ПИСЬМЕННИЦЯ ЖІНОЧОЇ МУЖНОСТИ

У Філядельфії померла кілька місяців тому (мова йде про 1979 р. - прим. ред.) видатна й талановита письменниця Галина Журба. Авторка високо цінених романів і повістей, сеньйорка нашої літератури на еміграції, ще декілька років тому святкувала 65 - річчя своєї письменницької праці.

Належала до тієї групи українських письменників, яких предки спольщилися, наприклад, Вол. Антонович, Вяч. Липинський, Тадей Рильський, Борис Познанський і Павлин Свєнціцький (Павло Свій), а вони саме вернулися до свого народу й працювали для нього. Була членкою Об'єднання Українських Письменників "Слово" та редакційної колегії збірника тієї ж назви.

Народилася 29 грудня 1888 року в Олександрії на Брацлавщині в сім'ї польського шляхтича Домбровського, гербу Забава. Батько був завідувачем маєтків графа Потоцького. Отже, насправді називалася письменниця Домбровська, а замужем Нивинська. "Журба" це був її літературний псевдонім. Виросла в родинній місцевості на Поділлі, потім якийсь час в Умані, а далі в Києві, де полонила її зовсім українська революція. Молодою дівчиною виїхала до Києва на студії. Коли впала українська відроджена держава, разом із нашою армією пішла на еміграцію. Разом з нашими вояками поневірялася в польському таборі полонених, опісля жила на Волині. Потрапивши знову на Поділля, вийшла заміж за літератора Антона Нивинського, що під псевдом Антона Чекмановського видав 7 польських новель і оригінальний твір "Віки пливуть над Києвом". Працювала у "Просвіті" та інших українських установах. Засновувала читальні й школи. Потім переїхала до Львова. Її ім при вулиці Пелчинських, а пізніше при вулиці Шептицьких став у 30-х роках неофіційним літературним клюбом, де сходилися письменники, мистці й журналісти, читати й дискутувати свої твори та обговорювати мистецькі виставки. Поруч її літературної робітні була робітня її чоловіка.

Друга світова війна захопила її у Варшаві. Довелося їй пережити багато горя. Між іншим, втратила дорогого чоловіка, свого вірного друга й дорадника. А далі прийшли важкі воєнні переживання, скитальщина в Німеччині та виїзд до Америки. Мешкала Галина Журба у Філядельфії. Вже 9 - літньою дівчиною пробувала писати оповідання героїчного змісту. Приїхавши молодою дівчинкою до Києва, відразу почала працювати в літературному гуртку, що об'єднувався довкола журналу "Українська Хата". Той гурток бажав поставити українську людину на вищий рівень культурного розвитку та виховати характер нашої людини, вільної від очуття рабства. Праця в "Українській Хаті" пожвавила українське літературне життя, а ідеалам того об'єднання залишилася Галина Журба вірною до кінця свого життя. Писав недавно про працю того гуртка Ігор Качуровський. Вистурали в тому журналі й видатні літературознавці, як Микола Шаповал-Сріблянський, А.Точкачевський і М.Євшан-Федюшка, що виступали з новим поглядом на українську літературу, правильно оцінили творчість Франка, Л.Українки, Коцюбинського і Стефаника та підкреслювали велику ролю в нашому письменстві Панька Куліша, якого до того часу не доцінювано, а то й почали забувати.

Мало кому відомо, що Г.Журба, крім оповідань і повістей, писала теж вірші, драматичні твори, есеї на літературні теми, літературознавчі статті й полемічні памфлети на громадські й політичні теми. Саме 70 років тому надруковано в "Українській Хаті" в Києві перші оповідання письменниці: "Похід життя", "Пісні на одній струні" і цикл "Цвітучий сад" та "Сильвети на тлі неба". Але перша збірка оповідань Г.Журби під назвою "Життя" вийшла в Одесі 1909 року. Десять років пізніше, себто в 1919 році, видало друком київське "Сяйво" збірку "Похід життя", куди увійшли також перші оповідання Г.Журби, друковані раніш в "Українській Хаті", в якому співпрацювала письменниця до першої світової війни.

В останніх роках свого перебування в столиці України, Г.Журба співробітничала з групою символістів, об'єднаних у гуртку "Музагет". Виїхавши з України на чужину, присвячувала багато часу громадській і письменницькій праці. В Тарнові, де була інтернована з іншими емігрантами з України, видала 1921 року віршовий етюд "Маланка", а згодом дві сценичні картини "Метелиця" і "В переліті років", надруковані в журналі М. Шаповала-Сріблянського "Нова Україна" в Празі. В 1933 році вийшла друком у видавництві Івана иктора у Львові її повість "Зорі світ заповідають", а в 1937 році, у видавництві "Батьківщина" там же друга повість "Революція іде", що тематично продовжувала першу. За цю книжку дістала нагороду на конкурсі Товариства Українських Письменників і Журналістів. В час другої світової війни, в 1943 році, надруковано її сенсаційний роман "Доктор Качіоні". У ЗСА заплянувала Журба трилогію "Тодор Сокір", але вийшов тільки перший том (1967), а другий том віддала перед смертю до друку. Тетього тому трилогії не встигла вже закінчити. Окремо хочу згадати гарну автобіографічну повість Журби з часів її дитинства "Далекий світ" (1955).

Стиль оповідань Журби є зразком нової модерної літератури. Щоправда, декого з нас дратують її численні діялектизми з Поділля і видоглядні правописні форми. Але у творах її бачимо тонку психологію персонажів, родинну тематику й гарну кольористику в малюнках. Є.Маланюк назвав її "письменницею жіночої мужности". Це, мабуть, тому, що в неї, особливо в "Далекому світі", повно життєвости, гарячої крови, відваги і свавілля. Тому Ю.Шерех, рецензуючи цей твір, вигукнув: "До біса, талановита письменниця!"

Відійшла від нас у далекий, кращий світ на 90 році життя, 9 березня 1979 року. Похоронена на українському цвинтарі в Бавнд Бруку.

"Українська думка", 22 листопада 1979 р.

вгору