ПОМИРАЮТЬ МАЙСТРИ...    
       
 Пам'яті академіка О. І. Білецького    
       
 Помирають майстри. Чітко значать віки.    
 їх життя вперезало вогнями й димами.    
 В груди траурних маршів    
 дзвенять молотки,    
 І влягаються думи золотими томами.    
       
 Люди круто жили. Люди в сонце ходили    
 І державу науки несли на плечах,    
 Люди гупали кайлом в оранжеві брили,    
 Люди шквально згоріли,    
 щоб день не зачах.    
       
 Амплітуда людська —    
 від колиски до гробу.    
 Та не знати народу таких амплітуд,    
 Бо ошпарює реквієм мою душу окропом    
 І сподівану зрілість вишукує тут.    
       
 Сплять монархи труда. Зріє черга велика    
 До незайнятих тронів крізь думи густі.    
 Підмайстри мого віку!    
 Я ваші ридання покликав,    
 Щоб на цвинтарі чолами підрости...