ОДА ДО ПРИЙДЕШНЬОГО   
     
 Дні Твої скалічено криваво,   
 За туманом мерехтить мета...   
 Так обридла підозріла слава,   
 Так гнобить нещадна самота.   
     
 Вию псом на мертвім полі бою,   
 Стережу сей попіл і кістки,—   
 Знаю, Бог розсудить нас з Тобою:   
 Сходять зерна, пружаться ростки.   
     
 Під морозним вітром — біла тризна,   
 Сніг сліпить, вирує рівнина,—   
 То встає озимина залізна,   
 Крізь крижаний сніг — озимина.   
     
 Бачу їх — високих і русявих,   
 Зовсім інших, не таких, як ми,—   
 Пристрасників висоти і слави,   
 Ненависників тюрми і тьми.   
     
 Ось їх стислі руки, ясні лиця,   
 Голос невблаганний, як наказ,   
 В гострім зорі зимно-синя криця —   
 Вірний щит від болю і образ.   
     
 Спадкоємці бою, бурі діти!   
 Загримить ще раз така пора —   
 Сміливо могили перейдіте,   
 Коли треба — розтопчіть наш прах.   
     
 Щоб без вшанувань, без академій   
 Кров жадала неминучих кар,   
 Криця зустрічала серця кремінь,   
 Викресала іскрами удар  !   
     
 Щоб тверезі зимно-сині очі   
 Загорались, гострі і палкі,   
 Лиш тоді, як обрій зарокоче,   
 Боєм зустрічаючи полки.   
     
 І коли доба метальним словом   
 Збудить в серці переможний ямб,   
 Присуд Божий в даль Твою громово   
 Ознаймить гарматний дифірамб.   
     
 11.1.1932