Фонетика (від гр. phone - звук) - розділ науки про мову, який вивчає звуки мови.
Основним об'єктом вивчення фонетики є звуки - найменші одиниці мовного потоку, з яких в мові складаються слова.
Звуки мови на письмі позначаються так:
|
позначення звуків |
|
[a], [с], [д'], [ґ], [дж'], [й], [м], [н] |
Окремо взяті звуки (на відміну від слова та речення) не мають ніякого значення ([о], [у], [п], [с], [д], [і], [к], [м]), але з них творяться слова та їхні значущі частини. Наприклад, з наведених звуків легко складається слово підсумок, у якому виділяються три значущих частини під + сум + ок.
Звуки утворюють зовнішню, звукову оболонку слів і тим самим допомагають відрізнити одне слово від іншого.
Слова розділяються за кількістю звуків, з яких вони створені, набором цих звуків та їх послідовністю.
Звукова система української мови нараховує 38 звуків: 6 голосних і 32 приголосних
.Звуки мови виникають за допомогою мовного апарату, до якого відносять гортань з голосовими зв'язками, ротову та носову полості, губи, язик, зуби та піднебіння.
За способом творення звуки поділяються на голосні та приголосні
.Голосні звуки
- це звуки людської мови, основу яких становить голос. При вимові голосних звуків струмінь повітря, вийшовши з легень і проходячи по гортані, спричинює вібрацію зімкнених напружених голосових зв'язок.Пояснити це явище можна порівнянням з грою на будь-якому музичному струнному інструменті (скажімо, гитарі). Спробуйте заграти на струнах - і вам у нагороду буде чудова музика.
Саме такими "струнами" і є наші голосові зв'язки- головний речовий орган людини.
Після того як струмінь повітря, вже в вигляді звукової хвилі з періодичними коливаннями, проходить крізь ротову порожнину, він вільно виходить назовні.
Ротова порожнина відіграє при цьому роль резонатора, який за рахунок руху нижньої щелепи та переміщення язика в горизонтальній та вертикальній площині змінює свої розміри та форму, що є вирішальним при творенні голосних різної якості.
Приголосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою частиною голосу або тільки шум.
При вимові приголосних звуків голосові зв'язки можуть бути напруженими і вібрувати під тиском повітряного струменя, утворюючи музикальний тон (голос), а можуть бути розслабленими, не замкненими і вільно пропускати видихуване повітря.
Характерні для приголосних шуми виникають переважно у ротовій порожнині при подоланні струменем повітря різноманітних перешкод, утворюваних на його шляху активними і пасивними мовними органами.
Рух і положення мовних органів при вимові певних звуків називається артикуляцією (від лат. articulo - розчленяю).
АКТИВНІ І ПАСИВНІ МОВНІ ОРГАНИ
Активні мовні органи
при творенні звуків здійснюють певні рухи. Це - голосові зв'язки, задня стінка глотки, язичок (піднебінна завіса), язик і губи. Активні мовні органи відіграють головну роль у процесі звукоутворення.Пасивні мовні органи - це нерухомі мовні органи, до яких наближаються активні чи навіть змикаються з ними, спричинюючи виникнення шумів. До них належать тверде піднебіння, зуби, альвеоли (горбочки коло зубів). Пасивні мовні органи при звукотворенні виконують допоміжну роль.
Голосних звуків шість:
|
голосні |
[і], [и], [е], [у], [о], [а] |
Голосні звуки можуть бути:
|
голосні |
|
|
1. |
переднього і заднього ряду |
|
2. |
низького, середнього і високого підняття |
|
3. |
огублені і неогублені |
|
4. |
ненаголошені і наголошені |
Голосні переднього і заднього ряду
За місцем творення (мається на увазі рух язика у горизонтальній площині ротової порожнини) голосні звуки поділяються на голосні переднього ряду і голосні заднього ряду:
|
голосні переднього ряду |
[е], [и], [і] |
|
голосні заднього ряду |
[а], [о], [у] |
Голосні низького, середнього і високого підняття
В залежності від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні низького, середнього і високого підняття:
|
голосні низького підняття |
[а] |
|
голосні середнього підняття |
[е], [о] |
|
голосні високого підняття |
[і], [и], [у] |
За участю губ голосні поділяються на огублені (лабіалізовані) і неогублені (нелабіалізовані):
|
огублені голосні |
[о], [у] |
|
неогублені голосні |
[і], [и], [е], [а] |
Наголошені і ненаголошені голосні
Залежно від місця наголосу в слові голосні звуки можуть бути наголошеними і ненаголошеними:
|
наголошений [і] |
мнсто |
|
ненаголошений [і] |
містйчко |
В українській мові 32 приголосних звука:
|
приголосні |
[б], [п], [д], [д' ], [т], [т' ], [ґ ], [к], [ф], [ж], [з], [з' ], [ш], [с], [с' ], [г], [х], [дж], [дз], [дз' ], [ч], [ц], [ц' ], [в], [й], [м], [н], [н' ], [л], [л' ], [р], [р' ] |
Приголосні звуки можуть бути:
|
приголосні |
|
|
1. |
|
|
2. |
губні, язикові та глоткові |
|
3. |
тверді і м'які |
|
4. |
свистячі, шиплячі та носові приголосні |
В основі поділу приголосних на шумні і сонорні, дзвінкі і глухі лежить участь голосу і шуму при їх творенні
.Сонорні і шумні приголосні
Сонорні приголосні
(від лат. sonorus - звучний) - це приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом. Цих звуків в українській мові дев'ять:|
сонорні приголосні |
[в], [й], [м], [н], [н' ], [л], [л' ], [р], [р' ] |
Шумні
приголосні, в залежності від того, у якому стані перебувають голосові зв’язки в момент творення, поділяються на дзвінкі і глухі.Якщо голосові зв’язки більш напружені, тоді творяться дзвінкі шумні приголосні звуки.
При розслаблених голосових зв’язках творяться глухі шумні звуки.
|
шумні приголосні |
|
|
дзвінкі приголосні |
[б], [д], [д' ], [ґ ], [ж], [з], [з' ], [г], [дж], [дз], [дз' ] |
|
глухі приголосні |
[п], [т], [т' ], [к], [ш], [с], [с' ], [х], [ч], [ц], [ц' ] |
Дзвінкі та глухі приголосні утворюють так звані акустичні пари (дзвінкий звук - глухий):
|
акустичні пари |
|
[б]-[п], [д]-[т], [д' ]-[т' ], [ґ ]-[к], [ж]-[ш], [з]-[с], [з' ]-[с' ], [г]-[х], [дж]-[ч], [дз]-[ц], [дз' ]-[ц' ]. |
Глухий звук ф в українській мові співвідносного дзвінкого звуку не має.
Дзвінкі приголосні у кінці слова та в кінці складу вимовляються дзвінко.
Усі сонорні приголосні звуки належать до дзвінких і не мають парних глухих.
Губні, язикові та глоткові приголосні
За активним мовним органом приголосні поділяються на губні, язикові та глоткові
:|
губні приголосні |
[б], [п], [в], [м], [ф] |
|
язикові приголосні |
[д], [д' ], [т], [т' ], [з], [з' ], [с], [с' ], [дж], [дж], [ц], [ц' ], [р], [р' ], [л], [л' ], [н], [н' ], [ж], [ч], [ш], [дж], [й] |
|
глоткова приголосна |
[г] |
За ознакою твердості чи м'якості приголосні розмежовуються на тверді і м'які:
|
тверді приголосні |
[б], [п], [д], [т], [ґ ], [к], [ф], [ж], [ш], [з], [с], [г], [х], [дж], [ч], [дз], [ц], [в], [м], [н], [л], [р] |
|
м’які приголосні |
[д' ], [т' ], [з' ], [с' ], [дз' ], [ц' ], [й], [л' ], [н' ], [р ] |
Окремі приголосні за ознакою “м’якість- твердість” утворюють пари:
|
тверді- м'які приголосні |
|
[д]-[д' ], [т]-[т' ], [з]-[з' ], [с]-[с' ], [дз]-[дз' ], [ц]-[ц' ], [н]-[н' ], [л]-[л' ], [р]-[р' ] |
Пом'якшені варіанти твердих приголосних, як правило, з'являються перед голосним і
, проте у небагатьох українських словах і здебільшого у словах іншомовного походження зустрічаються перед іншими голосними (ж’ур' нбл , м’ эзикл, с'в' б то).Свистячі, шиплячі та носові приголосні
Враховуючи слухове сприйняття, пригололосні діляться також на свистячі і шиплячі.
Зовсім невелику групу складають носові приголосні, у творенні яких бере участь носова порожнина.
|
свистячі приголосні |
[з], [з' ], [с], [с' ], [ц], [ц' ], [дз] [дз' ] |
|
шиплячі приголосні |
[ж], [дж], [ч], [ш] |
|
носові приголосні |
[м], [н], [н' ] |
Окремо треба сказати про звук [ґ ], що третім виданням Українського правопису було повернуто в українську абетку.
Звук [ґ] вживається у словах: ґанок, ґоґель- моґель, ґудзик, ґрунт, ґречний, ґрати (іменник), ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґранчак та ін.
Звуки [ґ] та [г] легко розрізняються на слух:
Різницю в роботі мовних органів при вимові цих звуків можна відчути на дотик, прикладаючи пальці до гортані.
Орфоепія (від лат. orthos- прямий, правильний, рівний і epos- слово, мова) - це сукупність правил літературної вимови звуків і словосполучень. В орфоепії також вивчаються правила наголосу.
Голосні
в українській мові у наголошеній позиції звучать чітко і виразно (гу лос, сн ла).Так само чітко і виразно вимовляються і голосні [а], [і], [у] в ненаголошених складах (с'п’івати, кучугэ ра
).Ненаголошений [е] при вимові наближається до [и], так само як і ненаголошений [и] наближається до [е]. Особливо помітно це у випадку, коли [и] чи [е] знаходяться перед наголошеним складом (замеитіл’).
Голосні [е], [и] майже не змінюються у кінці слова і у складі з побічним наголосом (пъ ти, пуля
).Ненаголошений звук [о], як і наголошений, теж вимовляється голосно, ніколи не перетворюючись на [а], як у російській мові. Проте перед складом з наголошеним [у] ненаголошений [о] стає схожим на [е]
(ноуша, поугрэ д:а).У дієслівних формах 3-ї особи однини і множини теперішнього часу буквосполучення
-ться вимовляється як ц' : (сміється- с'м’іjец':а).
Буквосполучення -шся вимовляється як довгий м'який [с’]
: (смієшся- с'м’іjес':а).Дзвінкі приголосні
[б], [д], [д’], [ґ], [ж], [з], [з’], [г], [дж], [дз], [дз’], як правило, зберігають свою дзвінкість.Зокрема, це відбувається:
Дзвінкий [з] чергується з глухим [с] тільки у префіксі з- перед наступним глухим кореня (крім [ш] і [ч]
) - с'ц'іпити, схот'н ти. У випадку знаходження дзвінкого свистячого [з] перед шиплячими [ш] і [ч] він чергується з глухим шиплячим [ш] (ш:ъ ти).Глухі приголосні
в середині слова перед дзвінкими чергуються з відповідними дзвінкими (Вишгород- въ жгород).Приголосні шиплячі звуки
[ж], [ч], [ш] перед наступними свистячими [ц'], [с'] чергуються відповідно зі свистячими [з'], [ц'], [с'] (книжка - кнъ з'ц'і)Сонорні приголосні
[в], [й], які не мають глухих відповідників, в середині слова після голосного і перед голосним, на початку слова перед будь-яким приголосним і у кінці слова перетворюються на короткі нескладові голосні [я], [ї] (вояк, гаї , іншоя).Нормативним для української мови є чергування [у] та [в]
; [і] та [й] у мовному потоці, яке залежить від кінця попереднього і початку наступного слова (наш учитель, наша вчителька)Слова в українській мові поділяються на склади. Склад - це частина слова, що складається з одного чи кількох звуків і вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря: кни-га, по-ле, га-зе-та, на-го-лос, Ін-тер-нет.
Склад може бути утворений з одного чи кількох звуків, причому один з них повинен обов'язково бути голосним. В зв'язку з тим, що саме голосні звуки утворюють склад, їх називають складотворчими.
В залежності від кількості склідів слова поділяються на односкладові, двоскладові, трискладові і багатоскладові: вік-но, слог, , ма-ту-ся, кі-не-ма-то-граф.
Склад, що закінчується на голосний звук, називають відкритим
(а-рі-я, ка-ли-на).Склад, який закінчується на приголосний звук - закритим
(ліс, май-дан).Існує декілька правил поділу слів на склади:
Наголос - це вимова одного із складів з більшою силою.
Наголос завжди падає на голосний звук в складі, напр., чуду во, бн гати, вечй ряти.
Голосний звук і склад, на який падає наголос, називається наголошеним; усі інші голосні і склади - ненаголошеними (у слові вн-тер склад ві- наголошений
)..Наголошений склад вимовляється з більшою силою, ніж усі інші.
Наголошеними можуть бути різні за порядком склади (рН ч-ка, пе-рй -рва
).Наголос може переміщуватися з однієї частини слова на іншу при зміні форми цього слова (ногъ - ну ги
).За допомогою наголосу іноді розрізняються лексичні значення слів (зб мок- заму к, мэ ка- мукб ) та їхні граматичні форми (стнни - називний відмінок множини і стінъ- родильний відмінок однини).
Більшість слів в українській мові має один наголос, але складні слова можуть мати два і навіть більше наголосів (бвіескадрълья, багбтомільйунний
).Смисловий наголос
- це вимова одного із слів чи словосполучення в реченні з посиленням голосу (Це я' хотів піти звідси - не хтось інший, а саме я)Графіка (від гр. graphikos - письмовий, зображений) - розділ науки про мову, який вивчає сукупність умовних знаків, за допомогою яких мова передається на письмі.
Найголовнішою вимогою графіки є та, що кожному звукові мови повинна відповідати окрема літера (телемайстер- телемайстер, картопля- картопля, вода- вода).
Звуки мови ми вимовляємо і чуємо. На письмі звуки позначаються буквами.
Букви
- це умовні знаки, за допомогою яких на письмі передаються звуки.Всього в українській мові 33 букви. Послідовність їх у певному порядку називається алфавітом (від назв перших літер грецького алфавіту - альфа і бета), або азбукою
(від перших двох літер слов'янського алфавіту - аз і буки), або абеткою (від перших двох літер українського алфавіту - а і бе).
Азбука сучасної української мови утворена на основі слов'янської азбуки, що мала назву кирилиця (за ім'ям болгарських місіонерів Кирила та Мефодія, які склали цю азбуку для слов'ян і переклали грецькі релігійні книги на слов'янську мову).
Букви в алфавіті мають такі назви:
|
Аа аБб бе Вв ве Гг ге Ґґ ґе Дд де Ее е Єє йе Жж же Зз зе Ии и |
Іі іЇї йі Йй й(йот) Кк ка Лл ел Мм ем Нн ен Оо о Пп пе Рр ер Сс ес |
Тт теУу у Фф еф Хх ха Цц це Чч че Шш ша Щщ ща Ьь м'який знак Юю йу Яя й |
32 букви українського алфавіту передають на письмі мовні звуки, а ь (м'який знак) позначає м'якість приголосних на письмі (кінь, тінь
).За начертанням розділяють такі букви:
Крім букв алфавіту, для передачі слів в українській мові використовуються апостроф, знак наголосу, дефіс (риска), крапка, знак питання, знак оклику, кома, тире, двокрапка, лапки, дужки, три крапки та ін. знаки:
|
знак |
його графічне позначення |
приклад використання |
|
наголос |
’ |
м'який |
|
дефіс |
- |
хмарки- лебеді |
|
крапка |
. |
Темна ніч. Шлях. |
|
кома |
, |
Спить озеро, і ліс, і очерет (Л.Українка). |
|
знак питання |
? |
Чому ж так буває? |
|
знак оклику |
! |
Слава Україні! |
|
тире |
-- |
Це - ти |
|
двокрапка |
: |
Все: жито, пшениця та овес- разом поспіло |
|
лапки |
" " |
"Слухаю"- відповів майор |
|
дужки |
( ) |
Там (він це знав) буяла весна |
|
три крапки |
… |
Далі буде… |
Транскрипція
(від лат. transcriptio -переписування ) - спеціальний спосіб запису звуків у повній відповідності з їх звучанням.Фонетичний алфавіт - система букв та додаткових знаків, за допомогою яких записується жива мова.
В українському мовознавстві використовують такі знаки:
|
позначка |
що означає |
приклад |
|
[ ] |
знак запису звука, слова чи цілого уривка у вигляді фонетичної транскрипції |
[ а ]- голоснийзвук; [ лех'ко ]- так вимовляється слово легко |
|
[ ' ] |
знак наголосу; розташовується над голосним, на який падає наголос |
[ вэ дка] [ дідъ ] |
|
[ ' ] |
знак, що позначає м'якість приголосного; ставиться вгорі після цього приголосного |
[ син'е ] [ с'н'іг ] |
|
[ ’ ] |
знак, що позначає пом'якшеність приголосного; ставиться також вгорі після цього приголосного |
[ c'в’ато ] [ затиш’ш’а ] |
|
[ : ] |
позначення довготи приголосного; розташовується після цього приголосного |
[ жиет':б ] |
|
[дж] [дз] [дз'] |
позначення фонетичної єдності звуків [дж], [дз], [дз']; ставиться вгорі над буквою |
[джэ ра] [гедз'] |
|
[ я ] [ ї ] |
позначки, що передають специфічну у деяких положеннях вимову нескладових звуків [ я], [ ї] |
[робъ я] [мії ] |
|
[ еи ] |
знак, що позначає, до якого звука наближається звучання голосного; розташовується вгорі після цього голосного |
[ в’ід':ачиетие ][ засилиена ] |
Основні правила запису фонетичних транскрипцій:
Більшість букв позначає один звук.
Але буква може передавати і два звуки, напр.:
З іншого боку, для позначення одного звука можуть вживатися дві букви (напр., букви дж і дз передають відповідно кожна свій звук: [дж] і [дз] (джміль, їжджу, дзеркало, дзига).
Букви я, ю, є можуть передавати по одному звукові - [а], [у], [е], коли вживаються для позначення м'якості приголосних (люди - л'э ди, давнє - дб
ян'е), а також два звуки, коли виступають:М'якість приголосних передається за допомогою букв ь та і
(сталь, тісто, хіба).Твердість приголосних на письмі не позначається, а для роздільної вимови вживається апостроф.
Застосування аналізу слова допомагає розкрити його внутрішню будову та організацію.
Схема розбору така: