Тетяна Кузик
(м. Київ)

Про захворюваність та смертність в Запорізькій Січі у середині 18 ст.

(два документи із фондів ЦДІАК України¹)

(Опубл.: // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів.– Т. 9: Біографічна некрополістика в контексті сучасної історичної науки. Джерела та результати досліджень. – К., 2002. – С. 215–226).

“по коминницкому мнению естественная смерть предоставленнаодним бабам и другим мужикам; а что касается до козаков, особливо запорозких, то тем только и простительно умереть на подушке, якие, к несчастию безтолковой бравури, доживут с умом до глубокой старости”

(Із записок Луки Яценка-Зеленського)²

Починаючи з 1758 р., тобто, менш ніж через двадцять п’ять літ після заснування Січі на річці Підпільній, Кіш намагався отримати дозвіл російського Сенату на переселення в інше місце. Одна із основних причин –“мертвыми гробами весь город почти отнятъ и проходовъ нтъ”³.

При січовій церкві, як свідчив ієромонах Володимир (Сокальський), записи про смерть не велися⁴. І тільки після поширення в кінці вересня 1760 р. чуток про смерть козаків від чуми, свідчення про характер захворювань та про обставини смертей почали вносити до “записных журналов” Військової канцелярії ⁵. Ці журнали не збереглися. Тим унікальнішими є документи, що публікуються нині – реєстр імен тих, хто помер у Січі впродовж жовтня–грудня 1760 року, з зазначенням причини смерті (документ № 1), та перелік (“іменний список”) хворих в Січі, яких оглянув в кінці грудня того самого року лікар Володимир Ломан, з зазначенням поставленого діагнозу (документ № 2).

Документ, що публікується під №1, відомий у двох примірниках. Перший – чернетка, що збереглася у справі, сформованій у Військовій канцелярії, вірогідно, у 1760–1761 роках. Справа має діловодний заголовок: “Дло о разглашенной между простонародством в Счи появившейся опасности. 1760 году. № 15”⁶. Текст документа писано двома почерками. Один з них належить Іванові Чугуєвцю, який упродовж 1757–першої половини 1760 років, а також у першій половині 1761 року був військовим писарем. Він же і відредагував документ. Другий примірник, із фонду Київської губернської канцелярії, – це копія, знята з оригіналу в кінці 1760–на початку 1761 рр. у Новосіченському ретраншементі⁷. Розбіжності між текстами чернетки та копії, головним чином, орфографічні (копіїст був російськомовним), а деякі з них є наслідком неправильного прочитання тексту оригіналу. Тому різночитання у публікації не відтворено, за винятком формул засвідчення документа (вони є тільки в копії).

Документ, що публікується під № 2 зберігся у фонді Київської губернської канцелярії у справі, тематично близькій раніше згаданій⁸. Його було надіслано з Січі до Київської губернської канцелярії разом з рапортом прикордонного лікаря Володимира Ломана від 29 грудня 1760 року про відсутність захворювань на чуму в Запоріжжі.

Окремі документи згаданих справ використовувалися та публікувалися дослідниками⁹. Дані реєстру (документ № 1) використав М. Тищенко, якого цікавило питання про вплив карантинних заходів на торгівлю Лівобережної України з Кримом та про доцільність вжиття цих заходів у 1760 році. Проте це не єдине питання, на яке відповідають пропоновані джерела. Насамперед, вони зацікавлять дослідників січового повсякдення, історичної демографії, однак не менш важливими видадуться й тим, хто займається біографічними дослідженнями. Як відомо, основні уявлення про персоналії запорожців створюються на підставі їхніх атестатів або матеріалів допитів, тож зазвичай вельми складно збирати інформацію про того, хто упродовж усього життя не полишав служби у Війську, не одружувався, не потрапляв під жодну підозру, не був пійманий “на воровстве” тощо.

Спробуємо коротко описати обставини, за яких створено обидва документи.

Упродовж 23–27 вересня 1760 року на січовому базарі за чотири дні померло четверо козаків, що, як стверджували в Коші, захворіли “на фебру и горячку”¹⁰. Проте серед “простонародства” поширилися чутки, що причиною їхньої смерті була чума.

Комендант Новосіченського ретраншементу Григорій Міжуєв 7 жовтня так описував паніку, що охопила населення Січі: “лавки с товарамишинки, резницы и протчия купечества заперты, и народ приходит в великий ужаси мастеровые люди не работаютмногия запорожские козаки из Сечи с крайнею торопливостью перепровляются через реку Подпольную в лес”¹¹.

Не всі покидали Січ добровільно. Лікар Володимир Ломан писав до Київської губернської канцелярії, що хворих проганяли в степ, і “которые еще милостивы были, не снимали с нихъ платья, и еще при том съесные и питейные припасы имъ давали, а которые немилостивы, то с нихъ снимали платье и безъ питья и ествы выгоняли голыхъ”¹².

Не слід думати, що у 18 ст. подібне ставлення до хворих на “опасную прилипчивость” було винятково проявом масового психозу або характерним тільки для запорожців. В чернетці ордера Київської губернської канцелярії від 17 листопада 1760 року до Коша читаємо: “кои заразились опасною болезнию – выгнать”, і тільки під час редагування документа останнє слово було замінено на “вывесть”¹³.

24 жовтня в Новосіченський ретраншемент прибув з військовою командою секунд-майор Андрій Какурін. Він отримав наказ командира Українського ландміліцького корпусу П. Девієра про встановлення навколо Січі застав, якщо чутки про епідемію підтвердяться. Перевірити ці чутки, вірогідно, А. Какурін не ризикнув: “запорожцы никого к себе в Сечь не допускаютъ и объявляютъ, что не ходи–застрелимъ”¹⁴..

25 жовтня А. Какурін разом з офіцерами Новосіченського ретраншементу та лікарем Христофором Фігнером “по валу ходили” і зустріли військового суддю Федора Сохацького. На запитання лікаря, чи є в Січі померлі, суддя відповів, що в Січі померло 15 душ, і на двох були “знаки опасные”¹⁵.

Наступного дня, 26 жовтня, Федір Сохацький повідомив кошового, що знаки були від “какъ бы по-здешнему бешихи, называемые залотухи”¹⁶, а 22 листопада у Військовій канцелярії він зізнався, що про “опасные знаки” він говорив лікарю, “будучи в веселости подгулявши”¹⁷. Проте 25 жовтня, після його розмови з Х. Фігнером, Кіш оточили військові загонами. В’їзд та виїзд із Січі було заборонено. 27 жовтня кошовий отаман Олексій Білицький був змушений просити у секунд-майора А. Какуріна спеціального дозволу, щоб стратити “за городомъ по здешнему обыкновению” злочинців, які утримувалися у військовій пушкарні¹⁸. 17 листопада ордери про встановлення застав було відправлено в Кіш та Новосіченський ретраншемент і з Київської губернської канцелярії¹⁹.

За таких умов у Січі виникла загроза голоду. Упродовж листопада–грудня 1760 року Кіш неодноразово звертався до Київської губернської канцелярії та до гетьмана К. Розумовського з запевненнями про відсутність епідемічних захворювань та з клопотанням про зняття застав. На початку грудня 1760 року Київською губернською канцелярією до Січі було відряджено прикордонного лікаря В. Ломана, який мав оглянути хворих і остаточно з'ясувати, скільки людей померло від чуми, як довго вона тривала, а також ізолювати тих, хто доти перебував біля померлих²⁰.

23 грудня лікар прибув до Січі, а вже 27 грудня у Військовій канцелярії йому дали необхідні свідчення ієромонах Володимир (Сокальський) та уставщик Леонід. 28 грудня було укладено реєстр, що містить дані про захворювання та випадки смерті у січових передмістях, Військовій канцелярії, школі, а також про трупи, знайдені поблизу Січі (документ № 1).

Загалом за три місяці вдалося зафіксувати 46 смертних випадків, хоча, вірогідно, ці дані є неповними. Так, за свідченням ієромонаха Володимира (Сокальського), в січовій парафії, тобто, в самій Січі та розміщених поблизу зимівниках, помирали майже щодня, а інколи – по двоє-троє, а то й більше “з разныхъ обыкновенныхъ болезней  з гарячки, поносовъ, колки, лихоманок, бешихъ”²¹. Ні в донесеннях Коша до інших установ, ні в реєстрі, що публікується, не вказано кількість померлих у куренях, а враховуючи санітарні умови, цілком вірогідно, що саме там смертність була найвищою²².

Дані реєстру вразили лікаря Ломана, який, щоправда, не поставив їх під сумнів: “по многолюдству в разсуждение глубоких осенних времен – немногое число, и когда справится в нижнемъ городе Киеве на Подоле, то явитца в такое время втрое или по крайней мере вдвое болше умершихъ”²³. Звісно ж, неможливо було точно встановити кількість і подальшу долю хворих, яких під час паніки прогнали в степ.

*****

Публікацію підготовлено згідно з методичними рекомендаціями, розробленими для видання корпусу документів “Архів Коша Нової Запорозької Січі”²⁴. При цьому відхилення від цих рекомендацій є такі: виносні літери внесено в рядок без виділення курсивом; не обумовлено розміщення тексту на полях, над рядком, написання тексту різними почерками та чорнилами, а також виправлення та закреслення окремих слів та літер; закреслені вирази відтворено в підрядкових примітках; скорочення під титлом розкрито, відновлені літери відтворено в дужках ().

Обидва документи публікуються вперше.

Документ № 1

1760 р., грудня 28. – Реєстр померлих в Січі упродовж жовтня–грудня 1760 р.

175 РTTстръ умTршимъ в Счи и около jной в разглашTниT сумнитTлства 1760 года дTкабря, 28 дTнь.

С крамного базару умTршиT.

ФTдоръ ВTровка, Грицко Рудій, СTмTнъ СтовпTцъ с 3-го по 7 числа октябра скоропостижно помTрли, а с какой імTнно болзни – нTвдомо, толко говорятъ, якобы мTд с мишаком і мTркуріTю, растворTнной для мишTй і мух, многого числа биваTмих в посTлTниях, стоял в хат крамаря Логвина Дядквского, і ониT будучи пяни и TщT пючи горлку, тмъ мTдомъ, смTшанным с мишакомъ і мTркуріTю, по нTзнаTмости закушивали і помTрли. Единъ жT с них, ВTровка, іTромонахом ФилумTномъ сповданъ, тайнамъ св(я)тим сообщTнъ²⁵.

Іско ВTличквский днTй до 10 бил болTнъ, потом, виздороввши, сдоровымъ бил с нTдTлю, а потомъ, паки заболзновавши, чрTзъ нTдTлю умрT.

Іванъ, РTцTтового родичъ, чрTзъ 4 дни билъ на горячку болTнъ и умрT.

Іванъ Блій с нTдTлю бил болTнъ на горячку и умрT, коTго судя войсковій ФTдор Сохацкий²⁶ заховалъ. //

175 зв. НTстTръ Мармута болTнъ былъ с нTдTлю и умрT.

Ониско Бакута болTнъ бил дв нTдTл и умрT, і похованъ кантаржиTмъ, кой живъ і понин.

Кондрат Табака, пянъ будучи, пошолъ купатца і утонул.

Кром вишTписанних помTршихъ от 8 октября по сиT 26 числа дTкабря в базар крамном никого умTрших нT било и болних ни Tдиного нн нT імTтся²⁷.

И сиT показали: атаманъ наказній АлTPTй БруховTцкий; товариство: Ониско Шулга, Ониско Чорний. Матвй Шкуринской.

Ітого в базар крамномъ умTрло душъ числом 9.

МTжду кузницями умTрло 5 чTловкъ ноябра с 1-го – дTкабра по 12 числа, а імTнно:

ФTдоръ Котляр, калниболоцкий, чрTз три нTдTл бил болTнъ обикновTнно и умTр.

Юхимъ Котляр, калниболотский, чрTз нTдTлю лихорадкою-горячкою одTржимъ билъ и умрT.

Андрй Платнровский на горячку чрTзъ шTсть дTнь бил болTнъ і от вTликого поносу і умрT. //

176 Никита НTпTвний, тимошвский, чрTз пят дTнь болTнъ бил, и кашTл в нTго бил, и умрT.

ЛTско Прудкій, курнний пластуновский, з горлки умрT.

На вишTписанних умTршихъ знаковъ к опасности никакихъ нT било і от вишTписанного сTго дTкабра 12 послT 26 болних ни Tдиного нT імTтся. І сиT показали: атаманъ Криворучко; товариство: Юхимъ Плоскота, ФTдор ЛихошTрстий и Кондратъ Усъ.

Въ мясномъ ряду.

Октябра послднихъ чисTлъ ПTтро, ушTстT болTнъ будучи, чрTз пять дTнь умрT. Опасной жT болзни, по сказкамъ молодиковъ Тараса с товарищи, коh Tго смотрTли и погрTбли, нT било, да і они дужи и здоровы. А тотъ умTрший, Пtтро, до болзни своTй много пянствовал. Болних жT в іхъ ряду нкого нT імTтся.

Атаманъ Гаврило Полтавский, Михайло ОмTлницкой и АртTм Пушкар.

Ітого в мясном ряду умTр 1. //

176 зв. В базарT шинковом с 20 октябра по 8 число дTкабра.

Ігнатъ Остроухъ был болTнъ нTдTл с дв на горячку и, упавши в ліодовню глибокую, убился и умрT.

В Івана Гасана брат Tго Яким Малій²⁸ с лихорадки і горячки умрT.

Іванъ Куцій от бTзмрного пянства и кривавого поносу умрT.

Трохимъ Чумакъ бил болTнъ нTдTл с 2 и от бTшихи, тоTсть²⁹ рожю, умрT.

Іванъ Блій нTдTлю на горячку болTнъ бил і умрT.

ПTрTхристовъ молодик Ігнат от водяной болзни и от жолтяници умрT.

Тимш Музика от пянства бил болTн 5 дTнь і умрT.

Опанас Бондар в двор Івана Швидкого, атамана корсунского³⁰, бил болTнъ всT лто и умрT³¹.

Въ хат Антона Висоцкого чTрнTцъ монастира Макошинского³² от силнихъ боTвъ, послушникомъ Tго, прозиваTмимъ Скиртою, учинTннихъ такъ, что кровию храпал и чрTз пят дTнь, болTзнуя, умрT. А послушникъ Скирта по учинTниh побоTвъ тогда ж, ноччу, нTвдомо куда двался³³. // 177 А болTнъ одинъ Иванъ БTзпалій імTтся.

И сиT показали атаманъ ПTтро Остроухъ, СTмTнъ Мнской, Іванъ Яблуновский и Іванъ Побгайло.

Ітого в базар шинковом умTрло душъ числомъ 9.

Школниковъ счTвихъ з гарячки, поносовъ і бTших в октябр и ноябр м(сT)цях лTжа по 5, 6 и 7 днTй, помTрло 8 ч(T)л(о)в(T)къ, о которих по имTни и о болTзнях і сообщTннT данно.

Мижигорской іTродіякон Афтанасій з гарячки і головнои болTзни въ 5 дTнь умTръ.

В КанцTляріh воісковой октября послTдних³⁴ три малчика СтTпанъ Охтира, Василь Глоба и Павло Чорний, болвъ гарачками і лихорадками по нTдTл і болшT, порознь помTрли, і знаков на них нкакихъ нT было // 177 зв. І хто их хоронилъ – живи і здоровы.

Прошлого ноября съ 4 до 21 чисTлъ в бывший снTгъ и стужу около Счи за Подполною і в рTчки Чортомлику і по стTпу сискано з вигнатих в трTвогу болнихъ ч(T)л(о)в(T)къ з дTсит змTрзших і в тTх мTстахъ похоронTны.

Ітого всTго помTрло в учинившуюс к опасности трTвогу вишTписанныхъ разночинцовъ 46.

Сколко ж по зимовникамъ, в лугахъ і стTпяхъ доброволно³⁵ помTрло, яко Кошъ взапTрт, обстоятTлно показать нT можно. Токмо по справк по всTмъ зимовникамъ бл(а)гополучно было і опасно нигдT нT помирали. Чумаки ж, по приход з солю ис Криму, многиT по той сторон Днпра при Конской і в прочих лугахъ зимуютъ и извстно было о нTкоторих помTршихъ нчTго, и сколко их умTрло, признат TщT нTльзя³⁶.//

187 А н(ы)н шафаръ Никитинского пTрTвоза Яковъ АрътTмTнъко в Кошъ рTпортовалъ, что по ту сторону Днпра і по Лугу на чумакахъ никакой опасности нT имTтся, но вс здоровы. Яко жъ онъ, шафаръ, по сил войскових приказовъ обTздилъ т мста нарочно для осмотру³⁷.

Ф. 229, оп. 1, спр. 86, арк. 175–177, 187. Чернетка.

Ф. 59, оп. 1, спр. 3556. Копія.

Документ № 2

1760 р., грудня 28. – “Іменний список” хворих в Січі

171 Списокъ іменной обретающимся в Коше Запорожском болным, которые команды моей лекарями осматриваны і мною сего декабря 28 числа пересматриваны, кто імены і какими болезнми.

Емельянъ Барабанъ – ранами цынготными

Іванъ Толмачъ³⁸ – лихораткою чрезъ день

Андрей Семеновъ – меленхолиею

Костентинъ Дементьевъ – лихораткою четверодневъною с обструкциею нижнего живота

Денис Чернои – опухолю ногъ от задержания поноса

Школникъ уставщика Леонида Андрей Хохота – опухолю в келене

Отставной козакъ Матвей Таран – кровавым поносомъ, старъ и дряхлъ

Кирила Кочерга – падучею болезнию

Іванъ Бспалой – простымъ поносомъ

Семенъ Балашъ – безумствиемъ

Степанъ Жданъ – обструкциею в селезенки

Грекъ Aотей Георгиевъ – шелудями на голове

Грицко Полтавецъ³⁹ – слаб после лихоратки четверодневной

Тимоaей Богдановъ – ломотою в костях

Отставныя козаки

Грицко Шпоа (!) – одушьем с кашлемъ

Грицко Aескелдатъ – приломлением коленнои чашки

Семенъ Стегакъ – цынготными ранами //

171 зв. Карнеи Демяновичъ – застарелою францускою болезнию

Семенъ Раменной – заращением перепонки на глазах

Данило Шулга – ранами цынготными

Самойла Бднои – блмами в глазах

Іванъ Войтъ – блмами в глазах

Итого 22 ч(е)л(о)в(е)ка.

Пограничнои доктор Володимир Ломанъ

Ф. 59, оп. 1, спр. 3554, арк. 171–171 зв. Оригінал.

1 Центральний державний історичний архів України, м. Київ; при підготовці публікації використано матеріали тільки цього архіву.

2 Эварницкий Д. И. Две поездки в Запорожскую Сечь Яценка-Зеленского, монаха Полтавского монастыря в 1750-1751 г.-Екатеринослав, 1915. – С.43.

3 Донесення Коша до гетьмана К. Розумовського від 7.07. 1761 р. (цит. за: Короленко П. П. Материалы по истории Войска Запорожского, извлеченные из дел Харьковского исторического архива. – Харьков, 1896. – С. 20–21). Докладніше про намагання Коша упродовж 1758–1764 рр. перенести Січ у Микитине – див. у документах, опублікованих В. Ленченком (Листи кошового отамана П. Калнишевського 1763 р. про устрій Запорізької Січі // Пам’ятки України. – 1989. – № 3. – С. 28–30).

4Див. свідчення ієромонаха Володимира (Сокальського) від 27.12. 1760 р., дане у Військовій канцелярії (Ф. 229, оп. 1, спр. 86, арк. 163).

5 Свідчення про те, що такі журнали велися – див.: ф. 59, оп. 1, спр. 3554, арк. 119 зв.; ф. 229, оп. 1, спр. 86, арк. 73 зв.

6Ф. 229, оп. 1, спр. 86. У справі є також документи за 1761 р.

7 Див.: ф. 59, оп. 1, спр. 3556, арк. 2–4.

8Ф. 59, оп. 1, спр. 3554.

9 Щербина В. Сечевая школа // Киевская старина. – 1891. – Т. 34, сентябрь. – С. 491–492; Тищенко М. Нариси історії торгівлі Лівобережної України з Кримом // Історично-географічний збірникю – К., 1928. – Т. 2. – С. 132–133; Гісцова Л. З. З архіву Коша Нової Запорозької Січі // Архіви України. – 1990. – № 6–7. – С. 68.

10Ф. 229, оп. 1, спр. 86, арк. 3.

11Там само, арк. 37.

12Ф. 59, оп.1, спр. 3554, арк. 167.

13Там само, арк. 95 зв.

14Там само, арк. 57 зв.–58. Донесення А. Какуріна до П. Девієра від. 25.10.1760 р.

15Ф. 229, оп. 1, спр. 86, арк. 58.

16Ф. 59, оп. 1, спр. 3554, арк. 123. Рапорт Г. Міжуєва до Київської губернської канцелярії від 2.12. 1760 р.

17Ф. 229, оп. 1, спр. 86, арк. 103; у Військовій канцелярії цей випадок було прокоментовано менш делікатно: “оной судя, хмлним огнем ежечасто себе заражаючи и в несостоянии ума будучойговорилъ” (там само, арк. 170); твердження Військової канцелярії, що чутки про епідемію часто поширювалися “отъ невежества и пяного дурачества” (там само, арк. 115), були не безпідставними.

18Там само, арк. 60 зв.

19Ф. 59, оп. 1, спр. 3554, арк. 92–100.

20Ф. 229, оп. 1, спр. 86, арк. 159.

21Там само, арк. 164.

22Про високу смертність козаків, що мешкали в куренях, писав, наприклад, секунд-майор О. Никифоров, який перебував в Січі у 1749 р.: “от тяжелого воздуха запорожских казаков по куренямъ болныхъ немалое число нне находится  и почти ежедневно умирают, а болезнь не иная, но токмо горячка и лихорадка, також и в голове лом  здешняя старшина о семъ не обявляетъ” (Ф. 59, оп. 1, спр. 798, арк. 4. Рапорт до Київської губернської канцелярії від 30.01.1749 р.).

23Ф. 59, оп. 1, спр. 3554, арк. 167 зв. Рапорт В. Ломана до Київської губернської канцелярії від 29.12. 1760 р.

24 Гісцова Л. З. Методичні рекомендації по підготовці до видання Архіву Коша Нової Запорозької Січі. – К. 1992; див. також Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів 1734–1775. – К., 1998–2000. – Т. 1–2 (передмова від упорядників).

25 Далі закреслено: “і похоронTнъ, а протчиT другиT закопани”.

26 Сохацький Федір – військовий осавул (1758 р.), військовий суддя (1759, 1760 рр.).

27 Далі закреслено: “сколко и гдT болних людTй помTрло и помTрзло или в живих ониT состоятъ – они нT вдаютъ”.

28 У Січі прізвисько “Малий” отримав Яким Гнатович (Вищестебліївський курінь), кошовий отаман у 1743 (з 29.06)–1744 рр., 1748 (з 25.06)– 1749 рр., 1750 (з 24.06)–1752 (до 24.06) рр., а також з 24.06 1754 р. (до кін. року). Проте поки що не встановлено, чи саме про його смерть йдеться у цьому документі.

29 Далі закреслено: “золотухи”.

30 Іван Швидкий – військовий товмач у 1747–1761 рр. Зберігся його атестат (опубл.: Архів Коша – Т. 1. – С. 500–502).

31 Збереглося свідчення Івана Швидкого, що Опанас Бондар “упиваясь силно чрTзъ нсколко нTдль, и от того пянства сойшовши зъ ума, пTрвT в той хатиокна и двTр поламалъ, а потомъ пошTдъ к валу, из сTбT всю одTжу поскидалъ и ходя всбдT по ту сторону валу, когда влзъ в ровъ, ходилъ по нTмъ два дн, а потомъ паки пришTдши в хату, умрT” (Ф. 229, оп. 1, спр. 86, арк. 73 зв.).

32 Йдеться про Макошинський Миколаївський чоловічий монастир, що був розташований неподалік села Макошиного (тепер Менського р-ну Чернігівської обл.). У 1786 р. монастир закрито.

33 Далі на арк. 177 закреслено: “В протчихъ жT мTстах сколко імTнно вигнатихъ болних чTловкъ умTрло, или в живихъ ониT гдT находятся, они нT знают”.

34 Вірогідно, далі пропущено “чисTлъ”.

35 “Добровільна” смерть у 18 ст. у Запоріжжі (а можливо й не тільки у Запоріжжі і не тільки у 18 ст.) означала не самогубство, а смерть “обыкновTною болTзнию”.

36 Далі на арк. 187 закреслено: “с пTршого ж дTкабря по сиT 28 числа сTгодTня какъ о чумакахъ и других по Днпру, по той сторон ДнTпра, по Лугу и вTздT по рчкам і змовникам нчTго про опасность н от кого в Кош нT слишно”.

37 Далі у копії докумTнта: “На подлинномъ подписано: атаманъ кошTвои АлTксTй Блицкий с товариствомъ; съ подлиннымъ читал пограничной писаръ Михаила Усикъ” (ф. 59, оп. 1, спр. 3556, арк. 4). Олексій Григорович Білицький (Поповичівський курінь) був кошовим отаманом упродовж 1759–1760 рр. (див. його атестат, опубл.: Архів Коша –Т. 1 – С. 472–474).

38 Вірогідно, тут йдеться про Івана Швидкого (див. примітку 30).

39 Можливо, тут йдеться про Григорія Тимофіїва Полтавця, який у 1757 р. був писарем Самарської паланки (Ф. 229, оп. 1, спр. 44, арк. 13 зв., 14).

вгору