Юрій Луканов "Третій президент. Політичний портрет Леоніда Кучми"

ПЕРЕДМОВА

В того, хто візьме цю книжку до рук, певно, одразу постане питання: чому вона має таку назву — "Третій Президент"? Адже громадяни України лише двічі приходили на дільниці, щоб віддати свої голоси за главу держави.

Коли Леонід Кравчук 1 грудня 1991 року переміг на виборах, його називали першим всенароднообраним Президентом України. Потім слова "перший всенароднообраний" кудись зникли. Але ми забули, що, хоча і не всенароднообраним, але першим главою української держави був інший політичний діяч. Правда, обіймав цю посаду зовсім недовго, бо очолювану ним Українську Народну Республіку знищили. Але факт лишається фактом: першим Президентом України є Михайло Грушевсь-кий. Другим — Леонід Кравчук. А Леонід Кучма — відповідно третім.

Відгуки на цей твір з'явилися ще тоді, коли йому далеко було до завершення. Після публікації розділу з нього у газеті "Час/Тіте" один маститий письменник, правда, не згадавши мого прізвища, написав, що дехто ваяє підлабузницьку книжку про Президента. Гадаю, це сталося тому, що в цього літератора спрацював певний стереотип. Він формувався і працював за часів комуністичного режиму, коли книжка про політичного діяча могла бути тільки підлабузницькою.

Дуже часто колеги запитували мене: "Ти пишеш книжку прокучмівську, чи антикучмівську?". Гадаю, це теж стереотип, який з'явився за роки, коли преса стала вільнішою. На жаль, підстави для утворення такого стереотипу дає наша журналістика, яка значною мірою є або хвалебною, або навпаки лайливою (не критичною, а саме лайливою). Подібні речі відбуваються через об'єктивні обставини, через відсутність матеріальної основи для розвитку справді незалежних засобів масової інформації. Отож, я не закидаю колегам, а просто констатую факт.

У країнах розвинених демократій є нормальним явищем, коли журналісти і політологи задовольняють інтерес співгромадян до того, кого останні висунули своїм провідником. Книжки про керівників держави не являють собою щось надзвичайне. При цьому в переважній більшості випадків такі твори не є ні викривальними, ні пропагандистськими. Певна річ, нам також треба ставати на цей шлях. Я здійснив таку спробу.

Якось одна шановна газета без мого відома назвала мене політологом. Коли я зауважив співробітникам видання, що не належу до представників цієї професії, то почув у відповідь: "В цьому нічого лихого немає". Звісна річ, немає. Але чому тоді мене не назвали, приміром, космонавтом? Адже і в цьому ремеслі нічого лихого немає. На жаль, останнім часом спостерігається кумедна тенденція: куди не ткнеш пальцем - обов'язково влучиш у політолога. Цим назвиськом іменують себе

всі, кому не ліньки. Журналістом бути ніби вже якось і не престижно.

Веду до того, що книжка, котру ви тримаєте в руках, є твором, який вийшов з комп'ютера саме журналіста. Я не ставив собі за мету здійснити політологічний аналіз діяльності Президента Кучми. Хай цим займаються фахівці. Так само як не мав наміру хвалити або критикувати свого героя. Я спробував викласти якомога більше фактів з його життя і політичної діяльності — як позитивних, так і негативних. Намагався, аби моїх оцінок було якомога менше. Якщо вони і трапляються, то я намагався їх дуже ретельно обгрунтувати. Але переважно прагнув якомога ширше представити погляди самого пана Кучми, а також його оточення, прихильників, опонентів і фахівців-політологів. Звісно, Президент діє не у вакуумі. Його портрет був би неможливий без змалювання його колег і опонентів. Отож, портрети декого з них також представлені в цій книжці.

Я не здійснив жодної спроби зустрітися з Президентом особисто. Я не намагався проникнути в кулуари президентської адміністрації. Моя участь у деяких його прес-конференціях, висвітлення деяких подій з його участю, його публічні виступи, матеріали у різноманітних засобах масової інформації дали мені відповіді з його руст практично на всі запитання, котрі потрібні були для книжки. Мені лишалося все це систематизувати і викласти у певному порядку. Отож, цей твір — погляд на Леоніда Кучму, так би мовити, з боку.

Працюючи на Заході, я мав нагоду особисто переконатися, що буквально кожен чих національного лідера не залишається поза увагою засобів масової інформації. Журналісти досліджують приватне і дополі-тичне життя глави держави. В нас така традиція лише створюється. Я теж зробив свій внесок у її розвиток: з'їздив на батьківщину Леоніда Кучми і в Дніпропетровськ, де він працював після закінчення університету аж до обрання його народним депутатам. Тому сподіваюся, що наведений матеріал привабить не лише тих, хто цікавиться суто політичними справами.

Мій твір закінчується розділом про ухвалення нової Конституції України. Але на цьому не закінчується політична біографія Президента Леоніда Кучми. Отож, не виключено, що ця робота вийде другим доповненим виданням.

Автор висловлює подяку за сприяння і допомогу у написанні книжки: Лесеві Танюку, Володимиру Стретовичу, Сергієві Ясінському, Євгенові Костенку, Інститутові демократії імені Пилипа Орлика, фонду "Українська перспектива", центру "Демократичні ініціативи", Київському центру політичних досліджень і конфліктології, прес-центрові ІпІегпеу/5, Інформаційному агентству США (ІІ5ІА). Також подяка часописам *Час/Тіте", "Независимость* і "Сіїу* за публікацію окремих розділів книжки.