ЦИГАН   
 (Уривок з казки  )   
     
Був собі колись якийсь-то циган, та такий же то прогіркий п'яниця, що й не приведи господи! Чи є у його яка копійчина, так і несе її у шинк, чи яка жупанина — він і її туди ж пре!
 А жінка з дітьми, голі й босі, пропадають без хліба. Танцюють-танцюють халяндри, пішовши у Вороніж (бо вони стояли шатром біля Вороніжа), так що ж бо? Народ не дуже заглядується на їх танці, бо вже вони нікому не в дивовижу.   
 А батько, я ж кажу, волочиться по шинках та п'є, та гайнує, та б'ється навкулачки з мужиками. Поб'ють йому усю пику, попідставляють окуляри, порозривають на ньому одежу, спакостять нінащо чоловіка; от тоді вже він і тягне до господи та й лежить під шатром, як той кабан у берлозі, поки йому одлигне там трохи на серці.   
 Такий-то вдався собі навіжений циган!   
 Отак раз пізно ішов він з шинку додому. Чи йшов він, чи рачки ліз, сього вам не скажу, бо вже давно смерклось, чути тільки було, що дуже кректав і спотикавсь, далі впав, здихнув разів зо два та й захріп на усе поле.   
 На той час довелось їхати тим шляхом якомусь панові. Аж ось коні — хвить набік, аж трохи воза йому не перекинули.   
 — Стій! Що там таке?   
 Роздивились, аж п'яний циган.   
 — Узять його з собою! — каже пан свому поганяйлові.   
 Узять так і взять,— з панським, кажуть, свого язика не рівняй: коли довгий, то прикоротчають; коли короткий — то витягнуть.   
 Машталяр зліз з воза, розштовхав під боки цигана та й підвів до воза.   
 — Куди оце ти мене цупиш? — питається у його циган.   
 — Лізь, кажуть тобі, на віз!   
 — На віз? Ну, се ще не велика біда! — каже циган. Сів собі любенько коло пана та й захріп знов на усе поле.   
 Прокинувшись на другий день, циган як глянув, так і зомлів!..   
 — Де оце я?.. Куди се я забравсь?.. Чи не в шинку? Так ніт же бо: у шинку вікна не такі, та й стільців немає. Ну, не дай боже, та хто застане мене у сих будинках! Адже ж на мені й волосся не зоставлють — скажуть, що я прийшов красти! Отже, коли прийшло на мою голову лихо!   
 Тільки що се сказав, аж ось двері рип — і увійшов якийсь синєкаптанник.   
 — Добродію! — каже до його циган.— Коли я сюди зайшов красти, або чого другого, то от чорна земля, щоб я іще почорнів! Щоб мені і руки й ноги повсихали! Щоб я зараз сказився! Щоб світу божого не побачив, коли я знаю, де я, і що, і куди оце я зайшов!..   
 — Що се ви, пане? — каже добродій.— Чого се ви так божитесь?   
 — Який же я пан? Я не пан, а циган!   
 — Господь з вами, пане! Що оце вам приснилось? Чи ви ж таки на цигана походили?   
 «Що за мара така?» — думає циган.   
 — Чоловіче добрий! Годі тобі глузовать! Виведи тільки мене із сих хат, так я твого й панства не хочу, та й знайди мені мій бриль та свитку.   
 — Та що-бо оце ви мені кажете, пане? Як би я посмів над вами глузовати? Нате лишень одягайтесь, та ось принесу вам чаю.   
 «Що за диво? — думає циган.— Справді він до мене так говорить, як до пана. Надіну вже, так і буть, сей жупан: що буде, то буде!»   
 Аж ось несуть йому чаю — він п'є; дають люльку — він і люльку тягне, дають поросятини — їсть він і поросятину. А потім знов чаю, а потім знов ковбас та поросятини, так що аж живіт йому обдуло!   
 На другий день, ще він не прочинавсь, а тут йому уже й несуть чаю, горілки, вареників, ковбас, сала — так що йому уже і в пельку не потовпилось!   
 От циган бачить, що всі йому кланяються у пояс та знай величають паном — перестав боятись і давай орудувать по-своєму:   
 — Горілки! Музику! — гукнув він на прислужників.   
 І зараз вродилась горілка й музика.   
 Циган дмухнув разом з кварту, покректав, закусив та так повеселів, що аж підскочив:   
 — А нуте горлиці!   
 Музики загули, а циган так і пішов кружка по мальованому помосту.   
 — А що ж ви не танцюєте, вражі діти? — гукнув він на людей.— Танцюйте! Пийте! Їжте! Я не жалую нічого!   
 От і народ давай виступать по одному та по двоє — і підняли такий ґвалт, як на весіллі!   
 А циган же то вискакує та виспівує навперейми, кричить, гогоче, частує народ і сам п'є — так що й перестаю йому нема. Знай тільки погукує:   
 Гей грай, коли граєш,   
 Коли чорні брови маєш!..   
 Вже й вечір, а циган ґвалтує, а циган коїть лиху годину! Да вже як зусім осмеркло, він змігся та і впав, як сніп, п'яний на поміст.   
 От тоді пан звелів знов одвезти його та й положить на дорозі.   
 Так і зробили.   
 Хропе циган, неборак, на усе поле — аж вороння жахається на березах! Вже й світ, а він спить; вже люди й жать ідуть, а він почиває, як після маківки!   
 От стали його будити:   
 — Вакуло! Уставай! Уставай!   
 — Пійдіть ви собі к дияволу! — загукав до них Вакула.— Чаю, бісові діти!   
 — Тю! Навісноголовий! Тю! Га! Дурний! — і пішли реготатись та тюкати на бідного Вакулу.   
 Циган підвівся і бачить, що се вже щось не по-вчорашньому.   
 — А де ж музики? — спитав він.   
 — Які музики?   
 — Як які? Аже ж я ваш пан!   
 — Тю! Навіжений! Що се тобі приснилось?   
 Оторопів мій циган, розставив ноги і вирячив на народ очі. «Може, й справді се мені приснилось!» — думає він. Та й не став нікому розказувати, щоб ще більше з його не глузовали та не приложили йому якого імення.