3.2. Пресова Квартира Начальної Команди

Організаційними й керівними органами військово-патріотичного виховання особового складу українських формацій Легіону УСС (у добу Першої світової війни) та Галицької армії (у період визвольних змагань 1918-1920 рр.) були: Пресові Квартири (або Кватира - в УСС). На відміну від Червоної армії, у збройних силах західних держав, відтак австрійської, до якої входив Легіон УСС, ніколи не було інституту політкомісарів - організаторів ідеологічної роботи й політичного виховання у військах. Але, як зауважував відомий галицький громадсько-політичний і військовий діяч Никифор Гірняк, "політичний характер організації УСС-ів вимагав планового ведення політичної усвідомленої праці серед Стрілецтва… Стрілець повинен був добре знати історію рідного народу та його змагання до волі у минулому й сучасному" [34, с. 24].

Для виховної роботи в Легіоні УСС та його структурних підрозділах - Коші і Вишколі фахівців було цілком достатньо. Після сформування Легіону УСС виявилося, що серед стрільців і старшин 38 відсотків інтелігенції, тобто у кожній сотні (зі штатом - 180 вояків) було майже 70 недавніх громадсько-політичних діячів, адвокатів, педагогів, письменників, журналістів, митців, студентів. Нерідко стрільцями і підстаршинами були люди з вищою освітою [34, с. 24-25]. Таким чином, у Легіоні УСС періоду Першої світової війни не бракувало вмілих організаторів виховної, ідеологічної та культурно-освітньої роботи й талановитих фахівців культури і мистецтва. Більшість з них продовжували свою діяльність у Пресовій Квартирі Галицької армії та інших виховних структурах.

Пресова Кватира УСС зародилася в коші, яким командував 30-літній педагог Рогатинської гімназії, що на Станіславівщині, глибоко освічений отаман Н.Гірняк і де, звичайно, були більш сприятливі умови. Її першими клітинами були насамперед заснований у березні 1915 р. хорунжим Л.Гринішаком стрілецький хор (30 співаків), який виступав перед січовиками та жителями Мукачева, де базувався кіш. Уже того місяця цей хор дав великий Шевченківський концерт у мукачівському замку. Хор січовиків також часто співав у міській церкві. "Від першої хвилини, як заспівав січовий хор, - писав О.Назарук, - публіка в церкві була немов заелектризована. Бо був це непросто концерт, інтересніший добрим ставленням публіки до нього, ніж не один Шевченківський концерт у Львові. Особливо співав знаменито "Отче наш", "Свят", "Буди ім'я Господнє" та "Вічна пам'ять". При тім усім треба було бачити, з якою вдячністю дивилися, особливо старі міщани й міщанки, на наших співаючих стрільців [181, с. 129].

Великою популярністю користувалася започаткована талановитим філологом С.Прідуном кошова бібліотека та її читальний зал періодичної преси. У її фондах були твори Т.Шевченка, І.Франка, Л.Українки, а також книги з військової тематики, філософії, історії, журнали і газети різними мовами. "Читальня УСС-в збагатилася новою збіркою з Відня: закупами й дарами Союзу Визволення України. - доповідав Н.Гірняк у червні 1915 р. Президії Загальної Української Ради. - Мимо того і тепер ще не вистачає книжок, бо рух у читальні незвичайно великий" [146, с. 181]. Завдяки командуванню Коша та українських інституцій у Львові й Відні бібліотека постійно поповнювалася новими виданнями й забезпечувала комплектування похідних бібліотек для фронтових стрілецьких сотень. Багато стрільців носили у своїх наплечниках разом з набоями книжки.

Коли навесні 1915 р. на службу до Коша прибув з Відня відомий у Галичині громадсько-політичний діяч і журналіст О.Назарук, що став фронтовим кореспондентом і автором книги "Слідами Українських Січових Стрільців", то серед стрілецтва особливо пожвавилася ідеологічна робота. Визначною подією стало заснування так званого "Відчитного кружка", що став своєрідним суспільно-політичним лекторієм [248, с. 5].

Останньою складовою, що увійшла до Пресової Кватири, був прекрасний духовий оркестр Легіону УСС, організований композитором, 22-літнім випускником Львівського музичного інституту ім. М.Лисенка Михайлом Гайворонським, четарем сотні В.Дідушка. М.Гайворонський прибув з фронту і з великою енергією організував з допомогою отамана Гірняка й свого брата-музиканта Петра оркестр, до якого залучив 40 обдарованих стрільців. У репертуарі оркестру були гімни, народні і стрілецькі пісні, твори європейських композиторів-класиків [28, с. 12-14].

Нарешті, на початку квітня 1915 р. на базі Коша зусиллями Н.Гірняка, М.Саєвича, М.Угрина-Безгрішного та інших утворилася Пресова Кватира - центр духовного й культурного життя українського січового стрілецтва. Його програмою став знаменитий вислів Івана Франка: "Основою для виховного процесу в армії мають бути національні, культурні, духовні надбання нашого народу" [175, с. 204]. Обсяг і масштаби діяльності Пресової Кватири не вкладалися у назву, оскільки вона охоплювала різні сфери духовного життя: військову, ідеологічну, політичну, культурну і мистецьку. У своїх спогадах М.Угрин-Безгрішний підкреслював, що з Пресової Кватири "вийшли згодом всі інші культурно-освітні організації січового стрілецтва" [248, с. 3]. За висловом мистецтвознавця В.Витвицького, Пресова Кватира стала "кузнею мистецькї творчости" січовиків... У ній, як і в так званій Артистичній Горстці, створювалася сприятлива атмосфера, в якій з сірих стрілецьких рядів добувалися талановиті сили" [21, с. 358].

Пресова Кватира УСС організувала збір матеріалів і документів з історії Легіону, зокрема спогадів, літературно-публіцистичних творів, статистичних даних, фотографій і творів мистецтва на стрілецьку тематику. "Стрільці вже тоді тямили, - писав Л.Граничка, - що творять першу сторінку новішої української історії і що треба зберігати свої сліди, щоби потомки не стояли перед пустими сторінками нашої минувшини. Писалися дневники, повстала в Коші "Пресова Кватира", яка збирала всякі документи, робилися численні світлини, які й досі милують наше око славою минулого" [46, с. 13-14].

Як згадував працівник Пресової Кватири І.Іванець, уже на початку війни отаман Г.Коссак допоміг йому придбати фотоапарат. Саме І.Іванцю та Ю.Буцманюку, М.Угрину-Безгрішному і Т.Мойсейовичу завдячуємо сьогодні численними фотографіями січовиків. Зібрані І.Іванцем 900 фотографій, а також 2 тис. історичних пам'яток і мистецьких творів пропали в бою з більшовиками на Правобережжі в квітні 1920 р. І.Іванець загинув у концтаборі НКВС під Солікамськом у 1946 р. [287, с. 35-37].

Ефективною була видавнича діяльність Пресової Кватири. Наявність молодих письменників, журналістів дозволили налагодити у Легіоні декілька періодичних видань, що було унікальним явищем у тогочасній австрійській армії. Ці видання взимку 1914/1915 р. започаткував Р.Купчинський поетичним журналом "Новініана", улітку 1915 р. А.Лотоцький видає перший (з 40) номер часопису "Самохотник", узимку 1916 р. А.Баб'юк, Л.Лепкий спільно з іншими заснували журнал "Бомба", весною з'явився "Самопал". М.Угрин-Безгрішний з А.Лотоцьким налагодили видання Вістника Пресової Кватири, нарешті, з'являються поважні "Шляхи" і "Червона Калина" [123, с. 32-33].

Значне місце в діяльності Пресової Кватири зайняла стрілецька пісенна творчість. "Головними творцями стрілецьких пісень, - писав відомий мистецтвознавець В.Витвицький, - були три автори: Михайло Гайворонський, Роман Купчинський і Лев Лепкий. Гайворонський приніс з собою досить значну музичну підготовку, добуту в заліщицькій семінарії і в Музичному інституті у Львові, та деякий композиторський доробок... Купчинський і Лепкий вийшли з священицьких родин, в яких здавна культивувалося замилування до музики" [21, с. 359].

Вагомий внесок у розвиток українського образотворчого мистецтва, зокрема батального, та в увічнення бойової слави січового стрілецтва зробили військові художники Пресової Кватири. Надзвичайно плідно працював обдарований портретист Осип Курилас, який створив близько 200 портретів і картин безпосередньо на фронті [93, с. 121]. Він був також графіком-карикатуристом й ілюстрував майже всі видання Пресової Кватири. Поруч з ним творили недавні студенти Краківської академії мистецтв Ю.Назарак, О.Сорохтей, талановиті І.іванець, Ю.Буцманюк.

Безцінні для історії галицького стрілецтва твори талановитих митців прикрашали протягом трьох десятиліть зали львівських музеїв і картинних галерей, нагадуючи нащадкам про героїчне минуле українського народу, періоду визвольних змагань 1914-1920 рр. Але на початку серпня 1952 р. за ініціативою і під безпосереднім керівництвом перших осіб Львівського обкому та міськкому КП(б)У твори стрілецьких митців, присвячені історії стрілецтва, злочинно знищено. Було спалено майже 50 картин О.Куриласа, зокрема портрети Г.Коссака, С.Горука, О.Букшованого, Н.Гірняка, О.Левицького, Олени Степанівни та ін., батальні картини "Бій на Маківці", "Бій на Лисоні", "Бій на Сінній площі у Києві". Разом з ними знищено твори І.Іванця, Ю.Буцманюка, О.Назарука, С.Горука, Ю.Назарака — всього майже 2300 творів образотворчого мистецтва [213, с. 25].

Велике значення для виховання стрілецтва мали роботи фронтових фотографів - І.Іванця, Т.Мойсейовича, В.Оробця, Ю.Буцманюка, М.Угрина-Безгрішного, В.Яцури, І.Озаркевича, світлини яких експонувалися на військово-історичних виставках у Відні 1916 і Львові 1918 рр., публікувалися у стрілецьких виданнях [154; 155; 156; 159].

Особливою сторінкою в історії Пресової Кватири стала діяльність її працівників на Правобережжі навесні й улітку 1918 р. На місцеве населення особливо велике враження справляла стрілецька пісня. Через багато років Софія Тобілевич, дружина Карпенка-Карого, звертаючись до галичан, писала: "Знайте, що стрілецька ваша пісня не забулась і досі лунає у наших душах" [240, с. 39].

Неможливо обійти увагою і театральний гурток при Пресовій Кватирі, який став базою фронтової трупи, що стала основою, по суті, військового театру К.Рубчакової й базою фронтового театру НКГА. Біля його витоків були талановиті актори О.Гірняк, Л.Новіна-Розлуцький, Я.Гриневич, І.Рубчак, Е.Кохан, Є.Банах, Л.Лісевич та інші [158; с. 29].

Історики українського війська, і Легіону УСС зокрема, підкреслюють, що "завдяки Пресовій Кватирі Січові Стрільці здійснили великий прорив у національному житті, розбудили свідомість і вивільнили енергію українців Галичини в галузі культури, літератури, образотворчого мистецтва та музики" [33, с. 429].

Слід визнати, що під впливом ейфорії після швидкої і безкровної перемоги у Першолистопадовому 1918 р. зриву керівництво ЗУНР і командування українських військ не передбачали довготривалої війни з польськими збройними формуваннями в Галичині і з Польщею взагалі. Вони не вважали також за необхідне створення в армії, яка формувалася спочатку на принципах добровільності, спеціальних структур для організації і проведення виховної роботи. До того ж командування Галицької армії (зокрема генерал М.Омелянович-Павленко) відстоювало принцип аполітичної армії [150, с. 74]. Коли на початку листопада Легіон УСС прибув до Львова, склавши ядро створюваної Галицької армії, включився в затяжну битву за столицю, його Пресова Кватира розпалася, тим самим молоде українське військо позбавили важливого центру військово-патріотичного виховання особового складу.

У зв'язку з тим, що українсько-польська війна набирала затяжного характеру, ситуація вимагала загальної мобілізації населення і створення регулярної армії. Навесні 1919 р. її чисельність перевищила 100 тис. Настала необхідність мати структури і органи, скеровані на виховання у стрільців і старшин високих морально-бойових якостей. У складі Державного секретаріату військових справ (ДСВС) було створено відділи: пресовий, письменний і духівництва, а при Начальній Команді Галицької армії (НКГА) - відділ духівництва і Пресову Квартиру з відділами - організаційним, видавничим, інформаційним, історичним, вічевим, бібліотечним і театральним [154, с. 110, 126]. Відповідно в корпусах і бригадах створено референтури пропаганди й духівництва. На початку лютого 1919 р., коли завершилася реорганізація Галицької армії, сформовано досить чітку структуру органів виховної роботи у військах. Одночас розгортанню її широкої діяльності впродовж усієї війни заважав брак відповідних кадрів. На жаль, було втрачено дорогоцінний час і досвідчених працівників Пресової Кватири УСС.

Іван Іванець згадував з великим жалем, як він наприкінці 1919 р. особисто звертався до полковника Д.Вітовського з пропозицією негайно відродити Пресову Кватиру в тому ж складі, яка, маючи досвід діяльності у роки війни 1914-1918 рр., розгорнула б пропагандистську роботу, налагодила збір документів і матеріалів для заснування архіву УГА, пожвавила б культурно-освітню роботу серед стрілецтва. Але, погодившись із пропозицією І.Іванця, військове міністерство з конкретними діями забарилося, а в лютому 1919 р. Д.Вітовський відійшов з посади і наміри не були реалізовані. Коли ж створилася Пресова Квартира НКГА, досвідчені кадри вже були задіяні на фронті: Р.Купчинський очолював штаб стрілецького полку, Л.Лепкий - кінний відділ бригади УСС, В.Дзіковський загинув у боях, Ю.Буцманюк став референтом залізничної служби ДСВС, Н.Гірняк - командантом Тернопільської військової округи, М.Гайворонський - капельмейстером армії, А.Баб'юк - референтом преси бригади УСС. Майже ніхто з них не повернувся до новоствореної Пресової Квартири [92, с. 10].

І все ж, незважаючи на труднощі, Пресова Квартира Галицької армії розгорнула широкомасштабну діяльність і відіграла важливу роль у військово-патріотичному вихованні особового складу, у піднесенні національної свідомості як вояків, так і населення у місцях дислокування та бойових дій армії. Її першим керівником призначено сотника Івана Герасимовича, 42-річного уродженця Галича, відомого галицького педагога, журналіста, під час світової війни - старшину пропаганди кінної бригади. (Пізніше просвітянський діяч в Галичині, редактор журналу "Рідна школа", помер у Берліні 1942 р.). У листопаді 1919 р. І.Герасимовича замінив сотник Осип Левицький, недавній професор Станіславівської гімназії, окружний військовий командант у Бережанах. Для розгортання своєї діяльності Пресова Квартира Галицької Армії мала сім відділів: організаційний, видавничий, вічевий, історичний, інформаційний, бібліотечний і театральний. Кожен з них мав певну ділянку роботи і відповідну структуру [150; 151].

Організаційний відділ (керівник - четар І.Онищук). Його головним завданням була організація ідеологічної, культурно-освітньої роботи у всіх частинах армії - від корпусу до окремих підрозділів і установ, підтримування тісного зв'язку з місцевими культурно-освітніми структурами й закладами. Опрацьований сотником І.Герасимовичем Статут передбачав зміст, порядок, форми і методи праці у військах. Організаційному відділу підпорядковувались: Відділ освіти Етапу армії, бюро пропаганди корпусів, а також старшин освіти корпусів і бригад, які безпосередньо у військах організовували агітацію і пропаганду, лекторії з історії України, колективні читання часописів, курси для неписьменних та ін.

Видавничий відділ перш за все опікувався часописами Галицької армії - такими, як "Стрілець", "Козацький голос", який від листопада 1919 р. став органом Пресової Квартири, "Полева газета", "Пролом", "Стрілецький шлях", "Стрілецька вістка", "УСС" та іншими (Більш детально див. "Преса УГА"). За участю відомих літераторів В.Бобинського, Р.Заклинського, С.Масляка, а також І.Герасимовича відділ підготував власний календар "Український прапор" на 1920 р. (до нього увійшло багато спогадів, оповідань, поетичних творів і публіцистичних статей) [150; 151; 256].

Вічевий відділ, очолюваний А.Озарківом, колишнім учителем і здібним оратором, головну увагу зосереджував на праці серед населення, зокрема організовував віча з актуальних питань життя армії і держави. Так, 4 травня 1919 р. за участю майже 5 тис. вояків залоги і жителів Рогатина відбулося віче, на якому виступали К.Левицький, сотник В.Мечник, представники громадськості міста. 6 травня подібне віче організовано в Бурштині, де виступив також Начальний духовник НКГА о. А.Калята. На вічах нерідко приймались ухвали та заклики до населення [205, 11 трав.]. У ті ж дні відбулися великі віча в Коломиї і Чорткові. У Коломиї з доповіддю про становище на фронтах і прийнятний земельний закон виступив міністр І.Макух, який закликав учасників віча напружити зусилля для оборони Батьківщини [141. 13 трав.]. У ряді сіл і міст були проведені віча, спрямовані на боротьбу з дезертирством. Після переходу Збруча на вічевий відділ лягло особливе навантаження. Майже щоденно спільно з Відділом освіти його працівники проводили віча-мітинги, які справляли на місцевих жителів велике враження.

Історичний відділ очолював талановитий організатор, публіцист і письменник Микола Федюшка-Євшан. Це за його ініціативою в липні 1919 р. командувач УГА видав наказ командирам корпусів, бригад і полків приступити до написання історії військових частин і підрозділів від куреня до корпусу. Для цього була створена відповідна структура. Відділ, у якому працювали Ю.Шкрумеляк, Г.Колцуняк, організовував публікації в армійських газетах з історичної тематики, на відзначення пам'ятних історичних подій. Після смерті М.Федюшки-Євшана від тифу (23 листопада 1919 р.) його посаду обійняв четар Іван Кревецький [151, с. 329].

35-літній вчений І.Кревецький, за слушним висловом львівського історика Ф.Стеблія, був одним з найкращих учнів львівської історичної школи державницького напрямку славетного Михайла Грушевського, талановитим, ерудованим і глибоким дослідником історії України. У 24 роки І.Кревецький став дійсним членом Наукового товариства ім. Т.Шевченка, автором низки наукових і науково-популярних праць. З проголошенням ЗУНР історик редагував офіційний орган "Република", а після переходу за Збруч, переведений до складу Пресової Квартири УГА, водночас працював у редакції "Стрільця". Після війни І.Кревецький був директором бібліотеки НТШ, на початку 1940 р. працював у Львівському відділенні Інституту історії АН УРСР, того ж року помер [228, с. 224, 225]. Головним завданням історичного відділу був збір матеріалів і документів з історії Галицької армії, пропаганда через періодичну пресу героїчних традицій українського народу і його війська. Відділу вдалося зібрати чимало цінних свідчень бойової історії. На жаль, багато матеріалів, насамперед неопублікованих, загинули під час катаклізмів війни з денікінцями і більшовиками та катастрофи УГА у квітні 1920 р.

Інформаційний відділ очолював молодий, але, за висловом О.Левицького, "незвичайно працьовитий і здібний четар (Семен) Ткачівський". За допомогою радіоприймача й часописів відділ опрацьовував вісті й готував інформації для армійської преси, пропагандистського апарату частин Галицької армії [151, с. 329].

Бібліотечний відділ під керівництвом хорунжого Ф.Івасевича користувався великою популярністю серед стрілецтва. Він мав центральну бібліотеку при НКГА і кілька десятків похідних бібліотек у військах, постійно дбав про поповнення книжкового фонду. Звичайно, умови для придбання книг у часи війни були несприятливими. На початку квітня 1919 р. керівництво Пресової Квартири ініціювало звернення НКГА (було опубліковане в пресі) до української громадськості, державних і приватних інституцій ЗУНР. НКГА закликала допомогти укомплектувати літературою армійські бібліотеки, пропонувала "зібрати і надіслати до корпусних команд книжки, брошури, річники дневників і місячників, взагалі все, що може бути духовим кормом стрільця. Спішіть, а стане Вам подяка армії і кожного стрільця зокрема!" [231, 14 верес.]. З боку бібліотечного відділу робилося все, щоб друковане слово, книжка й газета стали доступними для кожного стрільця.

Театральний відділ очолював поручник Петро Артимович. Цей відділ здебільшого займався опікою фронтового театру НКГА - "Новим Львівським театром" з трупою К.Рубчакової у складі 43 осіб. Окрім того, у військах існували невеликі аматорські театральні трупи, які особливо активно діяли на Правобережній Україні влітку 1919 р. Як відзначає О.Левицький, надзвичайно вагомим внеском в культурно-освітню роботу Пресової Квартири була діяльність фронтового театру НКГА, де діяли актори А.Бучма, М.Крушельницький, І.Рубчак, М.Бенцель і неперевершена Катерина Рубчакова. "Театральна дружина, - згадував О.Левицький, - дала у Вінниці протягом жовтня й листопада цілу низку прегарних вистав і заля міського театру була завсіди вщерть виповнена так українською, як і російською публікою" [151, с. 329].

Визначне місце у структурі Пресової Квартири займав так зв. "Відділ для освіти при команді Етапу УГА" (відділ освіти), створений на початку серпня 1919 р. Спочатку відділ дислокувався у Кам'янці-Подільському, згодом перенісся до Жмеринки. Його засновникам і начальником був колишній директор гімназії, старшина австрійської армії сотник УГА Осип Левицький (пізніше видатний діяч Пласту, редактор його видань, виїхав у США [79, с. 1269]. Відділ мав два напрямки діяльності: "Поглиблювати освіту нашого вояцтва та скріплювати в нього народно-патріотичного духа, - писав О.Левицький, - але й нести одночасно освіту між селянські маси, будити й розбудовувати в них національну свідомість та переконувати їх в необхідності діяти для добра та визволення рідної землі. На цих основах мав згодом постати в рямах УГА потужний центр - апостольська організація науки та національного виховання" [151, с. 320]. Підкреслюючи важливу роль цієї ділянки роботи, начальник відділу писав: "Уважаю, що значення її для угрунтування української національної свідомості серед народних мас України та двигнення ідеї української державности далеко важніше, чим усі добутки оружжя. Бо щойно після угрунтування національної свідомості здобутки зброї можуть мати тривкість" [150, с. 64].

Спочатку полем діяльності Відділу освіти були частини запілля Галицької армії: запасні й етапні сотні і курені, шпиталі та інші установи. Невдовзі сфера діяльності Відділу освіти була розширена на війська всієї армії. Сотник О.Левицький комплектував його здібними працівниками. У ньому, зокрема, діяли учителі з Рогатинщини, видатний промовець А.Озарків, богослов і здібний пропагандист В.Апостол, просвітянський діяч Ф.Івасевич, вдалий організатор віч і оратор Ю.Стефанюк, диригент, музичний референт І.Сенюта, актор і референт театру Костів та інші.

У Відділі створено добру бібліотеку, 20 похідних бібліотек, якими частини обмінювалися між собою. Через відділ поширювалися армійські урядові часописи, видавалися і розповсюджувалися листівки з відозвами до військ або населення з актуальних питань. Так, лише у серпні-вересні 1919 р. видано 30 тис. листівок [150, с. 71]. У галузі культосвітньої роботи відділ тісно співпрацював із структурами, створеними згідно з розпорядженням НКГА: у корпусах - бюро пропаганди, у бригадах, полках, куренях та окремих підрозділах - старшинами освіти, визначеними наказами своїх частин. Для стрілецтва створювалися курси для неписемних, лекторії з історії України, організовувалося читання газет, художньої літератури.

Під час перебування УГА на Правобережі, де населення, за свідченням того ж таки О.Левицького, "через недостачу рідної школи й власного духовного проводу та через плянове гноблення розвою національної свідомості різнорідними опричниками російського загарбника, вражало своєю несвідомістю та обмеженим світоглядом, що граничив з темнотою" [151, с. 326]. Тільки за перші місяці перебування у Жмеринці у навколишніх селах проведено 18 багатолюдних віч, які часто закінчувалися виступами стрілецьких хорів або виставами театральної трупи. Засновувалися товариства "Просвіти" та їх читальні, гуртки ліквідації неписемності. Стрілецький хор відділу постійно гастролював по селах і містечках Наддніпрянщини. Паралельно з Відділом освіти значну роботу в цьому напрямку вели пропагандистсько-виховні структури корпусів, бригад і полків Галицької армії. Вона сприймалася українським населенням з надзвичайним ентузіазмом і знаходила позитивний відгук.

Слід зазначити, що в умовах перебування Галицької армії за межами Галичини, важких боїв на двох - більшовицькому і денікінському - фронтах, у часи, коли армію буквально шматувала повальна епідемія тифу, яка вирвала із бойових лав не менш як 15 тис бійців і командирів, підтримувати високий моральний дух вояків було нелегко, від працівників Пресової Квартири, пропагандистського апарату корпусів і бригад, польового духовенства для підтримки боєздатності стрілецтва вимагалися величезні зусилля. Поручник М.Островерха, який отримав завдання написати історію 10-ї Яворівської бригади, згадував, як комбриг сотник Ф.Кондрацький, начальник відділу розвідки і пропаганди сотник Ю.Кополов, польовий духовник бригали о. В.Демчук щирим словом впливали на воїнів. "Наша пропаганда щиро і просто ширила думку: трималися ми разом у днях наших переможних походах, у важких боях від Львова до Києва, - писав він у своїх спогадах, - то тримаймося разом і в цю важку і прикру хвилину. Треба слухати наш військовий провід, що увесь час із нами й увесь час його задуми чесні і добрі" [192, с. 123].

Восени 1919 р. велике навантаження лягло на плечі видавничого відділу Пресової Квартири. Продовжували виходити армійські газети. В одному з номерів "Козацького голосу" (орган 1-го галицького корпусу), між іншим, опубліковано допис з критикою діяльності Пресової Квартири і пропагандистського апарату. У статті "Як агітують більшовики?" повідомлялося про надзвичайну активність останніх. Зокрема армійський потяг пропаганди більшовиків провів за короткий час серед населення Правобережжя 12 мітингів, на яких було присутньо 11 тис. осіб, а також організував 14 лекцій для 8 тис. осіб, видав 45 відозв і розповсюдив 3 тис. книг і брошур. Пресова Квартира УГА, яка, між іншим, разом із фронтовим театром НКГА майже постійно пересувалася у потязі, з розумінням поставилася до критики [119, 3 квіт.].

Незважаючи на складні умови війни, Пресова Квартира організувала й кінообслуговування воїнів Галицької армії за допомогою стаціонарних кіноустановок залог, шпиталів, а також пересувних кіноустановок - для фронтових частин. У ті часи кіно ще не стало, за ленінським висловом, одним з найпотужніших засобів пропаганди, а служило наразі засобом розважання. Отож, у репертуарі армійської кінофікації були здебільшого голівудські та трофейні російські психологічні драми: "Жінка і паяц", "Тайфун", "Тайни ієрогліфів", історична драма про наполеонівські часи "З вершин могутності в ніщо", комедія "Танець серед вогнів" та ін.

Підсумовуючи діяльність Пресової Квартири Галицької армії, слід відзначити, що у складних умовах безперервних бойових дій від листопада 1918 і практично до квітня 1920 р. її працівники зробили вагомий внесок у військово-патріотичне виховання особового складу Збройних Сил республіки, піднесення національної свідомості українців Галичини й Наддніпрянщини. "Ми сповнили наше історичне завдання, - писав один із її керівників Микола Євшан-Федюшка. - Наша боротьба в Галичині і над Дніпром, наша культурна праця тут, в Великій Україні, безслідно пропасти не можуть. Нехай ми згинемо й усі, до ноги, ми станемо погноєм для грядущих поколінь, які оцінять нашу працю й черпати будуть з нашої муки собі свідомість, ідею, силу" [81, с. 330].

Досвід праці Пресової Квартири, її багаті напрацювання і здобутки були плідно використані інтернованими частинами Галицької армії в Чехословаччині. Організаційним центром і керівником широкомасштабної культурно-масової, ідеологічної, просвітньої роботи став Культурно-просвітній кружок, який створився незабаром після прибуття у 1919 р. перших частин у табір Німецьке Яблонне. Про роботу в Чехословаччині яскраво свідчить звіт кружка за перше півріччя 1921 р. У ньому, зокрема, зазначено, що, окрім давніших 14 секцій: військової, історичної, літературної, музичної, мистецької, театральної, спортивної, курсу гімназії, бібліотеки на 6000 книг, за півроку засновано ще 10 нових секцій. Плідно працювали курси і вищої освіти, правників, поштово-телеграфний, англійської, французької мови та інші структури [195; 252].

Культурно-просвітницький кружок очолював отаман Р.Волощук, недавній командир полку УСС. У складі керівництва невтомно працювали талановиті М.Дацків (згодом директор харківського "Березіля", репресований у 30-х роках), Я.Пастернак (пізніше видатний археолог, автор монументальної "Археології України"), редактор журналу "Український Скиталець" Я.Голота, відомий різьбяр і скульптор, автор проектів українських нагород М.Бринський та інші. Спільно з командуванням інтернованих частин вони докладали усіх зусиль для підтримки і збагачення духовного життя таборитів, окрім того, підготували чимало кадрів для вищих українських закладів у ЧСР. Слід відзначити також працю історичної секції під керівництвом четаря М.Дольницького, яка зібрала, згідно зі звітом, понад 500 історій частин і підрозділів УГА, спогадів, військових наказів і звітів, видань, оперативних картосхем та ін. Театральна секція організувала низку вистав перед стрільцями таборів, співацько-музична - концертів. Спортивна секція утворила 3 футбольні команди, зокрема "Україну" у Німецькому Яблонному, які розігрували першість частин УГА, успішно грали з місцевими чеськими командами. Плідно працювала фотографічна секція, яка залишила цінні для історії визвольних змагань фотографії старшин і стрільців, їх побут на чужині [252, с. 23-29]. Згодом ці світлини з матеріалами історичної секції склали потужний фонд Музею визвольної боротьби України у Празі. Деякий час його очолював колишній командувач УГА генерал М.Омелянович-Павленко. Спільно з командуванням КПК організував величні святкування Шевченківських днів, Першолистопадового зриву, релігійних свят. Здобутки своєї роботи Кружок продемонстрував на великій Виставі культурно-освітних надбань таборів УГА у Чехословаччині, яка відкрилася 15 вересня 1923 р. Виступаючи на відкритті вистави, колишній голова Культурно-Просвітнього Кружка поручник О.Онуляк, наголосив: "Через цілий час нашого скитання на чужині ми важко працюємо й живемо як наочні свідки споминами визвольних боїв нашої славної Армії ... віддаємо свої сили культурно-освітній праці, щоб тим способом скріпити морально український народ у важкій боротьбі за його незалежність та збагатити свої душі тими ідеями і здобутками високої культури" [252, с. 19]. Про життя та діяльність українців-галичан за кордоном присвячена монографія М. Павленко “Українські військовополонені й інтерновані у таборах Польщі, Чехословаччини та Румунії (1919-1924 рр.)” — Київ – 1999 р.

вгору