Розділ XXXIII ВИГНАННЯ 3 РАЮ

Тим часом як одні герої роману були переконані, що час терпить, а другі гадали, що час не жде,— час біг собі своїм звичаєм. За курним московським травнем прийшов курний червень. У повітовому місті N автомобіль Держ. No 1, зазнавши аварії на вибої, стояв уже два тижні на розі Старопанського майдану і вулиці імені товариша Губернського, вряди-годи затягаючи околиці страшенним димом. З старгородського бупру виходили поодинці сконфужені учасники змови "Меча і рала"— у них взято підписку про невиїзд. Вдова Грицацуєва (палка жінка, мрія поета) повернула до своєї бакалії і була оштрафована на п'ятнадцять карбованців за те, що не вивісила на видноті прейскуранта цін на мило, перець, синьку та інші дрібні товари,— забутливість, яку легко пробачити жінці з великим серцем!

— ЄстьІ— повторив Остап зривистим голосом.—Держіть! Іполит Матвійович узяв у свої тремтячі руки плоский дерев'яний ящичок. Остап у темноті далі рився в стільці. Блиснув береговий маячок. На воду ліг золотий стовпчик і поплив за пароплавом.

— Що за чорт!—сказав Остап. — Більше нічого нема!

— Н-н-не може бути,— пробелькотів Іполит Матвійович.

— Ну, ви теж погляньте!

Вороб'янинов, затамувавши дух, впав на коліна і по лікоть всунув руку під сидіння. Між пальцями він намацав основу пружини. Більше нічого твердого не було. Від стільця струмував сухий огидний запах стривоженого пилу.

— Нема?— запитав Остап.

— Немає.

Тоді Остап підняв стілець і викинув його далеко за борт. Вода важко сплеснула. Подригуючи од нічної вологості, концесіонери, сповнені сумніву, повернули до себе в каюту.

— Так,—сказав Бендер.—Щось ми в усякому разі найшли.

Іполит Матвійович дістав з кишені ящичок і осовіло глянув на нього.

— Давайте, давайте! Чого очі витріщили? Ящичок одкрили. На дні лежала мідна позеленіла платівка з написом:

ЦИМ ПІВКРІСЕЛКОМ
МАЙСТЕР
ГАМБС
починає нову партію меблів
1865 р., Санкт-Петербург

Напис цей Остап прочитав уголос. — А де ж діаманти?—запитав Іполит Матвійович.

— Ви надзвичайно догадливі, дорогий мисливцю за табуретками! Діамантів, як бачите, нема.

На Вороб'янинова жалко було дивитися. Одрослі злегка вуса ворушились, скельця пенсне були туманні. Здавалось, що з розпачу він б'є себе вухами по щоках.

Холодний, розсудливий голос великого комбінатора справив свій звичайний магічний вплив. Вороб'янинов витяг руки по витертих швах і замовк.

— Мовчи, смутку, мовчи, Кісо! Коли-небудь ми поглузуємо з чудернацького восьмого стільця, в якому знайшлась нікчемна дощечка. Тримайтесь. Тут е ще три стільці — дев'яносто дев'ять шансів із ста!

За ніч на щоці засмученого вкрай Іполита Матвійовича вискочив вулканічний прищ. Всі страждання, всі невдачі, вся мука гонитви за діамантами — все це, здавалось, пішло в прищ і мінилось тепер перламутром, вечоровою вишнею і синькою.

— Це ви навмисне? —запитав Остап.

Іполит Матвійович конвульсивне зітхнув і, високий, тіль зігнутий, як удочка, пішов по фарби. Почалось виготовлення транспаранта. Концесіонери працювали на горішній палубі.

І почався третій день плавби.

Почався він короткою сутичкою духового оркестру з звуковим оформленням за місце для репетицій.

Після сніданку до корми, одночасно з двох боків, рушили здоровані з мідними трубами і худі лицарі есмархівських кружок. Першим на кормову лаву встиг сісти Галкін. Другим прибіг кларнет з духового оркестру.

— Місце зайняте,— похмуро сказав Галкін.

— Ким зайняте? — лиховісне запитав кларнет.

— Мною, Галкіним.

— А іще ким?

— Палкіним, Малкіним, Чалкіним і Залкіндом.

— А Йолкіна у вас нема? Це наше місце.

З обох боків наспіла підмога. Тричі підперезаний мідним змієм-гориничем, стояв гелікон— найпотужніша машина в оркестрі. Похитувалась подібна до вуха волторна. Тромбони стояли в повній бойовій готовності. Сонце тисячу разів відбилось у бойовому обладунку. Темно і дрібно виглядало звукове оформлення. Там мигало пляшкове скло, блідо світилися клістирні кружки і саксофон обурлива пародія на духовий інструмент, насіннєва витяжка з справжньої духової труби,— був жалюгідний і схожий на носогрійку.

— Клістирний батальйон,— сказав задирака-кларнет,— претендує на місце.

— Ви,— сказав Залкінд, намагаючись підшукати найдошкульніше слово,— ви — консерватори від музики!

— Не заважайте нам репетирувати!

— Це ви нам заважаєте!

— На ваших нічних посудинах чим менше репетируєш, тим краще виходить.

— А на ваших самоварах, репетируй—не репетируй, ні біса не вийде.

Не дійшовши ніякої згоди, обидві сторони залишились на місці і уперто заграли кожна своє. Вниз рікою попливли звуки, які міг би породити тільки трамвай, повільно проповзаючи по битому склу. Духовики виконували марш Кексгольмського лейб-гвардії полку, а звукове оформлення — негритянський танок: "Антилопа біля джерел Замбезі". Скандал був припинений особистим втручанням голови тиражної комісії.

Об одинадцятій годині велику працю закінчено. Задкуючи, Остап і Вороб'янинов потягли транспарант до капітанського містка. Перед ними, знявши руки до зір, біг товстунець, завідувач господарства. Спальними зусиллями транспарант було прив'язано до поруччів. Він височів над пасажирською палубою, як екран. За півгодини електротехнік підвів до спини транспаранта проводи і приладнав всередині його три лампочки. Залишилось повернути вимикач.

Попереду, праворуч од носа, уже миготіли вогники міста Васюки.

На урочистий момент освітлення транспаранта завідувач господарства скликав усе населення пароплава. Іполит Матвійович і великий комбінатор дивились на зібраних згори, стоячи обабіч темної іще скрижалі.

Кожну подію на пароплаві плавуча установа брала близько до серця. Друкарки, кур'єри, відповідальні працівники, колумбівці і пароплавна команда стовпились, задерши догори голови, на пасажирській палубі.

— Давай! — скомандував товстунець.

Транспарант освітився.

Остап глянув униз, на натовп. Рожеве світло лягло на обличчя.

Глядачі засміялись. Потім запала тиша. І суворий голос знизу сказав:

— Де завгосп?

Голос був такий відповідальний, що завгосп, не рахуючи приступок, кинувся вниз.

— Подивіться,— сказав голос,— полюбуйтесь на вашу роботу!

— Зараз витурять! — шепнув Остап Іполитові Матвійовичу. І справді, на горішню палубу, як яструб, вилетів товстунець.

— Ну, як транспарантик? — нахабно запитав Остап.— Доходить?

— Збирайте речі! — закричав завгосп.

— Навіщо така поквапність?

— Зби-рай-те речі! Геть! Ви під суд підете! Наш начальник жартувати не любить.

— Женіть його! — долинув знизу відповідальний голос.

— Ні, серйозно, вам не подобається транспарант? Це, справді, кепський транспарант?

Далі вести гру не було жодного сенсу. "Скрябін" уже пристав до Васюків, і з пароплава можна було бачити очманілі лиця васюкінців, що з'юрмились на пристані.

У грошах категорично було відмовлено. На збори дано п'ять хвилин.

— Суча лапа! — сказав Симбієвич-Синдієвич, коли компаньйони сходили на пристань.— Доручили б оформлення транспаранта мені. Я б його так зробив, що ніякий Мейєрхольд зо мною не помірявся б.

На пристані концесіонери зупинились і глянули вгору. В чорних небесах сяяв транспарант.

— М-да,— сказав Остап,— транспарантик досить дикий. Мізерне виконання.

Рисунок, зроблений хвостом непокірного мула, проти Остапового танспаранта видався б музейною коштовністю. Замість сіяча, що розкидає облігації, шкідлива Остапова рука змалювала якийсь обрубок з цукровою головою і тонкими батогами замість рук.

Позаду концесіонерів палав світлом і гримів музикою пароплав, а попереду, на високому березі, був морок повітової півночі, собачий гавкіт і далека гармонь.

— Резюмую становище,— сказав Остап життєрадісно.— Пасив: ні копійки грошей, три стільці одпливають вниз рікою, ночувати ніде і жодного значка диткомісії. Актив: путівник по Волзі видання тисяча дев'ятсот двадцять шостого року (довелось позичити у мосьє Симбієвича в каюті). Бездефіцитний баланс підбити дуже важко. Ночувати доведеться на пристані.

Концесіонери влаштувались на пристанських лавках. При світлі поганенького гасового ліхтаря Остап прочитав з путівника:

"На правому високому березі — город Васюки. Звідси йдуть лісові матеріали, смола, лико, рогожі, а сюди привозять речі широкого вжитку для краю, що лежить за 50 кілометрів від залізниці.

В місті 8000 жителів, державна картонна фабрика з 320 робітниками, маленький чавуноливарний, броварний і шкіряний заводи. З шкільних закладів, крім загальноосвітніх, лісний технікум".

— Становище куди серйозніше, ніж я думав,— сказав Остап.— Вибити з васюкінців гроші для мене поки що нерозв'язне завдання. А грошей нам потрібно щонайменше тридцять карбованців. По-перше, нам треба харчуватись і, по-друге, обігнати тиражну балію і стрітись з колумбівцями на суходолі, в Сталінграді.

Іполит Матвійович згорнувся, як старий худий кіт після сутички з молодим суперником — кипучим володарем дахів, горищ і слухових вікон.

Остап розгулював уздовж лавок, міркуючи і комбінуючи. До першої години ночі чудовий план був готовий. Бендер розклався поруч компаньйона й заснув.

вгору