3.5. Фронтовий театр НКГА

УГА була чи не єдиною тогочасною армією Європи, яка заснувала повноцінний власний фронтовий театр. Причому, як слушно зауважив галицький мистецтвознавець 30-х років Т.Клим, "цей театр можна сміливо назвати першим державним галицьким театром ... Театр цей сповнив, у важких хвилях для нашої армії, свою культурну місію" [110, с. 8].

Шлях непересічної трупи до фронтового театру розпочався у Львові. Тут до Першої світової війни К.Рубчакова мала театр товариства "Руська бесіда", який виступав у великому залі Музичного інституту ім. Лисенка. Після річної перерви, пов'язаної з російською окупацією Львова у 1914-1915 рр., театр відновив свою діяльність під керівництвом В.Коссака. У березні 1916 р. до трупи повернулася уславлена Катерина Рубчакова, яка після призову до армії В.Коссака (між іншим, її брата) обійняла посаду директора театру, що перейняв найменування "Українська бесіда" [48, с. 4-6; 171, с. 41].

Успішній театральній діяльності сприяли конструктивні стосунки К.Рубчакової та її трупи з командуванням Легіону УСС, командирами і вояками Станиці УСС у Львові (командант отаман М.Волошин) і Коша УСС у Пісочній поблизу Миколаєва на Дністрі (командант отаман Н.Гірняк), які постійно опікувалися молодим українським театром, допомагали йому чим могли. Про це свідчать документи Центрального державного історичного архіву України у Львові, зокрема листування К.Рубчакової з командуванням Коша УСС. "Прошу Вас, пане отамане, - зверталася вона у червні 1916 р. до Н.Гірняка, - відпустити на 1-15 липня трьох стрільців, які є у Львові, але в липні повинні їхати до Коша: підхорунжого Осипа Гірняка, десятника Луція Лісевича й десятника Євгена Банаха. Крім того, дати відпустку до Львова двом стрільцям - підхорунжому Баландюку та десятнику Луцькому, як потрібні до хору" [109. Арк. 54]. (Осип Гірняк став одним з провідних акторів театру, пізніше перейшов у "Березіль" Леся Курбаса до Харкова, у 30-х роках разом з ним був репресований і засланий на Північ, де Л.Курбас загинув, а Гірняк повернувся до Львова і в роки німецької окупації (1941-1944) очолював Львівський оперний театр. Іншим разом К.Рубчакова викликала до себе січовика Л.Новіну-Розлуцького, який назавжди залишився у трупі [109. Арк. 84].

Навесні 1918 р. "Український театр "К.Рубчакової, по суті, став військовим театром. Разом з Легіоном УСС він виїхав на Велику Україну, де розташувався у м.Єлисаветграді (тепер Кіровоград) на Херсонщині поруч із Вишколом УСС, яким тоді командував полковник Г.Коссак. Він постійно опікувався театром, надавав практичну допомогу й фактично підпорядковував театр собі, тим більше що майже всю трупу складали його стрільці, "Силами й засобами Українських Січових Стрільців, - згадував Б.Гнатевич, - зорганізовано український театр, що працював в 1917 і 1918 роках в Галичині та в Україні (на Херсонщині). Працювали в ньому між іншим Українські Січові Стрільці: підхорунжий Л.Новіна-Розлуцький, стрілець І.Рубчак, підхорунжий Л.Гринішак, підхорунжий Прибильський, підхорунжий О.Гірняк, десятник Л.Лісевич, вістун Я.Барнич, стрілець М.Бенцаль, стрілець Я.Гриневич та Є.Кохан. Ця українська сцена була в часах воєнної розрухи гарним засобом живої національної пропаганди" [254, с. 124]. Стрілецькі актори грали поруч із славними М.Крушельницьким, Г.Юрою, А.Бучмою, К.Рубчаковою та іншими велетами української сцени. (Лесь Курбас відійшов до київського театру Садовського). Виступи галицького театру рідною мовою, виставами українського репертуару мали колосальний успіх у вояків та особливо серед зросійщеного місцевого населення Правобережжя. Восени 1918 р., коли Легіон УСС повернувся з-під Дніпра до Чернівців, "Український театр" прибув до Львова, але через бойові дії у місті осів у Тернополі. Знову ж таки колишній старшина-січовик, а тепер командант міста сотник Іван Сіяк допоміг М.Бенцалю поповнити трупу й розгорнути військовий театр. Сюди зібралися А.Бучма, І.Рубчак, М.Крушельницький, К.Рубчакова, В.Калин, Ф.Лопатинський, і театр ожив знову [48, с. 6].

Актор Т.Демчук пізніше писав, що вже взимку 1919 під час гастролей у районах дислокації Третього галицького корпусу (яким, до речі, командував полковник Г.Коссак - давній приятель і опікун) театр перейняв найменування "Польовий театр Третього галицького корпусу" [66, с. 153]. Слід зауважити, що до березня частина трупи на чолі з Рубчаковою залишалася і давала виступи окремо у Тернополі, звичайно, гастролювала також. 28 березня 1919 р. обидві трупи об'єдналися й утворили "Новий Львівський театр", який здебільшого базувався у Стрию, де знаходився штаб Третього корпусу, і продовжував обслуговувати вояків УГА. Репертуар цього театру був дуже багатим і різнобарвним. Але з огляду на потреби війська, з метою сприяння військово-патріотичному вихованню його особового складу, переважали українські вистави: "Безталанна", "Мартин Боруля", "Наймичка" І.Карпенка-Карого, "Назар Стодоля" Т.Шевченка, "Украдене щастя" І.Франка, "Невольник" М.Кропивницького, а також опери "Запорожець за Дунаєм" С.Гулака-Артемовського, "Наталка Полтавка" М.Лисенка, оперета "Сватання на Гончарівці" К.Стеценка та ін.

26 лютого 1919 р. почесним гостем і глядачем вистави "Маруся Богуславка" Польового театру Третього галицького корпусу став прибулий до Стрия Голова Директорії, Головний Отаман Симон Петлюра. У виставі були задіяні основні актори на чолі з К.Рубчаковою у ролі Марусі. С.Петлюра високо оцінив виставу для стрілецтва у виступі на банкеті (за участю командування і провідних акторів), відзначив велику роль армійського театру у піднесенні національної свідомості воїнів [154, с. 267].

Разом із Галицькою армією, що відступила під натиском польської навали за Збруч, відійшов на Велику Україну і Польовий театр Третього корпусу. Спочатку трупу підпорядкували Відділу освіти при Команді Етапу Галицької армії, згодом - Міністерству пропаганди і преси УНР у Кам'янці-Подільському під найменуванням Галицький Український фронтовий театр. "Провадив працю головно серед військових частин, даючи вистави, реферати, - згадував Т.Демчук. - Від вересня 1919 р. стає вже театром НКГА, а з днем 1 листопада 1919 р. весь персонал переходе на військовий стан як пропагандисти (XI ранги)" [66, с. 154.].

У ході Київської операції об'єднаних українських армій (6-31 серпня 1919 р.), коли в результаті успішного наступу від більшовиків була звільнена майже вся Правобережна Україна театр пересувався разом з військом. 9 серпня він осів у Проскурові, а з 30 серпня розпочав діяльність у Вінниці, де йому було віддано приміщення міського театру. (До того він пересувався у вагонах спеціального потяга пропаганди і преси). Якраз у цей час він стає офіційним фронтовим театром НКГА й підпорядковувався референту П.Артимовичу при Начальній Команді. У Вінниці він почав виступати, згадував колишній командир 4-ї Золочівської бригади УГА отаман С.Шухевич, "як фронтовий театр Начальної Команди. Склад трупи був доволі гарний. До неї входили Гірняк,Рубчак, Бенцаль, Калин, Крушельницький, Бучма та інші. Добір штук приноровлено до видців, котрими були здебільшого те стрілецтво" [281, Ч. 5. С. 48]. (Катерина Рубчакова до Вінниці через тяжку хворобу не приїхала. 22 листопада 1919 р. вона померла у с.Зіньківці під Кам'янцем-Подільським [171, с. 92]). У спогадах Т.Клима інформується, що наприкінці серпня театр давав концерт-виставу на честь Головного Отамана С.Петлюри, який знову відвідав галичан і схвально оцінив концерт і виставу "Невольник". Глядачами були здебільшого військові. Водночас вистави театру мали величезний успіх серед жителів тимчасової столиці УНР. Вінничани змогли познайомитися з кращими українськими драмами й побачити гру талановитих галицьких акторів. Крім того, актори часто давали концерти для вояків і місцевих жителів. Хор театру співав на богослужіннях і панахидах [66, с. 154].

Коли під тиском більшовицької і денікінської армій пошматована епідемією тифу УГА відступала на південь України, командувач генерал О.Микитка 7 листопада 1919 р. віддав наказ: "Весь персонал театральної трупи товариства "Новий Львівський театр" при НКГА переходить з 1 падолиста 1919 р. на стан військовий як пропагандисти ... приділяється на стан харчовий до харчовні старшин НКГА..." [159, 1931. Ч. 3. С. 7]. Опрацьований Пресовою Квартирою НКГА і затверджений начальником штабу армії генералом Г.Ціріцом Статут фронтового театру стверджував, що НКГА бере трупу на повне утримання й забезпечення, а усі працівники переходять на службу як пропагандисти у ранзі старшин й підпорядковані начальнику Пресової Квартири по службі і директору театру - у сфері внутрішньої діяльності. Місце розміщення театру, його репертуар і порядок діяльності визначала НКГА. "Обов'язки свої зобов'язані всі члени театру, - відзначав Статут, - сповнювати точно і совісно після найліпшої волі і змоги" [159, Ч. 3. С. 8]. Управу театру склали А.Бучма (голова й режисер), І.Рубчак, В.Калин (режисер), Т.Демчук, С.Зубрицький. Адміністратором призначено Л.Гринішака, керівником трупи Г.Юру, завідувачем літературно-репертуарної частини Ю.Шкрумеляка. Крім них, до складу трупи зараховано М.Бенцаля, М.Крушельницького, Ф.Лопатинського, А.Юрчакову (всього 50 осіб) [159, Ч. 4. С. 7-9].

Наприкінці грудня 1919 р., коли частини Галицької армії були розкидані на великому просторі від Вінниці до Бірзули й Тирасполя, командування поділило театр на дві самостійні трупи: основну - при штабі армії і Похідний театр під проводом М.Бенцаля, який давав вистави у віддалених частинах у Балті, Бірзулі, Тирасполі, Бадені. Нова структура зберігалася й після переходу у лютому 1920 р. УГА до Червоної армії. Похідний театр виступав у Літині, Летичеві, а під час польського наступу артисти полонені до табору Ялівець на Львівщині. Головний театр ЧУГА після її розпаду перебрався до Черкас, де заснував Державний театр ім. І.Франка. Згодом А.Бучма, М.Крушельницький, О.Гірняк, Г.Юра були запрошені у столичний театр радянської України [41, с. 155].

Після закінчення бойових дій і утворення таборів інтернованих частин Галицької армії у Чехословаччині за доброю традицією було створено центр культурно-просвітницької діяльності. Функції колишньої Пресової Квартири виконував так званий культурно-просвітницький кружок (КПК), у складі якого діяли освітні та фахові курси, а також культурно-мистецькі гуртки. Тож уже улітку 1919 р. постали кілька стрілецьких хорів, духовий і струнний оркестри, що виступали перед стрільцями й місцевим населенням. Жваву культурно-просвітницьку роботу доповнив утворений у червні того ж року драматичний гурток, який у жовтні став постійно діючим українським військовим театром ім. В.Винниченка. Згодом від нього відійшла трупа пересувного театру ім. Тобілевича (28 акторів). Вони обслуговували табори інтернованих: Німецьке Яблонне, Ліберці, Йозефів. Під керівництвом театральної секції Культурно-просвітного гуртка, та члена Управи Михайла Дацківа (згодом загинув у катівнях НКВС) театр розгорнув активну діяльність. Для стрілецтва й мешканців чеських міст були поставлені вистави: "Назар Стодоля", "Наталка Полтавка", "Антось Дукат", "Чікагський хлібороб". Протягом 1920 р. було дано більш як 50 вистав різного характеру. Як зауважив А.Купцов, табірний театр служив не лише заходом для розваги українським воякам у нелегкому житті на чужині, але й виконував "важливу функцію, плекаючи їх національно-патріотичні почування" [141, с. 98-100]. Власне, ця функція була притаманна не лише театру, але й цілій системі вишколу і виховання Галицької армії.

вгору