Оповідання з точними датами

ОДИНАДЦЯТИЙ ступінь
Veritas est adecgatio rei e/ intelleaus.:

1
Справжній текст не повинен мати початку, Інакше його творцеві довелось би ускладнювати поверхню знаками, що їхній зміст наближався б до трюїзму: " Спочатку було ..."; відтак він мав би розповісти про все, що відбулося потому. Справжній текст виринає нізвідки; однією з своїх інкарнацій справжній текст стверджує:

"... бо каста жерців е прадавньою. У первісній простоті Бронзового еону авторитет, замкненість, родова та знакова спадковість цієї касти народжувала владу необмежену в світі прихованому і значну в світі відкритому.

Якщо на першому ступені посвяти піддані світових імперій давнини були спроможні бачити лише боротьбу династій та торгових кланів, — на вищих щаблях втаємниченості Обраному відкривалась заглиблена у містику знакоутворення І заклять боротьба храмів та святилищ за владу істинну приховану, боротьба, де спадкова переданий прадавній знак важив більше за царство, де магічна формула упосліджувала потугу армій.

Вище знання передбачає три наріжні камені свого існування межи смертних: по-перше, це -— гранично узагальнений Бог, можливо, Божественний принцип, єдиний та всеохоплюючий, небайдужий до перебігу земних подій; прийти до Нього можливо через будь-яке з Його імен; no-друге, це наявність в середовищі Обраних системи універсальних символів, що мають Ієрархію таємних значень і зрозумілі в цих значеннях вам носіям відповідних ступенів посвяти на планеті; по-третє, це інформація про первісний центр езотерії (Шамбала, Біла Пагода, Безіменний храм тощо], де зберігаються вичерпні дані про втручання Єдиного у земну історію. Деякі з містиків називають цей Центр Спогадом, інші — Присутністю.

Одним з найбільш універсальних символів Присутності для Обраних є знак, що виглядає як коло з крапкою в центрі. Від передвічних часів Ойкумени, оповитих мороком неписьменності сущих, цей символ ототожнюється з Сонячним диском І для посвячених учнівських ступенів його зміст огорнутий містеріями сонячної магії. Для посвячених четвертого ступеня (в системі Розенкрейцерів цей щабель обраності обтяженийназвою "Наближенийдо істини", в ієрархіїМартинця — "учень Коєна, Великий Обраний"! відкривається більш глибоке значення символу. Воно подвійне. У першому розгорненні крапка уособлює Єдиного, а коло, всі сегменти якого рівновіддалені від центрально'/' — імена Його, що несть їм Числа. У другому розгорненні центральна крапка позначає таємний Центр Присутності, коло — Обраних в океані смертних і суєти смертних.

На шостому ступеніпосвяченості ("Старший Адепт"в Розенкрейцерів і "Великий Будівничий" в ієрархії Мартинця) тлумачиться порожній простір між крапкою та колом. Вчителі Обраних шостого ступеня визнають цей простір хаосом світу непосвячених, що знають форми Єдиного під виглядом імен Його, але неспроможні пізнати Його Сутність без імені та без форми — апофатично. Носіям шостого ступеня пояснюють напис гробниціХревеф у Єгипті, виконаний невідомим Обраним, ймовірно восьмого ступеня, у 1370 році до н.е. Напис стверджує: "Живе Ра-Гор-Ахт, радісний у небесному вирії, в імені своєму як Шу, що є Йот'.

Тлумачення напису починають з пояснення, що "Ра-Гор-Ахт" є одним з найпотаємніших імен Єдиного в єгипетському лімесР езотерії Обраних, що " Illy" означає невловиму субстанцію сонячного світла, сугність якої — ототожнення всього в Єдиному, що "Йот" — геометричний знак Сонця, ускладнений до Числа.
В окультній системі Тарота Символ розгортається у Число 6-212-666. Остання цифра у Каббалі позначена літерами "мем-самен-вов" і на восьмому щабл: посвяченості тлумачиться як... На цьому текст обривається — справжні тексти пірнають у небуття безболісно. На відміну від людей, тексти не бояться Безодні — рідної сестри своєї, розлученої з ними в давні часи Присутності.

2
... Ніхто не зміг передбачити, що Маг Внутрішньої ложі Мемфісу обере для Реконструкції Семюела Джеремію Маккона, Магістра Храму. Це сталося в середу, 6 серпня 1780 року, на зібранні Королівської Арки Лондона при мовчазному здивуванні братів вищих ступенів посвяти.

Через три місяці хворий на астму, кульгавий та короткозорий Реконструктор Маккон зійшов пандусом іспанського барка "Амалія" у плинний портовий простір віце-королівської Ліми. Морська подорож знесилила Маккона катастрофічними санаціями шлунку, хворобою, від якої жовтіють вуха, та відсутністю ванни. Хвилі двох океанів поглинули три пари дорогих гонвудівських панчох, подертих Реконструктором на слизьких трапах "Амалії", капелюх і два пасма фарбованого волосся, втрачених під час шторму в бухт1 Сан-Лусіано. Залишаючи барк, Маккон насилу втримався від прокляття ХонІ, що ним проклинають негостинні криївки у час прощання; стримала його заборона пооклять клятв, якою зв'язувались Обрані Мемфіської ложі.

За півсоверена портовий покруч Дібо довів Магістра Храму до брами дешевого готелю "Консепсьйон" у східному кварталі європейської частини Ліми. Реконструктор заплатив двотижневий пансіон, відмовився від послуг повії і зачинився в кімнаті, меблі якої ховали у напівзруйнованих площинах довгоносих жуків та звитяжний дух Конкісти. Над ліжком Маккон побачив розп'яття; це полегшило вибір Методу Реконструкції — першу медитацію він почав з молитви до Отця Небесного.

На двадцятій хвилині заглиблення він відчув нетілесну втому; її хвилі підносились із сутностей слів, на яких Маккон зосереджував свідомість. Вздовж леза зосередженості проповз повільний ритм сіро-червоних імпульсів. Реконструктор примружив отвір осягнення і завдав утомі концентрованих зелених ударів. Вправа не вдалась. Розтовчені на м'яке, імпульси розбіглися сірими кульками важкості, обтяжуючи піхви обернутого на себе мислення.
Маккон вирішив дістатись глибинних джерел життєвої сили і тим перемогти втому. Опівночі меч його зосередженості прохромив оболонку Червоної Сфери, що кружляє в астральному мороці Єства. Срібне, біле, сліпуче сяйво наповнило Реконструктора. В полум'ї первісної потуги згоріли його хвороби і біль, розплавились кульки втоми, наче пара, щезли сумніви. І він відтягнув лезо зосередженості, вже загартоване для Реконструкції, у прохололі печери суджень та речень. Потім він почув власні слова і зрозумів їх як молитву вдячності: Єдиний підносив благість свою у вічних заповітах.

1 грудня 1780 року Семюел Джеремія Маккон виїхав з Ліми на південь і за дві доби дістався руїн Пачакамаку, одного з найголовніших святилищ Тауантінсуйю — загиблої імперії інків.

... Від океану віяв повільний вітер, що звивав вологе важке повітря у прозорі безхмарні рулони. Вони скочувались на червонясті обладунки берегових пагорбів, вбираючи сміття, комах, запахи, розгортались на підніжжях Анд прозоро-рожевою тубільною атмосферою. Серед гри повітряних завиванців, на пласкому пісковику зруйнованої піраміди Пачакамаку, Реконструктор розпочав найпотаємніший з ритуалів ложі Мемфісу. Збуджений уможливленням таємного, він не спромігся обійтись без ковтка чорної рідини, що зносить над теренами свідомості дзеркальну баню самоспоглядання. Містичний бальзам впав у єство Реконструктора і потягнув його в Безодню бескидами часу. Заки дзеркальна плівка огортала Маккона в просторі Пачакамаку, він притиснув сухі долоні до шерехатих плит піраміди — минуле гарячими хробаками вповзло у лінії долонь, вогнем безбарвним просоталось крізь сухожилки і огорнуло рамена Реконструктора.
Нарешті він перестав відчувати, як чорна рідина пече шлунок, темні дзеркала досягли стовпів сущого, вмерле буття досягло очей. Всередині Реконструктора спалахнув день трьохсотрічної давнини, і був він сонячним та строкатим.
Маккон побачив золоте ранкове Сонце і океан, всіяний срібними стрілами блиску, побачив послів імператора Уайна Капака, що підіймались до святилища стрімкими сходами піоаміди, і кольорове пір'я воїнів, темну ц кіру жриць з горбуватими носами і жертовних лам побачив Маккон. Він сконцентрував увагу на вівтарі, числовими формулами відгортаючи другорядне. Він вже бачив Жертовник і знаки Жертовника, і золоті ооги обіруч нього. Але на сходах вівтаря стояли оголені красуні, і він не втримався на лезі зосередженості.

Реконструктор віддавна знав, що ворожнеча між жінками і знаками споконвічна, але вперше осягнув Досвідом Втрати, як спіральні пружини хтивості руйнують мережу зчеплених символів. Одна Із жриць відчула присутність його бажань і подивилася смальтовими очима в простір Маккона. Видіння хитнулось і розлетілось на веселки. Чорний бальзам пішов горлом. Реконструктор впав на кам'яні плити...

Через дві доби Маккон відбудував видіння і поглибив Реконструкцію. Він добрався до знаків Жертовника і побачив Сонячне Коло, зроблене із золота, та числові знаки пояснення. Він зробив останнє зусилля, пірнув у сутність цих Чисел, і в мить осяяння був •-. вбитий чабаном-кечуа, якому сподобався одяг п'яного європейця.

З
В Архіві ложі Мемфісу зберігся запис, зроблений Старшим Адептом паном Теодором Алоізом Вальдштайном у 1781 році. Старший Адепт писав:

"Найдосконаліші шляхи Розуму затьмарюються сумнівами. Два роки тому, в часи передстояння Верховного Мага ложі найдостойнішого Людвіга Йасона Кроулі, дехто з шотландських братів вищих ступенів посвяти став висловлювати підозри відносно фундаментальних джерел Герметичної Традиції Мемфісу.

На одному з ритуалів брати з посвятами Адептів і молодших Магістрів закинули ложі звинувачення у прихованих сатанинських містеріях.

Сер Кроулі погодився перевірити сутність головних Знаків Герметичної Традиції шляхом Реконструкції її прадавніх джерел. Відомо було з книг нічних та секретних, що тубільці іспанського Перу, у наївності своїй, малювали гематричні коди Одинадцятого Ступеня Обраності просто на вівтарях храмів. Езотерія індіанців вважається чистою, без домішок інших Традицій, і сягає часів Присутнього.

Реконструктором був обраний Семюел Джеремія Маккон, шотландець, носій ступеня "Магістр Храму". Він був відправлений у Ліму, але загинув, вбитий місцевими грабіжниками. Найуславленіші візіонери ложі визнали, що до загибелі Маккон досяг Одинадцятого Ступеня і побачив сутність Сонячного Знаку.

Прикладом цим застерігаю вас, брати у майбутті, не торкатись Початків, перебуваючи в сумніві".

ВІЧНЕ ПОВЕРНЕННЯ

Вікторії Загребельній

У 1521 році ногайський воєначальник Курбат-мурза перейшов на службу до Великого князя Московського Василія Третього, був охрещений Димитрієм і породив Василія Димитровича, син якого Яків у службових реєстрах став писатись Курбатовим.

Онук Якова був наближений до першого воєводи Димитрія Трубецького і дістав поранення у двобої з Доменіком Радзівіллом року 1620 під мурами Смоленська. Дворянський рід Курбатових не загубився в часи Імперії, віддавши її військам шістнадцять чоловіків; на золоті погони одного з них, у 1876 році, імператор Олександр Другий посадив контр-адміральських чорних орлів. 6 липня 1920 року, омиваючи кров'ю чотирьохсотлітній ювілей династії, загинув у таврійських степах штабс-капітан Костянтин Курбатов. Через тиждень його неодружена сестра Анна народила дитину чоловічої статі. Хлопчика записали Курбатовим і дали при хрещенні ім'я Володимира на честь свята Рівноапостольного Князя. Син Володимира — Валерій у 1964 році одружився на москвичці і через десять років отримав квартиру у Хімках. Ще через рік народився Юрій Валерійович (п'ятнадцяте покоління Курбатових, рахуючи від ногайського мурзи).
На вісімнадцятому році життя мешканець Москви Юрій Курбатов зненавидів своє місто. Переповнені вмираючими безглуздими звуками вулиці, контейнери із смердючим сміттям у сіро-вологих дворах-колодязях, червоне від іржі та дешевої фарби залізо сходів, балконів, труб, агрегати опалювальних систем, що звисають зі стель в кухнях, склались перед ним і обіруч нього у знаки всесвітньої Змови, вмонтованої прадавніми гросмейстерами в павучу геометрію дев'ятимільйонного мурашника. Прийшов час, коли він визнав геніальний план Великого Адольфа — створити на місці Москви величезне озеро, що на його берегах, серед спокою відтвореної природи, підносилися б до не скривдженого заводськими трубами неба гранітні вежі замків групенфюрерів СС. Степова кров пращурів та зелені сни з шляхетними білими лебедями спрямували Юрія Курбатова у теплий підвал, де втомлений істиною Євагрій Балашов збирав своїх однодумців.

Балашов носив жовті вуса, чорну сорочку, знав напам'ять четверту частину " Так говорив Заратустра * і три оповідання Говарда Лавкрафта. Свої вірші він підписував двома псевдонімами: "Орел Заратустри" та "Цхултху".
Балашов пояснив Курбатову зміст існування двох ойкумен — Північного світу аріїв-ротарів, селищ та честі і Південного світу торгівців-семітів, міст та базарів. Він розповів неофітові про останню перемогу аріїв Миневії над хитрим і розбещеним Півднем у 626 році до народження Христа, про наступні тисячоліття безперервного відступу шляхетних націй на Північ, про страшні їх поразки і створення всесвітньої торгової імперії недолюдків.
І Курбатов уявив собі цей відступ. Він бачив, немов увіч, жменьку світловолосих струнких людей, що під серпанком нордичного присмерку відступає у крижані печери Скандії; старі жерці із Свастиками на білих шатах несуть списані рунами тисячолітні друїдські книги; стомлені біляві красуні ведуть крізь чорні хащі дітей з похмурими сірими очима; а з Півдня наповзає гуркіт і блиск багатомільярдного міста з його базарами, брудом, рекламами і блудницями; серед червоно-мерехтливого пекла снують міріади здичавілих споживачів усіх рас і народів, змішаних вавілонами вавілонів...

На заводі, де Курбатов працював помічником слюсаря, він знайшов бронзову плиту товщиною в два пальці. Він знав, що Творець Третього Райху любив світлу бронзу. За тиждень Юрій вирізав з плити масивну Свастику і відполірував її до дзеркального блиску. Вдома він встановив Знак на різьблену тумбу, спробував медитувати, вдивляючись у спалахи бронзової поверхні. Іноді серед плинних вигинів власного відображення він бачив первісні ліси Євразії, неполоханих сріблястих оленів і чорну блискавку готської стріли. Тоді він відчував те, що назвав Вічним Поверненням, немов невідпорні заломи Свастики повертали його крізь хмари зганьбленої циклічності у цноту Початків.
10 вересня 1993 року Юрій Курбатов покохав Юлію. Його ровесниця і сусідка несла на собі знаки Обраності: волосся кольору стиглої пшениці, сіро-сталеві арійські очі, стрункі ноги північної мисливиці. Однодумці Євагоія Балашова перевірили походження її предків до 1896 року і не знайшли семітських домішок. 26 вересня Юрій написав коханій першого листа, в якому порівнював її з прекрасною Тойтборгою і цитував "Старшу Едду". Через три дні арійська красуня завітала до квартири Курбатових. Вівтар із Свастикою вона знайшла достатньо оригінальним для продовження їхніх зустрічей, попередивши Юрія, що вирішила зберегти дівоцтво до двадцяти трьох років. Учень Балашова визнав це рішення достойним Традицій і отримав від Юлії вдячно-цнотливий поцілунок.

6 листопада Курбатов дістав від коханої послання, де згадувалась казка Ганса Християна Андерсена "Снігова королева".

"Ти нагадуєш мені Кая в палаці Снігової королеви, — писала Юлія. — Кай намагався скласти із шматків криги слово "вічність", і твоя свастика теж символ вічності. Ти бавишся крижинами вмерлих ідей і перетворюєш серце своє на коигу".

Юрій показав послання Євагрію.

Орел Заратустри прочитав текст І пояснив Курбатову, що казкар Андеосен був масоном 30-го ступеня посвяти у ложі "Схід Данії", що казку "Снігова королева" втаємничені читають як окультний трактат розенкрейцерів, що сім розділів казки відповідають семи рівням посвяти в масонському Ордені Рожевого Хреста, що головними знаками трактату є дзеркала і троянди — відомі символи датських масонів, що вирази "сила дванадцяти богатирів" та "крижана гра розуму" і зовсім є цитатами з ритуальних масонських написів.

Балашов розкривав таємниці андерсенівського тексту стоячи. Юрій сидів. Велике тіло Вчителя нависало над ним, немов потуга Цхултху над приреченим човном. Він вислухав усі докази.

Вдома він перечитав казку очима втаємниченого і впевнився, що Балашов правий. У Андерсена Південь перемагав Північ.
Коли прийшла Юлія, Курбатов пояснив їй, що слово "Вічність" треба писати з великої літери і розповів про Вічне Повернення в арійських текстах і працях Фрідріха Ніцше.

Юлія слухала його без посмішки, уважно, і сказала: "Є багато символів Вічності. Якщо хочеш, я зроблю для тебе один з них — Коло Кохання". Юрій захотів.

... Він лежав, дивлячись на схизми і стигми стелі і відчував усе послідовно: як Юлія знімає одяг, як сідає теплим вимитим тілом на його обличчя, як її руки розгортають тканину і плоть, як швидка волога з її язика змішується з його вологою, повільною та густою. Він намагався відчути злиття з Вічністю у створеному колі, але зливались лише '':• тепло та поверхні; а Безодня не прийшла до свого воїна на допомогу...

Перед тим, як заснути, Юлія довго дивилася в очі Курбатова, а потім сказала, щоб він відніс Свастику на смітник. Він зробив за її бажанням і в ту ніч бачив уві сні видіння: срібний стиглою ковилою степ і два вершники у шкіряних шоломах з хутряною габою.

Вони їхали степом на волохатих татарських конях, про щось говорячи. Слова тюркської мови були незрозумілі Курбатову; на вершників налетіла суха хвиля вітру, і видіння згасло.
— Цього літа в Степу буде багато пожеж, — сказав Чорний Тюрген Курбат-мурзі. — Дощів не було від самого ід-аль-курбан.

Курбат-мурза не відповів, підтягуючи ремінці срібного сагайдака. Деякий час їхали мовчки. Потім знову заговорив Чорний Тюрген:

— Ти їдеш до Москви тільки тому, що Берке-хан відібрав в тебе Гуйлу? Не роби цього, мурза.
— Берке-хан — старий ішак,— відповів Курбат. Він перекинув сагайдак через плече і додав:
— Тільки дурні змінюють віру через жінок. А от вітер у Степу став гірким, а вода стала соляною. На все воля Аллаха!

червень 1994 р.