ВИРАЗНИК ВОЛІ НАРОДНИХ МАС

Перша світова хуртовина з окремою силою прошуміла над нашою батьківщиною. Вона потрясла основами цілого народу й відбилася в нашому письменництві. Коли для інших, щасливіших народів закінчила вона добу страхіть і принесла довго очікуваний мир, для нас загорілося світло "кривавої зірки" й після короткотривалого тріюмфу української національно-державної ідеї прийшла кривава диктатура пролетаріяту. Українські письменники мусіли писати під диктат партії, оспівувати колгоспи й "квітуче, радісне життя". І тут розпочалася трагедія українських письменників: одні з них, сильніші характером, не хотіли нагнутися і пішли під розстріл, або самі наложили на себе руки, про інших слух загинув. Ще інші занепали духовно й разом із тим погасили в собі поетичну іскру.

До тих перших належав і Грицько Чупринка, новатор поетичної форми, співець болів і радощів української людини, поет і борець за визволення Батьківщини. Загинув 50 років тому, розстріляний большевиками за організування протибольшевицького повстання. Був Гр.Чупринка однією з тих мужніх постатей, що поєднували вояцьку рушницю і перо поета, бився сам за українську державу і ці змагання оспівував у своїх чарівних віршах та закликав у них до збройної боротьби за незалежність України. Загинув від большевицької кулі 28 серпня 1921 року, на 41 році життя, разом з іншими членами Центрального Повстанського Комітету, що підготовляв повстання проти большевиків у зв'язку з другим Зимовим Походом під командою Юрка Тютюнника. Трагічна смерть Чупринки випередила на кілька місяців трагедію Базару.

Народився 1879 року в Гоголеві на Чернігівщині в сім'ї селян, що виводилися від колишніх козаків і ніколи не відробляли панщини. Після закінчення народної школи в Гоголеві пішов до київської гімназії. Але скоро хлопець попав у конфлікт з учителями-русифікаторами й мусів покинути гімназію та піти до двох інших. Але там повторилося те саме: хлопець був переслідуваний за свою національну свідомість. Не закінчивши гімназії, здобував дальшу освіту самотужки. Коли вибухла революція 1905 року, керував революційною організацією цілої Остерщини й за це попав у тюрму. Звільнений із тюрми й позбавлений права жити в рідній околиці, оселився в Києві, де жив під постійним наглядом поліції і писав свої літературні твори. Інколи таємно відвідував свій Гоголів, ідтримуючи зв'язки з нелегальною селянською організацією. В час одного такого таємного виїзду його заарештовано.

Коли прийшла перша світова війна, щоб не воювати за чужу справу, Чупринка втік з Києва і вступив на роботу до Трубчевського лісництва, що виконувало військові замовлення. Тут і перебув війну. З вибухом революції 1917 року повернувся до Києва й розгорнув широку літературну діяльність, друкуючись у різних видавництвах. Їздив часто на свою Чернигівщину, закликав земляків до національно-культурного будівництва, засновував "Просвіти" й самодіяльні мистецькі гуртки. В час визвольних змагань вступив добровольцем до першого козацького полку ім.Хмельницького, відзначився на фронті відвагою і рішучістю, здобуваючи собі пошану серед вояків і старшин. Брав участь у Другому Всеукраїнському Військовому З'їзді.

Коли Київ було евакуйовано, Чупринка залишився в столиці, організуючи повстання на Чернігівщині, де його ім'я було дуже популярне. Почувши, що в Києві заарештовано його родину як закладників за нього, приїхав до Києва й домагався звільнення родини. Але і його заарештовано та заслано в Кожухівський констабір під Москвою, звідки пізніше був визволений і згодом повернувся на Україну. Заарештований ще раз, був розстріляний. Через чиюсь зраду був схоплений чекістами.

Після катастрофи наших визвольних змагань Чупринка твердо вірив, що не все ще загинуло й бажана воля таки прийде колись. У віршах він висловив свою рішучість боротися далі:

В мене ж не згасла ще сила могутня,
Хочу боротись ще, хочу ще жить!
Кличе і жде мене доля славутня,
Хто ж мене має спинить!?

З ентузіязмом привітав Г.Чупринка революцію 1917 року і всенародню радість з приводу здійснення мрій народу:

Моя відновлена країна
Вітає всіх, вітає всіх,
Вітає кожну доньку й сина,
Моя відновлена країна
Вітає пасинків своїх.

Він складає радісні пісні, присвячені воскреслій Українській Державі. Свої перші вірші писав ще у в'язниці, висловлюючи в них надію, що "скоро недоля минеться", що "ми будем щасливі колись".

Нащадки прадідів дебелих,
В ярмі ідуть твої сини?...
Мій рідний край такий веселий,
Мій рідний край такий сумний!

А все ж надійним, вільним жаром
Твої сини вже розпеклись:
О, краю, може незабаром
Ти будеш вільним, як колись...

Чупринка увідомлявав собі свою ролю поета, як виразника й речника мас, що повинен запалювати і кликати народ до боротьби. Все ж реакція, яка запанувала в царській імперії після поразки революції 1905 року, відбилася в творах поета. Його вірші стають повні мелянхолії і замріяности. Він заглиблюється в народну міфологію, шукає в ніч під Івана Купала квітку з огнецвітом, що має принести йому щастя, шукає сон-траву, яка дала б спокій його душі. Але й тоді поет горить бажанням нового чину серед мертвої тиші, яка запанувала в Україні після розгрому революції. Він хоче пронестися як метеор, як ураган, усвідомлюючи собі свою ролю в суспільстві:

О, ні, поет - не глядіятор,
Що бавить натовп цирковий!
Поет - пророк, поет – новатор
І вільний мучень життєвий.

Навіть у часах найгіршого народного лихоліття він закликає до боротьби, бо цього вимагає знедолений рідний край. "Я так жду, я так хочу весни, що боюся її не побачити, - пише він, - і коли вона справді прийде вже тоді, коли я буду лежати в могилі, то прийди, я прошу, і скажи мені, крикни, що вже царство весни, царство щастя і волі настало навколо!"

Поезії Г.Чупринки відзначаються блискучою формою. Вони зворушливо щирі. Чупринка був першорядний віртуоз українського слова, новатор віршованих форм, що вмів поєднати палке завзяття ідейного борця за волю України з ніжними почуваннями поета-романтика. Він захоплюється красою природи й чаром кохання, змальовуючи у своїх творах настроєві образи з мотивами народних вірувань, але при тому не забував про мотиви громадської патріотичної лірики. В його поетичних творах музика слова й легкість будови доходять інколи до вершка технічних досягнень. Але трапляється й таке, що в жертву блискучій формі поет приносить зміст, як це бачимо у вірші "З вікна", де змальовано зимовий етюд:

Мов пушинки, порошинки,
На покрівлі, на будівлі
Ніжно падають сніжинки.
Так легенько б'ються, б'ються,
Так тихенько в'ються, в'ються
В сніговій молочній млі,
Мов не хочуть пригорнутись,
Мов бояться доторкнутись
До змертвілої землі...

Перший вірш Чупринки був надрукований 13 травня 1907 року в газеті "Рада". Пізніше появлялися окремі збірки його поезій: в 1910 - "Огнецвіт", "Метеор" і "Ураган", в 1911 році - "Білий гарт".

Детройт, 1971 р.

вгору