© Яна Дубинянська

Непереможна армія

Головнокомандувач віддав наказ, і армія рушила на місто. Багатотисячні когорти солдат, закуваних у броню, що тьмяно виблискувала - кожен загін здавався стоголовою квадратною істотою з безлічю колінчастих щупалець замість рук і ніг.

З боків піхоти повільно, в тисячну долю своєї міці, просувалися мотоциклетні частини. Полірований метал стирав грань між машиною і вершником, у хижих шпичастих шлемах не було нічого людського. Моторошним оком виблискувала куленепробивна фара над хитиновою лускою переднього крила мотоцикла. Неквапливо і невідворотно повзла вперед важка бойова техніка. Машини здавалися величезними членістоногими, зібраними з колосальних рухливих сегментів, велетенські панцирі ритмично коливалися, насуваючись один на другий, клішнями розкривалися смертоносні гармати. Мотори працювали майже безшумно, тільки глухо брязкав метал - у зловісному ритмі, ніби метроном, що відраховував години смерті. Втілений апокаліптичний жах - ось що являла собою ця армія, і ось чому вона була непереможною.

Непереможна армія увійшла до міста.

х х х

Батьків удома не було - ніби це не їхня рідна дочка поверталася сьогодні з коледжу на канікули. Сара довго шукала в кишені серед усякої всячини ключа, потім так само довго просувала у двірний отвір неважку, але дуже об' ємисту торбу, напхану демисезонним ганчір' ям. Вже встигло настати літо, на вулиці було пекельно гаряче, у під' їзді чомусь зимно, а тут, у квартирі - знов гаряче й до того ж нестерпно задушливо.

Навіть не заходячи до своєї кімнати, Сара просто з передпокою устрімилася в душ. Дорогою вона ввімкнула в коридорі радіо, але одразу, повернувши на два кроки назад, вимкнула його. Там знову твердили про жахливі спустошення, що їх чинила ця Непереможна армія, яка всім нав'язла в зубах.

З теплого крану, мов знущаючись, витікла тонка цівка води, яка плавно перейшла в окремі краплини. Звичайно, батькові і на думку не спало налагодити водопровід до її приїзду, а тепер доведеться чекати до вечора, коли він прийде з роботи. Та ще може затриматися - він там робить щось стратегічно важливе на своєму заводі.

Сара образилася на весь оточуючий світ, увійшла до своєї кімнати і повалилася на ліжко, змусивши вискнути пружини. Пляма на стелі все так же нагадувала жінку, яка чеше волосся - це викликало в Сари ностальгійні спогади дитинства і думку про те, що в приїзді додому все ж таки щось є. Вона трохи похиталася на пружинному ліжку, закріплюючи це відчуття. Як-не-як, попереду два місяці абсолютної свободи!

За стінкою щось упало із двінким гуркотом - так воно і є, її менший брат Майк дома, у сусідній кімнаті - просто не вважав за потрібне вийти привітатися з нею. Ніби щодня додому повертається по сестрі.

Задуха починала діяти на нерви. Сара встала, підійшла до вікна і широко прочинила стулки. Широка вулиця перед будинком була заповнена чимось залізним, брязкочучи і чомусь комахоподібним. Схоже, що це й була Непереможна армія. Сара закрила вікно, лишивши прочиненою тільки кватирку. Ось і спробуй тепер піти погуляти, як вона планувала, в другій половині дня.

Вона повалялася ще з півгодинки, потім пішла на кухню, підсмажила яєчню і зробила спробу викликати Майка з кімнати. Він крикнув "Зараз!", але не прийшов. Ліниво розділуючи яєчню ножем і виделкою, Сара скосила очима на вікно. За цей час армія помітно просунулася вперед, але кінця-краю їй все одно е було видно. Цікаво, хто придумав їхнім солдатам такі обладунки, в яких вони подібні до скорпіонів?

Сара пила апельсиновий сік, коли з кімнати долинув телефонний дзвінок. Вона з розмаху поставила склянку на стіл, розпліскавши при цьому ледь не половину, і, загубивши домашні капці, боса кинулася туди.

х х х

Повільно, невідворотно повзла вулицями міста Непереможна армія. Сонце мертовно виблискувало на колінчастих панцирях, зі зловісним брязкотом відбивали крок нелюдські солдати. Передчуттям неминучої смерті сконцентрувалася в повітрі нестерпна задуха. Ще можна було попередити катастрофу, якщо би здатися на милість переможцям. Та місто не зробило цього, упустивши останній момент - і Головнокомандувач не збирався пробачати місту таку неуважність.

Він наказав відкрити вогонь.

х х х

- Так, мамо... Звичайно, приїхала - а як би я з тобою розмовляла?.. Ви що, не могли мене зустріти?.. Нічого подібного, я ясно казала, що сьогодні... Майк? Так, удома... Кран не працює, я навіть душ не можу прийняти з дороги... Нічого я не злощуся, просто...

З боку вулиці донісся дивний приглушений гуркіт, і в той же момент зі стелі у кутку кімнати посипалася штукатурка. Сара кинула побіжний погляд у вікно. Армія вже не рухалася і здавалася крапчастою від безлічі автоматних і гарматних дул. Складалося таке враження, що всі вони були направлені на їхній будинок. Ось тільки, мабуть, не на їхній поверх, а трохи вище - на восьмий-дев'ятий. І все ж таки, побоюючись, як би сліпа куля не влетіла часом у вікно, Сара, не віднімаючи від вуха слухавки, сповзла зі стільця і влаштувалася з телефоном під підвіконням.

- Так-так, я слухаю... Ні, не голодна... А коли батько прийде?.. Мамо, та я ж щойно сказала: кран не працює, я з дороги... Що?.. Мені ця армія вже набридла, Я навіть радіо слухати перестала...

Якийсь снаряд все ж таки влучив у вікно, дощем посипалися уламки скла. Та казати про це мамі, мабуть, не вартувало - вона завжди була схильна драматизувати такі речі.

- Та ні, ні що не впало. Це, певно, поміхи на лінії... Ти коли повернешся?.. З нагоди мого приїзду могла б відпроситися раніше... Що я робитиму?.. Телевізор подивлюся, ну, не знаю... Ні, гуляти не піду, погода погана... А мені не подобається, дуже гаряче... Не буду я його кликати, він навіть привітатися зі мною не вийшов... Що?.. Оцінки?.. От не думала, що ти згадаєш про таку дрібницю... Нічого я не знущаюся, дві трійки, а так чотири-п'ять... А ти б сама спробувала вивчити балістичну фізику...

Згори щось пронизливо засвистіло на неймовірно високій ноті, Сара пригнулася, накривши голову вільною лівою рукою, і навіть заплющила очі. Коли свист стихнув, і вона їх розплющила, над головою виблискувало яскраве безхмарне небо. Стіни кімнати підіймалися не більш, ніж на метр, двох верхніх поверхів як не було. Оце зброя - певно, секретна, в усякому разі, по балістиці вони такого не проходили.

- Знов поміхи. Добре, щасливо, мамо... Приїжджай швидше, добре?.. Я тебе теж люблю. До побачення.

Сара повісила слухавку й випрямилася. Було тихо, вона встала й обернулася на те, що раніше було підвіконням. Вже не стріляли, зате армія почала рухатися. Повільно розверталася воєнна техніка, солдати перешиковувалися, міняючись місцями. Це було б цікаво, якби Сара хоч щось у цьому розуміла.

- Ну і як вам це подобається? До чого ж я був правий, коли писав в оголошенні: "Вище сьомого поверху не пропонувати"!

Захоплено жестикулюючи, сусід зліва перегнувся через стінку.

- З приїздом, - сказав він Сарі.

- Ви єдиний, хто мене привітав, - відкликнулася Сара з тихим зітханням. Вона час від часу кокетувала з цим сусідом, хочя йому вже сповнилося п'ятдесят, він був розведений, мав трьох дітей і двох коханок.

- Спостерігаєте за армією? - запитався він. Сара повела плечима. Хай буде так.

- Я теж, - він майже повернувся до вікна, та збагнув, що краєвид з будь-якої іншої точки кімнати ажніяк не гірше. - Що за озброєння, що за обладунок! Ці солдати самим своїм виглядом мають всіляти трепетний жах. Проте організаційний бік у них поставлений гірше. Чи ви звернули увагу - з лівого флангу піхота практично не захищена технікою. І зараз - якісь хаотичні переміщення, просто повна відсутність будь-якої системи. Ви згідні зі мною, міс Саро? - він понизив голос. - Ви сама?

- Так, - сказала вона, і одразу схаменулася, згадавши про брата.

- Майк, ти живий?

За стінкою почулося ворушіння, щось із гуркотом впало, і скоро над нею з'явилася його патлата голова. Майк підійшов до колишнього двірного отвору, пересік умовний передпокій і опинився на порозі сестриної кімнати - ніби ще існували стіни й двері.

- Мені це все не подобається, - заявив він, не привітавшись ані з нею, ані з сусідом.- Як на мене, треба було поїхати в евакуацію, коли нам пропонували.

Для дванадцяти років він був дуже розумним хлопчиком.

- Пораженець нещасний, - пробурмотіла Сара.

- Вони демонтували мій акумулятор сонячної енергії, - сказав Майк і кивнув на залишки своєї кімнати. - І взагалі - по радіо передавали, що Непереможна армія знищує кожне третє місто на своєму шляху повністю.

- Ото вже чого не слухаю, так це радіо, - відповіла Сара. - Акумулятор! Ви краще б з батьком душ налагодили.

Сусід зліва відійшов у глибину кімнати - звичайно, кому цікаві дурні дитячі розмови! Сара досадливо звела брови... та ні, він просто виймав з шухляди столу важкий польовий бінокль. Зараз Майк почне його випрошувати... що за кара - мати меншого брата!

- А як ві думаєте: чим це скінчиться? - запитала вона, коли сусід підійшов ближче.

- Надзвичайно! - він не відводив очей від бінокля і не чув її запитання. - Зверніть увагу он на тих автоматників. Ці закручені хвости... чудово! Але яке їхнє призначення? Надзвичайно цікаво! Візьміть бінокль, міс Саро, подивіться... Чорт, що це? Куди вони йдуть?

Майк вже перегнувся через стіну, вихопив бінокль з його рук і напружено вишукував у махині Непереможної армії, що йшла геть, загадкових хвостатих автоматників. Сара зітхнула, а потім скоса послала сусідові таємничо-кокетливий погляд . І сусід відповів їй двозначною посмішкою.

х х х

Непереможна армія йшла з міста. У суворо визначеному порядку перешикувалися війська, міняючись позиціями. Цей процес у чіткій системі займав не більш, як кілька десятків секунд, впродовж яких солдати й машини показували свої непробивні бронировані спини переможеному місту.

Ці кілька десятків секунд Головнокомандувач обмірковував, чи віддати на останок наказ знищити його.

вгору