Французька жінка

Відлітаю з Парижу. Поруч зі мною опиняється симпатичний дідусь, як з'ясовується, італієць. Розмова тече сам собою, про те, се, як все змінилося, і не в кращий бік. Ненароком переходимо на тему жінок, особливо французьких. Ні, вони вже не ті, не такі як були у сорокові, пўятдесяті, чи, бодай, шістдесяті роки, веде мій співбесідник. І що вони за вигляд мають, аж занадто худі, зарозумілі, їм би тільки чоловіками крутити і корчити із себе не знати кого! Дивно, і чого він саме зі мною завівся на цю тему? Ну звісно, я на вигляд зовсім не француженка, то ж давай їх "поливати". Може хоче в мене заробити додаткові бали? Мені це не до вподоби, іду в дамську кімнату... Іду у зворотному напрямку і краєм ока помічаю знайоме обличчя. Так це ж Скрипон, чи перепрошую, Олег Скрипка! Вітаємось, поздоровляю з новим альбомом. Цікавиться як справи у мого брата Сергія. Наша розмова текла собі, поки ми не згледілись, як уже і приземлились у Борисполі. Під час отримання багажу Скрипка раптом відсторонився і зробився таким зосередженим на валізах, що аж страх! Аж бачу, стоїть поруч із ним якийсь хлопчисько із пофарбованим, коротко остриженим волоссям. Ой, так це ж і не хлопчисько, це ж його французька жінка! Тут я зрозуміла, що мені вже не світить продовжити розмову, бо мабуть, той італійський дідусь таки мав рацію: хоч мала та неказиста, а бач, як Олежка вишикувавсь!

Вдома витягаю "Музіку" і слухаю: "Весна, весна, прийде весна". Натрапляю на такий собі фольклорний, даруйте на слові, рімейк: українська народна пісня "Горіла сосна " виконується групою "ВВ" і їм підспівує якийсь жіночий хор. І звучить той хор так автентично, ніби то якісь бабусі з Помокель посідали на призьбі та виводять:- Горіля сосна, палаля, під нею дівка стояля..." Через оте "лє" я полинула у роздуми про фонетичне багатство діалектів України, згадалося як розмовляють у моїх Денисах... Але, стривай, які діалекти, які Дениси, мені добре відома історія створення цього альбому. Звукозапис робився у Парижі, то де там взялися ті бабусі з Помокель? - Це я вже вголос питаю Сергія.

- А ти хіба не знаєш? Він узяв надресирував свою Марі із її подружками і вони, як заправські українські пейзанки, стали та заспівали.

А ви, кажете, французькі жінки...

nata@ugh.kiev.ua

вгору