Розділ XXXII НЕЧИСТА ПАРА

Люди ще спали, але ріка жила, як удень. Ішли плоти—величезні лани колод з куренями на них. Маленький злий буксир, на колісному кожусі якого дугою було виписане ім'я — "Володар бур", тяг за собою три нафтові баржі, зв'язані низкою. Пробіг знизу скорий поштовик "Червона Латвія". "Скрябін" обігнав землечерпальний караван і, проміряючи глибину смугастенькою жердиною, почав описувати дугу, завертаючи проти течії.

На пароплаві почали прокидатись. На пристань "Барміно" полетіла гирка з шпагатом. На цій волосіні пристанські потягли до себе товстий кінець причального каната. Гвинти закрутились у протилежний бік. Півріки зашумувало піною. "Скрябін" затремтів од різких ударів гвинта і всім боком пристав до дебаркадера. Було іще рано. Тим-то тираж вирішили почати о десятій годині.

Служба на "Скрябіні" починалась немовби й на суші, рівно о дев'ятій. Ніхто не змінив своїх звичок. Хто на суші спізнявся на службу, спізнявся і тут, хоч спав у самій установі. До нового ладу похідні штати Наркомфіну звикли досить швидко. Кур'єри підмітали каюти з тою самісінькою байдужістю, з якою підмітали канцелярії в Москві. Прибиральниці розносили чай, бігали з папірцями із реєстратури в особовий стіл, анітрохи не дивуючись з того, що особовий стіл міститься на кормі, а реєстратура на носу. З каюти взаємних розрахунків долинав кастаньєтний звук рахівниць і скрегіт арифмометра. Перед капітанською рубкою когось розпікали.

Великий комбінатор, обпалюючи босі ступні об верхню палубу, ходив навколо довгої вузької смуги кумача, малюючи на ній гасло, текст якого він щохвилини перевіряв на папірці:

"Всі — на тираж! Кожен трудящий повинен мати в кишені облігацію держпозики".

Великий комбінатор вельми старався, але брак здібностей все-таки давав себе знати. Напис поліз униз, і кусок кумача, здавалось, був зіпсований безнадійно. Тоді Остап, з допомогою хлопчика Кіси, перевернув доріжку навиворіт і знов заходивсь малювати. Тепер він був обережнішим. Перш ніж наляпувати букви, він одбив накрейдованою вірьовочкою дві паралельні лінії і, тихо лаючи неповинного Вороб'янинова, почав малювати слова.

Іполит Матвійович сумлінно виконував обов'язки хлопчика.

Він збігав униз по гарячу воду, розтоплював клей, чхаючи, сипав у відерце фарби і запобігливо заглядав у вічі вибагливому художникові. Готове і висушене гасло концесіонери понесли вниз і прикріпили до борта.

Товстунець, що найняв Остапа, побіг на берег і звідти дивився на роботу художника. Букви гасла були не однакові і трохи перекошені. Виходу, проте, не було — доводилось задовольнятись і цим.

На берег зійшов духовий оркестр і почав видувати хвацькі марші. На звуки музики з усього Барміна збіглись діти, а за ними з яблуневих садів рушили мужики і баби. Оркестр гримів доти, доки на берег не зійшли члени тиражної комісії. Почався мітинг. З ґанку чайної Коробкова полились перші звуки доповіді про міжнародне становище.

Колумбівці видивлялись на збори з пароплава. Звідти видно було білі хустки баб, що боязко стояли оддалік ґанку, недвижний натовп мужиків, що слухали промовця, і самого промовця, що час од часу вимахував руками. Потім заграла музика. Оркестр повернувся, і не перестаючи грати, рушив до східнів. За ним ринув натовп.

Тиражний апарат методично викидав комбінації цифр. Колеса обертались, виголошувано номери, бармінці дивились і слухали.

Прибіг на хвилину Остап, пересвідчився, що всі мешканці пароплава сидять у тиражному залі, і знову побіг на палубу.

— Вороб'янинов,— шепнув він,— для вас негайна справа з художньої царини. Станьте біля виходу з коридора першого класу і співайте. Як хто буде підходити — співайте голосніше.

Старий отетерів.

— Що ж мені співати?

— В усякому разі не "Боже, царя храни"! Що-небудь пристрасне: "Яблучко" або "Сердце красавицы". Але попереджаю, якщо ви вчасно не виступите з своєю арією!.. Це вам не Експериментальний театр! Голову зірву.

Великий комбінатор, човгаючи босими п'ятками, вибіг у коридор, обшитий вишневими панелями. На одну мить велике дзеркало кінець коридора відбило його постать. Він читав табличку на дверях:

МИК.. СЕСТРІН
Режисер театру "Колумба"

Дзеркало очистилось. Потім у ньому знов показався великий комбінатор. В руці він держав стілець з гнутими ніжками. Він промчав коридором, вийшов на палубу і, перезирнувшись з Іполитом Матвійовичем, поніс стілець нагору, до рубки стернового. В скляній рубці не було нікого. Остап одніс стілець на корму і повчально сказав:

— Стілець буде стояти тут до ночі. Я все обдумав. Тут майже нікого не буває, окрім нас. Прикриймо стілець плакатами, а коли стемніє, спокійно ознайомимось з його нутром.

Через хвилину стілець, закиданий фанерними листами і кумачем, зник з-перед очей.

Іполита Матвійовича знову напала золота лихоманка.

— А чому б не однести його до нашої каюти? — запитав він нетерпляче.— Ми б його розшили негайно. І якби найшли діаманти, то зараз же й на берег...

— А якби не найшли? Тоді що? Куди його дівати? Чи, може, однести його назад до громадянина Сестріна і ввічливо сказати:

"Пробачте, мовляв, ми у вас стільчик украли, але на жаль, нічого в нім не знайшли, тож, мовляв, візьміть назад трохи зіпсованим!" Так би ви зробили?

Великий комбінатор мав рацію, як завжди. Іполит Матвійович заспокоївся тільки в ту хвилину, коли з палуби пролунали звуки увертюри, що її виконували на кружках Есмарха і пивних батареях.

Тиражні операції на цей день були закінчені. Глядачі розсілись на берегових схилах і, дивовижна річ, шумно виявляли своє схвалення аптечно-негритянському ансамблеві. Галкін, Палкін, Малкін, Чалкін і Залкінд гордовито поглядали, немовби кажучи:

"От бачите! А ви казали, що широкі маси не зрозуміють. Мистецтво, воно завжди доходить!"

Потім на імпровізованій сцені колумбівці розіграли легкий водевіль з співами й танками, зміст якого полягав у тому, як Бавило виграв п'ятдесят тисяч карбованців і що з того вийшло. Актори, скинувши з себе пута миксестринського конструктивізму, грали весело, танцювали енергійно і співали милими голосами. Берег був цілком задоволений.

Другим номером виступив віртуоз-балалаєчник. Берег вкрився усмішками.

"Бариня, бариня,— виробляв віртуоз,— судариня-бариня".

Балалайка запрацювала особливо. Вона перелітала за спину артиста, і з-за спини чулося: "Если барин при цепочке, значит— барин без часов!" Вона злітала в повітря і за короткий свій літ випускала чимало найважчих варіацій.

Настала черга Жоржетти Тираспольських. Вона вивела з собою табунець дівчат у сарафанах. Концерт закінчився російськими танками.

Поки "Скрябін" готувався до дальшої плавби, поки капітан вів переговори в трубку з машинним відділом і пароплавні топки палали, гріючи воду, духовий оркестр знову зійшов на берег і всім. на втіху почав грати танки. Утворились мальовничі групи, сповнені руху. Призахідне сонце посилало лагідне абрикосове світло. Настала ідеальна година для кінознімання. І справді, оператор Полкан, позіхаючи, вийшов з каюти. Вороб'янинов, що вже звик до амплуа загального хлопчика, обережно ніс за Полканом знімальний апарат. Полкан підійшов до борта і вп'явся очима з берег. Там на траві танцювали солдатської польки. Парубки тупотіли босими ногами з такою силою, немов хотіли розколота нашу планету. Дівчата пливли. На терасах і з'їздах берега разтаборились глядачі. Французький кінооператор з групи "Авангард" найшов би тут роботи на три доби. Але Полкан, ковзнувши по берегу щурячими очатами, одразу ж одвернувся, однохіддю підбіг до голови комісії, поставив його до білої стінки, сунув йому до рук книгу і, попросивши не ворушитись, довго і плавно крутив ручку апарата. Потім він повів засоромленого голову на корму і зняв його на фоні заходу.

Закінчивши знімання, Полкан поважною ходою попрямував до своєї каюти і замкнувся.

Знову заревів гудок, і знову сонце з переляку втекло. Настала друга ніч. Пароплав був готовий до дальшої мандрівки.

Остап з острахом думав про завтрашній ранок. Йому треба було вирізати на картоні постать сіяча, що розкидає облігації. Ця художня проба була не до снаги великому комбінаторові. Якщо з літерами Остап так-сяк справлявся, то для художнього змалювання сіяча уже не лишалось жодних ресурсів. ^/ — То майте на увазі,— застерігав товстун,— з Васюків ми починаємо вечірні тиражі, і нам без транспаранта ніяк не можна.

— Будь ласка, не турбуйтесь,— заявив Остап, сподіваючись більше не на завтрашній ранок, а на сьогоднішній вечір,— транспарант буде.

Настала зоряна вітряна ніч. Населення тиражного ковчега заснуло. Леви з тиражної комісії спали. Спали ягнята з особового столу, козли з бухгалтерії, кролики з відділу взаємних розрахунків, гієни й шакали звукового оформлення і голубиці з машинного бюро.

Не спала тільки одна нечиста пара. Великий комбінатор вийшов з своєї каюти о першій годині ночі. За ним слідом ішла безшумна тінь вірного Кіси. Вони піднялись на верхню палубу і нечутно наблизились до стільця, вкритого фанерними листами. Обережно розібравши покриття, Остап поставив стілець на ніжки, стиснувши щелепи, розшив обценьками оббивку і заліз рукою під сидіння.

Вітер бігав по верхній палубі. В небі легенько ворушились зорі. Під ногами, глибоко внизу, плюскотіла чорна вода. Берегів не було видно. Іполита Матвійовича трясло.

— Єсть!— сказав Остап придушеним голосом.

ЛИСТ ПАНОТЦЯ ФЕДОРА,
ПИСАНИЙ НИМ У БАКУ 3 МЕБЛЬОВАНИХ КІМНАТ "ВАРТІСТЬ" ДРУЖИНІ СВОЇЙ В ПОВІТОВЕ МІСТО N

"Дорога й кохана моя Катре!

Кожна година наближає нас до нашого щастя. Пишу я тобі з мебльованих кімнат "Вартість", після того як полагодив усі свої справи. Місто Баку вельми велике. Тут,— кажуть,— добувають гас, але туди треба їхати електричним поїздом, а у мене немає грошей. Мальовниче місто омивається Каспійським морем. Воно справді дуже велике на розмір. Спека тут страшенна. На одній руці ношу пальто, на другій — піджак,— і то гаряче. Руки пріють. Раз у раз ласую чайком. А грошей майже нема. Але не біда, голубко моя, Катерино Олександрівно, скоро грошей у нас буде без ліку. Побуваємо скрізь, а потім осядемо по-доброму в Самарі, біля свого заводика, і наливочку попиватимем. А втім, ближче до діла.

Своїм географічним положенням і числом населення місто Баку куди більше за город Ростов. Однак поступається перед містом Харковом своїм рухом. Інородців тут сила. А особливо тут багато вірмешок і персіян. Тут, матушко моя, до Туреччини недалеко. Був я і на базарі, і бачив я багато турецьких речей і шалей. Захотів тобі в подарунок купити мусульманське покривало, тільки грошей не було. І подумав я, що коли ми розбагатіємо (а до цього днями треба лічити), тоді і мусульманське покривало купити можна буде.

Ох, матушко, забув тобі написати про дві страшні пригоди, що трапились зо мною в місті Баку: 1) упустив піджак брата твого, пекаря, в Каспійське море і 2) в мене на базарі плюнув одногорбий верблюд. Обидві ці події здивували мене вкрай. Чому влада допускає таке безчинство над проїжджими пасажирами, тим паче що верблюда я не чіпав, а навіть зробив йому приємне — полоскотав лозинкою в ніздрі. А піджак ловили всією громадою, ледве виловили, а він увесь у гасі. І не знаю вже я, що скажу твоєму братові, пекарю. Ти, голубко, поки що держи язик за зубами. Чи обідає іще Євстигнєєв?

Перечитав листа і побачив, що про діло нічого не встиг тобі розказати. Інженер Брунс дійсно працює в Азнафті. Тільки в місті Баку його нині нема. Він поїхав у відпустку в місто Батум. Родина його має постійне мешкання в Батумі. Я розмовляв тут з людьми, і вони кажуть, що справді в Батумі у Брунса все меблювання. Живе він там на дачі, на Зеленому Мисі — така є там дачна місцевість (дорога, кажуть). Путі звідси до Батума — на п'ятнадцять карбованців з копійками. Перекажи Двадцять сюди телеграфом, з Батума все тобі протелеграфую. Розпускай по місту чутки, що я все ще біля одра тітусі в Воронежі.

Твій вічно чоловік Федя

Постскриптум. По дорозі до поштової скриньки у мене вкрали в номерах "Вартість" пальто брата твого, пекаря. Я в такому горі! Добре, що тепер літо! Ти братові нічого не кажи".

вгору