Розділ XXIX АВТОР "ГАВРИЛІАДИ"

Коли мадам Грицацуєва покидала негостинний стан канцелярій, до Будинку народів уже сходились службовці найскромніших рангів: кур'єри, вхідні і вихідні панночки, змінні телефоністки, юні помічники рахівників і бронепідлітки.

Поміж них рухався Никифор Ляпіс, дуже молодий чоловік з баранячою зачіскою і нескромним поглядом.

Неуки, уперті і первинні відвідувачі входили в Будинок народів з головного під'їзду. Никифор Ляпіс пройшов у будинок через амбулаторію. В Будинку народів він був своя людина і знав найкоротші шляхи до оазисів, де бризкають ясні джерела гонорару під крислатим покровом відомчих журналів.

Насамперед Никифор Ляпіс пішов до буфету. Нікельована каса зіграла матчиш і викинула три чеки. Никифор з'їв ряжанку, розірвавши запечатану папером склянку і кремове тістечко, подібне до клумбочки. Все це він запив чаєм. Потім Ляпіс неквапно почав обходити свої володіння.

Перший візит він зробив до редакції щомісячного мисливського журналу "Герасим і Муму". Товариша Наперникова ще не було, і Никифор Ляпіс рушив до "Гігроскопічного вісника", щотижневий рупор, яким працівники фармації спілкувались з зовнішнім світом.

— Доброго ранку,— сказав Никифор.— Написав чудові вірші.

— Про що? — запитав начальник літсторінки.— На яку тему?

Адже ви знаєте, Трубецькой, що у нас журнал... Начальник для тоншого визначення суті "Гігроскопічного вісника" поворушив пальцями.

Трубецькой-Ляпіс подивився на свої штани з білої рогожі,

одхилив корпус назад і співуче сказав:

— "Балада про гангрену".

— Цікаво,— зауважила гігроскопічна персона.— Давно вже час у популярній формі проводити ідеї профілактики. Ляпіс негайно задекламував:

Терпів Гаврило від гангрени,
Гаврило від гангрени зліг...

Далі тим самим молодецьким чотиристопним ямбом розповідалося про. Гаврила, який через темноту свою вчасно не пішов до аптеки і загинув тому, що не змазав ранки йодом.

— Ви робите успіхи, Трубецькой,—похвалив редактор,—але хотілось би більшого... Ви розумієте?

Він зарухав пальцями, але страшну баладу взяв, обіцявши заплатити у вівторок.

У журналі "Будні морзиста" Ляпіса зустріли гостинно.

— Добре, що ви прийшли, Трубецькой. Нам якраз потрібні вірші. Тільки — побут, побут, побут. Ніякої лірики. Чуєте, Трубецькой? Що-небудь з життя потельпрацівників і водночас, ви розумієте?..

— Учора саме я задумався над побутом потельпрацівників. І у мене народилася така поема. Називається: "Останній лист". От...

Служив Гаврило поштарем,
Листи Гаврило все носив...

Історія про Гаврила була вкладена в сімдесят два рядки. Наприкінці вірша листоноша Гаврило, пронизаний кулею фашиста, приносить, проте, лист на адресу.

— Де ж усе це відбувалося? — запитали Ляпіса. Питання було закономірне. В СРСР нема фашистів, за кордоном нема Гаврил, членів спілки працівників зв'язку.

— У чому річ? — сказав Ляпіс.— Все відбувається, звичайно, у нас, а фашист переодягнений.

— Знаєте, Трубецькой, напишіть-но краще нам про радіостанцію.

— А чому ви не хочете листоноші?

— Хай полежить. Ми його беремо умовно.

Засмучений Никифор Ляпіс-Трубецькой пішов знову в "Герасим і Муму". Наперников уже сидів за своєю конторкою. На стіні висів набагато збільшений портрет Тургенєва, в пенсне, болотяних чоботах і з двостволкою навпереваги. Поруч Наперникова стояв конкурент Ляпіса — віршувальник з передмістя.

Почалася стара пісня про Гаврила, але вже з мисливським ухилом. Витвір ішов під назвою: "Молитва браконьєра".

Гаврило ждав в засаді зайця,
Гаврило зайця підстрелив...

— Дуже гарно!—сказав добрий Наперников.—Ви, Трубецькой, в цьому вірші перевершили самого Ентіха. Тільки треба дещо виправити. По-перше — викиньте з коренем "молитву".

— І зайця,— сказав конкурент.

— Чому ж зайця? — здивувався Наперников.

— Тому що не сезон.

— Чуєте, Трубецькой, змініть і зайця. Поема в трансформованому вигляді мала назву "Наука браконьєрові", а зайців замінено на бекасів. Потім виявилося, що й бекасів улітку не стріляють. В остаточній формі вірші звучали:

Гаврило ждав в засаді птицю,
Гаврило птицю підстрелив... і т. д.

Поснідавши в їдальні, Ляпіс знову взявся до роботи. Білі штани миготіли в пітьмі коридорів. Він входив до редакцій і продавав багатоликого Гаврила.

До "Кооперативної флейти" Гаврила здано під назвою:

"Еолова флейта".

Служив Гаврило за прилавком,
Гаврило флейти продавав...

Простаки з товстого журналу "Ліс, як він є" купили у Ляпіса невелику поему "На узліссі". Починалась вона так:

Гаврило йшов зеленим лісом,
Бамбук Гаврило порубав...

Останній за той день Гаврило працював на хлібопеченні. йому найшлось місце в редакції "Робітника булки". Поема мала довгу і сумну назву: "Про хліб, якість продукції і про кохану". Поема присвячена була загадковій Хіні Члек. Початок її був як завжди епічний:

Служив Гаврило у пекарні,
Гаврило булку випікав...

Посвяту, після делікатної боротьби, викинули. Найсумнішим було те, що Ляпісу грошей ніде не дали. Одні обіцяли дати у вівторок, другі — в четвер або п'ятницю — через два тижні. Довелось іти позичати гроші в табір ворогів — туди, де Ляпіса ніколи не друкували; Ляпіс спустився з п'ятого поверху на другий і ввійшов у секретаріат "Верстата". Як на біду, він одразу ж зіткнувся з роботягою Персицьким.

— А! — скрикнув Персицький.— Ляпсус!

—Слухайте,—сказав Никифор Ляпіс, знизивши голос,— дайте три карбованці. Мені "Герасим і Муму" винен купу грошей.

— П'ятдесят копійок я вам дам. Почекайте. Я зараз прийду. І Персицький вернувся, привівши з собою десяток співробітників "Верстата".

Зав'язалась загальна розмова.

— Ну, як торгували? — питав Персицький.

— Написав чудові вірші!

— Про Гаврила? Що-небудь селянське? "Орав Гаврило на світанку, Гаврило плуг свій так кохав?"

— Що Гаврило! Адже це халтура! — боронився Ляпіс.— Я написав про Кавказ.

— А ви були на Кавказі?

— Через два тижні поїду.

— А ви не боїтесь, Ляпсус? Адже там шакали!

— Так я і налякався! Вони ж на Кавказі не отруйні! Після цієї відповіді всі насторожились.

— Скажіть, Ляпсусе,— запитав Персицький,— які, по-вашому шакали?

— Та знаю я, одчепіться!

— Ну, скажіть, коли знаєте!

— Ну, так!.. На подобу змії.

— Звичайно, звичайно, ваша правда, як завжди. По-вашому ж, сідло дикої кози подають на стіл разом з острогами.

— Ніколи я цього не говорив!—закричав Трубецькой.

— Ви не говорили. Ви писали. Мені Наперников казав, що ви пробували накинути йому такі віршики в "Герасим і Муму", ніби з побуту мисливців. Скажіть по совісті, Ляпсусе, чому ви пишете про те, чого ви зроду не бачили і про що не маєте аніякісінького уявлення? Чому у вас у вірші "Кантон" пеньюар — це бальна сукня? Чому?

— Ви — міщанин,— сказав хвальковито Ляпіс.

— Чому у вірші "Перегони на приз Будьонного" жокей у вас затягає на коня супоню і після того сідає на передок? Ви бачили коли-небудь супоню?

— Бачив.

— Ну, скажіть, яка вона!

— Дайте мені спокій. Ви псих!

— А передок бачили? На перегонах були?

— Не обов'язково треба скрізь бути!— кричав Ляпіс.— Пушкін писав турецькі вірші і ніколи не був у Туреччина.

— О, розуміється, Ерзерум же в Тульській губернії. Ляпіс не зрозумів сарказму. Він гаряче провадив далі:

— Пушкін писав за матеріалами. Він прочитав історію Пугачовського бунту, а тоді написав. А мені про перегони все розказав Ентіх.

Після цієї віртуозної оборони Персицький потяг силоміць Ляпіса в сусідню кімнату. Глядачі пішли слідом за ними. Там на стіні висіла велика газетна вирізка, облямована жалібною окрайкою.

— Ви писали цей нарис в "Капітанському мостику"?

— Я писав.

— Це, здається, ваша перша спроба в прозі? Вітаю вас! "Хвилі котились через мол і падали вниз нестримним домкратом..." Ну, і удружили ж ви "Капітанському мостику"! "Мостик" тепер довго вас не забуде, Ляпсісе!

— У чому річ?

— Річ у тім, що... Ви знаєте, що таке домкрат?

— Ну, звичайно, знаю, дайте мені спокій...

— Як ви собі уявляєте домкрат? Опишіть своїми словами.

— Такий... Падає, одне слово.

— Домкрат падає. Зауважте всі! Домкрат стрімко падає! Заждіть, Ляпсусе, я вам зараз принесу п'ятдесят копійок. Не пускайте його!

Але й цього разу п'ятдесят копійок не видано. Персицький притяг з довідкового бюро двадцять перший том Брокгауза, од Доміцій до Євреїнова. Поміж Доміцієм, фортецею у великому герцогстві Мекленбур-Шверінському, і Доммелем, рікою в Бельгії і Нідерландах, знайдено потрібне слово.

— Слухайте! "Домкрат (нім. Daumkraft) — одна з машин піднімати чималі тягарі. Звичайний простий Д., вживаний для піднімання екіпажів тощо, має рухому зубчасту штабу; цю штабу захоплює шестерня, яку повертають за допомогою ручки..." І так далі. І далі: "Джон Діксон 1879 р. поставив на місце обеліск, відомий під назвою "Голки Клеопатри", за допомогою чотирьох робітників, що діяли чотирма гідравлічними Д.". І цей прилад, по-вашому, має властивість стрімко падати? Значить, Брокгауз з Ефроном обманювали людство протягом п'ятдесяти років? Чому ви халтурите, замість учитися? Дайте відповідь!

— Мені потрібні гроші.

— Але ж у вас їх ніколи нема. Адже ви раз у раз полюєте за півкарбованцем.

— Я купив меблі і вийшов з бюджету.

— І багато ви купили меблів? Вам за вашу халтуру платять стільки, скільки вона варта,— шеляг!

— Добрий шеляг! Я такий стілець купив на аукціоні...

— На подобу змії?

— Ні. З палацу. Але мене спіткало лихо. Вчора я повернувся вночі додому... — Від Хіни Члек? — закричали присутні в один голос.

— Хіна!.. З Хіною я скільки часу вже не живу. Повертався я з диспуту Маяковського. Приходжу. Вікно розчинене. Я одразу відчув, що щось таке сталося.

— Ай-яй-яй! — сказав Персицький, затуляючи лице руками.— Я почуваю, товариші, що у Ляпсуса вкрали його найкращий шедевр: "Гаврило двірником служив, Гаврило в двірники найнявся".

— Дайте мені договорити. Дивовижне хуліганство! До мене в кімнату залізли якісь негідники і розпанахали всю оббивку стільця. Може, хто-небудь позичить п'ять карбованців на ремонт?

— Для ремонту напишіть нового Гаврила. Я вам навіть початок можу сказати. Заждіть, заждіть... Зараз... От: "Гаврил стілець купив на ринку, стілець в Гаврила кепський був..." Скорше запишіть. Це можна вигідно продати в "Голос комода"... Ех, Трубецькой, Трубецькой!.. До речі, Ляпсусе, чому ви Трубецькой? Чому вам не взяти псевдоніму кращого? Приміром, Долгорукий? Никифор Долгорукий! Або Никифор Валуа? Або ще краще: громадянин Никифор Сумароков-Ельстон? Якщо вам трапиться добра кормівля, зразу три віршики в "Гермуму", то вихід із становища у вас блискучий. Одну маячню підписуєте Сумароковим, другу макулатуру — Ельстоном, а третю — Юсуповим... Ех, ви, халтурник!..

вгору