Василь Кожелянко

МИЛЬНА БУЛЬКА І РЕАКТИВНЕ ШИЛО
(драматичний етюд, або ж просто проза)

Це був спектакль, який давався лише один - єдиний раз і викликав неймовірну кількість найрізноманітніших відгукв і рецензій. Модерністи назвали його вагомим внеском у сучасне мистецтво, а реалісти - безглуздим штукарством.
Щодо мене, то я люблю рок-музику, футбол і письменників "втраченого покоління", а в авангардному театрі тямлю, мов баран в астрології. На спектакль пішов разом із тодішньою своєю знайомою, дуже інтелектуальною критикесою. Наші стосунки на той час були на стадії виконання кожної жіночої примхи.
За авангардною традицією спектакль почався ще в фойє. Звідкись вийшов актор - високий спортивної статури чоловік з мужнім вродливим обличчям. З буйними кучерями і геть у древньогрецькому одязі, якщо не рахувати потріпаних джинсів під хітоном.
-Шановні друзі, - почав він бадьоро, - дозвольте відрекомендуватись - Сократ. Давньогрецький філософ. Гуманіст раціоналіст, але, на жаль, ідеаліст, зате досить відомий, - котрийсь із персоналістів навіть помістив моє вчення в один із коренів дерева екзистенціалізму. Кожен, хто більш-менш знайомий з античною філософією, задасть, звичайно. Цілком справедливе питання "Чому Сократ не потворний черевань, а цей голівудствуючий жевжик?" Я вже чую подумки обурені вигуки "Геть красунчика-дилетанта!", аргументовані закиди "Автори постанови відхилились від історичної дійсності, бо як твердять...", оптимістичні заклики "Дайош справжнього Сократа - лисого кирпатого п'яницю!" Не хвилюйтесь, шановні глядачі-правдолюби, зараз я все поясню...
Але пояснити йому не вдалося, бо задзеленчав третій дзвоник і всі, хто мав квитка, попрямували до зали. Моя знайома підійшла до актора і спитала:
-Чому Сократ такий?
-А ви десь бачили Сократа іншого? - теж спитав її актор. Дискусія вичерпалась і ми теж пішли до залу.
Відкрилася завіса. На всій сцені лежало щось опукле, напівпрозоре, не дуже високе (ніби ще один кін). Всередині цього була вкарбована верхня частина величезного глобуса, що світилась різними барвами. Все це на фоні відкритого космосу.
На авансцену вийшов кудлатий і неголений парубійко, він був у старих джинсах і трохи напідпитку.
-Автор, - недбало і нахабно відрекомендувався він. - Я впевнений, що ніхто із вас не знає, що це таке, - показуючи на сцену, хамив хлопчина. - Хто вгадає, фундую пиво. Ну! Ніхто не знає? Значить так, ось це прозоре, якщо хто знає філософію Платона, наднебесна кришталева сфера, а там внизу, наче глобус, виглядає наша з вами планета Земля. Дія п'єси відбувається то на кришталевій сфері, де живуть ейдоси, тобто ідеї, то на нашій грішній Землі. Перший акт буде у наднебесному світі. Прошу починати! - гукнув він за лаштунки.
На сцену радше на кришталеву сферу почали виходити довговолосі розмальовані дівулі, вдягнуті у якесь заляпане різнокольоровими фарбами шмаття. Автор суворо оглянув їх і сердито запитав:
-Всі?
-Всі, - відповіла одна.
-Це йдоси, або ідеї, - пояснив нам автор. - Зараз ми з вами побачимо, чим вони займаються там, у наднебессі. Ось це ідея поетичності, а це - ідея музичності. І ось вони засперечались, хто з них мистецтвенніше. Що з цього вийде прошу дивитись.
Автор закурив і пішов собі геть.
А на сцені, тобто на сфері тим часом діялось таке: ідея музичності цупила ідею поетичності за волосся і примовляла:
-Суко, ще Шопенгауер твердив, що музика це чиста воля, а воля...
ІДЕЯ ПОЕТИЧНОСТІ (б'є ту під груди). Піди вмийся, шльондро, твій Шопенгауер - декадент, реакціонер, гад, контра та ідеолог фашизму, а ось поет-оптиміст І.Драч сказав: "...поезіє, на твоїй золотій струні висить Земля, всі інші обірвані."
ІДЕЯ МУЗИЧНОСТІ. Обірвані? Курво, це коси твої обірвані, а музика вічна, профуро.
Ідея поетичності, відступаючи, спотикається об сіру каменюку.
ГОЛОС З-ПІД КАМЕНЮКИ. Ти що осліпла, відьмо пустодзвонна? По живій людині, тобто ідеї ходиш, дивись, бо я Ідея догматизму, зла не прощаю, скочусь разок тобі на голову - навіки закам'янієш.
ІДЕЯ ПОЕТИЧНОСТІ. Пробачте, пані.
ІДЕЯ МУЗИЧНОСТИ. Пробачте, пані.
Ідея поетичности та Ідея музичности знову вчепились у волосся одна одній...
Тут у мене з'явилось таке відчуття, як тоді, коли у юнацькій зарозумілості легковажно взявся читати Фріца Гегеля, - мозок став круглим, без найменшого натяку на якісь звиви і кожне слово відскакувало від нього, як забіякуватий баран від дубових воріт.
А на сцені одна з ідей. Що сперечались за першість у мистецтві вже лежала з розбитою головою, а друга з рештою ейдосів пішла справляти перемогу.
Вийшли ще дві особи, очевидно, ейдоси. Одна товста, заплила салом, інша худа, кістлява і сіра.
ІДЕЯ З РОЗБИТОЮ ГОЛОВОЮ. Допоможіть. Помираю. Сестриці, ковточок водички...
ТОВСТА ІДЕЯ. І тобі не соромно, дівко? Ти ж чиста ідеальність, а мислиш вульгарно - матеріалістичними категоріями. До того ж дуже ліньки мені (позіхає).
ХУДА ІДЕЯ. Хіба не всеодно, однією більше, однією менше? Начальник Платон може придумати з десяток не менш гарних, ніж оця хуліганка, ідей. Всеодно.
ТОВСТА ІДЕЯ (напевне ідея лінощів). Аж завидки беруть, тепер вона може собі все життя лежати і ніхто її не потривожить. Кайф!
ХУДА ІДЕЯ (мабуть ідея байдужости). Ну не все життя, а ті кілька годин, що їй залишилось жити. Але всеодно.
Тут загриміла музика - бравурний войовничий марш. (Я повинен сказати, що в ямі замість оркестру сидів молодик з цигаркою в зубах за магнітофонами і підсилювачами, а музика линула з колонок.) Верхня частина глобуса вкарбованого в кришталеву сферу засвітилася яскраво червоним світлом. Ідеї на сфері здригнулись.
ІДЕЯ ЛІНОЩІВ. Що уе?
ІДЕЯ БАЙДУЖОСТИ. Мені всеодно, але здається там внизу чергова світова війна.
ІДЕЯ ЛІНОЩІВ. І як їм не ліньки?
ІДЕЯ БАЙДУЖОСТИ. Всеодно.
Обоє йдуть собі геть. Поранена ідея скиглить. Виходить та, котра з нею сперечалась із кривавим каменем в руці, трохи напідпитку.
ІДЕЯ З КАМЕНЕМ. Здихаєш, суко?
ПОРАНЕНА ІДЕЯ. Дай спокій вмерти, відьмо.
ІДЕЯ З КАМЕНЕМ. Ще хочеш? (Підходить до лежачої).
Тут з-за лаштунків вибігає кремезний дідуган з бородою і довгим волоссям. У древньогрецькому одязі, але з-під хітона в нього не стирчать, як у решти древніх греків, голі волохаті ноги, а виглядають добротні, начищені до дзеркального блиску, хромові чоботи. Підперезаний він також не мотузкою, подібно до Діогена Сінопського, а новеньким рипучим офіцерським ременем з портупеєю. Він підбігає до ідеї з каменем і замахується на неї нагаєм. Вона з криком: "Ой, Платон!" втікає.
ПЛАТОН. Геть розпустились. Я ночей не досипаю, статкую, щоби все було, як у людей, щоби благо примножувати, а їх так і вабить скверна матеріалізму. Ходжу поміж них, як фельдфебель, прости Господи, з буком, повчаю, аби тягнулись до ідеальности, аби чистими, як осб оця сфера, були, а вони...
Вогнем і мечем викорінюватиму крамолу! Правда я теж не святий, теж виродків наплодив, як оце - Ідея нудіння світом - ходить жевжик у шкірі та джинсах з "блискавками" як панк, дуже хоче, щоб його називали демагогом та софістом, бо, буцімто, демагогія веде за собою темні маси, а софістика, мовляв, будь-що зробить правильним та істиним і доводить, як можна не віддавати позичені гроші. Або ідея абсурду - мале, нестрижене, хоча кучеряве, лисина червона, ніс сизий, очі скляні, волочиться з портативним телевізором по "гадючниках", де найдешевше пиво, показує фокуси і розповсюджує крамольні анекдоти і все це при сірому костюмі, великих запонках та бордовій, широкій і короткій краватці. А ось ці дві дівулі перерослі зчепились битись. І за що? За мистецтво! Та якби моя воля, я би те мистецтво білим залізом випікав. І ось лежить бідолаха. І куди це Світова Душа дивиться? (Гукає.) Прекрасна Дамо! Агов! (Вбік.) Я оце начиталась поетів - символістів так інакше як Прекрасна Дама, або Вічна Жіночність називатись не хоче.
Музика вишкварила гопака. На сцену (сферу) вибігає невисока рум'яна повненька молодичка в українському народному вбранні. Вона підбігає до Платона, хапає його за хітон, тягне у танок.
ПЛАТОН (відпихає її). Тьху, розпутнице! Посоромилась би оце  людей (показує на глядачів). Тільки знаєш, що танцювати з парубками та оковиту цмудлити з кумасями. Тут бідна ідея кров'ю спливає.
ПРЕКРАСНА ДАМА (береться у боки). Людоньки! Подивіться на цього катюгу окаянного, сам ходить з канчуком, як жандарм. Шмагає за що попало бідних діток. А я, виходить, винна. Та це (показує на ідею з розбитою головою) мабуть теж твоя робота.
ПЛАТОН (похмуро). Мовчи. Перев'яжи ідею і мовчи.
ПРЕКРАСНА ДАМА. А чого це ти мені рота затикаєш? Таки буду говорити, буду.
ПЛАТОН. Мовчи, бо битиму.
ПРЕКРАСНА ДАМА. Людоньки! Вже і рота не дає розкрити. А от не боюсь тебе! Всі ви однакові. Вже давно в українській літературі сказано, що "...всяка мущина - сволоч" і ти ірод і бусурман.
Платон підбігає до Світової Душі і цупить її за волосся. Та хапає його за бороду. Розгортається бійка е на жарт. Вибігає автор і пробує їх розняти, це йому не вдається, тоді він знаками показує, аби дали завісу.

ЗАВІСА.

В антракті я хотів піти випити пива, але моя знайома повела мене до своїх не менш інтелектуальних друзів і весь антракт я вислуховував обговорення першої дії.
В другій дії декорації були інші. Спочатку кидався в очі місток над прірвою, стежки, від якого вели у два гроти в скелях по обох боках прірви, діла було декоровано гірський пейзаж, причому гори дуже нагадували пейзажі Брейгеля. Музика була тягучо - авангардною. Одночасно з печер вийшли два типи і зупинились один проти другого на містку - колоді над прірвою. Той, що зліва, був у форму інженерів царської Росії з підстриженою рудою борідкою, у пенсне, той що справа - у давньогрецькому хітоні , невисокий, череватий, з кудлатою бородою, випуклою лисиною, булькатими очима і кирпатим носом.
ІНЖЕНЕР. З дороги, волоцюго. Пішов вон.
ЛИСИЙ (лузгаючи насіння). Я не волоцюга, а шукач істини.
ІНЖЕНЕР (замахується розвідним гаєчним ключем). З дороги, бо жбурну в прірву.
ЛИСИЙ. Оригінально ти вирішуєш основне питання філософії.
ІНЖЕНЕР. То ти філософ? Я теж.
ЛИСИЙ (регоче). Ти, філософ? То чи ти знаєш, що таке хоча б індукція і дедукція, не кажучи вже про Категоричний імператив добра чи Абсолютну Ідею?
ІНЖЕНЕР. Я філософ - матеріаліст і мені наплювать на всі ваші ідеї. Матерія - первинне, дух - вторинне, а мислення - продукт високоорганізованої матерії.
ЛИСИЙ. А я філософ - ідеаліст і сповідую ідеалістичні вчення всіх часів і народів.
МАТЕРІАЛІСТ. То може ти сам Сократ. Чи тільки перекривляєш його?
ІДЕАЛІСТ. Я не Сократ і не наслідую його, бо Сократ, якщо судити по зовнішньості, це стрункий, високий красень - мужчина, а оту потвору придумали зі злості чинбар Аніт та інші вороги Сократа. У безсилій люті вони підкупили невдаху - скульптора, і той витесав посміховисько, а вороги Сократа наступних поколінь зробили правку у творах сучасників, і так склався Сократ - потвора.
МАТЕРІАЛІСТ. Всеодно Сократ потворний для історї, як потворна вся ваша ідеалістична філософія.
ІДЕАЛІСТ. У своїй безсилій люті ти скидаєшся на тих, хто вніс у історію хибний облік Сократа, не зумівши подолати його прекрасне вчення силою розуму, думки.
МАТЕРІАЛІСТ. Звичайно, однією силою розуму мало що можна змінити, але якщо розумом скерувати певні фізичні дії у матеріальній сфері, тоді можна добитись всього.
ІДЕАЛІСТ. Чи не думаєш ти, що матеріальними діями зможеш змінити щось у світі духу?
МАТЕРІАЛІСТ. Якщо світ цей існує реально, я зможу зробити з ним що завгодно!
ІДЕАЛІСТ. А ось світ ідей Платона - він існує об'єктивно, значить він реальний. А що ти можеш з ним зробити?
МАТЕРІАЛІСТ. А де той світ?
ІДЕАЛІСТ (показує вгору). Там, у наднебессі, за кришталевою сферою.
МАТЕРІАЛІСТ (дістає молоток). Ось зараз тарахну по твоїй сфері.
ІДЕАЛІСТ (сміється). Не дістанеш. Влна високо.
МАТЕРІАЛІСТ. Не дістану? Високо кажеш? Тоді придумаю щось інше!
Філософ - ідеаліст, сміючись іде до своєї печери, філософ - матеріаліст задумливо сідає на землю і щось креслить паличкою на піску.
ЗАВІСА.

Другий антракт минув приблизно як і перший. Коли відкрилась завіса, ми побачили кімнату, що нагадувала кабінет начальника і військовий штаб водночас. За столом, заставленим телефонами і паперами, сидить Платон і диктує друкарці - пишногрудій блондинці в уніформу хакі невідомої армії. З другого від машиністки боку в навушниках за радіопультом сидить не менш зваблива, теж в уніформі, брюнетка. На стінах висять карти, діаграми, таблиці, гасла: "Пізнай самого себе!", "За чисту ідеальність!", "Дамо відсіч підступам матеріалістів!" Вгорі портрет того ж, що був у фойє, Сократа.
ПЛАТОН (диктує). Наказ №1013 по світі ідей *1. Останнім часом серед ейдосів почастішали випадки хуліганства. Взаємних образ та зловживання алкоголем...
Мені стало сумно,сумно, я собі подумав, що бацили бюрократизму не минули і наднебесної канцелярії, і вже хотів подумати про те, що різнить і ріднить голову нашого найзанедбанішого колгоспу і наднебесного начальника Платона, як тут на столі Платона задзеленчав телефон. І всі в залі, хто під дією диктування почали куняти, стрепенулись і підняли голови.
(бере трубку). Слухаю. Що? Орган світової музики зламався? Ну то й  що? Накажіть майстрові, хай відремонтує. Що? Запив? Третій день п'є? Так. Ясно. Вижену лайдака. Покличте мені поета - символіста. Негайно.
Через кілька хвилин з'являється Поет - символіст. Це високий, сутулуватий. Довгорукий чолов'яга з блідим обличчям. Червоним носом. Сумними очима і буйними кучерями, одягнутий в блакитну оксамитову блузу з рожевим бантом.
ПОЕТ- СИМВОЛІСТ (невміло рапортує). Прибув Поет - символіст, як ви наказували, пане начальнику.
ПЛАТОН (кривиться, вбік). Ну і виправка. (Вголос) Так. Пане поете, дозвольте вас запитати хто написав ці рядки? (Бере книжку, знаходить потрібне місце, читає). Птахи дерева скелі та сузір'я
танцюють під мелодію дивну
мовчать людських сердець шалені звірі
промінням сяє всеосяжний Нус * (* - Нус - розум, космічна об'єктивна сила в філософії Анаксагора.)
ПОЕТ. З вашого дозволу я, пане.
ПЛАТОН. А про яку музику йдеться, перепрошую?
ПОЕТ. Про Світову Музику. Вічну Гармонію, Звучання Кришталевих Сфер, про які згадується у вашій же філософії, пане Платоне.
ПЛАТОН. Я вам не Платон, а пан начальник і прошу не вплутувати мене у цю справу. Ви. Та іже з вами придумали цю безглузду світову какафонію. І я змушений був справити орган, аби він безперестанку цигикав, навіть виписав органного майстра, який пропиває казенні гроші і зачіпає моїх секретарок.
ПОЕТ. Ви зробили велику справу, пане начальнику, відтоді як був запущений Орган Світової Музики все живе і неживе. Дух і матерія підкорюються цьому чарівному гармонійному ритму, який...
ПЛАТОН. Досить! Немає музики, зламався ящик.
ПОЕТ. А-а-а?
ПЛАТОН. П'є третій день.
ПОЕТ. Бе-е-е?
ПЛАТОН. На землю! Ви придумали це цигикання ви і підете на землю шукати майстра.
ПОЕТ. Ме-е-е?
ПЛАТОН. Все! Йдіть збирайтесь, через годину заберете документи на відрядження, і в путь.
ПОЕТ. Де-е-е?
ПЛАТОН. Щасливої дороги. (Поет поволі бреде за куліси.)

ЗАВІСА. 

Я вже було схопився, щоб хоча тепер збігати випити пива, але тут на авансцену вийшов автор, вже добре напідпитку.
АВТОР. Хвилинку, друзі. В зв'язку з тим, що багато хто з нас поспішає, є така думка - надалі грати без антрактів. Будемо голосувати? Думаю, не варто. (Глипає за лаштунки). Ще декілька хвилин і будуть замінені декорації, а поки що, прошу всіх залишитись на своїх місцях, я вам розповім найновіший анекдот... (Голос з-за куліс: - Готово!) От досада, не встиг. Значить іншим разом. (Йде собі геть.)

Цього разу на сцені було декоровано пустелю. Жовту піщану пустелю з пальмами і верблюжим караваном на обрії. Посередині сцени стоїть ракета, на ній напис: "Смерть ідеалізму!" Кругом неї ходить Філософ - матеріаліст з гаєчним ключем. Філософ - ідеаліст лузає насіння, насмішкувато дивиться на ракету і на всеь божий світ. Трохи збоку на камені сидить ідея Абсурду - п'є пиво, витирає буре чоло бордовою краваткою, дивиться портативний телевізор. Трохи далі ідея нудіння світом із зачіскою панка стоїть на руках. Обидва ейдоси ні в що не втручаються.
ФІЛОСОФ - ІДЕАЛІСТ (до матеріаліста). Ну і що далі?
ФІЛОСОФ - МАТЕРІАЛІСТ. Відчепись.
ІДЕАЛІСТ. Дух - первинне, матерія - вторинне.
МАТЕРІАЛІСТ (повчально). Матерія - первинне, дух - вторинне.
ІДЕАЛІСТ (показує на ракету). Цей олівець нікуди не полетить.
МАТЕРІАЛІСТ. Літають птахи і безумці - ідеалісти у хмарах ілюзій, а моя ракета оснащена реактивним двигуном попрямує вгору і вгору, аж поки своїм твердосплавним наконечником не розіб'є вашу ідеалістично - фідеїстичну фаянсову миску.
ІДЕАЛІСТ. Ха.
МАТЕРІАЛІСТ. Ха - ха.
ІДЕАЛІСТ. Світ ідей не мильна булька, щоб його можна було простромити якимось реактивним шилом. Світ ідей - це найвище втілення духовної субстанції.
МАТЕРІАЛІСТ. Але ж воно існує реально.
ІДЕАЛІСТ. Реально і об'єктивно.
МАТЕРІАЛІСТ. Якщо воно є, то його може і не бути. І я, щоб довести вам, лисим ідеалістам, що матерія - первинне, розтрощу своєю ракетою "Смерть ідеалізму!" цей скляний горшок, що заважає дихати всім чесним людям на Землі.

Філософ - ідеаліст хоче щось сказати, але тут виходить розгублений неголений запорошений наляканий із запеченими від безводдя губами Поет - символіст із рюкзаком за плечима.

ФІЛОСОФ - ІДЕАЛІСТ. Гм.
ПОЕТ. Добри день, панове. Чи не підкажете, де тут можна знайти органного майстра.
ІДЕАЛІСТ. Ось (вказує на філософа -матеріаліста), пан матеріаліст в силу своїх переконань вміє робити все.
МАТЕРІАЛІСТ. Так. І навіть настроїти орган.
ПОЕТ. Нарешті мені пощастило, шановний пане майстре, не відкажіть, відремонтуйте наш орган, бо все живе і неживе збивається із ритму.
МАТЕРІАЛІСТ. З великим задоволенням. Я вмію робити все і завжди радий комусь щось змайструвати. Але зараз я не можу, бо маю важливу роботу - майструю ракету, аби розтрощити цю ненависну кришталеву сферу, на якій живуть рахітичні ейдоси.
ПОЕТ (з жахом). Як?
ІДЕАЛІСТ (поспішно). А що за орган зламався, прошу пана?
ПОЕТ (налякано). Орган Світової Музики, під ритм якого живе все суще...
ІДЕАЛІСТ (перебиває поета). Шановний пане, е-е-е.
ПОЕТ. Поет -символіст зі світу ідей.
МАТЕРІАЛІСТ (реве). Що-о-о? То ти теж звідти? (Показує вгору.) І я оце мав би йти ремонтувати якусь пищалку - знаряддя монополістичного ідеалізму. То я вас всіх (задихається від люті)... Але почну з тебе. (Кидається на Поета.)
ІДЕАЛІСТ (заступає йому дорогу). Схаменись, чоловіче, це ж Поет а " не Зевс, не Пан, не Голуб - Дух".
МАТЕРІАЛІСТ. Всі ви однакові. (Відштовхує Ідеаліста, хапає Поета, валить на землю, зв'язує руки і шмагає батогом, Поет скиглить. Ідеаліст безпорадно ходить довкола.)
ІДЕАЛІСТ. Слухай, колего, відпусти хлопця. Він більше не буде.
МАТЕРІАЛІСТ. Буде. (Шмагає.) Знаю я вас чорнокнижників.
ІДЕАЛІСТ. Відпусти, він не чорнокнижник, він просто книжник.
МАТЕРІАЛІСТ. Тоді анархіст або дисидент.
ІДЕАЛІСТ. Відпусти, прошу, колего.
МАТЕРІАЛІСТ. Відійди, бо і тебе оперіщу.
ІДЕАЛІСТ. Ставлю пиво.
МАТЕРІАЛІСТ (зупиняється). Скільки?
ІДЕАЛІСТ. Ну, пляшок п'ять. (Поспішно.) Десять.
МАТЕРІАЛІСТ. Давай неси ящик і можеш забирати свого соловія.
(Ідеаліст йде за пивом, а Матеріаліст розв'язує напівживого Поета. Входить Ідеаліст з ним Особа у брудному фартусі приносять ящик з пивом і ставлять біля матеріаліста,той зразу відкорковує одну пляшку і п'є. Ідеаліст підводить напівживого Поета.)
ОСОБА У БРУДНОМУ ФАРТУСІ ( Підходить до Матеріаліста). А хто розраховуватись буде?
МАТЕРІАЛІСТ (показує на Ідеаліста та Поета). Ось ці хлопці.
ОСОБА У БРУДНОМУ ФАРТУСІ (підходить до Ідеаліста і Поета). Гроші за пиво, панове.
ІДЕАЛІСТ (все ще підводиь Поета). Відчепись, страхіття, бачиш людина кров'ю спливає.
ОСОБА (репетує). Гвалт. Уже страхіття, а щойно як скиглив: - Дай, кумасю - голубонько, ящичок пивка - вже розраховуюсь.
ІДЕАЛІСТ. Та ти, бачу, і з мертвого копійку вигризеш. (Виймає з-за пазухи гаман, витягує дві великі асигнації.) Ось.
ОСОБА (не дивлячись, хапає). Мало.
ІДЕАЛІСТ (дає ще одну). На, подавись! (Підводить напівживого Поета, поволі веде його. Особа у брудному фартусі, надійно сховавши гроші, жалісливо дивиться на Поета і в пориві благодійництва дає йому моркву із гичкою. Поет вдячно гризе, Ідеаліст веде його геть, Матеріаліст п'є пиво, я ковтаю слину.)

ЗАВІСА.

Декорації та дійові особи ті ж що і в першій дії - кришталева сфера, Платон з батогом, Прекрасна Дама напідпитку, різні ейдоси без толку ходять взад - вперед по сфері, ходіння нагадує, - якщо хто пам'ятає зі школи фізику, - броунівський рух. Виходить понівечений Поет - символіст. Кульгаючи та ойкаючи.
ПОЕТ (жалібно). Водички.
ПЛАТОН. Якої ще водички. Де органний майстер?
ПОЕТ. Немає майстра. Водички.
ПРЕКРАСНА ДАМА (наливає з квадратного штофа, підносить Поету). Пий, страднику.
ПОЕТ (п'є ). Шановний пане начальнику. Прекрасна Дамо, любі друзі, дозвольте розповісти вам про надзвичайно драматичні події, які спричинила моя поява там, внизу на вульгарній землі. (Всі слухають, Поет поволі пожвавлюється і під кінець розпалюється до нестями). Так от, мої дорогі, коли я прибув на грішну невдячну землю, про це через філерів, негайно довідався, самодержний деспот, цар Тираній ІІ. Він викликає генерала жандармерії і отамана лютих козаків і командує: " Впіймати агента ворожої держави, допитати з пристрастієм. Закувати в залізо, бити батогами і по вириванню ніздрів, вислати!"
І ось коли я в пошуках органного майстра, страждаючи від спеки і спраги, брів по пустелі, мене раптово оточив ескадрон лютих і булькатих козаків з шаблями наголо. Лиш тільки вони захотіли мене зв'язати мерзенною мотузкою, як тут блиснуло, наче ще одне сонце, засліплені козаки позадкували, і з'явився древньогрецький герой, чи може напівбог - зі скромності він не відрекомендувався - у золотих доспіхах із сонцерівним щитом, із білосніжним пір'ям на срібнокованім шоломі, у пурпуровому золототканому плащі. Своїм списом він пришпилив до землі п'ятьох козаків разом із кіньми, а потім, рівним блискавиці, мечем, одним помахом зніс шість козачих голів разом із папахами. Решта козачні, гірше зайців, повтікали в кущі.  Я хотів подякувати цьому богорівному - а чи й самому богу? - героєві, але він - о, скромність! - поспішив собі до нових подвигів і, як мені здається, пішов покарати одного фанатика - технократа, але про це нижче.
Тільки-но. Розігнавши дику козачню, древньогрецький герой собі пішов, як з'являється - о, диво! - таємнича незнайомка. Страусове пір'я звисало із капелюшка, тонкий стан охоплений шовками, в перснях вузька рука. Вона спрямувала на мене погляд своїх таємничих і прекрасних очей і голосом малинового срібла сказала: "Ваш друг божественний воїн дуже скромний і пішов собі раніше, ніж я встигла привітати його з блискучою перемогою, тоді дозвольте подарувати цю троянду Вам."
Вона простягнула мені гарну, неземної краси, троянду і зникла, залишивши запах парфумів і туманів. Щодо троянди, то вона не збереглася у далекій і виснажливій дорозі, лишилось лише декілька листочків. (Поет показує гичку від моркви.)
А тепер, як було обіцяно вище, я розповім вам про безумця - слюсаря, який склепав якусь штуку, котра, буцімто, полетить знизу до нас і розіб'є нашу кришталеву сферу. (Всі злякано перешіптуються.) Але я впевнений, любі друзі, що богорівний герой Еллади покарає зухвальця. І нам нічого боятись...

Тут на глобусі, вкарбованому у сферу, щось спалахує, чути гул, що наростає  в який вплітаються акорди похоронного маршу Шопена. Знизу вилітає ракета Філософа - матеріаліста, чути тріск, сфера розколюється, а потім розлітається на уламки, всі. Хто був на ній скочуються кудись вниз, а земна куля, що сіяє всіма барвами, піднімається вгору.

ЗАВІСА.

Знову ж таки пустеля. Більше десятка якихось людей у костюмах різних епох і народів, починаючи від древньоєгипетського фартушка і закінчуючи потріпаними джинсами. В які одягнутий автор п'єси, котрий спить під каменем, бродять по пустелі і дбайливо збирають скалки кришталевої сфери.
Виїжджає відкритий червоний автомобіль 20-х років. За кермом Непман (щуряче обличчя, сірі вусики) і Непманка (заплила салом. В шовках з попугайчиками).
НЕПМАНКА (показує на их, що збирають осколки). Песику, це що золотошукачі?
НЕПМАН. Ні, курочко, це митці.
КУРОЧКА. Митці, це комівояжери?
ПЕСИК. Ні, радше, невдахи. (Їдуть собі далі. Митці розшукують скалки кришталевої сфери. Виходить живий Козеріг з відмороженими вухами * (* - Л. Фейхтвангер "Успіх".) підходить до автора, що спить і рогами буцає його.
АВТОР (пробуджується, неохоче встає, до Козерога). Чого тобі? (Козеріг докірливо дивиться на нього. Автор дістає із мішка в'язку зеленої трави, дає Козерогу, той їсть.) Шановні друзі, це мій вірний знак Зодіаку. Саме завдяки йому відбулася наша з вами зустріч, бо якби я не народився під цим знаком, то давно покинув би таку невлячну справу як драматургія. Але знак зобов'язує йти через терни до зірок. І ось я ощасливив вас. Прошу аплодувати моєму цапові, тобто Козерогові.
Чути поодинокі оплески. Автор, тримаючи Козерога за ріг, йде зі сцени. Поволі опускається завіса.

Я зітхнув з полегшенням, і всі ми. Глядачі, розійшлися.
Воно, можливо, було по-іншому, а може і дій було менше, а може більше. Я викладаю те, що запам'ятав. Хто автор? Де було поставлено? Котрі актори були зайняті? - Лишилось невиясненим. Вчені майбутнього довго будуть битись над цим питанням, писати дисертації, наукові праці, одержувати гонорари, здобувати ступені і "не голодними вмирать."
1982 рік.