Розділ XXII ЛЮДОЇДКА ЕЛЛОЧКА

Словник Вільяма Шекспіра за підрахунком дослідників становить дванадцять тисяч слів. Словник негра з людоїдського племені "Мумбо-Юмбо" становить триста слів.

Еллочка Щукіна легко і вільно обходилась тридцятьма. Ось слова, фрази і вигуки, вибагливо дібрані нею з усієї великої, багатослівної і могутньої її рідної мови:

1. Хамите.
2. Хо-хо. (Висловлює, залежно від обставин: іронію, здивування, захоплення, ненависть, радість, презирство і задоволення).
3. Знаменито.
4. Хмарний. (Прикладаючи до всього. Приміром: "хмарний Петя прийшов", "хмарна погода", "хмарний випадок", "хмарний кіт" і т. ін.).
5. Тьма.
6. Жах. (Жахливий. Приміром, зустрівшись з доброю знайомою: "жахлива зустріч").
7. Парниша. (До всіх знайомих мужчин, незалежно відвіку і громадського становища).
8. Не учіть мене жити.
9. Як дитину. ("Я б'ю його, як дитину"— під час гри в карти. "Я йому втерла носа, як дитині",— як видно, в розмові з відповідальним знімачем).
10. Кр-р-расота!
11. Товстий і красивий. (Вживається як характеристика живих і неживих речей).
12. Поїдьмо візником. (Говориться чоловікові).
13. Поїдьмо в таксо. (Знайомим чоловічої статі).
14. У вас вся спина біла. (Жарт).
15. Подумаєш.
16. Уля. (Ласкаве закінчення імен. Приміром: Мішуля, Зінуля).
17. Ого! (Іронія, здивування, захоплення, ненависть, радість, презирство і задоволення).

Решта слів, вельми невелика, правила за передавальну ланку поміж Еллочкою і прикажчиками універсальних магазинів.

Коли придивитися до фотографій Еллочки Щукіної, що висять над ліжком її чоловіка, інженера Ернеста Павловича Щукіна (одна—анфас, друга—в профіль), то не важко помітити лоб приємної висоти і опуклості, великі вологі очі, наймиліший у Московській губернії носик і підборіддя з маленькою, намальованою тушшю плямочкою.

Зріст Еллочки подобався мужчинам. Вона була маленька, і навіть миршаві мужчини поруч неї здавалися великими і могутніми мужами.

Що ж до особливих прикмет, то їх не було. Еллочка і не мала потреби в них. Вона була гарна.

Двісті карбованців, які Щомісяця діставав її чоловік на заводі "Електролюстра", для Еллочки були образою. Вони ніяк не могли помогти тій грандіозній боротьбі, що її Еллочка провадила уже чотири роки, з того часу як посіла громадське становище хатньої господарки, дружини Щукіна. Боротьба тривала з повним напруженням сил. Вона пожирала всі ресурси. Ернест Павлович брав на дім вечірню роботу, відмовився від служниці, розпалював примус, виносив сміття і навіть смажив котлети.

Та все марно. Небезпечний ворог рік у рік руйнував господарство. Еллочка чотири роки тому помітила, що в неї є суперниця за океаном. Нещастя спіткало Еллочку того радісного вечора, коли вона приміряла дуже гарненьку крепдешинову блузочку. В цьому убранні вона виглядала майже богинею.

— Хо-хо!— вигукнула вона, цим людоїдським криком висловивши разючо складні почуття, що полонили її душу.

Спрощено ці почуття можна було б висловити такою фразою:

"Угледівши мене такою, мужчини запалають пристрастю. Вони затремтять. Вони підуть за мною на край світу, заїкаючись від кохання. Але я буду холодна. Хіба вони варті мене? Я найкраща. Такої елегантної блузочки немає ні в кого на всій земній кулі".

Але слів було лише тридцять, і Еллочка вибрала з-поміж них найвиразніше — "хо-хо".

У такий урочистий час до неї прийшла Фіма Собак. Вона принесла з собою морозний подих січня і французький журнал мод. На першій сторінці Еллочка зупинилась. Блискуча фотографія відображала дочку американського мільярдера Вандербільда у вечірній сукні. Там були хутро і пір'я, шовк і перли, надзвичайна легкість крою і карколомна зачіска. Це вирішило все.

— Ого!— сказала Еллочка сама до себе.

Це означало: "Або я, або вона".

Ранок другого дня застав Еллочку в перукарні. Тут вона втратила чудову чорну косу і перефарбувала волосся на рудий колір. Потім пощастило піднятись ще на один щабель тієї драбини, яка наближала Еллочку до осіянного раю, де прогулюються дочки мільярдерів, що не варті й нігтя хатньої господарки Щукіної. На робкредит куплено собачу шкурку, що мала означати хохулю. її вжито на оздоблення вечірнього туалету.

Містер Щукін, що давно плекав мрію купити нову рисувальну дошку трошки засмутився.

Сукня, облямована собакою, завдала пихатій Вандербільдисі першого влучного удару. Потім гордій американці завдано трьох ударів підряд. Еллочка придбала у домашнього кушніра Фімочки Собак шиншиловий палантин (російський заєць, убитий у Тульській губернії), завела собі голуб'ячий капелюшок з аргентінського фетру і перешила новий піджак чоловіка на модний дамський жакет. Мільярдерша похитнулась, але її, як видно, врятував велелюбний папа Вандербільд.

Черговий номер журналу мод містив у собі портрети проклятої суперниці в чотирьох строях: 1) б чорнобурих лисах, 2) з діамантовою зіркою на чолі/З) в авіаційному костюмі (високі чобітки, найтонша зелена куртка і рукавички, розтруби яких були інкрустовані смарагдами середньої величини) і 4) в бальному туалеті (каскади коштовностей і трошки шовку).

Еллочка вчинила мобілізацію. Папа-Щукін взяв позику в касі взаємодопомоги. Більш як тридцять карбованців йому не дали. Нове потужне зусилля підрізало в корені господарство. Доводилось боротися в усіх царинах життя. Нещодавно одержано фотографії міс у її новому замку у Флоріді. Довелось і Еллочці придбати нові меблі. Вона купила на аукціоні два м'які стільці. (Вдала покупка! Ніяк не можна було обминути!) Не спитавши чоловіка, Еллочка взяла гроші з обідніх сум. До п'ятнадцятого залишилось десять день і чотири карбованці.

Еллочка з шиком провезла стільці по Варсонофіївському провулку. Чоловіка дома не було. А втім, він незабаром прийшов, тягнучи з собою портфель-скриньку.

— Хмарний муж прийшов,— виразно сказала Еллочка. Всі слова вимовляла вона чітко, і вони вискакували у неї швидко, як горошинки.

— Здрастуй, Оленочко! А це що таке? Звідки стільці?

— Хо-хо!

— Ні, справді?

— Кр-расота!

— Так. Стільці гарні.

— Зна-ме-ни-ті!

— Подарував хто-небудь?

— Ого!

— Як?! Невже ти купила? На які ж. кошти? Невже на господарські? Адже я тисячу разів говорив тобі...

— Ернестуля! Хамиш!

— Ну, як же так можна робити?! Адже нам нічого буде їсти!

— Подумаєш!..

— Але ж це обурлива річ! Ти живеш не по грошах!

— Жартуєте!

— Так, так. Ви живете не по грошах...

— Не вчіть мене жити!

— Ні, поговорімо серйозно. Я дістаю двісті карбованців...

— Тьма!

— Хабарів не беру, грошей не краду і робити фальшиві не вмію...

— Жах!

Ернест Павлович замовк.

— От що,— сказав він нарешті,— так жити не можна.

— Хо-хо,— сказала Еллочка, сідаючи на новий стілець.

— Нам треба розійтись.

— Подумаєш!

— Ми не зійшлись характерами. Я...

— Ти товстий і красивий парниша.

— Скільки разів я просив не називати мене парнишею!

— Жартуєте!

— І звідки у тебе цей ідіотський жаргоні

— Не вчіть мене жити!

— О, чорт!— крикнув інженер.

— Хамите, Ернестулю.

— Розійдімось мирно.

— Ого!

— Ти мені нічого не доведеш! Ця суперечка...

— Я поб'ю тебе, як дитину.

— Ні, це вкрай нестерпно. Твої докази не можуть стримати мене від того наміру, який я примушений зробити. Я зараз же іду по биндюжника.

— Жартуєте!

— Меблі ми поділимо нарівно.

— Жах!

— Ти будеш діставати сто карбованців на місяць. Навіть сто двадцять. Кімната залишиться у тебе. Живи, як тобі хочеться, а я так не можу...

— Знаменито,— сказала Еллочка презирливо.

— А я переїду до Івана Олексійовича.

— Ого!

— Він виїхав на дачу і залишив мені на літо всю свою квартиру. Ключ у мене... Немає тільки меблів.

— Кр-расота!

Ернест Павлович за п'ять хвилин повернувся з двірником.

— Ну, гардероб я не візьму, він тобі потрібніший, а от письмовий стіл, будь так ласкава... І один цей стілець візьміть, голубе. Я візьму один із цих двох стільців. Я думаю, що маю на це право?!

Ернест Павлович зв'язав свої речі в великий клунок, загор-нув чоботи в газету і повернув до дверей.

— У тебе вся спина біла,— сказала Еллочка грамофонним голосом.

— До побачення, Олено.

Він ждав, що дружина хоч у даному разі стримає себе від звичайних металічних словечок. Еллочка теж відчула всю важливість моменту. Вона напружилась і стала добирати відповідних для розлуки слів. Вони швидко найшлись.

— Поїдеш в таксо? Кр-расота!

Інженер лавиною скотився по сходах.

Вечір Еллочка просиділа з Фімою Собак. Вони обмірковували надзвичайно важливу подію, що погрожувала перекинути шкереберть світову економіку.

— Здається, носитимуть довге і широке,—говорила Фіма, по-курячому втягаючи голову в плечі.

— Тьма.

І Еллочка з пошаною глянула на Фіму Собак. Мадмуазель Собак зажила слави культурної дівчини: в її словникові було близько ста вісімдесяти слів. До того ж їй було відоме одне таке слово, яке Еллочці не могло навіть приснитись. Це було багате слово: гомосексуалізм. Фіма Собак, безперечно, була культурна дівчина.

Жвава розмова затяглась далеко за північ.

О десятій годині ранку великий комбінатор ввійшов у Варсонофіївський провулок. Попереду біг учорашній безпритульний хлопчик. Він показав будинок.

— Не брешеш?

— Що ви, дядю... От сюди, в парадне.

Бендер видав хлопчакові чесно зароблений карбованець.

— Додати треба,— сказав по-візницькому хлопець.

— Од_здохлого осла уші. Одержиш у Пушкіна. До побачення, дефективний.

Остап постукав у двері, зовсім не думаючи, під яким приводом він увійде. Для розмов з дамочками він вважав за краще натхнення.

— Ого?— запитали за дверима.

— Маю до вас справу,—відказав Остап.

Двері одчинились. Остап пройшов у кімнату, яку могла обставити тільки істота з уявою дятла. На стінах висіли кінолистівки, лялечки і тамбовські гобелени. На цьому строкатому тлі, від якого рябіло в очах, важко було помітити крихітну господиню кімнати. На ній був халатик, перероблений з товстовки Ернеста Павловича і облямований загадковим хутром.

Остап одразу зрозумів, як поводитись у світському товаристві. Він заплющив очі і ступив крок назад.

— Прекрасне хутро!— скрикнув він.

— Жартуєте!— сказала Еллочка ніжно.— Це мексіканський тушкан.

— Бути цього не може. Вас ошукали. Вам дали далеко краще хутро. Це шанхайські барси. Безумовно! Барси! Я пізнаю їх по відтінку. Бачите, як хутро грає на сонці!.. Ізумруд! Ізумруд!

Еллочка сама фарбувала мексіканського тушкана зеленою аквареллю, і тому похвала вранішнього відвідувача була їй особливо приємна.

Не даючи господині отямитись, великий комбінатор вивалив усе, що чув коли-небудь про хутра. Після того заговорили про шовк, і Остап обіцяв подарувати чарівній господині кількасот шовкових коконів, нібито привезених йому головою ЦВК Узбекистану.

—Ви—парниша знаменитий,—зауважила Еллочка після перших хвилин знайомства.

— Вас, звичайно, дивує ранішній візит невідомого мужчини?

— Хо-хо!

— Але я до вас в одній делікатній справі.

— Жартуєте!

— Ви вчора були на аукціоні і справили на мене надзвичайне враження.

— Хамите!

— Ну, що ви! Хамити такій чарівній женщині жорстоко.

— Жах!

Розмова тривала далі в такому ж напрямі, з чудесними, однак, у деяких випадках плодами. Але компліменти Остапа раз у раз ставали безбарвніші і коротші. Він помітив, що другого стільця в кімнаті не було. Довелося намацувати слід. Пересипаючи свої запитання барвистими східними лестощами, Остап дізнався про події, що стались учора в Еллоччинім житті.

"Нове діло,—подумав він,—стільці розповзаються, як таргани".

— Люба панночко,— несподівано сказав Остап,— продайте мені цей стілець. Він мені дуже подобається. Тільки ви з вашим жіночим чуттям могли вибрати таку художню річ. Продайте, голубонько, а я вам дам сім карбованців.

— Хамите, парнишо,— лукаво сказала Еллочка.

— Хо-хо,— втовкмачував Остап.

"З нею треба діяти інакше,— вирішив він,— запропонуємо піти на обмін".

— Ви знаєте, в даний момент у Європі і в найкращих домах Філадельфії поновили старовинну моду — розливати чай через ситечко. Надзвичайно ефектно і дуже елегантно.

Еллочка насторожилась.

— До мене якраз знайомий дипломат приїхав із Відня і привіз в подарунок. Кумедна річ.

— Мабуть, знаменито,— зацікавилась Еллочка.

— Ого! Хо-хо! Давайте обміняємось. Ви мені — стілець, а я вам — ситечко. Хочете?

І Остап витяг з кишені маленьке позолочене ситечко. Сонце качалось у ситечку, як яйце. По стелі стрибали зайчики. Несподівано засіяв темний куток кімнати. На Еллочку річ справила таке разюче враження, яке справляє стара банка з-під консервів на людоїда Мумбо-Юмбо. В таких випадках людоїд кричить на повен голос. Еллочка ж тихо застогнала.

— Хо-хо!

Не давши їй опам'ятатись, Остап поклав ситечко на стіл, узяв стілець і, дізнавшись у чарівної жінки адресу чоловіка, галантно розпрощався.

вгору