1.1. Історіографія, проблеми

Історіографія дослідження охоплює великий масив науково-історичних та мемуарних праць з літопису національно-визвольних змагань першої чверті ХХ ст.

Більшість історико-мемуарних видань доби 1914-1920 рр. побачили світ у Західній Україні та США, Канаді у міжвоєнний період. Вони складають дві групи: праці державно-політичних діячів ЗУНР і книги безпосередніх учасників збройної боротьби - генералів, старшин і стрільців Легіону Українських Січових Стрільців і Галицької армії. Значну вартість являють роботи голови уряду ЗУНР К.Левицького "Історія визвольних змагань галицьких українців з часу світової війни 1914-1920" (Ч. 1-3; Львів, 1929-1930) та "Великий зрив" (Львів, 1931), в яких досліджуються проблеми національного відродження наприкінці XIX - початку ХХ ст., діяльність громадсько-політичних організацій і парамілітарних товариств. У книгах міністра ЗУНР М.Лозинського "Галичина в рр. 1918-1920" (Відень, 1922), "Листопадова революція" (Львів, 1929), а також у працях Л.Цегельського, А.Чайківського, С.Томашівського, К.Трильовського показано військове будівництво молодої ЗУНР.

Зрозуміло, що найбільше конкретної інформації містять військово-історичні нариси й мемуарно-аналітичні публікації генералів, старшин і стрільців Легіону УСС і Галицької армії. Чільне місце серед них належить таким грунтовним працям, як О.Думіна "Історія Легіону Українських Січових Стрільців 1914-1918" (Львів, 1936), "Українські Січові Стрільці. 1914-1920" (Львів, 1935), колективу авторів під головуванням Б.Гнатевича, М.Угрина-Безгрішного "Нарис історії УСС" (Львів-Київ, 1923), І.Крип'якевича і Б.Гнатевича "Історія українського війська" (Львів, 1936), "Українсько-польська війна" (Прага, 1929) колишнього командувача Галицької армії генерала М.Омеляновича-Павленка, А.Крезуба (О.Думіна) "Нарис українсько-польської війни 1918-1919" (Львів, 1933), О.Кузьми "Листопадові дні 1918 р." (Львів, 1931), А.Кравса "За українську справу" (Львів, 1937) О.Степанівни "Напередодні великих подій" (Львів, 1931), З.Стефаніва "Українські збройні сили в 1917-1921 рр." (Львів, 1938) та "Коротка історія українського війська" (Львів, 1937), Є.Бородієвича "В чотирикутнику смерті" (Львів, 1921), С.Божика "З останніх днів УГА" (Львів, 1923), М.Заклинського "Дмитро Вітовський" (Львів, 1936), О.Левицького "Галицька армія на Великій Україні" (Відень, 1921). Усі зазначені праці торкаються військово-політичних аспектів національно-визвольних змагань 1914-1920 рр. Характерними для них є детальний опис окремих подій або сфер діяльності, достатня об'єктивність, хоча інколи відчувається упереджене ставлення автора до оцінки окремих подій або постатей. Водночас авторам бракує архівної бази, внаслідок чого досліднику доводиться критично сприймати подану інформацію, співставляти твердження різних авторів.

Багатий матеріал про життєдіяльність окремих корпусів, бригад і куренів містить періодика видавництва "Червона Калина", насамперед місячник "Літопис Червоної Калини" (Львів, 1929-1939) та річник "Історичний календар-альманах Червоної Калини" (Львів, 1922-1939). Автор розглянув також науково-історичні праці польських дослідників, перш за все мемуари учасників українсько-польської війни Л.Бербецького, Ю.Галлера, В.Гуперта, Е.Ромера, Б.Роя, Ю.Сопотницького [288; 290; 298; 310].

На відміну від споминів українських військовиків, статті та мемуари польських авторів базуються на документах і матеріалах варшавських архівів, насамперед військового, які 1939 р. були захоплені Червоною армією і розпорошені в архівах Києва і Москви. Зауважимо, що підходи до проблеми і висновки польських авторів теж нерідко несуть на собі відбиток упередженості, а часом і необ'єктивності.

Радянська історіографія міжвоєнного періоду ігнорувала або вкрай спотворювала події українських визвольних змагань, зокрема історію ЗУНР, яку трактувала як "антинародне державне утворення" [16, с. 210], а УГА - "військове формування контрреволюційної ЗУНР" [16, с. 561]. Виняток у якійсь мірі складали наукові праці колишнього начальника штабу галицького корпусу, згодом заступника командувача Західним фронтом Червоної армії М.Тухачевського Миколи Какуріна "Война с белополяками" (Москва, 1928), "Польськая кампания 1918-1920" (Москва, 1922), а також "Записки о гражданской войне" (Москва, 1924) колишнього командувача радянським Українським фронтом В.Антонова-Овсієнка, якого теж спіткала трагічна доля М.Какуріна (репресовані в 1937 році).

Після приєднання 1939 р. західноукраїнських земель до СРСР видання будь-яких праць з проблем визвольних змагань було припинено, а наявна література знищена або захована у недоступні широкому загалу спецфонди. Партійні і репресивні органи вели рішучу боротьбу з проявами української національної думки, розгорнувши репресії проти колишніх військово-політичних діячів, місцевої інтелігенції. Це змусило значну частину галицької еліти емігрувати на Захід. У роки Другої світової війни до них приєдналася нова хвиля інтелігенції, вояків УПА, яка створила низку нових військово-історичних осередків у США, Канаді й Західній Німеччині, що суттєво доповнили драматичний літопис Галицької армії. Насамперед виділимо книгу С.Ріпецького "Українське Січове Стрілецтво. Визвольна ідея і збройний чин" (Нью-Йорк, 1956), яка аналізує генезу і значення довоєнних січових організацій, досвід організації і проведення ідеологічної та культурно-освітньої роботи у Легіоні УСС, на якому базувалося військово-патріотичне виховання Галицької армії 1918-1920 рр.

З нагоди 50-річчя виступу Легіону УСС на російський фронт там же 1967 р. за його редакцією побачив світ збірник спогадів, документів і матеріалів "За волю України". Видання має науковий апарат, біо- і бібліографічні розвідки. Тоді ж вийшли змістовні спогади колишніх старшин УГА В.Галана "Батерея смерті" (Джерсі Сіті, 1968), Н.Гірняка "Організація і духовий зріст Українських Січових Стрільців” (Філадельфія, 1955), М.Островерхи "Блискавки і Темряви" (Нью-Йорк, 1966), дослідження С.Ярославина "Визвольна боротьба на Західноукраїнських землях у 1918-23 рр." (Філадельфія, 1956).

Завдяки титанічній роботі колишнього старшини УГА Дмитра Микитюка у Канаді у 1950-1970 рр. українську історіографію доби визвольних змагань суттєво поповнило фундаментальне п'ятитомне видання "Українська Галицька Армія: у 40-річчя її участи у визвольних змаганнях. Матеріали до історії". Зібрані й опубліковані спогади колишніх воєначальників, старшин і стрільців Галицької армії, численні документи і матеріали, аналітичні статті та історичні розвідки змальовують широку картину військового будівництва ЗУНР, організацію бойових груп, полків, бригад і корпусів, утворення структур вишкільно-виховної роботи у військах. Серед авторів видання - голова уряду ЗУНР К.Левицький, міністр Л.Цегельський, командир корпусу генерал А.Кравс, командир бригади отаман І.Цьокан, старшини Ю.Буцманюк, С.Кульчицький, О.Левицький, А.Микитюк, П.Федорів, відомі історики І.Борщак, Л.Шанковський, які своїми теоретичними статтями, спогадами сприяли розкриттю проблеми.

Цінними для дослідників стали книги спогадів О.Станіміра "Моя участь у визвольних змаганнях 1917-1920" (Торонто, 1966), отця І.Лебедовича "Полеві духовники Української Галицької Армії" (Вінніпег, 1963), П.Мірчука "Перший листопад" (Торонто, 1958), Л.Шанковського "Українська Галицька Армія" (Вінніпег, 1974), С.Волинця "Передвісники і творці Листопадового зриву: Західноукраїнські громадські і політичні діячі" (Вінніпег, 1965). Серед книг, виданих заокеанською українською військовою еміграцією, слід відзначити працю отця І.Лебедовича, у якій проаналізовано діяльність військового духовенства Галицької армії, роль польових духовників у патріотичному вихованні. Книга містить науково-історичні статті В.Мудрого, Начального Преподобника УГА о. В.Лаби, документи і матеріали щодо організації служби польового духівництва. Командант Кошу УСС отаман Н.Гірняк, причетний до створення виховних структур Легіону УСС, висвітлив організацію ідеологічної роботи, форми і методи діяльності командування, Пресової Кватири, утворених культурно-освітніх осередків для формування почуттів патріотизму, національної гідності у стрілецтва. Позитивний досвід цієї діяльності був успадкований Галицькою армією.

Серія науково-історичних праць і спогадів означеної тематики побачила світ у Західній Німеччині, де у районі Мюнхена було зосереджено так звані табори переміщених осіб, тобто виходців з СРСР, серед яких переважали українці. Насамперед слід відзначити фундаментальну "Енциклопедію Українознавства" підготовлену групою 62 членів Наукового товариства ім. Шевченка під керівництвом непересічного вченого-патріота Володимира Кубійовича. (Працю завершено у Франції, куди перебралася головна редакція). Цікавими й корисними для дослідників стали книги колишнього командира галицького корпусу генерала А.Кравса "Спомини" (Мюнхен, 1953), генерала УНР М.Капустянського "Похід Українських Армій на Київ-Одесу в 1919 р." (Мюнхен, 1946), військового історика Л.Шанковського "Українська армія в боротьбі за державність" (Мюнхен, 1958).

Незважаючи на ідеологічний тиск і цензурні обмеження, ряд західноукраїнських істориків намагалися об'єктивно висвітлювати військово-політичні аспекти історії України 1918-1920 рр. Значним проривом стали праці О.Карпенка "До питання про характер революційного руху в Східній Галичині у 1918 р." (З історії західноукраїнських земель. - Київ, 1957), "Імперіалістична інтервенція на Україні 1918-1920" (Львів, 1964), "Листопадова 1918 року національно-демократична революція на західноукраїнських землях" (Український історичний журнал. 1993. ? 1); Ю.Сливки "Боротьба трудящих Східної Галичини проти іноземного поневолення" (Київ, 1973), "Західна Україна в реакційній політиці польської та української буржуазії (1920-1939)" (Київ, 1985). (Нехай не вводять нас в оману найменування творів, по заказу зумовлених вимогами контролюючих органів).

Сучасна історіографія проблеми започаткована утвердженням незалежності України. Перші узагальнюючі наукові праці з історії визвольних змагань першої чверті XX ст., Галицької армії та українського січового стрілецтва з'явилися у Львові, де зосереджена найбільш потужна джерельна база, зокрема спецфонди архівів і наукові бібліотеки, які були нарешті відкриті для широкого загалу дослідників. Отже, у 1990-х роках появилися книги М.Литвина і К.Науменка "Історія галицького стрілецтва" (Львів, 1990), "Українські Січові Стрільці" (Київ, 1992), "Історія ЗУНР" (Львів, 1995), В.Гордієнка "Українські Січові Стрільці" і "Українська Галицька Армія" (Львів, 1991), Б.Якимовича "Генерал Мирон Тарнавський" (Львів, 1994) і "Збройні сили України. Нарис історії" (Львів, 1996), О.Красівського "За Українську державу і Церкву" (Львів, 1995), Я.Тинченка "Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття. 1917-1921 роки" (Київ, 1995), Б.Тищика і О.Вівчаренка "Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923" (Коломия, 1993), Шишки О. "Слідами листопадових боїв" (Львів, 1993), М.Кугутяка "Галичина: сторінки історії" (Івано-Франківськ, 1993). Нарешті останнім часом видано узагальнюючі монографії С.Макарчука "Українська республіка галичан" (Львів, 1997), В.Вериги "Визвольні змагання в Україні. 1913-1923" у 2-х томах (Львів, 1998), Я.Грицака "Нарис історії України" (Київ, 1996), М.Литвина "Українсько-польська війна 1918-1919 рр." (Львів, 1998), низку наукових розвідок Я.Дашкевича, Л.Дещинського, Б.Гудя, В.Голубка, навчальний посібник під керівництвом Ю.Зайцева "Історія України" (Львів, 1996), дисертаційні роботи М.Лазаровича, О.Каляєва, М.Павленко. Ці праці відтворюють об'єктивний літопис з історії галицького стрілецтва визвольних змагань як з політичного, так і військового аспектів.

Серед вітчизняних видань останніх років слід відзначити наукові праці, які найбільше спричинилися для висвітлення теми праці. Проблеми військового будівництва ЗУНР, становлення Галицької армії, створення системи військового вишколу і патріотичного виховання особового складу, окремі аспекти організації і діяльності урядів УНР і ЗУНР проаналізовано у працях М.Литвина "Українсько-польська війна 1918-1919 рр." (Львів, 1998), О.Рубльова і О.Реєнта "Українські визвольні змагання 1917-1921 рр." (Київ, 1999), О.Реєнта "У робітнях історичної науки" (Київ, 1999), В.Гордієнка "Українська Галицька армія" (Львів, 1991), В.Голубка "Армія Української Народної Республіки 1917-1918" (Львів, 1997), Б.Якимовича "Збройні Сили України: Нарис історії" (Львів, 1996), М.Кравчука "Правові основи будівництва Національних Збройних Сил України в 1914-1993 рр." (Івано-Франківськ, 1997), В.Сідака “Національні спецслужби в період Української революції 1917-1921 рр.” (Київ, 1998), Г.Темка "Виховна робота в Збройних Силах України: історія і сучасність" (Київ, 1998), Л.Дещинського і В.Голубка "З історії створення збройних сил Української Народної Республіки" (Розбудова держави. 1996. Ч.6).

Корисну інформацію про зародження і розвиток галицьких парамілітарних організацій "Сокіл," "Січ," "Пласт," "Січові Стрільці," напрямки, форми і методи їх вишкільно-виховної роботи почерпнуто з монографії Б.Трофим'юка "Фізичне виховання і спортивний рух у Західній Україні (з початку 30-х років XIX ст. до 1939 р." (Київ, 1997).

Функціонування військової преси, роль у піднесенні національної свідомості і формуванні високих морально-бойових якостей галицького стрілецтва розкривається у працях І.Крупського "Національно-патріотична журналістика України (Друга половина XIX - перша чверть XX ст." (Львів, 1995), І.Крупського і Я.Малика "Галицьке стрілецтво і його преса в боротьбі за українську державність" (Львів, 1994), С.Горєвалова "Військова публіцистика України в національно-визвольних змаганнях" (Львів, 1997), П.Федоришина "Преса і Українська державність" (Тернопіль, 1996).

Аналіз нагородної системи ЗУНР, державної і військової символіки міститься у дослідженнях М.Лазаровича, Н.Лазарович "Національні риси в атрибутиці Українських Січових Стрільців" (Черверта наукова геральдична конференція. - Львів, 1994); Я.Семотюка "Українські військові відзнаки." (Торонто, 1991); А.Феньова "Відзнаки та нагороди УНР" (Наукові записки. Львівський історичний музей. Випуск VII. Львів, 1998).

Окремі аспекти культурно-освітньої роботи у війську висвітлено у працях Р.Матейка і Б.Мельничука "Воєнними дорогами синів Галичини. Українські Січові Стрільці на Тернопільщині" (Тернопіль, 1991), Я.Михальчишина "З музикою крізь життя" (Львів, 1992), П.Медведика "Катерина Рубчакова" (Київ, 1989), О.Михайленка "Іван Франко і проблеми національно-патріотичного виховання військовиків" (Іван Франко - письменник, мислитель, громадянин. Львів, 1998).

Усі перелічені праці, однак, не вичерпують теми нашої роботи, що й спонукало автора присвятити окреме дослідження проблемам виховання і вишколу в Галицькій армії.

Виходячи з суспільно-політичної актуальності визначеної теми і наукових завдань висвітлити маловідомі й невідомі аспекти проблеми історії українського війська автор ставить за мету дослідити в історичному плані процеси військового вишколу і патріотичного виховання, діяльність відповідних структур Галицької армії та органів влади, скеровану на забезпечення високого морально-бойового стану її особового складу. Автором критично проаналізовано науково-історичні праці вітчизняних і зарубіжних авторів, введено у науковий обіг низку неопублікованих архівних документів, матеріали тогочасної періодики.

вгору