Кривенко Анна

Мрія про посмішку

Присвячується моїй сестрі
та її друзям, в яких не померла
національна свідомість та які
завжди посміхаються.

...Я не знаю чого Вона хотіла, але Вона посміхалася. І це було дуже щиро. Про що може сказати посмішка? Про великий гарний будинок? Про товстий гаманець? Чи може про ділові якості? Ні!!! Як ми можемо сказати , що це таке. Це особисті почуття - почуття, які завжди з тобою. Моїм друзям завжди було цікаво, чому я не розповідаю про свої почуття, але завжди вислуховую їхні патякання. Я відповідала, що така моя натура і мені важко про це комусь розповідати. Але є те, що ніхто не може приховати - це посмішка. З нею ми спілкуємось, граємось, кохаємо. Але чому ми так бажаємо все це приховати?

...Був ранок. Людина могла мріяти, але Вона хотіла жити - жити справжнім життям. А, що для цього потрібно? Кожен має вирішувати самостійно. Вона покинула все, що в Неї було. Це було мрійливе життя, а Їй хотілося справжніх дій. І в цей прекрасний жовтий ранок Вона кинула усе, що в Неї було. Вона покинула друзів, батьків, роботу і коханого. Вони нічого не розуміли, а Їй хотілося Жити, а не Бути. Людина, в якої є бажання, може все. І це не просто слова. Ця Людина ні до чого не прив'язана. В Неї нічого немає. В Неї є тільки посмішка. І Вона пішла до нового Життя.

Найбільшим шоком була велика кількість непотрібної бюрократії, яку Вона хотіла просто "переступити". Ці "переступання" зайняли не один тиждень. Просто так ніхто не хотів відпускати Її з роботи, а муки в ЖЕКу нікому не передати. Рідні дивились на Неї, як на шизофренічку, в якої почався припадок.

А другим шоком стала шалена американізація, яка знищувала увесь культурний потенціал, а ті хто залишились розділились на дві категорії: ті хто обожнюють "американський стиль життя" та "американську мрію" і ті хто ненавидять "америкосів" (молоде покоління, на диво, національно свідоме).

Вона змогла перестрибнути і через це, але залишилось найтяжче - рідні. Батькам Вона сказала, що отримала підвищення і переїде до іншого міста, друзям розповіла майже таку саму історію про "роботу моєї мрії". Залишився коханий, якого Вона запросила до ресторану, щоб сповістити цю "гарну" новину. Вона його дуже цінила, але кохання вже давно пішло і він, здається, теж це розумів. Вона сказала йому, що закохалася і , що Її новий хлопець мешкає в іншому місті. Вона не чекала на таку бурхливу реакцію - він вибачався, вмовляв, навіть плакав. В Неї з'явилась страшна думка про те , що Вона робить неправильно. Вона дала йому другий і останній шанс врятувати становище. Він дуже зрадів і запропонував кудись піти. Цим "кудись" виявився кінотеатр з "гарною американською комедією". Більше він Її ніколи не бачив. Вона пішла - пішла в нове життя. Все , що в Неї було з собою, у Її "дорозі до щастя", це гаманець, в якому було триста гривень, та каблучка, подарована "коханим". Вона приїхала в Київ. Вона чекала , що він прийме Її в свої чарівні обійми і заманить у вир шалених подій. Але місто не хотіло Її приймати. Вона залишилась нікому не потрібна. Доросла жінка з серцем і думками мрійливої дівчинки. Вона не розуміла , що Вона зробила не так.

Про що може мріяти людина? Про будинок чи про гаманець з грошима? Людина, справжня людина, мріє про щастя - щастя для родичів, для себе, для всіх. Що таке мрія? Це вигадка з щасливим кінцем, яка мучить нас днями і ночами. Вона не приносить задоволення. Задоволення приносить її здійснення, а не вона сама.

Вона мріяла покінчити з мрійливим життям. Але зробити цього Вона не змогла. Чому???

...Пройшло десять років. Був гарний жовтий ранок. Я не знаю чого Вона хотіла, але Вона посміхалась. Вона зрозуміла свою помилку: замість того , щоб змінювати своє життя переїздами , Вона змінила мрію - Вона хотіла завжди посміхатися...

6.12.2002

вгору