МІРОШНИК   
 Мірошник мав хороший млин.      
 В хазяйстві неабищо він:   
 Про се гаразд усякий знає,   
 Хто хлібець має.      
 Млин у Мірошника був водяний.      
 Мірошник той Хомою звався,      
 І був він чоловік такий,      
 Що не гаразд за діло брався;   
 А інший раз      
 Буває дорогий і час.      
 Вода раз греблю просмоктала...      
 Ну що ж! Узять би й загатить.      
 Так ні! Мірошник спить та спить.      
 Вода     ж біжить... іце більш прорвала;   
 Хомі й за вухом не свербить.      
 Хто йде     —     мерщій у млин загляне:   
 — Ой Хомо, Хомо, схаменись!      
 Он скоро вже й води не стане;   
 Піди лиш, брате, подивись! —      
 А він їх слуха щось не дуже:   
 — Нехай лиш! Річка     —     не калюжа;   
 Води ще стане на ввесь вік! —      
 З Хоми сміються добрі люде:   
 —   Тоді побачимо, як буде,—      
 Дурний ти, Хомо, чоловік! —    
 І справді сталось, як казали:   
 Вода зійшла — колеса стали.      
 Злякавсь Мірошник та й біжить      
 Притьмом до прірви, щоб гатить.      
 Курей тим часом із десяток      
 Прийшло напитися води.      
 Уздрів Мірошник сих паньматок.   
 — Бач, капосні! — кричить.— Куди?      
 У мене й так води немає,   
 Ще й ви     сюди?! —      
 І зозла палицю хапає...      
 Шпурнув — та й всіх курей побив.      
 А млин стоїть, хоч прірву й загатив;   
 І що робити — не втямає...   
 Ні з чим зостався мій Хома:   
 Води нема, й курей чортма.     
     
 На світі є такі пани:   
 Без діла сотні всюди сують,      
 А за недогарок вони      
 Людей і лають, і мордують.      
 (Вони се так, бач, хазяйнують!).   
 Та й диво, що у них      
 Хазяйство піде все на сміх!     
 1853