(1919—1988)
ТАНКА ПОЕТІВ VІІІ-ХVІІІ ст.
Мацуо БАСЬО
(1644—1694)
ХОККУ
ТАНКА ПОЕТІВ VІІІ-ХVІІІ ст.
Мацуо БАСЬО
(1644—1694)
ХОККУ
***
На голій гілці
самотній ворон тихо старіє.
Осінній вечір.
***
Як шумить-гуде банан,
як у кадуб капа дощ, -
чую цілу ніч.
***
Холод, ніч, нудьга...
Чути плюскоти весла
десь од берега.
ВДАЧА
Оттакий я єсть:
глянь на росяні дзвонки -
то й сніданок весь.
***
Пущу коня вбрід -
полегесеньку впишусь
в літній краєвид.
***
На старім ставку
жаба в воду плюснула -
чули ви таку?
***
Гедзь на будяку:
ти стривай, не клюй його,
горобейчику!
***
Степу рівнява -
ніде оку зачепитись.
Жайворон співа.
***
Я заріс, як щіть.
А худий який, блідий!
Весняні дощі...
***
Видиться мені:
плаче з місяцем стара
в гірській глушині.
***
Вже й по маю - ах!
Птахи плачуть, а у риб
сльози на очах.
***
Трава-мурава...
Узялася сном-марою
слава бойова.
***
Тиша, мир і лад.
Десь там тоне межи скель
цвіркотня цикад.
***
Осінь із дощем...
Навіть мавпа лісова
вкрилась би плащем.
СТАРИЙ ВІДЛЮДНИК
Зсохнеться ось-ось,
як узимку на шнурку
димлений лосось.
***
Окуні морські
зуби щирять із полиць:
в лавці холодно...
***
Крук - немилий птах,
але як милує зір
в ранішніх снігах!
***
Рушу, й раптом - хить!
Ухоплюсь за колосок...
це розлуки мить.
***
Чистий водоспад...
З ярих сосен глиця в воду
падає улад.
***
Побравши ціпки,
зійшлись діди сивочолі
усі на гробки.
***
Хризантеми пах...
У кумирнях з прадавен
темні лики Будд.
***
Довгий, довгий шлях -
і ніхто не йде навстріч,
лиш осіння ніч...
***
Чом так постарів
я цеї осені?
Птиці, хмари.
***
Осінь-праосінь...
Як там живе сусіда?
Не знаю зовсім.
***
В мандрах я знеміг.
Полем паленим шуга
сон мій - чи юга?
***
Десять літ тут жив.
Едо! Я іду. Прощай!
Ти - мій рідний край.
***
Мавпа зойкне - співчуття...
А як плаче в непогідь
кинуте дитя?
ПАСМО ВОЛОССЯ ОД НЕБІЖЧИЦІ-МАМИ
Цілував би - жаль:
од моїх пекучих сліз
іней піде в тінь...
***
Рік кінчивсь, а мандри ні:
далі в стоптаних сандалях,
в зношенім брилі...
***
Жаль на серце впав:
при дорозі рожі цвіт
кінь мій общипав...
***
Я, метеличок,
собі крильця обірву:
на, цвіти, мачок!
***
Мандрівник,
це тепер моє імя.
Йде осінній дощ.
***
Берег високий.
Потішив мені душу
самотній сокіл.
***
Із далеких літ
скільки всього нагадав
цей вишневий цвіт!
***
Тяжка година!
До нічлігу ледь добрів -
цвіте гордина!
***
Квіття горове
шелевіє-шелестить...
Водоспад реве.
***
Зозулі розспів
в передсвітанні тоне.
Далекий острів.
***
Чужина чужа -
знов мандрую у світи...
Мжить осіння мжа.
***
В мандрах десь і вмру...
Вітер в душу наганя
холод і журу.
***
Кулюсь на коні:
тінь моя коцюрбиться
мовчки по землі.
***
Журавель знеміг,
на холодне поле впав...
Мандрівця нічліг.
***
Сакура стара -
невже справді зацвіла?
Спогад, ніби дим...
***
Ніч шляхи мела:
скільки снігу там зосталось
після помела!
***
Виходжу з Кінчу,
мов із мушлі той мякун.
Осінь наскінчу.
***
Он рибалка-птах:
любо глянуть, як пірна,
але й сумно - ах!
ЧИСТОТА
Білий лотос-цвіт:
не цурається багна,
із якого зріс.
***
Червень на порі.
Хмари-тучі залягли
на Бурли-горі.
***
Стань, мандрівцю, глянь:
попід тином оно-но
сірики цвітуть!
***
Чи весна прийшла,
чи старий минувся рік?
Святоблива ніч.