Пам'ятник

Я помру в Парижі...
Сесар Вальєхо.

Ми помрем не в Парижі...
Наталка Білоцерківець.




Ми помрем не в Парижі, бо ми взагалі не помремо,
а якщо і помрем, то в Парижі, так само, як і
в Голівуді, Гонконзі, Женеві, яремчі, Сан-Ремо.
Рісля нас буде море порожніх пляшок під столом на суді.

Це ж яке непосильне служіння на благо суспільства!
Заганяти поезії прутень у дупу добі,
малювати свій герб на розгавканих писках дебільства,
розважати партійців, патриціїв і кей-джі-бі.

Нас народ не забуде. Нам пам'ятник буде. У Львові -
І так само на всіх постаментах і тронах земних.
"Неборак! Ірванець! І ще один третій... А хто він?" -
запитає зненацька один із туристів дурних.

Я б йому відповів! Я йому відповім уже зараз:
ах ти, телепню, бевзю, дурило і скурвий ти син!
Нас на цоколі троє - четвертий на цоколі Фалос
(це, здається, філософ такий давньогрецький один).

І навіки застигнемо ми в незалежному Львові -
перед Оперним, в центрі. Проспект Бу-Ба-Бу мов ріка!
І хлопчиська вночі писатимуть "хуй" по Сашкові,
і небесна ворона обкрапає Неборака.


квітень 1990 р.