Вступ

Однією з найважливіших подій на геополітичній карті Європи ХХ ст. стало відродження незалежної України. 1991 р. здійснилося багатовікове прагнення українського народу до свободи, яку він виборов у національно-визвольних змаганнях (проти російської, польської, німецької експансій) у першій половині століття. Визначним етапом суверенного державотворення є будівництво власних Збройних Сил. Тому відрадно, що серед перших українських законів був закон "Про Збройні Сили України" від 6 грудня 1991 р. Вперше за багато літ особовий склад українського війська став на сторожі власної незалежної держави, прадідівської Батьківщини. Ця обставина сприяє піднесенню патріотизму, усвідомленню національної гідності та особистої відповідальності за безпеку держави. Однак, як свідчить історичний досвід, високого морально-бойового стану армії неможливо досягнути без системно цілеспрямованого військового вишколу та широкомасштабної ідейно-виховної роботи. Зрозуміло, що у їх основі мусять лежати тисячолітні національно-державні традиції, досвід перемог і поразок визвольних змагань попередніх поколінь.

"Здобуття Україною державної незалежності та процес творення її власних Збройних Сил, - слушно зауважив історик-військовик Григорій Темко, - поставили актуальні проблеми ... створення принципово нової системи військово-патріотичного виховання, яка б спиралася на науково обгрунтовані практикою принципи і методи з урахуванням нових політичних реалій"[235, с.53]. Отож дослідження літопису українського війська, зокрема збройних формацій ХХ століття, їх розбудова, організація системи вишколу, бойової діяльності, нарешті, виховна і культурно-освітня діяльність стали актуальною проблемою для науковців-істориків, психологів, соціологів, богословів та службовців виховних підрозділів Силових Структур. Особливо повчальним є досвід Збройних Сил ЗУНР - Галицької армії. Народжена у вогні національно-демократичної революції в Галичині 1918 р., зокрема у ході Першолистопадового повстання у Львові й теренах краю, вона за короткий термін перетворилася у 100-тисячну регулярну армію з передовою організацією і способами ведення бойових дій. На основі національних традицій та бойового досвіду січового стрілецтва в армії було розгорнуто широку вишкільну систему, організовано виховну ідеологічну і культурно-освітну роботу, для чого утворено низку відповідних структур. Спеціальними наказами і розпорядженнями військового міністерства, командування Галицької армії визначено головні завдання і заходи на зміцнення морально-психологічного стану особового складу та підвищення боєздатності Збройних Сил ЗУНР. Концептуальним завданням, без сумніву, було формування високих морально-бойових якостей стрілецтва. В їх основу покладалися визначальні принципи: національна самосвідомість, патріотизм, вірність присязі, єдність вишколу й виховання та інші. Ці морально-етичні якості та загальнолюдські цінності галицького стрілецтва яскраво проявилися у ході українсько-польської війни за незалежність республіки, коли Галицька армія героїчно протистояла Збройним Силам Польщі, яку морально і матеріально підтримували країни Антанти і США. Слід відзначити, що й внутрішні умови протистояння польській експансії виявилися надзвичайно складними; постійно бракувало досвідчених командирів, бойової техніки, зброї, набоїв, чого вдосталь мали поляки. Отже, морально-вольовий фактор у цьому протистоянні набував непересічного значення. "В історії не було іншої подібної армії, яка би перебула стільки горя, злиднів і наруг, - наголошувалося в одному з наказів по Галицькій армії, - і немає іншого прикладу в цілому світі, аби хто так непохитно стояв за ідею визволення свого краю і незалежність своєї держави"[170, с.60].

Актуальність дослідження проблем національно-патріотичного виховання і військового вишколу обумовлена кількома факторами. І хоча в останні роки з'явилася низка наукових праць, присвячених історії ЗУНР та її армії, зокрема грунтовні монографії С.Макарчука "Українська республіка галичан" (Львів, 1997) та М.Литвина "Українсько-польська війна 1918-1919 рр." (Львів, 1998), і досі бракує спеціальних досліджень, які б розглядали проблеми військово-патріотичного виховання стрілецтва у комплексі з історико-ідеологічними та військовими аспектами Української революції 1917-1929 рр. По-друге, в умовах відродження незалежної держави та реформування її війська зростає необхідність об'єктивного висвітлення означених процесів, оскільки літопис Галицької армії та її бойова і виховна діяльність за радянських часів були докорінно спотворені. Навіть виданий у часи горбачовської перебудови енциклопедичний словник "Великий Жовтень і громадянська війна на Україні" характеризує її як "військове формування контрреволюційної "Західно-Української Народної Республіки" (ЗУНР). Створена із частин "Січових Стрільців" та інших західноукраїнських підрозділів австро-угорської армії й мобілізованого західноукраїнського населення ... Захищала інтереси української буржуазії" [16, с.561]. Актуальність теми зумовлена також епохою відродження реформування Збройних Сил України, яка базується на українській національній ідеї, а тому потребує утвердження нових форм і методів вишколу і виховання захисників Батьківщини. Отже, командуванню, підрозділам виховної роботи у військах слід використати національно-історичні традиції, повчальний досвід діяльності вишкільних і виховних структур, як Галицької армії, так і попередніх формацій національного війська. У грудні 1998 р. у виступі на нараді керівництва виховних органів Збройних Сил України Міністр Оборони генерал армії О.Кузьмук наголошував, що зазначену роботу слід організовувати і проводити "з урахуванням національно-історичних аспектів і традицій нашого народу", закликав зберігати надбання попередніх поколінь і закласти міцну основу для майбутнього, щоб Збройні Сили дійсно стали великою школою військово-патріотичного виховання і соціального становлення українського воїна"[137].

У зв'язку з цим привертає увагу дослідження вченого П.Демчука "Регіони України: особливості та етнічні і культурні традиції", опубліковане 22 січня 1999 р. органом Міністерства Оборони — газетою "Народна Армія" [65]. На основі соціологічних узагальнень автор стверджує, що призовна молодь із західного регіону радикально відрізняється від представників інших регіонів. Воїнам-галичанам притаманні (традиційно) такі важливі для захисника Вітчизни риси, як національна свідомість і гідність, повага до національних традицій, батьків, держави; посилена мотивація після розвалу СРСР до служби в армії, орієнтація на західну культуру; вони добре розвинуті фізично, легко оволодівають військовими професіями, орієнтуються у народній культурі, мають розвинуте почуття власності, та бережливості. Автор з прикрістю резюмує, що представники інших регіонів, особливо східного і південного, здебільшого зневажливо, а часом цинічно ставляться до державності і незалежності України та ідей патріотизму, а також до служби в армії [65]. Враховуючи вищезазначені фактори, постає необхідність якнайпильнішого узагальнення досвіду загартування волі галицьких стрільців, формування їх національно-патріотичних почуттів. Тому завдання теоретиків і практиків військового будівництва полягає в збереженні і поглибленні єдності прав особи захисника і нації як однієї з основних запорук громадянського миру і злагоди, утвердження національного духу всіх громадян незалежно від етнічного походження.

Таким чином, об'єктом даного дослідження є Галицька армія, власне, система військово-патріотичного виховання її особового складу, основні вишкільні і виховні структури, їх діяльність. Для більш повного розкриття і розуміння вказаних аспектів проблеми автор вважав за необхідне висвітлити їх у генезі від парамілітарних організацій і товариств кінця XIX - початку ХХ ст. до Легіону Українських Січових Стрільців включно. Власне там закладалися основи національної свідомості, патріотизму, початкового військового вишколу. Особливо багато надбань Галицька армія успадкувала від Легіону УСС, який у період Першої світової війни став національною військово-політичною формацією, зародком Збройних Сил ЗУНР. Завдяки наявності у його лавах здібних командирів, освічених ідейних провідників, у Легіоні сформовано ефективну систему вишкільної ідеологічної культурно-освітньої виховної праці "Українське Січове Стрілецтво, - писав відомий військовий історик С.Ріпецький, - передало свою історичну, ідейну і бойову традицію, як цінну спадщину, усьому українському народові" [207, с.326].

Предмет дослідження: а) національно-історичні традиції військового вишколу й патріотичного виховання, успадковані Галицькою армією від попередніх українських збройних формувань, зокрема Легіону Українських Січових Стрільців періоду Першої світової війни 1914-1918 рр.; б) система вишколу й виховання галицького стрілецтва; в) основні тенденції, методи і засоби формування національно-державницької ідеології, морально-бойових якостей особового складу Галицької армії, досвід тогочасних вишкільно-виховних структур для сучасних Збройних Сил України.

Хронологічні рамки дослідження, які охоплюють насамперед період існування Галицької армії від листопада 1918 р. до квітня 1920 р., дещо розширені як у бік генези до кінця XIX ст., як також у пізніші часи - перебування частин Галицької армії у чеських, польських, румунських таборах інтернованих 1920-1923 рр. Відповідно висвітлюються особливості вирішення означеної проблеми під час перебування Галицької армії у складі об'єднаних військ Української Народної Республіки на Правобережній Україні у липні-листопаді 1919 р.

Метою дослідження є: на основі джерелознавчого аналізу архівних документів, науково-історичних праць і мемуарів громадсько-політичних діячів ЗУНР та колишніх вояків Галицької армії, матеріалів армійської преси узагальнити військовий вишкіл і патріотичне виховання особового складу українського війська у боротьбі за державну незалежність і соборність України. Загальній меті підпорядковані основні завдання:

1. Охарактеризувати національно-історичні традиції військового вишколу й виховання від громадського товариства "Січ" до регулярної Галицької армії.

2. Розкрити концептуальні ідеї та організацію системи військово-патріотичного виховання, діяльність Державного секретаріату і відповідних структур Збройних Сил ЗУНР.

3. Проаналізувати форми і методи ідейно-політичної та культурно-освітньої роботи у війську, їх вплив на формування високих морально-бойових якостей стрілецтва.

Методологічна основа праці - загальноприйняті у сучасній історіографії принципи об'єктивності історизму, світоглядного плюралізму, фахової відповідальності. З метою об'єктивного осмислення досліджуваних явищ і процесів, аби уникнути тенденційності та апологетики, застосовувалися проблемно-хронологічний підхід, методи аналізу і синтезу, аналогій, систематизацій та узагальнення.

Слід відзначити деякі особливості змісту даної праці, які, власне, й складають новизну результатів дослідження. Насамперед це перше в українській історіографії комплексне дослідження проблеми військово-патріотичного виховання Галицької армії, зважаючи на історичні, ідеологічні, структурні аспекти. На основі залучення опублікованих, здебільшого за межами України, науково-історичних праць, мемуарів, а також архівних документів, матеріалів армійської преси у праці висвітлюється широкий аспект вишкільного і виховного процесів, їх організація, структура і діяльність у ході виснажливої українсько-польської війни, в умовах якої творилася й набирала воєнного досвіду Галицька армія, що й складає другу важливу особливість праці.

Формування свідомого, патріотично настроєного, рішучого в боях за незалежність своєї держави і свободу свого народу українського воїна — складний і довготривалий процес. У Галицькій армії він опирався перш за все на українську національну ідею. Тому національна свідомість стрільців і старшин вважалася однією з найвищих духовних і етичних цінностей. Вона базувалася на принципах національної єдності українського народу і християнській моралі. Нагадаємо, що ленінсько-сталінська концепція ідейно-політичного виховання, зокрема воїнів, передбачала класовий принцип, тобто протиставлення груп суспільства, що й привело до взаємопоборення російського народу у часи громадянської війни 1918-1921 рр., яка була експортована в Україну.

Унікальність Галицької армії серед українських військових формацій періоду визвольних змагань, зокрема Збройних Сил Центральної Ради, армії Української Держави часів Гетьманату і Дієвої Армії Української Народної Республіки, проявилася також у наявності окремої виховної структури - Преподобництва Державного Секретаріату Військових Справ. Його апарат включав Преподобництво Начальної Команди армії близько ста польових духовників відповідних структур стрілецьких корпусів і бригад, окружних військових команд, шпиталів та інших частин. Зважаючи на традиційну релігійність галичан і буковинців, ця ланка стала чи не осердям системи військово-патріотичного виховання. Згодом просвітницька і виховна діяльність капеланів заслуговує окремого грунтовного дослідження. Обмежені рамки праці, на жаль, не дозволили висвітлити її більш широко. Перша в українській історіографії спроба автора далеко не вичерпує важливої проблеми.

Основні положення і висновки можуть бути використані для створення у реформованих Збройних Силах та Силових структурах принципово нової системи військово-патріотичного виховання з урахуванням нових політичних реалій на базі української національної ідеї, а також написання узагальнюючих робіт з новітньої історії України та її Збройних Сил.

вгору