4. "СХIДНИЙ ЧАСОПИС"

За роки свого існування з 01.01.92. “Східний часопис”‚ співзасновником якого де-факто були донецькі шевченківці (див. гл.1)‚ пройшов нелегкий час становлення‚ набуття власного обличчя‚ власного “почерку”. Якщо зупинитися на кількісних оцінках‚ то газета у 1992 р. починала з накладу 10 000 прим.‚ тримала його на цьому рівні до 1995 р.‚ потім почала скорочувати і в кінці 1996 р. наклад становив уже 4 500 прим. Багато це‚ чи мало? Як для Донеччини з її 5‚6 млн. чол.‚ то дуже мало (1 газета на 1244 чол.). Саме малий наклад не дає змоги широко залучити “солідного” рекламодавця (як показує практика газетної справи серйозний внесок реклами у фінансування періодичного видання спостерігається починаючи з разового накладу 20-30 тис. прим.). За 5 років існування газети (1992-96 рр.) видано 161 її номер. Причому‚ якщо у 1992 р. - тільки 14‚ то у 1993 р. вже 38‚ 1994 р. - 51‚ у 1995 р.- 37‚ а у 1996 р. .знову тільки 21. Початковий обсяг газети - 4 друкованих аркуші тримався стабільно до 1995 р.‚ а зараз коливається від номера до номера в межах 2-4 др.арк. Таким чином‚ і скорочення більш ніж удвічі накладу‚ і зменшення чисел та обсягу красномовно свідчать про поступове згортання видання газети(правда на початку 1997 р? газета стала з’являтися частіше? хоча й в “урізаному” до 2-х друкованих аркушів обсязі - напевно дає про себе знати підтримка “Євразії”)?

Ось як викладають своє бачення газети‚ аналіз її досягнень та прорахунків самі творці “Східного часопису”.

Микола Тищенко ( кандидат хімічних наук‚ нині головний редактор “Сх. часопису”)?

“...минає п’ять років з дня виходу першого числа “Східного часопису”... У пошуках однодумців‚ на шляху до свого читача нашій газеті доводилося і доводиться пробиватися через кам’яну байдужість‚ і через відверту ворожість. Проте продирання через чагарі негараздів має хіба єдину перевагу? обчухзуються‚ як п’явки‚ ті‚ хто приставав до справи не заради справи‚ а в надії швиденько пригромадити собі слави й авторитету на процентах чужої праці. Залишаються справжні...“ ( за “С.Ч.“ ? 1(162) від 11січня 1997 р.).

Володимир Ільїн ( професійний журналіст‚ курував газету в період‚ коли вона була додатком до “Донеччини”‚ нині засновник і видавець ряду регіональних періодичних видань у Донецьку)?

“Я мав свою ідею‚ свою концепцію газети‚ яка спиралася на цікавості людей до всього втаємниченого. Мій проект базувався не на протидії ідеологічних поглядів‚ а на вихованні у читачів почуття‚ що він сам робить правильну оцінку сучасного стану в Україні й поза її межами. Планувалося стисло подавати урядову й офіційну інформацію‚ зокрема економічну‚ суспільну‚ побутову‚ політичну‚ ідеологічну‚ але обов’язково з листом громадянина‚ його оцінкою подій. В такій сув’язі солідні історичні й літературні розробки могли відігравати вирішальну роль у відновленні історичної пам’яті донеччан. Основний чинник - формування в людині почуття гордості‚ що вона живе в цій державі(на американський кшталт‚ залишаючи поза увагою конкретну етнічну приналежність).На жаль цього не сталося. “Діаманти” історичних‚ культурологічних досліджень губилися серед “попілу” політичної тріскотні. Газета не вийшла за обрії суспільно-політичних видань‚ що народилися у 1988-89 рр.‚ не змогла позитивно виділитися серед них.

Я був би нещирим‚ якби не відзначив прорив п.В.Білецького‚ який побачив‚ що немає суспільної тенденції видання‚ випадкові матеріали не завжди підтверджені історичними даними‚ спогадами‚ а частина дописувачів з їх маніакальними думками не додає нічого позитивного газеті. “Козацький край”(додаток до “Східного часопису”заснований у 1994 р.)‚ який регував В.Білецький (? 1-6) - то був ідеологічний прорив України у Росію‚ у свідомість людини на Сході України‚ на Кубані‚ де вона сама для себе була і є значною мірою “терра інкогніта”. На жаль‚ цей проект теж виявився недовговічним.

Проте газета живе‚ набуває і втрачає читачів‚ намагається “бути на плаву”. Що треба було б зробити для збереження й розвитку “Східного часопису”? Реалізувати нову концепцію видання‚ виходячи з соціологічних та статистичних обрахунків. Це повинна бути газета не для вузького кола “свідомих українців”‚ а для широкого загалу донеччан. Мінімальний наклад - 10 000 прим. І орієнтуватися треба не на новопомазаних патріотів‚ а на нових українців”.

Володимир Білецький (голова ДТУМ‚ докт.техн.наук‚ в період 1992-03.1994 рр. - заст. гол. редактора “Східного часопису”‚ редактор випусків ? 1-6 “Козацького краю”)?

“З самих початків “Східного часопису” для мене незаперечними були такі засадничі тези. По-перше‚ газета створювалася як інструмент впливу на широкий загал читачів Донбасу‚ а не на вузький електорат. Це обумовлювало ряд вимог до видання? висока читабельність (ні в якому разі не нижче російськомовних видань!)‚ непересічність та різноплановість матеріалів‚ які повинні охоплювати в першу чергу найактуальніші проблеми регіону‚ оперативно відображати‚ прогнозувати регіональні процеси в економіці‚ екології‚ культурі. Разом з тим газета повинна бути цікавою за змістом‚ конкурентоздатною на ринку ЗМІ. По-друге‚ газета повинна творитися професіоналами. Участь у редакції‚ не кажучи вже про керівництво‚ нефахівців - вимушений і тимчасовий захід. По-третє‚ творчий процес повинен проходити на засадах конкуренції ідей‚ демократизму й толерантності‚ а не авторитаризму.

Виходячи з цих позицій я й намагався підключити до створення газети ряд професійних журналістів? Світлану й Анатолія Єременко‚ Володимира Воловненка‚ Станіслава Бліднова‚ Миколу Оканя‚ інших. Причому‚ далеко не завжди умовою їх роботи в газеті була висока оплата праці‚ інколи вистачало сворення умов для самореалізації в газеті‚ надання керівних посад - тобто нормальної творчої свободи‚ якої так бракувало в старих ЗМІ‚ підконтрольних компартії. Деякі журналісти свободу й можливість “створити свою українську газету” цінували більше‚ ніж гроші. І це цілком могло бути використане для кадрового забезпечення “Східного часопису”. Але А.Єременко вже на початках був вилучений зі складу засновницької редакції‚ Св. Єременко за ініціативи М.Тищенка - згодом‚ В.Воловненко‚ попри своє бажання “вивести газету в люди” так і не був прийнятий до складу редакції. Те ж саме сталося й з М.Оканем‚ який‚ доречі‚ як екс-редактор газети “Донеччина” мав мережу кореспондентів по Донбасу. Впевнений‚ що вчасна заміна непрофесійної верхівки “С.Ч.“ на професіоналів радикально б покращила газету.

Виступаючи де-факто співзасновниками газети “Східний часопис”(див. гл.1) ДТУМ усіляко підтримувало газету - творчо‚ матеріально‚ кадрами. Крім стартового гранту на $ 7 500(проет ДТУМ по газеті‚ підтриманий МФВ)‚ 21 вересня 1993 р. ДТУМ та редакція “Східного часопису” уклали договір про співробітництво‚ згідно з яким 7 жовтня 1993 р. редакції ДТУМ передало 10‚9 т. паперу. 20 грудня 1993 р. Правління ДТУМ прийняло рішення про передачу “Східному часопису” ксероксу PANASONIC( акт передачі від 7.01.94.). ДТУМ також дало рекомендацію М.Тищенку для трьохмісячної поїздки у США з метою запозичення досвіду в галузі ЗМІ.

Але‚ на жаль‚ процес розвитку газети пішов у інше русло. У більшості випадків намагання “влити нову кров” в редакційну колегію‚ змінити (або хоча б зміцнити) керівництво за рахунок професіоналів не вдавалися. Шпальти “Східного часопису” заполонили низькопрофесійні й малочитабельні‚ але дуже об’ємні опуси‚ межуючі часто з тривіальним графоманством. Надмірна заполітизованість газети‚ яка по-суті‚ значною мірою стала дайджестом‚ довільною підбіркою матеріалів іноді далеких від донбаської проблематики знизили її рейтинг серед місцевого читача. Розуміючи безперспективність такого шляху й не маючи змоги впливати на кадрове зміцнення редакції‚ втілення своїх творчих ідей я вимушений був 23.03.94. залишити посаду заст. гол. редактора‚ попередивши про негативні наслідки авторитарного й непрофесійного методу керівництва виданням. Особливо це є неприпустимим в поки що не зовсім сприятливих для українського слова умовах Донбасу й при відсутності стабільних джерел фінансування.

Що ж ми маємо на 1997 р? Газету покинули досвідчені С.Бліднов‚ В.Короткова‚ Л.Чічканьова і навіть початківець Г.Шантгай. “Східний часопис” виходить редагований к.х.н. М.Тищенком‚ який настирно‚ наполегливо шукає фінансової підтримки як в української діаспори‚ в різних фондах‚ партіях‚ так і в українських бізнесменів. Час від часу знаходить її. Але тематика часопису більше подобається‚ підходить заокеанській українській діаспорі‚ ніж пересічному донеччанину ( для якого власне і створювалася газета). Сучасні параметри газети не дозволяють зарахувати її до песпективних впливових ЗМІ‚ які матимуть вагу на виборах‚ можливих референдумах тощо. Чому так сталося? Думаю‚ що причина не тільки в непрофесіоналізмі‚ аматорстві в галузі ЗМІ‚ але й неправильній концепції газети‚ яка зараз реалізується”.

Світлана Єременко ( професійний журналіст? член фундаторської редакційної колегії “Східного часопису”)?

“Створення нових українських газет для масового читача на Донбасі було і залишається питанням наскільки важливим? настільки й складним? Один з можливих шляхів цього процесу - виплекання й апробація ідей на базі уже існуючих періодичних видань? Так? зокрема? було й зі “Східним часописом”? До його появи в найбільш масовій газеті Донеччини - “Комсомольце Донбасса”(разовий наклад до 300 тис? прим?)? де я тоді очолювала відділ молоді? в 1989 р? вдалося започаткувати рубрику “Клуб рідної мови”? Вона виходила двічі на місяць? переважно українською мовою і саме тут? чи не вперше для масового читача Донбасу? на повний голос зазвучали ідеї національного? культурного й духовного відродження? Зрозуміло? що все це стало можливим завдяки перебудовчим процесам в країні? По суті “Клуб рідної мови” став виразником ідей Товариства української мови Донеччини? заснування якого я сприйняла з величезним піднесенням? Друкували тут свої матеріали й інші національно-культурні товариства - грецьке? єврейське? німецьке? Але першим свою сторінку створило ДТУМ? Це була? власне “газета в газеті“? яка під назвою “Зоря” вийшла 19 грудня 1989 р?(“Комсомолец Донбасса” ? 241-12317)? В ній робітник Богдан Гордасевич поділився своїми роздумами про національне та інтернаціональне в матеріалі “Екологія наших душ”? освітянин Вадим Оліфіренко розповів про роботу шевченківців у Донецьку - “Товариство діє“? краєзнавець Петро Лаврів - про Савур-Могилу???

Поступово навколо “Клубу рідної мови”? який я вела? склався авторський колектив? до якого входили школярі? студенти? вчені? робітники? вчителі - тобто представники практично всіх верств населення? На часі була нова українська газета - не тільки за мовою? але й за концепцією? змістом? позиціє? Пошукам реальних шляхів її створення? оцінкою можливостей? як матеріальних? технічних? так і кадрових була присвячена майже кожна моя зустріч з науковцем В?Білецьким? одним з керівників ДТУМ? Особливо активно ми пропрацьовували цю проблему у 1991 р? і прообразом нової масової української газети бачили “Клуб рідної мови” в “КД”?

Я прекрасно розуміла? що в умовах Донбасу? щоб вижити і стати конкурентоздатною? нова українська газета повинна випускатися на дуже високому професійному рівні? Аматорство могло не тільки загубити справу? а й наробити шкоди? На моє переконання українська газета повинна була орієнтуватися на середнього читача - студента й пенсіонера? вченого й робітника? українця й не українця? Надзвичайно важливо щоб вона не стала вузькоспрямованою? де-факто чи де-юре партійною? Це повинна була бути громадсько-політична газета? яка б стояла на позиціях державності України? і при цьому дуже виважено? тактовно? ненав’язливо? я б сказала тонко? доносила свої ідеї до читачів і тим самим фомувала нову громадську свідомість? Враховуючи те? що на Донеччині було обмаль українців з глибоким самоусвідомленням себе? не варто було друкувати матеріалів прямолінійних? ура-патріотичних? “Агітувати” тих? хто й так вже був достатньо свідомий не було великої потреби? а у інших такі матеріали тільки посилили б українофобські настрої?

???Восени 1991 р? Володимир Білецький? редактор інформагенства “Схід” Олег Пашкевич і я зустрілися у мене вдома і вже конкретно працювали над концепцією “Східного часопису”? Розроблена концепція включала? по-перше? орієнтацію газети на масового читача (а? отже? вона повинна була заторкувати всі сфери нашого життя)? по-друге? - опертя на професіоналів-журналістів? і? по-третє? - забезпечення сучасного поліграфічного оформлення? Тоді ж була продумана й опрацьована тактика “розкрутки” газети зі стану додатку до “Донеччини” до самостійного видання? почалася важлива робота по залученню значних коштів на видання від фонду Дж?Сороса та фонду I?Багряного? Перші номери ми опрацювали спільно? I вони при накдаді 10 000 прим? та розповсюдженні майже повністю в Донецьку мали непересічний успіх? Щоб мати й розвивати його надалі? треба було чітко дотримуватися виробленої концепції?

????На жаль? з об’єктивних та суб’єктивних причин? фінансової скрути? газета не стала такою як її бачила особисто я? I на сьогодні? виходячи час від часу? “Східний часопис” не став авторитетною масовою газетою Донбасу? і? отже? не здатен суттєво впливати на хід подій в регіоні?“?

Людмила Чічканьова (заступник головного редактора “Східного часопису” в 1993 р?? нині - власний кореспондент газети “День”)? “ До редакції газети “Східний часопис” я прийшла наприкінці 1992 р? Для мене особисто це був крок певного самовизначення і самоутвердження? Знайомство саме через газету з активно діючою українською громадою - обласним ТУМ ім? Т?Г?Шевченка? членами крайової організації НРУ та ін? допомогло? з одного боку? прилучитися до громадської діяльності? а з іншого - визначитися щодо головних фахових орієнтирів?

На мій погляд? ті п’ять років? що пов’язують мене зі “Східним часописом” не були рівнозначними ані для самої газети? ані для тих? хто має безпосереднє відношення до її існування? Те? що цьому тендітному? але жадібному(в позитивному значенні) до життя паростку українства? надто складно на Донеччині пробивати собі шлях - пояснювати зайве? Натомість газета має свою постійну віддану читацьку аудиторію? В цьому є і сила “С?ч?“? і його слабкість???“?

Вікторія Короткова(відповідальний секретар редакції “Східного часопису”‚1993-95рр.)?

“Пам’ятаю перші числа “Східного часопису”. Цікаві й гострі матеріали про злочини імперії‚ русифікаторську політику Москви... Де-де‚ а в комуністичному Донецьку‚ це дійсно було дивом ! Та минав час‚ приходили нові часи‚ а з ними й нові проблеми‚ а тематика газети не змінювалася. Звичайно‚ своє характерне для “С.Ч.” обличчя повинно залишитися‚ але газета мала б стати більш динамічною‚ ближчою до проблем сьогодення. Без висвітлення актуальних проблем сьогоднішнього дня (як України‚ так і‚ в першу чергу‚ Донбасу) газета багато втрачає‚ бо це звужує коло її читачів. Працювати ж “на сьогодення” повинні професійні газетярі‚ на утримання штату яких завжди бракує коштів. Думаю‚ якби “С.Ч.” мав солідну матеріальну базу й штат професіоналів‚ то газету можна було б зробити популярною на Донбасі“.

Гліб Шантгай (у 1993-94 рр. кореспондент “Східного часопису”‚ студент журналістсь-кого факультету Донецького відкритого університету‚ нині працює водієм тролейбусу)?

“Для мене‚ тоді 22-літнього юнака‚ “С.Ч.“ - це певний рубікон в житті‚ пов’язаний з відчуттям повноцінної‚ несхожої на все інше‚ корисної справи. Чесно кажучи‚ моєму захопленню не було меж. Згадуються мої перші інтерв’ю - в Росії з представниками Демпартії Росії‚ у Донецьку - з учасниками фестивалю “Червона калина”. І ось перша моя публікація‚ почуття ні з чим незрівняне...

Іноді переглядаю підшивки часопису за ті роки‚ коли працював у газеті. На жаль‚ газета знаходиться на правах Попелюшки в кіосках союздруку на Донеччині. Навіть самі кіоскери‚ іноді не пам’ятають про його існування. Напевно‚ є в цьому і недоробки редакції. Питання‚ як зробити “Східний часопис” популярною регіональною газетою слід вирішувати всім зацікавленим у цьому.“

вгору