12 .ОСНОВИ БУДІВЕЛЬНОЇ СПРАВИ

1. Вимоги до виробничих будівель збагачувальних фабрик

Основою формування виробничої будівлі служить насамперед її функціональне призначення, що визначається схемою обладнання, яка розроблюється в технологічній частині проекту. У результаті розробки проекту визначаються об'ємно-планувальні рішення будівель, конструктивні рішення каркасу і вибір матеріалів, розміщення комунікацій та ін. При цьому виробничі будівлі збагачувальної фабрики повинні відповідати певним технічним вимогам:

- мати міцні і довговічні конструктивні елементи, які забезпечують можливість експлуатації будівель протягом наміченого терміну служби при тих несприятливих умовах, що можуть мати місце (навантаження, температура, вологість, агресивність середовищ);

- мати достатню стійкість щодо вітрових, снігових, сейсмічних і інших навантажень;

- задовольняти протипожежні вимоги.

Для створення сприятливих санітарно-гігієнічних умов праці у виробничих будинках повинні бути забезпечені:

- необхідний рівень і якість природного і штучного освітлення робочих місць;

- вентиляція приміщень з необхідною кратністю повітрообміну;

- відведення зайвого тепла і вологи або підігрів приміщення з метою створення необхідних температурно-вологісних режимів;

- виключення впливу вібрацій від технологічного обладнання на працівників;

- локалізація шкідливих виробничих речовин у місцях утворення або виділення і їх видалення.

Істотний вплив на формування типів виробничих будівель роблять природнокліматичні фактори районів будівництва і характер здійснюваного на них виробництва.

2. Умови експлуатації будівель і споруд збагачувальних фабрик

Збагачувальні фабрики розташовують у всіх кліматичних зонах, тобто там де вони необхідні. Тому будівництво деяких гірничо-збагачувальних підприємств може бути намічене в необжитих, суворих за кліматичними і складних за геологічними та гідрогеологічними умовами районах, віддалених від основних транспортних магістралей, при відсутності баз будівельної індустрії і енергоресурсів.

Різні поєднання кліматичних, геологічних, топографічних умов у районах будівництва, надлишок або нестача сонячної радіації, сейсмічні впливи, властивості ґрунтів і багато інших факторів істотно впливають на прийняті в проектах об'ємно-планувальні і архітектурно-будівельні рішення, що в ряді випадків приводить до ускладнень при здійсненні будівельно-монтажних робіт. При цьому варто мати на увазі, що вартість будівництва збагачувальної фабрики у віддалених від центру районах у 3 -- 6 разів вища, ніж у центральних.

Отже, при проектуванні збагачувальної фабрики повинні бути враховані такі фактори: температура зовнішнього повітря, вітер, сейсмічні впливи, інженерно-геологічні і гідрогеологічні умови місцевості, агресивні впливи середовищ.

Температура зовнішнього повітря враховується при розрахунку конструкцій на температурні впливи, при теплотехнічному розрахунку огороджуючих конструкцій, виборі марки сталі і визначенні морозостійкості цегляних і бетонних конструкцій. Нормативні значення температури зовнішнього повітря визначаються за формулами:

- у теплий час року:

t_Т.H.= t_VII + Δ_VII , (12.1)

- у холодний час року:

t_Х.H.= t_I + Δ_I , (12.2)

де t_VII і t_I -- багаторічні середньомісячні липнева і січнева температури повітря, ^оС;

Δ_VII і Δ_I - відхилення середньої температури найбільш теплої і найбільш холодної доби від значень t_VII і t_I , ^оС.

Для масивних огороджуючих конструкцій і систем опалення враховується середня температура повітря найбільш холодних п'ятиденок (з восьми зим за п'ятдесятирічний період); для легких огороджуючих конструкцій враховується середня температура повітря найбільш холодної доби.

Температурні дані приймаються за СНіП ІІ-А6 - 73 і СНіП ІІ-6 -- 74.

Вітер -- один з основних елементів клімату, що враховується при проектуванні генерального плану комплексу споруд збагачувальної фабрики, при виборі санітарних розривів і взаємного розташування корпусів фабрики і будинків з великим пило- і газоутворенням. Вплив вітру варто враховувати при виборі профілю будинку, конструкції світлоотворів, орієнтації схилу покрівлі в сніжних районах (для зниження снігового навантаження).

Дані багаторічних спостережень по вивченню вітрового клімату зображують у вигляді спеціальної діаграми -- "рози вітрів" (рис.11.2). Залежно від охоплюваного періоду розрізняють річну, сезонну і місячну "рози вітрів". "Роза вітрів" характеризує повторюваність і швидкість вітру, вона складається на основі вимірів на висоті 10 м. Усереднені дані про вітри для характерних пунктів наведені в СНіП ІІ-А8 -- 73.

Сейсмічні впливи визначаються в балах за шкалою Ріхтера. На майданчиках, сейсмічність яких не перевищує 6 балів, сейсмічний вплив не враховується. У відповідності з будівельними нормами (СНіП ІІ-7 -- 81) будівлі і споруди, зведені у районах із сейсмічністю 7--9 балів, повинні проектуватися з урахуванням сейсмічних впливів. На майданчиках, сейсмічність яких перевищує 9 балів, зводити будівлі і споруди не допускається.

При проектуванні збагачувальних фабрик у сейсмічних районах необхідно застосовувати матеріали, конструкції і конструктивні схеми, які забезпечують найменші значення сейсмічних навантажень. Будівлі і споруди, як правило, повинні мати симетричні конструктивні схеми, рівномірний розподіл мас і навантажень.

Інженерно-геологічні і гідрогеологічні умови місцевості визначають вибір не тільки типу і розмірів фундаментів під каркаси будівель і обладнання, але й у багатьох випадках самого майданчика будівництва збагачувальної фабрики, тому що сильно закарстовані, льодонасичені вічномерзлі ґрунти і деякі інші для будівництва споруд з великими навантаженнями і високою динамікою обладнання непридатні. Тому проектуванню збагачувальної фабрики передують інженерно-геологічні дослідження, де повною мірою повинні бути відбиті особливості рельєфу місцевості і її сейсмічність, розташування прилеглих водойм і рівень підземних вод, геологічна будівля і генезис ґрунтів. Проектування основ будинків і споруд, а також фундаментів під важке обладнання з динамічними навантаженнями без відповідних інженерно-геологічних обґрунтувань не допускається. Фундаменти розраховуються на підставі геологічних досліджень у відповідності зі СНіП ІІ-18 -- 76, СНіП ІІ-19 -- 79 і СНіП 2.02.01 -- 83.

Агресивні впливи середовищ на будівельні конструкції викликані специфічними умовами збагачувальних процесів: застосування у великих кількостях води, наявність переливів з обладнання, виділення газів і пилу, що містять солі металів, застосування реаґентів, агресивних до будівельних конструкцій.

За ступенем впливу на конструкції середовища підрозділяють на неагресивні, середньо- і сильноагресивні. Ступені впливу середовищ на металеві і неметалеві конструкції наведено в СНіП ІІ-28 -- 73.

Ступінь впливу середовищ на конструкції визначається:

- для газових середовищ -- видом і концентрацією газів, розчинністю газів у воді, вологістю і температурою;

- для рідких середовищ -- наявністю і концентрацією агресивних аґентів, температурою, напором і швидкістю руху рідини біля поверхні конструкції;

- для твердих середовищ (солі, аерозолі, пил, ґрунти) -- дисперсністю, розчинністю у воді, гігроскопічністю, вологістю навколишнього середовища.

Лужні розчини з концентрацією більше 10 -- 15 % агресивні стосовно звичайних бетонів, у яких інтенсивно руйнуються кислі складові (добавки трепелу, кварцового піску, ґраніту). Для бетонних і залізобетонних конструкцій, що піддаються впливу лужних розчинів, рекомендується застосовувати чисто клінкерний портландцемент, щільні бетони (марки не менш В-6) і вводити добавки 1 % хлорного заліза та 0,2 % сульфітно-спиртової барди. Як заповнювачі можуть бути використані щільний вапняк, серпентиніт, мармур, базальт.

Кислі середовища також становлять небезпеку для будівельних конструкцій. Для захисту будівельних конструкцій від впливу кислот будь-яких концентрацій (крім гарячої фосфорної, плавикової і крем'янофлуористої), а також розчинів кислот, солей і газів передбачаються кислототривкі бетони, будівельні розчини і замазки, приготовлені на натрієвому або калієвому рідкому склі з введенням як ініціатора твердіння крем'янофлуористого натрію з наповнювачем із подрібнених кислотостійких порід з добавками, що підвищують водостійкість і щільність (силікагель, парафінова емульсія).

При проектуванні будівель і споруд, що піддаються впливу агресивного пилу, газів і рідин, повинні виконуватися такі вимоги:

- застосування алюмінію, оцинкованої сталі або металевих захисних покрить не допускається для виробництв, де використовується твердий луг, сода або інші солі з лужною реакцією, а також для виробництв, де є пил, що містить мідь, нікель, ртуть, олово, свинець або їхні сполуки;

- сталеві і алюмінієві конструкції з тавровими перетинами, з двох кутиків, з незамкненими прямокутними перетинами, двотавровими перетинами, з швелерів або з гнутого профілю в будівлях і спорудах із середньо- і сильноагресивними середовищами не допускається;

- форма поверхні стін і стелі, а також перетину елементів конструкцій повинні виключити можливість скупчення або застою агресивних газів, рідин, пилу;

- у приміщеннях з пильним виробництвом повинен бути забезпечений змив стін і підлоги;

- елементи конструкцій повинні проектуватися з урахуванням можливості поновлення антикорозійного захисту;

- сталеві конструкції будинків для виробництв із сильноагресивними середовищами повинні проектуватися з безперервними стінками.

Одноповерхові опалювальні будинки з легкими металевими конструкціями повинні проектуватися для виробництв із неагресивними або слабоагресивними середовищами. Для виробництв зі середьоагресивними середовищами їхнє застосування допускається тільки за умови захисту несучих конструкцій від корозії у відповідності зі СНіП ІІ-28--73. В умовах виробництв із сильноагресивними середовищами застосування таких конструкцій не допускається. При сильноагресивних середовищах проектування хімічного захисту повинно виконуватися спеціалізованою організацією.

3. Будівельні матеріали

Будівельні матеріали розділяються на природні і штучні.

Кам'яні матеріали, придатні для будівництва у своєму первісному вигляді, називаються природними. Матеріали, придатні лише після відповідної обробки, називаються штучними.

Сировиною для одержання природних і штучних кам'яних матеріалів, а також в'язких речовин служать гірські породи.

Природні матеріали. Залежно від умов утворення гірські породи поділяються на вивержені, осадові і метаморфічні.

До вивержених гірських порід, найчастіше застосовуваних у будівництві, належать ґраніт, діорит, габро, діабаз, базальт. Для них характерні висока міцність і щільність, густина, трудність обробки, здатність поліруватися, гарний зовнішній вигляд, розмаїтість розцвічення. Тому вони широко використовуються для облицювання, зведення монументальних споруд і архітектурних деталей.

До вивержених також належать різні вулканічні породи: попіл, пемзи, туфи, лави. Для них характерні невелика міцність і щільність, густина, висока пористість. Вони застосовуються при зведенні стін, як заповнювачі легких і теплих бетонів та активних добавок при виробництві в'язких речовин.

До осадових гірських порід, застосовуваних у будівництві, належать піщаник, вапняк, ґіпс, доломіт.

Піщаник застосовують для кладки стін неопалюваних будинків, фундаментів, підпірних стін, сходинок, тротуарів, облицювання будинків, у вигляді буту і щебеню при будівництві доріг, як баласт для залізничних колій.

Вапняк використовується для виробництва в'язких речовин, облицювального і будівельного матеріалу, як бутовий камінь.

Ґіпс є сировиною для виробництва повітряного в'яжучого, будівельного ґіпсу, а також застосовується як облицювальний матеріал для обробки під мармур.

Доломіт використовується для виробництва щебеню, облицювальних плит, вогнетривів і в'язких речовин.

З осадових порід у будівництві також використовуються трепели, діатоміти, крейда.

До метаморфічних гірських порід, застосовуваних у будівництві, відносять ґнейси, глинисті сланці, мармур, кварцити.

Ґнейси використовуються переважно як матеріал для облицювальних плит, у вигляді бутового каменю для кладки стін і фундаментів неопалюваних будинків.

Глинисті сланці легко розколюються на плитки. Добре протистоять атмосферним впливам, що дозволяє використовувати їх як місцевий покрівельний матеріал.

Мармур застосовується головним чином для облицювання внутрішніх поверхонь будинків, тому що він має слабку хімічну стійкість при впливі сірчистих газів і вологи повітря.

Кварцити використовуються головним чином у вигляді щебеню, буту, баласту, заповнювачів бетонів.

Штучні матеріали. Поширення в будівництві одержали штучні матеріали, які мають різноманітні властивості і задовольняють різні вимоги. До штучних будівельних матеріалів відносять: керамічні матеріали і стінові блоки, металеві і полімерні вироби, тепло- і гідроізоляційні матеріали, лісові матеріали, будівельне скло, матеріали для малярських і обклеювальних робіт.

Керамічні вироби, що використаються в будівництві, - цегла, черепиця покрівельна, плитки для облицювання стін і підлоги, труби дренажні і каналізаційні. Універсальність властивостей, різноманітний асортимент, висока міцність і довговічність керамічних виробів дозволяють використовувати їх у найрізноманітніших конструкціях будинків і споруд (від фундаменту до покрівлі).

Стінові блоки з пористих бетонів призначені для кладки стін і перегородок будинків.

Лісові матеріали знаходять широке застосування в будівництві завдяки своїм якостям: високій міцності, низькій теплопровідності, легкості механічної обробки. Але в той же час лісовим матеріалам властиві легка займистість, здатність до гниття і руйнування. Застосовувані в будівництві лісові матеріали підрозділяють на круглі, пиломатеріали, напівфабрикати і вироби. Для різних будівельних виробів частіше застосовують хвойні породи (сосна, ялина, модрина, кедр). Листяні породи (дуб, бук, ясен, береза) використовують головним чином для столярних робіт і внутрішньої обробки приміщень. Відходи деревини (тирса, стружка) використовуються для виробництва пресованих дощок і плит.

Використанню металевих виробів сприяє їхня висока міцність, пластичність, підвищена тепло- і електропровідність, зварюваність і інші позитивні якості. Основним недоліком більшості металів є їхня схильність до корозії. У будівництві застосовують головним чином чорні метали (каркаси будинків, елементи перекриттів, мостів і галерей, арматура залізобетонних виробів, цвяхи, болти і т.п.). Кольорові метали використовуються в невеликих кількостях для внутрішньої обробки приміщень і як вироби санітарно-технічного призначення.

Найширше використовуються в будівництві полімерні матеріали, виготовлені на основі полістиролу і сечовиноформальдегідної смоли. З них роблять рулонні матеріали (лінолеум) і плитки для покриття підлоги, тепло- і звукоізоляційні матеріали.

При будівництві застосовується скло багатьох видів: віконне звичайне, дзеркальне, візерункове, матове, армоване, хвилясте, загартоване, скляні блоки, облицювальні і мозаїчні плитки та ін.

Гідроізоляційні матеріали (руберойд, пергамін, толь) застосовують для нижніх шарів покрівлі, пароізоляції, а також для верхніх шарів покрівлі тимчасових будівель і будівель з малим терміном служби.

Теплоізоляційні матеріали розділяють на неорганічні (мінеральна вата, пористі бетони, піноскло, теплоізоляційна кераміка і т.п.) і органічні (деревноволокнисті плити, торф'яні плити, пористі пластмаси). Ці матеріали призначені для захисту будинків від проникнення в них тепла і холоду.

Матеріали для малярських і обклеювальних робіт (лаки, фарби, шпалери) застосовуються з метою збереження будівельних конструкцій від руйнівної дії атмосфери, шкідливих газів, пари, від загнивання.

3. Мінеральні в'яжучі речовини. Будівельні розчини

Мінеральними в'яжучими речовинами називаються неорганічні тонкоподрібнені матеріали, здатні при змішуванні з водою утворювати пластичне тісто з подальшим перетворенням його в каменеподібний стан, зв'язуючи при цьому змішані з ними окремі грудки і дрібні частинки матеріалів (пісок, гравій, щебінь) у моноліт. Ця властивість в'язких речовин використовується для виробництва невипалювальних штучних кам'яних матеріалів і виробів. Усі в'язкі речовини поділяються на повітряні і гідравлічні.

Повітряні в'язкі речовини здатні переходити в каменеподібний стан, зберігати і підвищувати свою міцність тільки на повітрі. Це повітряне вапно, ґіпс, магнезіальні в'яжучі і рідке скло.

Гідравлічні в'язкі речовини мають вищу міцність, ніж повітряні, і здатні твердіти і тривалий час зберігати міцність не тільки на повітрі, але й у воді. До гідравлічних в'язких відносять гідравлічне вапно і цементи (портландцемент, шлакопортландцемент, глиноземистий цемент).

Затверділу суміш в'яжучого, дрібного заповнювача, добавок і води називають будівельним розчином. Залежно від виду застосовуваних в'яжучих розрізняють розчини: цементні, вапняні, ґіпсові і змішані -- цементно-вапняні, вапняно-ґіпсові та ін. Вибір в'яжучого здійснюється залежно від призначення розчину, пропонованих до нього вимог, умов експлуатації будівель та споруд, температурно-вологісного режиму твердіння. Довговічність будівельного розчину характеризується двома основними показниками -- його міцністю і морозостійкістю.

За призначенням розчини розділяють на: кладкові (кам'яна кладка і кладка стін з великих елементів); обробні -- для штукатурки, виготовлення архітектурних деталей, нанесення декоративних шарів на стінові блоки і панелі; спеціальні, що мають деякі яскраво виражені або спеціальні властивості (акустичні, рентгенозахисні і т.п.).

Найбільше поширення в будівельній практиці дістали бетон і залізобетон.

Бетони являють собою штучні камені, одержувані при затвердінні суміші, що складається з в'яжучої речовини, води, заповнювачів і добавок. За типом в'яжучих бетони поділяються на цементні, силікатні, ґіпсові, шлакові і полімерцементні. Як заповнювачі використовують щебінь, пемзу, аглопорит, керамзит та ін. Основним недоліком бетону є його малий опір зусиллям на розтяг. При введенні в бетон сталевої арматури, що сприймає зусилля на розтяг, одержують новий матеріал -- залізобетон, який має високу міцність як на стиск, так і на розтяг. Залізобетон має високу міцність, вогнестійкість, твердість і довговічність. Він використовується у вигляді плит і балок покрить і перекриттів, ферм, колон, труб, фундаментів і резервуарів. Завдяки застосуванню у будівництві збірних бетонних і залізобетонних конструкцій стала можливою широка індустріалізація виконання робіт.

3. Властивості будівельних матеріалів

Якість будівельних матеріалів характеризується певними фізичними, механічними і спеціальними властивостями, відповідно до яких здійснюється вибір і розрахунок будівельних конструкцій.

Середня густина -- маса одиниці об'єму матеріалу в природному стані разом з порами і порожнинами:

δ = m / V, кг/м³ , (12.1)

де m -- маса матеріалу, кг; V -- об'єм матеріалу в природному стані, м³.

Насипна густина -- маса одиниці об'єму зернистих і порошкоподібних матеріалів, включаючи проміжки між частинками. Визначається за формулою (12.1). при відповідних значеннях m і V.

Густина матеріалів має практичне значення при розрахунках міцності будівельних конструкцій і розрахунку транспортних перевезень.

Пористість -- ступінь заповнення матеріалу порами:

n = (100 -- δ_H / δ), % (12.2)

де δ_H і δ -- насипна густина і густина матеріалу в абсолютно щільному стані (у моноліті), кг/м³.

Пористість впливає на основні властивості матеріалів: міцність і твердість, морозостійкість, газо- і водопроникність, водопоглинання, теплопровідність.

Водопоглинання -- здатність матеріалу всмоктувати і утримувати воду:

- водопоглинання за масою:

B_m = 100 (m₂ -- m₁) / m₁, % ; (12.3)

- водопоглинання за об'ємом:

B_o = 100 (m₂ -- m₁) / V, % , (12.4)

де m₁ -- маса матеріалу в сухому стані, кг; m₂ -- маса матеріалу в насиченому водою стані, кг, V -- об'єм сухого зразка, м³.

Водопоглинання матеріалу за об'ємом -- менше 100 %, а водопоглинання за масою дуже пористих матеріалів -- більше 10 %.

Коефіцієнт розм'якшення -- відношення міцності матеріалу, насиченого водою, R_H до його міцності в сухому стані R_С :

K_Р = R_H / R_C , (12.5)

Значення коефіцієнта K_Р коливається від 0 до 1. При значенні коефіцієнта розм'якшення більше 0,8 матеріал вважається водостійким, менше 0,7 -- неводостійким і його не рекомендується застосовувати у конструкціях і спорудах, які працюють в умовах підвищеної вологості.

Вологовіддача -- здатність матеріалу віддавати вологу при зміні умов навколишнього середовища. Вологовіддача характеризується швидкістю висихання матеріалу за добу при відносній вологості навколишнього повітря 60 % і температурі 20 ^оС:

V_B = ΔW / τ , % на добу, (12.6)

де ΔW -- зміна вологості матеріалу, %; τ -- час, кількість діб.

Водопроникність -- здатність матеріалу пропускати воду під тиском:

В_ПР = W / τ F , кг/годсм², (12.7)

де W -- кількість води, кг; τ -- проміжок часу, год; F -- поверхня матеріалу, см².

Ступінь водопроникності залежить від будівлі і щільності матеріалу. Водопроникність є показником якості гідроізоляційних і покрівельних матеріалів.

Морозостійкість -- здатність матеріалу в насиченому водою стані витримувати багаторазове заморожування і відтавання без видимих ознак руйнування і зниження міцності. Морозостійкість характеризується числом витриманих циклів заморожування. При цьому допускається зниження міцності матеріалу не більше ніж на 25 % і втрата маси не більше ніж на 5 %.

Теплопровідність -- здатність матеріалу передавати тепло через свою товщу від однієї поверхні до іншої внаслідок різниці температур:

λ = Q r / [τ F (t₁ -- t₂)] , Вт/мград, (12.8)

де Q -- кількість теплоти, Дж; r -- товщина огородження, м; τ -- період часу, год.; F -- площа стіни, м²; t₁ і t₂ -- температури поверхонь стіни, ^оС.

Теплопровідність матеріалу залежить від його пористості, характеру пор, виду матеріалу, вологості і середньої температури, при якій відбувається передача тепла. Коефіцієнт теплопровідності матеріалу тим нижчий, чим більша його пористість. Дрібнопористі матеріали менш теплопровідні, ніж крупнопористі.

Теплоємність -- властивість матеріалу поглинати тепло при нагріванні і віддавати його при охолодженні:

с = Q / [q (t₁ -- t₂)] , Дж/кгград, (12.9)

де q -- кількість матеріалу, кг.

Від теплоємності і теплопровідності матеріалу залежить теплотривкість огороджуючих конструкцій будинків, тобто їхня здатність зберігати на внутрішній поверхні більш постійну температуру.

Вогнестійкість -- здатність матеріалу протистояти дії вогню без втрати необхідних міцнісних конструкційних і експлуатаційних якостей. Межа вогнестійкості визначається проміжком часу у годинах, протягом якого конструкція виконує свої функції в умовах пожежі. За ступенем вогнестійкості матеріали поділяють на: неспалимі, трудноспалимі і спалимі.

Міцність -- здатність твердого тіла сприймати у певних межах вплив зовнішніх сил без ознак руйнування. Міцність характеризується межею міцності на стиск, розтяг і вигин:

R_СЖ = P /F , кг/м²; (12.10)

R_Р = P /F₁ , кг/м²; (12.11)

R_ИЗГ = 3Pl /2bh , кг/м; (12.12)

де R_СЖ , R_Р , R_ИЗГ -- межа міцності на стиск, розтяг і вигин; P -- руйнівне навантаження, кг; F -- площа поперечного перерізу зразка, м²; F₁ -- початкова площа поперечного перерізу зразка, м²; l -- відстань між опорами, м; b і h -- ширина і висота зразка, м.

Пружність -- властивість матеріалу деформуватися під впливом фізичних впливів і цілком відновлювати первісний стан після усунення цих впливів.

Пластичність -- здатність матеріалу під впливом зовнішніх сил змінювати свої розміри і форму без утворення тріщин і зберігати їх після зняття навантаження. Пластичність того самого матеріалу може бути різною залежно від температури. До пластичних матеріалів відносять бітум, глиняне і цементне тісто, полімерні пасти і мастики.

Крихкість -- здатність матеріалу миттєво руйнуватися під дією зовнішніх сил без помітної пластичної деформації. Для нестійких матеріалів характерна значна різниця між межами міцності на стиск і розтяг, тому вони погано протистоять удару. Крихкість матеріалу змінюється залежно від вологості, температури і швидкості наростання діючого навантаження.

Твердість -- здатність матеріалу чинити опір проникненню в нього іншого тіла. Твердість матеріалів визначають методом подряпин за мінералогічною шкалою Мооса.

Стиранність -- здатність матеріалу зменшуватися по масі і в об'ємі під дією стираючих зусиль:

K_И = (m₁ -- m₂) / F, кг/м², (12.13)

де m₁ і m₂ -- маса зразка до і після випробування, кг; F -- площа зразка, м².

Тривкість -- загальноприйняте умовне поняття, яке символізує сукупність механічних властивостей гірських порід, матеріалів тощо, що виявляється в різних процесах видобутку порід, експлуатації матеріалів. Тривкість -- здатність чинити опір руйнуванню під дією зовнішніх сил. Залежить від твердості, в'язкості, крихкості, пружних властивостей, мінералогічного складу, густини, структури матеріалу.

Таблиця -- Класифікація тривкості гірських порід (за М.М.Протодьяконовим)

3. Частини будівель і споруд

За призначенням будівлі підрозділяють на цивільні, промислові і сільськогосподарські.

Незалежно від призначення, об'ємно-планувальних і конструктивних рішень будівлі складаються з певного числа взаємозалежних частин і елементів. Елементи будівель за функціональним призначенням підрозділяють на: несучі, що сприймають основні навантаження, які виникають у будівлях і діють на них ззовні; огороджуючі, що захищають будівлі від атмосферних впливів, забезпечують у них задані температурно-вологісні режими, а також поділяючі -- елементи, що поділяють будівлі на окремі приміщення; елементи, що поєднують несучі і огороджуючі функції.

До частин будинку належать фундаменти, стіни, перегородки, перекриття, підлога, дах, покриття, вікна, двері, сходи.

Природні і штучні основи

Ґрунти або скельні породи, що знаходяться під будівлею або спорудою і сприймають навантаження від них, називають природною основою. Ґрунти підрозділяють на:

- скельні, що залягають у вигляді суцільного масиву (ґраніти, піщаники, вапняки та ін.). Ці ґрунти водостійкі, практично нестисливі і при відсутності тріщин є найбільш міцними і надійними основами;

- напівскельні, що являють собою масиви з частинок, слабозв'язаних між собою (мергелі, окременілі глини, піщаники з глинисто-кременевим цементом і т.п.). Ці ґрунти менш міцні і менш надійні, ніж скельні;

- великоуламкові, що складаються з великих незцементованих між собою уламків кристалічних або осадових порід крупністю понад 2 мм. Вони являють досить міцну основу, якщо розташовані над щільними ґрунтами, їхні фізичні властивості звичайно не міняються при зволоженні;

- піщані, що містять менше 50 % частинок крупністю понад 2 мм. Залежно від вмісту частинок різної крупності ці ґрунти підрозділяють на гравелисті, крупні, середньої крупності, дрібні і пилуваті. Чисті піски, особливо крупні, при відсутності ґрунтових вод також є надійною основою;

- глинисті, що складаються з дуже дрібних частинок лускатої форми. Будівельні властивості глинистих ґрунтів істотно залежать від їхньої вологості. Суха глина має порівняно високий нормативний тиск, що різко знижується по мірі насичення її водою;

- суглинки і супіски являють собою суміш піску, глини і пилуватих частинок. Суглинки містять 10 -- 30 % глинистих частинок, супіски 3 -- 10 %. За своїми властивостями вони займають проміжне місце між глиною і піском. Різновиди супісків, розріджених водою, внаслідок чого вони мають велику рухливість, одержали назву пливунів.

Вибору основи майбутнього будівництва передують інженерно-геологічні дослідження. При наявності слабких ґрунтів і неможливості зведення будівлі або споруди на природній основі застосовують штучні основи, які одержують шляхом ущільнення або закріплення ґрунту, а також заміною слабкого ґрунту основи більш міцним.

Ущільнення слабкого ґрунту може бути поверхневим або глибинним. Поверхневе ущільнення досягається трамбуванням ґрунту пневмотрамбовками або утрамбовуванням у нього щебеню, гальки, гравію. Для ущільнення великих площ роблять укочення ґрунту котками. Цей спосіб застосовується при необхідності ущільнення ґрунту на глибину до 20 -- 40 см і при наявності надійного підстильного шару. Глибинне ущільнення ґрунту здійснюється за допомогою піщаних або ґрунтових паль, для чого сталеві труби діаметром не менше 400 -- 500 мм занурюють на необхідну глибину і заповнюють піском або ґрунтом. Завдяки вібруванню труби пісок (ґрунт) ущільнюється і добре заповнює шпару.

Закріплення слабкого ґрунту основи досягається введенням у нього спеціальних добавок, що заповнюють пори і надають основі будівлі монолітності. Основними способами закріплення ґрунтів є цементування, силікатизація і бітумізація. Сутність цих способів полягає в нагнітанні в ґрунт попередньо забитими в нього трубами або цементного молока (цементування), або рідкого скла і хлористого кальцію (силікатизація), або бітуму (бітумізація). По мірі нагнітання відповідного розчину труби витягають із ґрунту. Розчин затвердіває й утворює з ґрунтом міцну основу. Цементування застосовують для закріплення тріщинуватих і пористих ґрунтів, а також крупних і середніх пісків; силікатизацію -- для закріплення піщаного ґрунту і пливунів; бітумізацію -- для закріплення грубозернистих пісків, великоуламкових і тріщинуватих скельних порід, а також для припинення фільтрації через них ґрунтових вод.

Якщо ущільнення або закріплення слабкого ґрунту утруднене, проводиться його заміна. У цьому випадку слабкий ґрунт заміняють більш міцним, влаштовуючи так звану подушку (піщану, гравійну, щебеневу).

Фундаменти і колони

Фундаменти є підземною конструкцією, що безпосередньо стикається з основою і передає на неї навантаження від будинку (споруди). Глибина закладення фундаменту повинна відповідати глибині залягання того шару ґрунту, що приймається за природну основу. Як матеріал для фундаменту найчастіше застосовують бутовий камінь, бутобетон, бетон і залізобетон. За конструктивним рішенням фундаменти розділяють на стовпчасті, стрічкові, суцільні і пальові.

Стовпчасті фундаменти являють собою систему окремих стовпів. Вони як найбільш прості і дешеві зводяться, якщо навантаження на колони невеликі, а ґрунт має велику несучу здатність.

Стрічкові фундаменти являють собою безкінечну стрічку від колони до колони. При розташуванні колон за взаємно перпендикулярними напрямками утворюється стрічковий перехресний фундамент. Вони зводяться при значному навантаженні на колони і невеликій несучій здатності ґрунту.

Суцільні фундаменти зводять у вигляді залізобетонної плити, що влаштовується під усією площею будинку або споруди. Вони застосовуються, якщо маса споруди особливо велика.

Пальові фундаменти складаються з окремих паль-стояків, що занурюються в ґрунт. По верху їх кладеться плита -- ростверк, на якій встановлюють вертикальні несучі елементи будинку. Пальові фундаменти застосовують при зведенні будинків на слабких мерзлих ґрунтах або при заляганні щільних ґрунтів на значній глибині.

Глибина закладення фундаментів під колони каркаса будинку приймається 1,1 -- 1,5 м; розмір підошви фундаменту становить 1,3 -- 2,1 м.

При зведенні каркаса будинку залізобетонні колони встановлюють в основі фундаменту, фрагменти колон мають довжину, відповідну висоті поверху, -- 6 м. Відстань колон (відстань між осями колон у подовжньому напрямку) становить 6 м. На опори колон укладають ригелі, а на них -- плити перекриття. У місцях прикріплення прогонів у колоні встановлюється закладна деталь (металева пластина). Така ж закладна деталь є на кінцях прогонів. Закладні деталі колони і прогону зварюють, а потім поверх шва бетонують. При нарощуванні колон спочатку зварюється арматура колон, а потім місце стику бетонується (рис. 12.1).

Перетин залізобетонних колон, використовуваних у будівництві:

- прямокутних: 40х50; 40х60; 50х60; 60х80 см;

- квадратних: 40х40; 50х50; 60х60 см.

Розміри прольотів (відстань між осями колон у поперечному напрямку) приймають 6 або 9 м. Прольоти верхніх поверхів роблять по 6, 9, 12, 18, або 24 м і значно рідше 30, 36 або 42 м.

Стіни і перегородки

За конструктивними ознаками розрізняють масивні і каркасні стіни.

Масивні стіни служать для сприйняття навантаження від покрить і перекриттів будинків і передачі його фундаменту. Функцією масивних стін є також захист приміщень від зовнішніх атмосферних впливів. Масивні стіни бувають зовнішні і внутрішні, останні, крім сприйняття навантажень, слугують для поділу будинків на приміщення. Товщина масивних зовнішніх стін залежить від навантажень, що припадають на них, і кліматичних умов місця розташування збагачувальної фабрики. Товщину внутрішніх масивних стін визначають тільки з розрахунку на міцність. Товщина цегляних масивних стін повинна бути кратною половині розміру цегли і може дорівнювати 25, 38, 51 і 64 см.

Каркасні стіни складаються з несучих елементів (колон, ригелів, обв'язок) і стінового заповнення. У цих стінах усе навантаження сприймає на себе каркас, а стінове заповнення служить тільки для підтримки певного температурно-вологісного режиму в приміщенні. Залізобетонні панелі для зовнішніх стін виготовляються товщиною 200 -- 300 мм, для внутрішніх -- 140 --160 мм.

Перегородки всередині будинку служать тільки для поділу приміщень і звукоізоляції. Вони не несуть навантаження (крім власної маси) і зводяться на несучих елементах перекриттів. Товщина перегородок визначається з умов надійної звукоізоляції приміщень.

Перекриття і підлога

Перекриття розділяють внутрішній простір будинку на поверхи.

Мінімальна висота поверху повинна бути не менше 3 м, висота першого поверху головного корпуса приймається звичайно 6 м (допускається 7,2 м), висота другого і наступних поверхів -- 4,8 і 6 м, висота верхніх поверхів -- 8,4; 9,6; 10,8 м (допускається 13,2 м). В будинку допускається нерегулярне сполучення поверхів різних висот.

Залежно від призначення перекриття підрозділяють на міжповерхові, горищні і надпідвальні. Міжповерхові перекриття, що поділяють будинок на поверхи, призначені для сприйняття навантажень від обладнання, сировини і продуктів її переробки, персоналу і т.д. Основне призначення горищних перекриттів полягає в захисті будинків від високих (низьких) температур і створенні нормальних умов роботи в приміщеннях. Перекриття повинні також забезпечувати належну звуко- і теплоізоляцію. До перекриттів у приміщеннях з мокрим режимом виробництва висувають ще й гідроізоляційні вимоги.

Несучими конструкціями перекриттів служать балки двотаврового або швелерного перетину, на які кладуть настил із залізобетонних плит.

Підлогу влаштовують як на різного роду перекриттях, так і по ґрунту. Підлогу роблять суцільною, зі штучних і рулонних матеріалів, з дерева. Вибір матеріалу підлоги і його конструкція залежать в основному від характеру виробничого процесу в даному приміщенні. У виробничих будівлях фабрик підлога повинна бути міцною, стійкою до стирання, негорючою, водостійкою, водонепроникною, зручною для пересування людей і легко очищуватися при прибиранні приміщень. У ряді випадків до підлоги пред'являються вимоги хімічної стійкості і термостійкості. Найкраще ці вимоги задовольняють бетон, асфальтобетон, асфальт, керамічні плитки, ксилоліт і деякі інші матеріали. Для забезпечення стоку рідин підлозі надається похил 1 -- 7 %.

Дахи і покриття

Дахи і покриття будівель призначені для надійного захисту приміщень від атмосферних впливів і забезпечення в них заданих мікрокліматичних параметрів. Відповідно до функціонального призначення дахи і покриття складаються з огороджуючої і несучої частин. Несучі частини дахів і покрить повинні мати необхідну міцність і стійкість.

Дахи будинків поділяють на горищні і безгорищні. Горищні дахи захищають будинок тільки від атмосферних опадів, а теплоізоляція приміщення забезпечується горищним перекриттям. За формою розрізняють дахи односхилі, двосхилі, чотирисхилі, шатрові, склепінчасті та ін. Односхилі дахи прості за будовою і спираються на стіни різної висоти. Двосхилі дахи найчастіше зустрічаються в будинках значної довжини і малої ширини. У промислових і допоміжних будинках збагачувальних фабрик звичайно влаштовують дахи одно- або двосхилі і, як правило, безгорищні, у яких поєднані елементи даху і горищного покриття.

У промислових будинках покриття виконують плоскими (з похилом не більше 3 %) і скатними, котрі поділяються на положисті (з нахилом до 15 %) і круті (з нахилом більше 15 %).

Вікна і двері

До вікон і світлових ліхтарів висувають вимоги забезпечення належної освітленості і вентиляції приміщень. Як огороджуючі конструкції вони повинні задовільняти теплотехнічні і звукоізоляційні вимоги. Розміри віконних прорізів і їхнє число визначаються необхідною освітленістю приміщень. У промислових будинках фабрик число віконних прорізів і їхні розміри залежать від ширини будинку і визначаються необхідною освітленістю в середніх прольотах. Розміри віконних прорізів за шириною бувають 200, 300, 400 і 600 см, за висотою -- 240, 360, 480 і 600 см, а відстань від підлоги до низу віконного прорізу повинна бути 80 -- 100 см. Віконні рами виготовляють з дерева, металу, залізобетону і пластмас.

Двері призначені для входу в будинок, сполучення між приміщеннями, а також для евакуації людей при виникненні якої-небудь небезпеки (аварії, пожежі і т.п.). Двері розділяють на зовнішні і внутрішні, подвійні й одинарні. За числом дверних стулок двері бувають однопільними, полуторними і двопільними. За способом відкривання можна виділити: двері, що відкриваються в один або обидва боки; двері, що обертаються (турнікети); двері складні, відкочувальні і піднімальні (шторні). Двері виготовляють з дерева, металу, скла. Число дверей і їхні розміри визначають для кожного приміщення залежно від необхідної пропускної здатності і розмірів обладнання. Розміри дверей за висотою повинні бути 240 см, за шириною -- 100, 150 і 200 см.

У виробничих і складських будинках часто обладнують ворота для проїзду транспортних засобів, забезпечення механізації вантажно-розвантажувальних робіт і т.д.

Сходи і ліфти

Сходи в багатоповерхових будинках служать для сполучення між поверхами, із приміщеннями, дахами будівель і споруд, обслуговування обладнання. З протипожежних міркувань сходи влаштовують в окремих приміщеннях -- сходових клітках. Сходи складаються з маршів і площадок. Залежно від числа маршів сходи бувають одно-, дво-, три-, і чотиримаршовими. Число маршів у сходах залежить від висоти поверху, кута нахилу і числа сходинок у марші. Найчастіше застосовують сходи дво- і тримаршові з кутом нахилу маршів 18 -- 30^о. Марші, що розташовані між поверхами, називаються міжповерховими; марші для виходу на горище -- горищними, для спуску в підвал -- підвальними. У кам'яних будинках сходи роблять залізобетонними або сталевими. Матеріал сходів і стін, що огороджують сходові клітки, повинен вибиратися відповідно зі ступенем вогнестійкості будинку. Залежно від вогнестійкості будинку і його поверховості визначається також гранична відстань між сходовими клітками: для вогнестійких будинків вона не повинна бути більше 75 -- 100 м, для напівгорючих -- не більше 50 -- 60 м.

Вантажні ліфти, що використовуються у виробничих процесах як транспортні засоби, розміщують у строго визначених місцях, обумовлених технологічною схемою. Якщо такого жорсткого зв'язку не потрібно, ліфти розташовують суміжно зі сходовими клітками.

3. Уніфікація будівельних параметрів промислових будівель

Проектують і будують будівлі згідно з Єдиною модульною системою (ЄМС), що являє собою звід правил координації розмірів об'ємно-планувальних і конструктивних елементів будинків і споруд на базі єдиного модуля. Основний модуль позначають буквою М, він дорівнює 100 мм. Відповідно до вимог ЄМС номінальні розміри і взаємне розташування об'ємно-планувальних і конструктивних елементів, будівельних елементів і обладнання приймають кратним основному модулю або його похідним: укрупненому модулю, що складається з декількох основних, або дробовому модулю, що складається з частини основного. Застосування ЄМС сприяє типізації і стандартизації в проектуванні і виробництві будівельних елементів.

План будинку розділяють осьовими лініями на ряд елементів, що визначають положення основних і огороджуючих конструкцій. Ці лінії називають координаційними осями. Відстань між сусідніми координаційними осями в подовжньому напрямку називається відстанню -- В₀, у поперечному напрямку -- прольотом -- L₀ . Частина будинку з розмірами, що дорівнюють висоті поверху Н₀, прольоту L₀ і відстані В₀, називається об'ємно-планувальним елементом, а його горизонтальна проекція -- планувальним елементом.

Промислові будівлі і споруди бувають одноповерхові, багатоповерхові і змішаної поверховості.

У сучасному промисловому будівництві широке застосування мають одноповерхові багатопрольотні будинки. Одноповерхові будинки характеризуються досить легкою організацією технологічних процесів з використанням для переміщення вантажів найбільш економічного горизонтального транспорту, простою системою контролю і управління виробничим процесом, добрим зв'язком між виробничими приміщеннями різного призначення, рівномірною освітленістю робочих місць ліхтарями, можливістю більш простого дотримання необхідних температурно-вологісних параметрів і повітрообміну в приміщеннях.

Багатоповерхові будинки мають в основному каркасну конструкцію. Вирішальним у визначенні доцільності застосування багатоповерхових виробничих будинків є транспортні схеми руху матеріалів і виробничого процесу, а також умови раціонального розміщення обладнання. Технологічна схема визначає об'ємно-планувальні рішення багатоповерхового будинку. При цьому виробничі процеси необхідно прагнути організувати так, щоб приміщення однорідні за внутрішнім режимом і вимогами, компонувалися по горизонталі (на одному рівні) або по вертикалі (одне під іншим). Таке компонування дозволяє за допомогою систем інженерного забезпечення і необхідного підйомно-транспортного обладнання легше створити необхідні умови праці і виробництва.

Найбільш поширені багатоповерхові будинки з балковими конструкціями перекриттів, сіткою колон 6х6 і 6х9 м і поверхами висотою 4,8 і 6 м. При проектуванні будинків різних галузей промисловості враховується специфіка виробництва. Багатоповерхові будинки збагачувальних фабрик проектують з урахуванням таких особливостей: наявністю важкого великогабаритного провисаючого обладнання; великих навантажень на перекриття; забезпечення розвинутих систем внутрішньоцехових комунікацій і транспорту (трубопровідного, конвеєрного, кранового); наявності великого числа прорізів у перекриттях і стінах для провисаючого обладнання і його монтажу, комунікацій, вентиляційних систем; необхідності інтенсивного гідроприбирання просипів і пилу; забезпечення мінімального числа обслуговуючого персоналу.

Будівлі змішаної поверховості являють собою поєднання зв'язаних одна з одною одноповерхових будівель (прольотів) великої ширини і висоти (25 -- 50 м) і приєднаних до них багатоповерхових.

У промисловому будівництві геометричні параметри будівель -- модульна відстань колон по поперечних координаційних осях (ширина прольоту), модульна відстань по подовжніх координаційних осях (відстань колон) і модульна висота поверху приймаються відповідно до вимог нормативів (табл. 12.1).

Таблиця 12.1 -- Основні координаційні розміри будов

Умовні графічні позначення будівельних матеріалів і елементів будівельних конструкцій наведені в табл. 12.2.

Таблиця 12.2 -- Умовні графічні позначення будівельних матеріалів і елементів будівельних конструкцій

12.8 Типи будівель вуглезбагачувальних фабрик

У загальному комплексі будівель вуглезбагачувальних фабрик основним об'єктом є головний корпус, де здійснюються основні процеси, що забезпечують одержання з вугілля товарної продукції. Раніше при проектуванні вуглезбагачувальних фабрик перевага надавалася вертикальному компонуванню, що забезпечувало компактність будівлі в плані і малі витрати на транспортні засоби. Однак у зв'язку з недоліками вертикального компонування (підвищені витрати на будівельні конструкції і закладку фундаменту, значні витрати електроенергії, труднощі при обслуговуванні, ремонті і заміні обладнання) застосування його виявилося економічно недоцільним. Удосконалення об'ємно-планувальних рішень привело до створення будівель нового типу: зального, павільйонного і антресольно-павільйонного (рис.12.2).

У головному корпусі зального типу (рис.12.2 а) за рахунок укрупненої сітки колон верхніх поверхів (відсутні колони середніх рядів) розташовують машинний зал, оснащений мостовим краном. У машинному залі розміщене основне технологічне обладнання, забезпечене візуальне спостереження за ним і створені умови для зручної експлуатації й ремонту. Несучими конструкціями будинку є колони, на які спираються балки перекриттів. Стіни виконують роль огороджень. Каркас будинку сталевий або залізобетонний, фундамент -- монолітний. Конструкції під обладнання для усунення вібрацій зв'язані з каркасом будинку.

Павільйонний тип головного корпуса (рис. 12.2 б) являє собою одноповерховий великопрольотний будинок (проліт до 36 м), у якому технологічне обладнання розміщене на вбудованих етажерках з одним, двома або трьома поверхами, не зв'язаних з каркасом будинку. Несучі конструкції будинку -- двогілкові залізобетонні колони, на які спираються ферми покриття і мостові крани. Такий тип будинку дає можливість у процесі будівництва вести монтаж будівельних конструкцій етажерок і обладнання мостовими кранами, забезпечує добру освітленість, зручне обслуговування і ремонт обладнання. У будинках павільйонного типу суттєво зростають витрати залізобетону і вартість основних будівельних конструкцій внаслідок застосування важких двогілкових колон масою до 40 т.

У головних корпусах антресольно-павільйонного типу (рис. 12.2 в) двогілкові колони по всьому периметру будинку замінені одно- і двопролітними рамами. Каркас антресолей не зв'язаний із внутрішніми конструкціями, що утворюють етажерки з одним, двома або трьома поверхами для розміщення обладнання. Проліт антресолей -- 6 м, в антресолях розміщують диспетчерську, електропункти, сходи, трубопроводи та ін. У павільйонній частині будинку, що обслуговується мостовим краном, розміщують основне технологічне обладнання.

Будівлі антресольно-павільйонного типу мають усі переваги будівель зального і павільйонного типів: немає необхідності встановлювати дорогі і масивні двогілкові колони, обладнання з високим ступенем динамічності розміщується в зоні дії мостових кранів на етажерках, не зв'язаних з каркасом антресольної частини будинку. Ферми машинного залу піднімаються над антресолями і несуть світловий ліхтар, що поліпшує освітленість усередині будинку.

При виборі типу будинку визначальним фактором є забезпечення умов нормальної експлуатації обладнання і приміщень, зручності обслуговування і ремонту. Максимальну ширину будинку головного корпуса варто приймати не більшою за 60 м.

9. Основні принципи монтажу обладнання

При спорудженні збагачувальних фабрик обладнання можна компонувати і монтувати після закінчення всіх будівельних робіт або одночасно з ними за так званим поєднаним графіком. У першому випадку обладнання встановлюють у відповідності зі схемою обладнання, у другому -- у зворотному порядку, у міру готовності перекриттів і етажерок під нього. Останній метод більш ефективний, і сьогодні він в основному і використовується.

При монтажі технологічного обладнання враховуються його специфічні конструктивні рішення, вимоги технології і принцип дії аґреґатів.

Для основних технологічних процесів компонування і монтаж обладнання роблять посекційно. При компонуванні обладнання в головному корпусі передбачають резервування місць для можливого розширення фронту флотації, фільтрації та ін. Для насосних установок, компресорів, повітродувок, центрифуг, вакуум-фільтрів і сушарок передбачають резервні аґреґати. Монтаж основного технологічного обладнання, як правило, у міру будівельної готовності, здійснюють у строгій послідовності, починаючи з основної машини або апарата в даному технологічному ланцюжку.

Приміщення, у яких здійснюється переробка або транспортування сухих матеріалів (цех дроблення, вуглеприйом, сушіння, тракти транспортування матеріалу після сушіння і т.п.), повинні бути конструктивно відділені від інших.

Технологічне обладнання збагачувальних фабрик, що створює в процесі роботи вібрацію, яка перевищує гранично допустиму або є причиною виникнення шуму, розміщують в ізольованих приміщеннях або установлюють на спеціальних фундаментах та амортизаторах. На фабриках підвищений рівень вібрацій можуть створювати грохоти, дробарки, відсаджувальні машини, центрифуги, вентилятори, димососи, повітродувки, живильники та ін.

Для розміщення обладнання спеціального призначення (диспетчерські, електропідстанції, витяжні і припливні вентиляційні установки, проборозділення, склади для зберігання запасних частин і матеріалів і т.п.) повинні бути передбачені допоміжні приміщення. Найзручніше розміщення електророзподільних пунктів на перекриттях один над одним поблизу сходових кліток.

При проектуванні і монтажі варто враховувати, що при різній сітці колон 6х6, 9х6, 12х6 навантаження на несучі конструкції будинку становить від 1000 до 2500 кг/см².

Технологічне обладнання повинно бути забезпечене підйомно-транспортними засобами для його монтажу, механізації ремонтних робіт, транспортування від монтажних прорізів і до них. Підйомно-транспортні пристрої встановлюють над машинами масою більше 50 кг. У будинках головних корпусів основне технологічне обладнання розташовують на верхніх перекриттях або етажерках, що обслуговуються мостовими кранами. Тип підйомно-транспортного пристрою вибирають залежно від числа і розташування машин, що обслуговуються, прийнятого способу ремонту і необхідної вантажопідйомності. До прольотів, що обслуговуються підйомно-транспортними пристроями, повинні бути передбачені під'їзні шляхи.

Нормами технологічного проектування рекомендується компонувально-конструктивні рішення приймати виходячи з мінімального числа окремих машин, аґреґатів і секцій великої продуктивності, дотримуючи по можливості принцип однопотоковості технологічного процесу при мінімальному числі перевантажень збагачуваного матеріалу і безпосередній передачі продуктів з машини в машину. Відповідно до норм технологічного проектування при встановленні обладнання необхідно передбачати заходи щодо усунення пилоутворення, переливів і доведення шуму і вібрацій до допустимих санітарних норм. При компонуванні основного і допоміжного обладнання повинні бути також враховані вимоги промислової естетики.

вгору