2. ЛЕКЦIЙНО-ДИСКУСIЙНИЙ КЛУБ ДонТУМу -- ТРИ РОКИ РОБОТИ В ДОНЕЦЬКУ(1989-1991рр)

Зараз важко сказати‚ хто перший подав iдею цього клубу як щотижневого лекторiю‚ мiсця дискусiй‚ обмiну думками‚ координацiї дiй‚ апробацiї нових iдей i т.д. У 1989р. всi донецькi шевченкiвцi були в пошуку i кращої форми дiяльностi тоді просто не знайшлося. Час пiдтвердив доцiльнiсть саме лекцiйно-дискусiйного Клубу‚ особливо на початковому етапi дiяльностi Товариства‚ бо вiн забезпечував багатопланову роботу‚ був унiверсальним iнструментом‚ виконував просвiтянську‚ комунiкативну‚ органiзацiйну та багато iнших функцiй.

Вiдомо‚ що генерувати хорошу iдею важко‚ сформулювати‚ опрацювати її ще важче‚ а втiлити ще важче. Отже‚ в практичному планi справа виявилася не така проста‚ як здається...

Першими хто на прохання Правління зголосився виступити з украiнознавчими лекцiями були? доц. А.Загнiтко("Бiлi плями в українськiй лiтературi"‚ 08.06.89.)‚ проф. О.Прийменко("Україна в 20-30 роки"‚ 22.06.89.)‚ доц. В.Олiфiренко("Лiтературна географiя Донбасу"‚ "Церкви Донеччини"‚ 15.06.89. та 03.09.89.)‚ вчитель Леонiд Громовий ("Кате-горiї iнтернацiонального та нацiонального в контекстi сучасностi"‚ 06.07.89.)‚ вчитель-новатор Вiктор Шаталов(17.09.89.)‚ канд. техн. наук В.Бiлецький ("Iсторiя України по М.Покровському"‚ 25.09.89.)‚ вчитель Ярослав Гомза ("Герцель та Франко")‚ проф. Р.Лях (“Iсторiя заселення Донбасу"‚ 07.12.89.). Потiм в 1990-91 рр. лекцiйна робота Клубу ДТУМ залишалася на такому ж‚ досить високому‚ рiвнi. Запам’яталися лекцi. доц. Ф.Д.Пустовоiї ("Творчiть П.Кулiша"‚ 15.11.90.)‚ вчителя Ади Ковальчук("Символи Украiни"‚ 22.11.90.)‚ доц. В.Олiфiренка ("Етнографiчна карта Украiни"‚ 29.11.90). Не можна не згадати лекцiй про Донбас професора Галини Губерної(економiка)‚ доцента Василя Пiрка(iсторiя)‚ першої масової вiдкритої зустрiчi донечан з групою українцiв дiаспори‚ якi приїхали в Донецьк з виставкою "Дизайн США"‚ зустрiчi з вiдомим поетом Яром Славутичем.

Дуже швидко вечiр в Клубi ДТУМ став багатолюдним‚ рiзнотемним. Крiм "головного заходу" - лекцiї‚ йшла iнформацiя про дiяльнiсть ТУМ в Українi‚ про хiд справ по вiдкриттю перших українських шкiл в промислових центрах‚ зокрема в Донецьку‚ про створення i дiяльнiсть Народного Руху України‚ iнших полiтичних органiзацiй - власне про всi важливi подiї поточного моменту. "Серйознi" громадсько-полiтичнi питання чергувалися з вечорами українських романсiв‚ балад (Валентина Ярова‚ Стефанiя Яровська)‚ гумору (Валентин Сiнельников)‚ поезiї Д.Павличка‚ Ст.Чернiлевського‚ I.Драча‚ iнших поетiв‚ осибливо тих‚ хто писав "на злобу дня". До речi‚ дуже тепло‚ зацiкавлено були зустрiнутi донбаськi поети Галина Гордасевич‚ Генадiй Мороз (Марi-уполь). При пiдборi тем Клуб ДонТУМ не минав практично жодного знаменного дня в українському календарi. Так 9 листопада 1989 р. при вщерть повному залi вiдбувся вечiр присвячений 100-лiтньому ювiлею Остапа Вишнi‚ 30 серпня 1990 р. - вечiр пам’ятi Василя Стуса i т.д.

Клуб ДТУМ приймав i надавав трибуну українським дiячам з Росii (Москва‚ Ленiнград)‚ Польщi‚ США‚ а також зi Львiвщини‚ Рiвненщини‚ Луганщини‚ Запорiжжя ii‚ звичайно‚ Києва. Такi лекцiї‚ як "Давня iсторiя України" проф. Баглюка(10.05.90) стали окрасою Клубу i робили йому iмiдж непересiчного явища в Донецьку.

"Кухня" Клубу була досить проста - готувалося‚ як правило‚ мінімум два основних заходи (частiше всього лекцiї‚ цiкавi зустрiчi). Завчасно в рубрику "24 години" газети "Вечерний Донецк" давалося оголошення. Координатор (частiше всього цю функцiю виконували Валентина Тиха‚ Володимир Бiлецький‚ Віталій Журавель) набирав “програму” вечору‚ в яку крім головного входило до 5-7 інших важливих питань. На координатора ж працювало практично все Донецьке міськи ТУМ. Ось це і все. Але як цікаво‚ як неординарно для того часу проходили вечори шевченківців‚ якими потрібними вони були! Бо Клуб ДТУМ був відкритим для всіх донеччан. Бо то був чи не єдиний загальнодоступний осередок вільнодумства‚ легального спротиву системі. Відвідати його для пересічного донеччанина “і хотілось‚ і кололось” - тут і тільки тут можна було відкрито зустрітися‚ поспілкуватися‚ зав’язати контакт з “націоналами”‚ “рухівцями”‚ або просто патріотами України‚ які не приховували‚ що вони - за незалежну українську державу. Не тільки не приховували‚ але й запрошували інших ставати до своїх лав. Ще декілька років тому шлях таких був один - в Сибір‚ в табори‚ у в’язницю або психушку. А сьогодні - вони поряд! Це дійсно було збуджуєче й манливе явище. Воно змінювало світобачення‚ ставлення до української державницької ідеї‚ культури‚ мови навіть тих‚ хто не відвідував Клуб‚ але знав про нього через газету‚ знайомих‚ друзів.

Саме тому мало хто залишався байдужим до Клубу ДТУМ - у нього було як багато друзів‚ так і недоброзичливців.Час від часу тут з’являлися і зникали “дискредитанти”‚ які‚ чи то не від великого розуму‚ чи то на чиєсь замовлення‚ на засіданнях раптом шаленіли й вигукували щось зовсім уже непотребне‚ відлякуючи цими пасажами слухачів. І вдавалося!.. Клубу відмовляли у приміщенні. Тому за три роки існування він працював у? Донецькій обласній універсальній бібліотеці (найдовше)‚ будинку політпросвіти‚ Донецькому науковому Центрі АН України‚ Інституті фізико-органічної хімії та вуглехімії АН України‚ Донацькому державному університеті.

І все ж щотижневий лекційно-дискусійний Клуб ДТУИ жив‚ діяв. Аж три роки - з весни 1989 по грудень 1991-го. Але все минає... Минув і період української “оксамитової революції“‚ а з ним і гостра необхідність мати постійну громадську трибуну для безпосереднього спілкування. На “традиційні четверги” ДТУМ почали приходити 20-30 постійних слухачів. Інтерес широкої громадськості до таких зустрічей знизився. Тому треба було шукати нових контактів з людьми‚ широкими верствами населення краю. І такий шлях керівництво Донацького Товариства вбачало в своїй газеті. Навзамін Клубу в 1992 році на світ народився “Східний часопис”‚ розповідь про який ми поведемо нижче.

вгору