* * *   
     
 O  й ти, дівчино, з горіха зерня,   
 Чом твоє серденько — колюче терня?   
     
 Чом твої устонька — тиха молитва,   
 А твоє слово остре, як бритва?   
     
 Чом твої очі сяють тим чаром,   
 Що то запалює серце пожаром?   
     
 Ох, тії очі темніші ночі,   
 Хто в них задивиться, й сонця не хоче!   
     
 І чом твій усміх — для мене скрута,   
 Серце бентежить, як буря люта?   
     
 Ой ти, дівчино, ясная зоре!   
 Ти мої радощі, ти моє горе!   
     
 Тебе видаючи, любити мушу,   
 Тебе кохаючи, загублю душу.