СЕКТАНСТВО - ЗАГРОЗА СУСПІЛЬСТВУ

Протягом багатьох століть християнство як одна з світових релігій формувала у людей високі морально-етичні норми: любов до ближнього, співчуття, терпіння. А сам Ісус Христос став символом любові Бога до людини і по праву вважається найвеличнішим з людей, які жили на Землі.

Проте історія, на жаль, знає багато фактів, коли шарлатани і пройдисвіти використовували віру в особистих цілях, часто злочинних. Не так давно ми були свідками того, як керівники "Білого братства", втягнувши в свою злочинну секту тисячі людей, зробили спробу поставити під контроль не тільки життя обдурених ними людей, але і суспільство в цілому. При цьому вони спотворювали не тільки історичні пам'ятки, але (що найстрашніше), – людські душі тих, хто через недосвідченість або наївність свою повірив цим "новоявленим месіям". І вони, як не сумно це усвідомлювати, не такі вже поодинокі як в Україні, так і на всьому пострадянському просторі. Подібні їм секти, як гриби після дощу, ростуть, залучаючи до своїх лав тисячі і тисячі нових "прихожан". Деякі з них не приховують свого сатанинського єства, як наприклад "Церква саентології", "Південний хрест", "Чорний ангел", "Російська церква сатани" та інші, таких налічується півтора десятка. Але більшість сект прикривається ім'ям Ісуса Христа, хоча за своєю суттю мало відрізняються від попередньо названих. Їх перераховувати, напевно, не варто, і не через страх судової тяганини: ми і так чудово знаємо більшість з них.

Нині широкий суспільний резонанс має справа Миколи Іващенка, – пастора "Церкви Ісуса Христа" (місце проведення "богослужінь" – Маріуполь, Приморський район, кінотеатр "Буревісник" (субота), в інші дні – у приватному житловому помешканні по вул.Кронштадській, 2). Іващенко, промивши мізки не одній сотні людей, (таких за різними оцінками налічується від 500 до 1500) не просто використовує їх з метою наживи, але й "наставляє на шлях істинний" юних дівчат і жінок, задовольняючи свою хтивість, називаючи це "цілительством через Духа Святого".

І це не голослівна заява. У липні 2000 р. Жовтневий районний суд Маріуполя визнав винним цього "проповідника" за ст. 121 Карного кодексу України ("розбещення неповнолітніх"), засудивши його до двох років позбавлення волі, проте відбувати покарання М. Іващенку так і не довелося, оскільки був амністований.

На цьому пригоди цього горе-проповідника не закінчилися. Хоча у вироку і були обмеження на свободу пересування, але це аж ніяк не вплинуло на можливість і далі продовжувати свою чорну „місію" пану Іващенкові. Тому список жертв "проповідницької" діяльності "пастора" поповнюється, про що свідчать регулярно заяви, які надходять у правоохоронні й виконавчі органи влади від потерпілих, що знову і знову піддаються сексуальному насильству з боку псевдопроповідника. Виникає справедливе питання, як вдається Іващенку маніпулювати думкою людей, що потрапили в його тенета, адже багато хто безмежно вірить кожному слову "місіонера" й готові грудьми захищати його? Відповіддю може бути стара, як світ формула: виявляється, достатньо назвати себе обранцем Божим, тому будь-який непослух має розцінюватися як протидія Самому Богові і Його волі. А якщо при цьому ще й "правильно" психологічно обробити, результат може бути максимальним - повний контроль над людиною.

Фахівці з психіатрії, що займалися з людьми, які "пройшли через руки" Іващенка, відзначають цілий арсенал методів психологічної дії, застосованих до них: різні види гіпнозу, у тому числі ериксонний, нейролінгвістичне програмування, навіювання наяву та інше.

Сам же "вовк в овечій шкурі" завбачливо реагує на стурбованість громадськості, використовує, як ширму Святе Письмо, трактуючи його, виходячи з особистих інтересів. Тому не дивно, що будь-яка критика ззовні розглядається як спроба сатани перешкоджати йому, "Божому обранцю", виконувати святий християнський обов'язок. А всі намагання захистити людей від "пасторського" впливу – як гоніння на істинних християн.

Тільки ось деякі факти з біографії самого пана Іващенка вже аж ніяк не в'яжуться з образом доброчесного християнського проповідника. Більш того, якщо їх зіставити з Христовими заповідями, можна одержати відповідь на головне питання: чи гідна бути така людина пастором і називатися християнином взагалі?

Ось декілька таких епізодів. Відомо, що пан Іващенко неодноразово одружувався, хоча за Євангелієм це вважається гріховним. Ось цитата з Святого Письма, яка повною мірою відображає вимоги до священнослужителів: "...повинен бути непорочним, однієї дружини чоловік, тверезий, цнотливий, благочинний, чесний" (1-е до Тим.3:2). Якщо ж врахувати той факт, що проти нього подано цілу низку заяв, рішення зазначеного суду, про який говорилося раніше, і свідчення людей, з яких сексуальна розбещеність "проповідника" очевидна, висновок напрошується сам собою! Також показовим є й той факт, що ще "...16 травня 1991 р. М. Іващенко рішенням загальних зборів Церкви християн віри євангельської м. Маріуполя (там він був звичайним прихожанином - авт.) був відлучений від церкви за „безчинну поведінку, негідну християнина"". А підозрювати єдиновірців в якомусь упередженому ставленні до нього набагато складніше, ніж опонентів страшної "релігійної" практики "проповідника". А вона досить-таки різноманітна: зцілення, повчання. Тільки тим, хто відчув все це на собі, м'яко кажучи, не позаздриш (для них це обернулося розвалом сімей, важкими психічними травмами).

Зовсім недавно, точніше, в квітні місяці 2003г., один з прихожан „Церкви Ісуса Христа", якому Іващенко надавав протягом року таку "допомогу", гарантуючи повне зцілення помер від відкритої(!) форми туберкульозу. При цьому "проповідник", використовуючи свій вплив на нього, заборонив звертатися за медичною допомогою.

Доводиться жалкувати, що наше суспільство через низку обставин, основною з яких є культурна і релігійна безграмотність (спадщина багатьох років неподільного панування атеїзму), недостатньо активно протистоїть таким "пасторам", і як наслідок – сектам взагалі.

У нас дотепер залишається такою актуальною приказка: "Поки грім не вдарить мужик не перехреститься". Нас заполонила хвиля "місіонерських" організацій, підживлення яких провадиться зарубіжними структурами, що використовують християнство як певний бізнес. Наша держава все більше і більше нагадує експериментальне поле, а громадяни - піддослідних кроликів для місцевих і залітних "ловців людських душ". Вони заполонили як вулиці, так і засоби масової інформації, закликаючи нас слідувати за ними, щоб "мати порятунок і життя вічне". Сумно, але їм непогано вдається заманювати до своїх лав все нових і нових "братів". А ті у свою чергу слухняно слідують за своїми пасторами, для яких "вівці" - непоганий заробіток, якщо уміло з ними працювати. Тому секти різного ґатунку щосили прагнуть розподілити цей "ласий пиріг" - населення, - щоб контролювати його, виходячи з власних інтересів.

Авторитетна російська енциклопедія "Кирила і Мефодія" терміну „секта" дає таке визначення: Секта (від лат. secta - навчання, напрям, школа) - релігійна група, громада, що відкололася від пануючої церкви. У переносному розумінні - група осіб, що замкнулася в своїх вузьких інтересах.

"Церква Ісуса Христа", як ми бачимо, повністю відповідає визначенню "секти". А якщо врахувати той факт, що пан Іващенко неподільно контролює душі й тіла своїх прихожан ("пастви"), то її тоталітарна сутність безперечна. Зареєстрована ж вона в органах влади згідно з Законом "Про свободу совісті й релігійні організації" 26.04.1996 за No236 на законній підставі й за всіма правилами природно не як тоталітарна секта, а як звичайна релігійна організація, з цілком благозвучною назвою "Церква Ісуса Христа". Тут ми на власні очі переконуємося в недоліках прийнятого Верховною Радою вищезазначеного Закону. І якби в законодавстві України питання про тоталітарні секти було прописано більш чітко (з можливістю контролю й перешкоджанню їх незаконній діяльності), то суспільство від цього мало б значну вигоду.

У нинішній ситуації найстрашніше те, що в тенета сектантів потрапляє молодь і діти, яким належить вже не в такому віддаленому майбутньому вирішувати долю країни. І якщо вже зараз не вирішити цього питання, то сподіватися на які-небудь перспективи для суспільства не доводиться. Адже люди, які перебувають під владою страху (а він є основним чинником, завдяки якому Іващенко й подібні до нього "проповідники" керують ними), не можуть бути повноцінними громадянами.

Так скільки ще потрібно нових жертв "Церкві Ісуса Христа" й подібних їй тоталітарних сект, щоб громадськість (і ті, хто через покладені на них обов'язки) почали, нарешті, активно протистояти як Іващенку, так і подібним йому руйнівникам людських душ? Невже ми схаменемося тільки тоді, коли туди потраплять близькі люди і наші діти?

До слова, не так давно (7.02.2003) в Орджонікідзівськім суді міста Маріуполя завершився черговий судовий процес, в якому фігурував прихожанин тієї ж таки "церкви" і його зовсім ще маленький син. У результаті - чергові покалічені долі (присудом було позбавлення батьківських прав, сама ж дитина, психічно травмована, стала калікою і виявилася фактично круглою сиротою). Наслідки такого роду псевдопроповідницької діяльності цього монстра, за словами медиків, ще дуже довго нагадуватимуть хлопчику про себе (мабуть, на жаль, все його життя). За ситуації, коли правовим способом досить-таки складно вирішити питання про діяльність "Церкви Ісуса Христа", саме діти виявилися найбільш беззахисними.

Тому як ті, кому належить через покладені на них обов'язки - правоохоронні органи, виконавча влада й народні депутати, медичні працівники, педагоги, - так і широка громадськість повинні втрутитися в ситуацію, що склалася. Невтручання і зволікання коштує суспільству надто дорого. Також очевидним є і те, що Закон "Про свободу совісті й релігійні організації" не дає повною мірою можливості захистити суспільство від подібних явищ, тому поправки до нього назріли давно. І чим раніше наші законотворці візьмуться за їх внесення, тим більше можливості законним шляхом вирішувати такі важливі і складні проблеми по захисту фізичного і духовного здоров'я громадян. Та й така зацікавленість повинна об'єднати весь спектр політичних сил, що представлені в парламенті, оскільки це питання справді має важливість аж ніяк не меншу, ніж економічні і політичні законопроекти.

Часто секти, подібні до цієї, яку очолює М. Іващенко (а треба припускати, що в Маріуполі існують подібні їй, мабуть, навіть й не одна, не кажучи про Україну) повністю ігнорують не тільки наші традиції, але і духовний досвід народу. При цьому вони не приховують свою неповагу до всього, що пов'язане як з традиційною для нас Православною Церквою, так і до тих цінностей, які формувалися в нашому народі протягом цілого тисячоліття християнства. І нетерпимість до інших поглядів є, мабуть, їх головною ознакою. А заповіді Христові використовуються залежно від цілей і завдань, тому і потрактують їх як їм заманеться, лише б це приносило прибуток, хоча саме опонентів звинувачують в матеріальній зацікавленості.

Є надія, що сказане не розглядатиметься як спроба посіяти ворожнечу між Православною і іншими як християнськими, так і нехристиянськими церквами і релігійними об'єднаннями, проте наступ на традиційну (Православну) Церкву останніми роками - досить-таки відчутний. При цьому рубаються ті корені, які живлять нашу самоідентичність, і їх втрата може стати нашою найбільшою втратою.

Дуже хочеться закінчити цей матеріал на оптимістичній ноті: що ми (вся громадськість) все-таки зможемо гідно протистояти подібним сектам, вирішивши при цьому головне питання-збереження морального й психічного здоров'я нації.

Сподіватимемося, що наш народ з Божою допомогою цю, без перебільшення, дуже важливу проблему вирішить!

ЛІКОТЬ Олександр
Рябченко Микола, Член міжнародної Федерації журналістів (IFJ)
Бюро журналістських розслідувань (м. Маріуполь)
E-mail: ryab@azov.net

вгору