ПІСНЯ ПРО НЕЗНИЩЕННІСТЬ МАТЕРІЇ    
       
 Забрівши у хащі, закутаний у вітер,    
 накритий небом і обмотаний піснями    
 лежу, мов мудрий ліс, під папороті квітом    
 і стигну, і холону, й твердну в білий камінь.    
       
 Рослинних рік підноситься зелена повінь,    
 годин, комет і листя безперервний лопіт.    
 Заллє мене потоп, розчавить білим сонцем,    
 і тіло стане вуглем, з пісні буде попіл.    
       
 Прокотяться, як лява, тисячні століття,    
 де ми жили, ростимуть без наймення пальми,    
 І вугіль з наших тіл цвістиме чорним квіттям,    
 задзвонять в моє серце джагани в копальні.    
       
 («Книга лева», 1936)