй матерiальну допомогу, якщо у неї немає батькiв, баби, дiда, повнолiтнiх братiв та сестер, за умови, що цi особи можуть надавати матерiальну допомогу.

Стаття 270. Обов’язок падчерки, пасинка утримувати мачуху, вiтчима

1. Повнолiтнi падчерка, пасинок зобов’язанi утримувати непрацездатних мачуху, вiтчима, якщо вони потребують матерiальної допомоги i якщо вони надавали падчерцi, пасинковi систематичну матерiальну допомогу не менш як п’ять рокiв, за умови, що падчерка, пасинок можуть надавати матерiальну допомогу.

2. Обов’язок падчерки, пасинка по утриманню мачухи, вiтчима виникає, якщо у мачухи, вiтчима немає чоловiка, дружини, повнолiтнiх дочки, сина, братiв та сестер або якщо цi особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Стаття 271. Обов’язок особи утримувати тих, з ким вона проживала однiєю сiм’єю до досягнення повнолiття

1. Якщо особа до досягнення повнолiття проживала з родичами або iншими особами однiєю сiм’єю, вона зобов’язана утримувати непрацездатних родичiв та iнших осiб, з якими проживала не менш як п’ять рокiв, за умови, що ця особа може надавати матерiальну допомогу.

Цей обов’язок виникає, якщо у того, хто потребує матерiальної допомоги, немає дружини, чоловiка, повнолiтнiх дочки, сина, братiв та сестер або цi особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Стаття 272. Розмiр алiментiв, що стягуються з iнших членiв сiм’ї та родичiв, i строки їх стягнення

1. Розмiр алiментiв, що стягуються з iнших членiв сiм’ї та родичiв на дiтей i непрацездатних повнолiтнiх осiб, якi потребують матерiальної допомоги, визначається у частцi вiд заробiтку (доходу) або у твердiй грошовiй сумi.

При визначеннi розмiру алiментiв суд бере до уваги матерiальний та сiмейний стан платника та одержувача алiментiв.

2. Якщо позов пред’явлений не до всiх зобов’язаних осiб, а лише до деяких з них, розмiр алiментiв визначається з урахуванням обов’язку всiх зобов’язаних осiб надавати утримання. При цьому сукупний розмiр алiментiв, що пiдлягає стягненню, не може бути меншим за неоподатковуваний мiнiмум доходiв громадян.

3. Суд може визначити строк, протягом якого будуть стягуватися алiменти.

Стаття 273. Змiна розмiру алiментiв та звiльнення вiд їх сплати

1. Якщо матерiальний або сiмейний стан особи, яка сплачує алiменти, чи особи, яка їх одержує, змiнився, суд може за позовом будь-кого з них змiнити встановлений розмiр алiментiв або звiльнити вiд їх сплати.

Суд може звiльнити вiд сплати алiментiв осiб, зазначених у статтях 267—271 цього Кодексу, за наявностi iнших обставин, що мають iстотне значення.

Стаття 274. Визначення заборгованостi за алiментами, що стягуються з iнших членiв сiм’ї та родичiв. Повне або часткове звiльнення вiд заборгованостi за алiментами

1. Визначення заборгованостi за алiментами, що стягуються з iнших членiв сiм’ї та родичiв, а також повне або часткове звiльнення їх вiд сплати заборгованостi провадяться вiдповiдно до положень, встановлених статтями 194—197 цього Кодексу.

Роздiл VI

ЗАСТОСУВАННЯ СIМЕЙНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ ДО IНОЗЕМЦIВ
ТА ОСIБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА. ЗАСТОСУВАННЯ ЗАКОНIВ
IНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ ТА МIЖНАРОДНИХ ДОГОВОРIВ В УКРАЇНI

Стаття 275. Права та обов’язки iноземцiв та осiб без громадянства у сiмейних вiдносинах

1. Iноземцi мають в Українi такi ж права i обов’язки у сiмейних вiдносинах, як i громадяни України, якщо iнше не встановлено законом.

2. Особи без громадянства, якi постiйно проживають в Українi, мають в Українi такi ж права i обов’язки у сiмейних вiдносинах, як i громадяни України.

Стаття 276. Реєстрацiя шлюбу громадянина України з iноземцем та шлюбу мiж iноземцями в Українi

1. Шлюб мiж громадянином України та iноземцем, а також шлюб мiж iноземцями реєструються в Українi вiдповiдно до цього Кодексу.

2. Шлюб мiж iноземцями, зареєстрований в Українi у посольствi або консульствi iноземної держави в Українi, є дiйсним в Українi на умовах взаємностi, якщо жiнка i (або) чоловiк у момент реєстрацiї шлюбу були громадянами держави, яка призначила посла або консула.

Стаття 277. Реєстрацiя шлюбу громадян України у консульськiй установi або дипломатичному представництвi України

1. Шлюб мiж громадянами України, якi проживають за межами України, реєструється в консульськiй установi або дипломатичному представництвi України.

2. Шлюб мiж громадянами України, а також шлюб громадянина України з iноземцем, зареєстрованi за межами України з додержанням форми шлюбу, встановленої законом держави мiсця його реєстрацiї, є дiйсними в Українi, якщо немає перешкод, встановлених статтями 24—26 цього Кодексу.

Стаття 278. Визнання шлюбу, зареєстрованого за межами України

1. Шлюб мiж iноземцями, зареєстрований за межами України за законом держави — мiсця його реєстрацiї, є дiйсним в Українi.

Стаття 279. Розiрвання шлюбу мiж громадянином України та iноземцем i шлюбу iноземцiв мiж собою в Українi

1. Розiрвання шлюбу мiж громадянином України та iноземцем, а також шлюбу iноземцiв мiж собою в Українi здiйснюється за законом України.

Стаття 280. Визнання розiрвання шлюбу, здiйсненого за межами України

1. Розiрвання шлюбу мiж громадянином України та iноземцем, здiйснене за межами України за законом вiдповiдної держави, є дiйсним в Українi, якщо в момент розiрвання шлюбу хоча б один iз подружжя проживав за межами України.

2. Розiрвання шлюбу мiж громадянами України, здiйснене за межами України за законом вiдповiдної держави, є дiйсним в Українi, якщо обоє з подружжя в момент розiрвання шлюбу проживали за межами України.

3. Розiрвання шлюбу мiж iноземцями, здiйснене за межами України за законом вiдповiдної держави, є дiйсним в Українi.

4. Громадянин України, який проживає за межами України, має право звернутися з позовом про розiрвання шлюбу до суду України, якщо другий з подружжя, незалежно вiд його громадянства, проживає за межами України.

Стаття 281. Визнання батькiвства в Українi. Визнання батькiвства, встановленого за межами України

1. Визнання батькiвства в Українi незалежно вiд громадянства батькiв i дитини та мiсця їхнього проживання провадиться за законом України.

2. Батьки дитини, якi проживають за межами України, можуть подати заяву про визнання батькiвства до консульської установи або дипломатичного представництва України.

Стаття 282. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України

1. Усиновлення громадянином України дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, здiйснюється в консульськiй установi або дипломатичному представництвi України.

Якщо усиновлювач не є громадянином України, для усиновлення дитини, яка є громадянином України, потрiбен дозвiл Центру з усиновлення дiтей.

Усиновлення iноземцем дитини, яка є громадянином України, здiйснене у вiдповiдних органах держави, на територiї якої проживає дитина, є дiйсним за умови попереднього одержання дозволу Центру з усиновлення дiтей.

Стаття 283. Усиновлення iноземцем дитини, яка є громадянином України

1. Усиновлення iноземцем в Українi дитини, яка є громадянином України, здiйснюється на загальних пiдставах, встановлених главою 18 цього Кодексу.

2. Дитина, яка є громадянином України, може бути усиновлена iноземцем, якщо вона перебуває не менш як один рiк на облiку у Центрi з усиновлення дiтей.

Якщо усиновлювач є родичем дитини або дитина страждає на хворобу, що внесена до спецiального перелiку, затвердженого Мiнiстерством охорони здоров’я України, усиновлення може бути здiйснене до спливу цього строку.

3. Дитина може бути усиновлена iноземцем, якщо протягом одного року з моменту взяття її на облiк у Центрi з усиновлення дiтей не виявилося громадянина України, який бажав би її усиновити або взяти пiд опiку чи пiклування до себе в сiм’ю.

Переважне право на усиновлення дитини — громадянина України мають iноземцi, якi є:

1) родичами дитини;

2) громадянами держав, з якими Україна уклала договiр про надання правової допомоги.

4. На усиновлення дитини iноземцем потрiбна згода Центру з усиновлення дiтей.

5. Усиновлення iноземцями провадиться за умови забезпечення дитинi прав в обсязi не меншому, нiж це встановлено законами України.

6. За усиновленою дитиною зберiгається громадянство України до досягнення нею вiсiмнадцяти рокiв.

Усиновлена дитина має право на збереження своєї нацiональної iдентичностi вiдповiдно до Конвенцiї про права дитини, iнших мiжнародних договорiв.

Стаття 284. Усиновлення дитини, яка є iноземцем i проживає в Українi

1. Усиновлення дитини, яка є iноземцем i проживає в Українi, здiйснюється громадянами України або iноземцями, якi проживають в Українi, на загальних пiдставах.

Стаття 285. Обмеження права iноземця на таємницю усиновлення дитини, яка є громадянином України

1. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, не є таємним, якщо у державi, в якiй усиновлювач постiйно проживає i в яку має переїхати дитина, усиновлення не є таємним.

2. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, i якщо ця особа в Українi постiйно не проживає, не є таємним.

Стаття 286. Усиновлення в Українi iноземцем дитини, яка є iноземцем або особою без громадянства

1. Усиновлення iноземцем або особою без громадянства дитини, яка є iноземцем або особою без громадянства, здiйснюється в Українi вiдповiдно до законiв України, якщо iнше не встановлено мiжнародними договорами України.

Стаття 287. Нагляд за дотриманням прав дiтей, якi усиновленi iноземцями

1. Якщо дiти усиновленi iноземцями i проживають за межами України, вiдповiдна консульська установа за дорученням Мiнiстерства закордонних справ України веде облiк цих дiтей i здiйснює нагляд за дотриманням їхнiх прав до досягнення ними вiсiмнадцяти рокiв.

Порядок здiйснення нагляду за дотриманням прав дiтей, якi усиновленi iноземцями i проживають за межами України, встановлюється Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Стаття 288. Встановлення опiки, пiклування над дитиною, яка є громадянином України, але проживає за межами України, а також над дитиною, яка є iноземцем, але проживає в Українi. Визнання опiки, пiклування, встановлених за межами України

1. Опiка, пiклування над дитиною, яка є громадянином України, але проживає за її межами, а також над дитиною, яка є iноземцем, але проживає в Українi, встановлюється за законом України.

2. Опiка, пiклування, встановленi за законом iноземної держави над дитиною, яка є громадянином України, але проживає за її межами, є дiйсними в Українi у разi вiдсутностi заперечень консульської установи або дипломатичного представництва України.

3. Опiка, пiклування, встановленi над дитиною, яка є iноземцем, за межами України за законами iншої держави, є дiйсними в Українi.

Стаття 289. Реєстрацiя шлюбу, народження дитини, визнання батькiвства, розiрвання шлюбу громадян України, якi проживають за межами України

1. Реєстрацiя шлюбу, народження дитини, визнання батькiвства, розiрвання шлюбу громадян України, якi проживають за межами України, провадяться в консульських установах або дипломатичних представництвах України за законами України.

При реєстрацiї цих актiв цивiльного стану в консульських установах або дипломатичних представництвах України застосовується законодавство України, якщо заiнтересованi особи є громадянами України.

Стаття 290. Визнання документiв, виданих органами iноземних держав на посвiдчення актiв цивiльного стану

1. Документи, виданi компетентними органами iноземних держав на посвiдчення актiв цивiльного стану, здiйснених за межами України за законами вiдповiдних держав щодо громадян України, iноземцiв i осiб без громадянства, є дiйсними в Українi за умови їх консульської легалiзацiї.

Стаття 291. Застосування законiв iноземних держав

1. Сiмейне законодавство iноземних держав застосовується в Українi, якщо воно не суперечить основним засадам регулювання сiмейних вiдносин, що встановленi у статтi 7 цього Кодексу.

Стаття 292. Визнання в Українi актiв цивiльного стану, зареєстрованих за законами iноземних держав

1. В Українi визнаються акти цивiльного стану, зареєстрованi за законами iноземних держав.

Роздiл VII

ПРИКIНЦЕВI ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Кодекс набирає чинностi з 1 сiчня 2003 року.

2. Визнати такими, що втрачають чиннiсть з 1 сiчня 2003 року:

1) Кодекс про шлюб та сiм’ю України (Вiдомостi Верховної Ради УРСР, 1969 р., додаток до № 26, ст. 204; 1971 р., № 20, ст. 141; 1973 р., № 21, ст. 181; 1980 р., № 38, ст. 754; 1984 р., № 7, ст. 136; 1985 р., № 11, ст. 205, ст. 206; 1987 р., № 8, ст. 149, № 35, ст. 674; 1991 р., № 9, ст. 89; Вiдомостi Верховної Ради України, 1992 р., № 4, ст. 25, № 36, ст. 528; 1996 р., № 7, ст. 26; 2000 р., № 9, ст. 67, № 50, ст. 436).

Роздiл V “Акти громадянського стану” зберiгає свою чиннiсть у частинi, що не суперечить цьому Кодексу, до прийняття спецiального закону;

2) Закон Української РСР вiд 20 червня 1969 року “Про затвердження Кодексу про шлюб та сiм’ю Української РСР” (Вiдомостi Верховної Ради УРСР, 1969 р., № 26, ст. 204);

3) Указ Президiї Верховної Ради Української РСР вiд 29 грудня 1969 року “Про порядок введення в дiю Кодексу про шлюб та сiм’ю Української РСР” (Вiдомостi Верховної Ради УРСР, 1970 р., № 2, ст. 16; 1980 р., № 38, ст. 754).

3. Кабiнету Мiнiстрiв України:

подати до Верховної Ради України протягом трьох мiсяцiв з дня опублiкування цього Кодексу пропозицiї щодо внесення змiн до законiв України, якi випливають з цього Кодексу;

привести у вiдповiднiсть iз цим Кодексом свої нормативно-правовi акти;

забезпечити приведення мiнiстерствами та iншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актiв у вiдповiднiсть iз цим Кодексом.

Президент України Л. КУЧМА

м. Київ
10 сiчня 2002 року
№ 2947-III