Розділ VII СЛІДИ "ТИТАНИКА"

Іполит Матвійович прокинувся своїм звичаєм о пів на восьму, пророкотів "гут морген" і попрямував до умивальника. Він умивався з насолодою: відпльовувався, примовляв і трусив головою, щоб позбутися води, що набігла йому в уші. Витиратись було приємно, але, однявши від лиця рушник, Іполит Матвійович побачив, що він замащений тим радикальним чорним кольором, яким з позавчорашнього дня було пофарбовано його горизонтальні вуса. Серце Іполитові Матвійовичу погасло. Він кинувсь до свого кишенькового дзеркальця. З дзеркальця глянув на нього великий ніс і зелений, як молода трава, лівий ус. Іполит Матвійович поквапно пересунув дзеркальце праворуч. Правий ус був такого самого огидного кольору. Нагнувши голову, немов бажаючи розбити нею дзеркальце, нещасний побачив, що радикальний чорний колір ще панував у центрі каре, але по краях він був облямований тою самою травистою окрайкою.

Вся істота Іполита Матвійовича застогнала таким голосним стогоном, що Остап Бендер розплющив очі.

— Ви з'їхали з глузду! — скрикнув Бендер і одразу ж склепив сонні повіки.

— Товаришу Бендер,— благальне зашепотіла жертва "Титаника".

Остап прокинувся після багатьох стусанів і умовлянь. Він уважно глянув на Іполита Матвійовича і радісно засміявся. Одвернувшись від директора-засновника концесії, головний керівник робіт і технічний директор здригався, хапався за спинку ліжка, кричав: "Не можу!" — і знову шаленів.

— З вашого боку це негарно, товаришу Бендер,— сказав Іполит Матвійович, з дрожем ворушачи зеленими вусами.

Це наддало нових сил знеможеному вже Остапові. Щирий сміх його тривав іще хвилин десять. Одсапавшись, він одразу став дуже серйозний.

— Що ви на мене дивитесь такими злими очима, немов солдат на вошу? Ви на себе погляньте!

— Але ж мені аптекар казав, що це буде радикально чорний колір. Не змивається ні холодною, ні гарячою водою, ні мильною піною, ні гасом... Контрабандний товар.

— Контрабандний? Всю контрабанду роблять в Одесі, на Малій Арнаутській вулиці. Покажіть флакон... І потім погляньте. Ви читали це?

—— Читав.

— А оце — маленькими літерами? Тут ясно сказано, що після миття гарячою і холодною водою або мильною піною і гасом волосся треба ні в якому разі не витирати, а сушити на сонці або біля примуса... Чому ви не сушили? Куди ви тепер підете з цією зеленою "липою"?

Іполит Матвійович був приголомшений. Ввійшов Тихін. Угледівши пана в зелених вусах, він перехрестився і попросив похмелитись.

— Видайте карбованець герою праці,—запропонував Остап,— і, будь ласка, не записуйте на мій рахунок. Це ваша інтимна справа з колишнім співробітником... Зажди, старий, не йди, дільце є.

Остап зняв з двірником розмову про, меблі, і вже через п'ять хвилин концесіонери знали все. Всю меблю 1919 року одвезли в житловідділ, опріч одного стільця з вітальні, який спершу був у розпорядженні Тихона, а потім від нього забраний завгоспом 2-го будинку соцзабезу.

— То він тут, у домі?

— Тут і стоїть.

— А скажи, друже,— завмираючи, спитав Вороб'янинов,— коли стілець був у тебе, ти його... не лагодив?

— Лагодити його неможливо. За старих часів робота була добряча. Ще тридцять років такий стілець може вистояти.

— Ну, йди, друже, візьми іще карбованець та гляди, не говори, що я приїхав.

— Могила, громадянине Вороб'янинов. Виславши двірника і прокричавши: "Крига скресла",— Остап Бендер знову повернувся до вусів Іполита Матвійовича:

— Доведеться фарбувати знову. Давайте гроші — піду до аптеки. Ваш "Титаник" ні к чорту, тільки собак фарбувати... От за старого часу була фарбочка!.. Мені один перегоновий професор розповів захоплюючу історію. Ви цікавились перегонами? Ні? Шкода. Надзвичайно хвилює. Так от... Був такий славетний комбінатор, граф Друцький. Він програв на перегонах п'ятсот тисяч. Король програшу! І от, коли у нього, окрім боргів, нічого вже не було і граф подумував про самогубство, один жучок дав йому за п'ятдесят карбованців надзвичайну пораду. Граф поїхав і через рік повернув назад з орловським рисаком-трилітком. Після цього граф не тільки вернув свої гроші, ба навіть виграв ще тисяч триста. Його орловець "Маклер" з відмінним атестатом завжди приходив перший. На дербі він на цілий корпус перегнав "Мак-Магона". Грім!... Але тут Курочкін (ви чули?) помічає, що всі орловці починають міняти масть — один тільки "Маклер", як дуся, не міняє кольору. Скандал був нечуваний! Графу дали три роки. Виявилось, що "Маклер" ніякий не орловець, а перефарбований метис, а метиси куди жвавіші за орловців, і їх до них на версту не підпускають. Як вам подобається?.. Оце так фарбочка! Не те що ваші вуса!..

— Але ж атестат? Адже ж у нього був відмінний атестат?

— Такий же, як етикетка на вашому "Титанику", фальшивий! Давайте гроші на фарбу.

Остап вернувся з новою мікстурою.

— "Наяда". Можливо, краща за ваш "Титаник". Знімайте піджак!

Почався обряд перефарбування. Але "дивовижний каштановий колір, що надає волоссю ніжність і пухнатість", змішавшись з зеленню "Титаника", несподівано пофарбував голову і вуса Іполита Матвійовича в фарби сонячного спектру.

І ріски в роті не мавши з самісінького ранку, Вороб'янинов люто лаяв усі парфюмерні заводи, і державні і підпільні, що містяться в Одесі, на Малій Арнаутській вулиці.

— Таких вусів, мабуть, нема навіть у Арістида Бріана,— бадьоро зауважив Остап,— але жити з таким ультрафіолетовим волоссям у Радянській Росії не рекомендується. Доведеться поголити.

— Не можу,— скорботно відповів Іполит Матвійович,— це неможливо.

— Що, вуса дорогі вам як пам'ять?

— Не можу,— повторив Вороб'янинов, похнюпившись.

— Тоді ви все життя сидіть в двірницькій, а я піду по стільці. До речі, перший стілець над вашою головою. — Голіть!

Розшукавши ножиці, Бендер в одну мить одчикрижив вуса, вони безшумно впали на підлогу. Покінчивши з стрижкою, технічний директор дістав з кишені пожовклу бритву "Жиллет", а з портмоне — запасне лезо і почав голити мало не плачущого Іполита Матвійовича,

— Останній ножик на вас витрачаю. Не забудьте записати на мій дебет два карбованці за гоління і стриження.

Здригаючись від горя, Іполит Матвійович все-таки спитав:

— Чому ж так дорого? Скрізь коштує сорок копійок?

— За конспірацію, товаришу фельдмаршале,— швидко відказав Бендер.

Страждання людини, якій голять голову безпечною бритвою, неймовірні. Це Іполит Матвійович зрозумів з самого початку операції.

Але кінець, який буває всьому, прийшов.

— Готово. Засідання триває далі! Нервових просять не дивитись! Тепер ви схожі на Боборикіна, відомого автора-куплетиста.

Іполит Матвійович змахнув з себе огидне клоччя, що так недавно іще звисало гарною сивизною, умився і, відчуваючи на всій голові полум'я, в сотий раз сьогодні уп'явся в дзеркало. Те, що він побачив, йому несподівано сподобалось. На нього дивилось перекривлене стражданням, але доволі юне обличчя актора без ангажементу.

— Ну, марш вперед, труба сурмить! — закричав Остап.— Я — по слідах в житловідділ, або, певніше, в той будинок, де колись був житловідділ, а ви — до бабусь!

— Я не можу,— сказав Іполит Матвійович,— мені дуже важко буде ввійти в власний будинок.

— Ах, справді!.. Зворушлива історія! Барон-вигнанець! Гаразд. Ідіть до житловідділу, а тут попрацюю я. Збірний пункт — у двірницькій. Парад — алле!

вгору