СЛЬОЗА ПІКАССО    
       
 Мир разложил на части Пикассо.    
 Слеза стекает.    
 Разложи! Попробуй!    
       
 Евг. Винокуров    
    І   
 Літо пилося,    
 літо їлося,    
 Літо кипіло вишнево,    
 лутово,    
 Густо сміялося,    
 половіло,    
 Переморгувалось зеленоброво.    
       
 А ми за руки, аж пальців хрускіт,    
 Аж регіт звивався під пахви осик.    
 За хвилями книг,    
 в сторінковім плюскоті    
 Відкрили шалений його материк.    
 І раптом у гаморі магазиннім    
 Все спалахнуло, аж день злякався!    
 Все стало синім, місячно-синім —    
 Засвітилась сльоза Пікассо.    
 І зайнялися в дівчини зорі,    
 І прикипіли карі:    
    «Та ну!!»    
 Тонуть у морі, тонуть і в горі —    
 І ми в сльозі потонули.    
     
 ІІ   
 Діти плачуть, і плачуть дерева.    
 У мами не очі, а дві сльози.    
 Синхрофазотрони ридають, як леви,    
 І фіолетовий плач в грози.    
       
 Передані сльози оркестрам і лірам,    
 Митцям передані,    
 бо людям ніколи,—    
 Художники плачуть    
    «Королем Ліром»,    
 «Снігами Кіліманджаро»    
 і «Гернікою»...    
       
 Ill    
 Пройшов крізь Сезана, Моне і Мане,    
 «Валькірією» захлинувся в Одесі...    
 Майнуло — і він мене промине,    
 Чи я загублю його десь.    
       
 Всякі пророки злісно шептали:    
    «Він шизофренік, не йди в його очі».    
 І поетичні муки танталові    
 Злякано врочили.    
       
 Та в серці цей каторжник,    
 чорт в синцях,    
 Денно і нощно мне глину й залізо.    
 Чорна фуфайка йому до лиця,    
 «Юманіте» у кишені навскіс.    
       
 Атомні сльози течуть в імлі    
 На чистий пензель солоною правдою.    
       
 Він сам — геніальна сльоза Землі    
 В штанах, замурзаних райдугою!