ВСТУПНЕ СЛОВО

Письменником, есеїстом, журналістом постає перед читачем із своєї піввікової публіцистичної спадщини Іван Боднарук. Його перу належать сотні статей в україномовній періодиці Заходу. Це розповіді про нелегке життя українців на чужині, про культурні здобутки нашого народу в Україні та поза її межами. Автор, живучи з другої половини 40-х років в еміграції на Заході, вів своєрідний журналістський календар пам'ятних дат видатних синів і дочок українського народу. Він розповідав українському читачеві про поетів, прозаїків, художників і композиторів. Ці матеріали написані з глибоким знанням справи, їхня патріотична спрямованість протягом десятків років підтримувала життєвий дух українського громадянства у багатьох країнах світу.

Непростим був життєвий шлях Івана Боднарука - вчителя, письменника і журналіста. Народився він 8-го грудня 1903 року в селі Білявинці, біля Бучача в Західній Україні, в родині священника отця Лазора і Іванни (з Кміцикевичів) Боднаруків. Гімназію закінчив в Бучачі, а диплом магістра філософії одержав у Львівському університеті 1928 року зі слов'янської філології (українська і польська мови). Після дворічної практики в державній і приватній гімназіях в Стрию здав професорський іспит у Варшавському університеті 1931 року. Далі продовжував вчителювати в Стрию в учительській дівочій гімназії та в гімназії для хлопців. Крім того, працював у музеї "Верховина" та був активним членом багатьох громадських організацій.

У другій половині 40-х років опиняється на еміграції в Німеччині, де працював директором неповної середньої школи в українському таборі переміщених осіб в Бургдорфі, біля Ганноверу. Крім цілоденної праці в школі, був культурно-освітнім референтом у таборі, керував вечірніми курсами для неписьменних, що мали виїжджати до Англії та Канади.

У 1948 році І.Боднарук разом з дружиною (теж вчитель) Леонтією та синами Ростиславом і Богданом виїжджають до Бразилії. В місті Прудентополі (штат Парана) працював вчителем у Малій семінарії оо. Василіян (отці Василіяни - чернецька організація) та допомагав у редагуванні газети "Праця" і календарів-альманахів тощо. В цей час він підготував і видав для школярів-українців "Буквар" і "Другу читанку". В 1950 році окремою книжкою вийшли його спогади про митрополита А.Шептицького під назвою "Великий Чернець і Народолюбець". В 1955 році разом із сім'єю перебрався на помешкання до міста Курітиба, де, крім педагогічної діяльності, брав участь у громадській роботі.

До США переїхав з родиною в 1960 році і оселився в місті Чікаго. Тут працював у школі українознавства і в видавництві Миколи Денисюка, в Українському Національному Музеї, викладав у Народному університеті та брав активну участь в релігійно-громадському житті української громади як член об'єднань "Обнова" й "Учительська громада". В 1963 році переїхав до Детройта, де працював вчителем української мови у Вищій школі оо. Василіян ("гайскул") та в школі українознавства. Тут упорядкував пропам'ятну книгу парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці.

Протягом своєї педагогічної і громадської діяльності І.Боднарук активно виступав на сторінках українських періодичних видань країн Заходу. Його статті, замітки з'являлись у таких часописах США, як: "Свобода", "Америка", "Церковний Вісник", "Нова зоря", "Жіночій світ", "Дзвони", "Дітройські новини" та "Квітучі береги". В Аргентині він друкувався в "Нашому кличі" та в "Українському слові", в Англії - у "Визвольному Шляху" та в "Українській думці", в Німеччині йому охоче надавали сторінки в "Шляху перемоги".

Його статті запалювали серця українців до збереження рідної мови і культури, захищали українські громади від асиміляційних впливів, байдужості і сірої буденщини. В 1974 році І.Боднарук виходить на пенсію і переїздить разом з дружиною до сина Богдана в околиці Чікаго. Але і тут по довгих роках важкої і виснажливої праці не спочиває, а далі працює на ідею відродження української культури в еміграції. Це - робота в Українському Національному музеї, а також його улюблена журналістика. Помер І.Боднарук 31 грудня 1990 року.

З усієї розмаїтості творчої спадщини І.Боднарука як журналіста читачам пропонуються статті про відомих і маловідомих українських письменників, з якими автор мав можливість зустрічатись або жити в один час. Ці діячі - його сучасники. І судить він їх з позицій свого часу, з позицій людини вільного світу, патріота своєї Батьківщини. Статті-нариси пропонованого збірника розкривають певні аспекти творчої своєріності таких письменників діаспори, як Василь Барка, Віра Вовк, Анатоль Галан, Андрій Гарасевич, Григорій Голіян, Галина Журба, Роман Завадович, Мирослав Ірчан, Олекса Кобець, Григорій Косинка, Роман Купчинський, Олександр Кошиць, Юрій Липа, Євген Маланюк, Микита Мандрика, Олександр Непринський-Грановський, Євген Олесницький, Михайло Островерха, Федір Одрач, Василь Пачовський, Микола Понділок, Улас Самчук, Яр Славутич, Олена Теліга, Спиридон Черкасенко, Грицько Чупринка, Осип Шпитько. Пише І.Боднарук і про сучасників - письменників, які жили в Україні за радянських часів: про Костя Буревія, Олексу Влизька, Юрія Смолича, та про євпейських письменників Авраама Шифріна і Юлія Марголіна.

Укладач вважає за потрібне залишити без змін граматичну будову, стиль та орфографію статей І.Боднарука, як такі, що відповідають прийнятим в українській діаспорі нормам українського правоису. До малозрозумілих слів подаються примітки.

Збірник вибраних статей І.Боднарука стане в пригоді вчителям і учням загальноосвітніх шкіл, студентам і викладачам вузів, а також широкому колу читачів в Україні і за її межами.

Вадим Оліфіренко, укладач

вгору