ОДНА ПІСНЯ   
     
 В кінці греблі   
 Шумлять верби...   
     
 Бува, почуєш пісню і спахнеш   
 Пекучим болем пізньої любові —   
     
 І от — далечина Твоїх безмеж,   
 Твоїх небес нестриманая повінь:   
 Пливе, пливе блакитна широчінь,   
 Росте, росте співучим колом обрій;   
 Від білих хмар лиш смарагдова тінь   
 Біжить ланами, лиш вітри недобрі   
 Напружують свій навіжений чвал...   
     
 О, як забуть Тебе, єдину в світі!   
 Твій зір мені ясніш за сонце світить,   
 Твоя далека пісня, як хорал.   
     
 Моя весна. Моя, моя Земляї   
     
 Яке ж залізне серце муку стерпить:   
 Оттут в недужих мріях уявлять,   
 Як «в кінці греблі шумлять верби».   
     
 l5.VIIl.l928