СТЕП ОПІВДНІ    
       
 Спокойно небо голубое.    
 Никитин    
       
 Блакитне небо, мов дугасте море,    
 Безоднею самітною стоїть.    
 Під сонцем степ, козацьке Дике поле,    
 Огнем переливається-жахтить.    
       
 Гарячий вітер хилить-нахиляє    
 Траву хвилясту стиха до землі,    
 І в прозирній золоченій імлі    
 Даль степова мов тоне-поринає.    
       
 Понад травою стиха жар німий,    
 Переливаючись, пливе високо!    
 Розтоплюється воздух осяйний,    
 Тіснить у грудях дух і сліпить око.    
       
 Дивлюсь кругом: не фарбами, огнями    
 Картина світоіскрява горить;    
 Над нею любо попід небесами    
 Музика, мов срібло тонке, дзвенить.    
       
 То жайворонок, лірник одинокий,    
 Зайняв одрадну серцю вишину    
 І звеселяє світ шумно-широкий,    
 Співаючи про волю та весну.    
       
 Німує степ: йому ні на що воля.    
 Се немовлятко сонне в сповитку:    
 Судилась велетню дрімлива доля    
 На довгому байдужньому віку.    
       
 Закутавсь у свої зелені шати;    
 Пахущі мовчки нюхає квітки;    
 Над ним по вітру носяться крилаті    
 Метелики, мов марево, легкі.