ДО ОРЛА   
     
 Обох нас, орле стервоїдний,      
 Знажає поле боротьби:   
 Рвемо у других шмат послідній,      
 Жаги нікчемної раби.   
     
                       Та чом не в мене твої крила?      
                       Я полинув би вище хмар:   
                       Тут кров злочинства землю вкрила,      
                       Скрізь повно слів, в повітрі — вар!   
     
 Де б не поглянув — боже! — всюди      
 Слід жертв, загублених дарма;   
 Не змовк стон тіней,— рвуться груди;   
 Нищаву смертю обійма.     
     
                       О, браття серби, — гірко плачуі      
                       Свята надія геть зника... Все кров та кров...      
                       Між нами — бачу,      
                       Червона річка протіка!